Не довіряють, соромляться, але готові звертатися по допомогу: що думають учні про роботу шкільних психологів

Через війну діти почуваються самотніми та втомленими. Дехто має відчуття провини, бо виїхав з окупованого міста раніше, ніж сусіди. Ті, хто має рідних на фронті, переживає, аби не дістали поранення і повернулися додому живі. Зовсім інші болі та страхи в дітей, які втратили домівки.

Про свої хвилювання школярі розповіли психологам благодійного фонду “Голоси дітей” у межах дослідження “Психосоціальні послуги для сімей із дітьми: потреби, ставлення та досвід отримання”.

Такі запити дітей свідчать, що їм потрібна психологічна допомога. І що цікаво – діти готові звертатися до психологів, зокрема, і шкільних. Учні розуміють, що в деяких випадках без їхньої допомоги не впораються. Водночас розповідають про певні негативні моменти в спілкуванні зі шкільними психологами, приміром, страх, що про їхню історію дізнається вся школа.

“Нова українська школа” обговорила основні підсумки дослідження з Людмилою Романенко, психологинею БФ “Голоси дітей”.

У новому матеріалі читайте:

• в якому психоемоційному стані наразі перебувають діти;
• на які труднощі натрапляють, коли звертаються до шкільних психологів;
• які формати роботи подобаються учням найбільше;
• яким має бути ідеальний шкільний психолог.

ЯК ВІЙНА ЗМІНИЛА ПСИХОЕМОЦІЙНИЙ СТАН ДІТЕЙ

Благодійний фонд “Голоси дітей” здійснював дослідження в травні 2023 року. Експерти провели 17 фокус-групових дискусій та 7 глибинних інтерв’ю з учителями, шкільними психологами, батьками та учнями.

Дослідження охопило:

• Львів і Львівську область;
• Київ та Київську область;
• Харків і Харківську область;
• Чернігів;
• Чернівці;
• Дніпро;
• Запоріжжя.

Усі респонденти вказували, що війна вплинула на психоемоційний стан дітей.

Батьки помітили, що діти почуваються замкненими й тривожними. Як йдеться у звіті дослідження, ці стани діти можуть переймати від своїх рідних.

• Також у дітей є панічні атаки та страх, зокрема, залишатися наодинці або засинати в приміщенні, у яке влучив снаряд.
• Крім цього, батьки зазначали, що дітей турбує безсоння, перепади настрою і неконтрольована агресія.
• Діти стали знервовані, дратівливі та неслухняні.
• Вони відчувають апатію, хронічну втому й депресію.
• У родинах військовослужбовців діти хвилюються за рідних.
• А в сім’ях ВПО сумують за домом та близькими, які тепер не з ними.
• Через онлайн-навчання діти відчувають брак спілкування з однолітками.

Вчителі та психологи зазначили, що часто дітям складно адаптуватися до навчання. Між учнями виникають конфлікти, які, з досвіду вчителів, часто проявляються на фоні різних думок та позицій щодо війни.

Також освітяни помітили, що “діти в старших класах не бачать майбутнього… У них немає мотивації до навчання” (цитата учасників фокус-групи в Києві).

Натомість діти розповіли, які зміни помітили у своїй поведінці та емоційному стані:

• тривожність, тривожні сни й кошмари, порушення режиму сну;
• апатію та втому;
• втрату цікавості до улюблених занять;
• відсутність бажань і мрій;
• страх гучних та різких звуків.

“Зараз дійсно зросла кількість запитів, які пов’язані зі страхами дітей, панічними атаками та різними конфліктами з однолітками чи рідними, – зазначає Людмила Романенко. – Також ми з колегами помітили, що в дітей часом виникають суїцидальні думки або вони проявляють самопошкоджуючу поведінку. Думаю, це теж загострилося через війну.

Звісно, таких запитів менше ніж звернень про страхи чи панічні атаки. Але якщо шкільні психологи дізнаються чи помічають в учнів такі небезпечні думки, треба залучати батьків і радити їм звернутися з дитиною до психіатра”.

ОЧИМА ДІТЕЙ: ПЛЮСИ ТА МІНУСИ В РОБОТІ ШКІЛЬНИХ ПСИХОЛОГІВ

За результатами дослідження, діти розуміють, що звернення до психолога – це норма, а не щось надзвичайне. Вони вважають, що послуги психологів дуже потрібні в умовах війни. Навіть порівнюють їх із лікарями, мовляв, до психологів можна приходити з різними проблемами, не чекаючи, доки стане геть кепсько.

Утім, саме до шкільного психолога учні готові піти за умови, що їхні друзі чи однолітки вже мали позитивний досвід такої співпраці.

“Для дітей, як і для дорослих, важливе так зване “сарафанне радіо”, – додає Людмила Романенко. – Якщо хтось із їхніх знайомих звернувся до психолога, який нікому нічого зайвого не розповів, тобто зберіг конфіденційність, тоді діти будуть йому довіряти й не боятимуться звертатися по допомогу”.

Як засвідчило дослідження, коли діти звертаються до шкільних психологів, можуть виникати певні труднощі:

• учні не довіряють психологам: “Діти розуміють, що психолог також працює в цій школі, де вони вчаться, спілкується з директором та іншими вчителями й може розказати їм дитячу історію”, – пояснює Людмила Романенко;
• особлива недовіра в учнів та учениць до психологів, які за сумісництвом є вчителями. Дітям здається, що так зростає ймовірність порушення конфіденційності;
• якщо психолог надто комунікабельний та балакучий, дітей насторожує, чи не розголосить така людина особисту інформацію;
• також учні бояться або соромляться, що їх побачать однолітки в кабінеті психолога;
• в опитуванні діти розповідали, що психолог може замінити відсутнього вчителя, але такий урок не відповідає шкільній програмі, діти не бачать у ньому користі;
• також учні вказували, що психологи в школі не вміють знаходити спільної мови з дітьми, дають непотрібну, нецікаву інформацію, проводять тести, але не розповідають про їхні результати;
• дехто зазначав, що психолога в школі немає або він присутній формально (“зовсім нічого не робить”).

“Насправді оцінювати роботу шкільних психологів не можна однозначно, бо це залежить від їхньої професійності та досвіду, а також від ставлення шкільної адміністрації, – каже Людмила Романенко. – Якщо психологи лише замінюють уроки, коли відсутні інші вчителі, то й діти не матимуть гарних вражень від таких фахівців, бо не розумітимуть їхньої ролі в навчальному процесі. Якщо ж психолог проводить із дітьми психоедукації чи діагностику, тобто заявляє про себе й розповідає, чим може бути корисний учням, тоді до нього будуть звертатися по допомогу”.

Крім негативу, діти помічали й позитивні моменти в роботі шкільних психологів:

• допомагають розв’язувати проблеми;
• на консультаціях проводять цікаві та пізнавальні заняття, ігри;
• організовують екскурсії;
• якщо шкільний психолог має практику в окремому кабінеті в медичному закладі, це збільшує довіру до нього та віру в те, що особиста інформація не буде розголошена;
• частина дітей сприймає консультації в психолога, якщо це робота в групі, як можливість поспілкуватися з однолітками.

За словами Людмили Романенко, діти зазвичай віддають перевагу психосоціальним заняттям у групі ніж індивідуальним консультаціям. Також їм подобається виконувати різні діагностичні тести, аби дізнатися більше про себе.

Водночас учні не в захваті, якщо психолог приходить до них на урок із сухою лекцією. Дітям хочеться чогось динамічного, практичного й комунікативного.

ЯКА РОЛЬ ПСИХОЛОГІВ У ЖИТТІ ШКОЛИ

З огляду на непрості емоційні стани, які зараз переживають діти, роль шкільних психологів значно зростає. Адже вони можуть першими помітити тривожні дзвіночки в поведінці школярів, за потреби надати їм необхідну допомогу й повідомити про це батьків.

Людмила Романенко додає, що в піраміді інтервенцій (щодо надання кризової психологічної допомоги) психологи якраз розташовані на третій сходинці. На верхівці піраміди – спеціалізовані послуги, психіатрія тощо.

Піраміда інтервенцій. Джерело: ОБСЄ

“Шкільні психологи зараз надзвичайно важливі, – зазначає Людмила. – Адже це фахівці, які спілкуються з вчителями й батьками, які спостерігають за дітьми. Багато колег розповідали, що навіть на перервах помічали учнів, які сумували чи плакали. А далі пропонували їм прийти на консультації та надавали необхідну допомогу.

Крім цього, шкільні психологи можуть допомагати дітям в адаптації, відвідувати батьківські збори. Але не розповідати все на загал, а запрошувати батьків на індивідуальні розмови”.

На думку Людмили Романенко, хороший та надійний шкільний психолог має:

• передусім зберігати конфіденційність;
• бути самозарадним та стійким;
• дбати про власні ресурси;
• за потреби звертатися до супервізора, наприклад, щоб уникнути професійного вигорання;
• уміти працювати в режимі мультизадачності;
• бути комунікабельним;
• багато навчатися та цікавитися розвитком психології.

“Але найважливіше – любити свою професію, – додає Людмила Романенко. – Тільки так можна бути хорошим спеціалістом. Психологія ефективна, якщо є частиною життя. Звісно ж, має бути емпатія та любов до дітей. Тому що є чимало психологів, які дуже класно працюють із дорослими, але не розуміють, як допомагати дітям”.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: inquirer.com

Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту “Strategic Media Support Program”. Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки National Endowment for Democracy (NED).