Напишіть нам

Всі теми

Не інклюзивні, а звичайні класи. Як працює інклюзивна освіта у Норвегії та Швеції

У Норвегії інклюзивна освіта є основним принципом, на який спирається навчальна програма для початкових та середніх класів. Також інклюзивна освіта лежить в основі розбудови social-inclusive and supportive country (соціально-інклюзивної та підтримувальної країни). У Швеції ситуація аналогічна.

Інклюзивна освіта означає передусім толерантність, довіру та повагу до всіх учнів незалежно від того, якої дитина статі, соціального походження, етнічної, релігійної або мовної приналежності, сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності, а також – чи має дитина інвалідність.

Докладніше про інклюзивне навчання в Норвегії та Швеції читайте в статті “Нової української школи”.

НОРВЕГІЯ

Аби школа могла називатися інклюзивною, вона має організувати навчальний процес для дітей з особливими освітніми потребами (ООП) та адаптувати його відповідно. Кожній дитині, яка потребує адаптації навчального процесу під власні потреби, потрібна можливість отримувати освіту. У початкових та середніх класах Норвегії вчаться більше 50 тисяч учнів з ООП.

Така система інклюзивної освіти сформувалася 1994 року, коли уряд провів реформу освіти й закрив усі корекційні та спеціальні школи. Натомість, інклюзивними стали всі школи в країні.

Тепер батьки можуть віддати дитину в школу за місцем проживання й не перейматися про те, що їм можуть відмовити.

Школи отримують повну підтримку від держави. Адже загальна мета національної системи освіти – забезпечення адекватного й раціонального навчання дітям з ООП. Місцевий уряд надає не лише фінансову, а й соціальну підтримку.

Дитина з ООП вчиться у звичайному класі, а не в спеціальному чи окремому інклюзивному. У кожної є супровід. Йдеться про фахівців із різних сфер, які можуть допомагати дитині з соціалізацією, або працювати над її мовленнєвим розвитком тощо. Школа сама визначає кількість фахівців залежно від того, які саме потреби є в учнів.

Відповідно до освітніх потреб дитини, школа може адаптовувати навчальну програму, використовувати інші технічні засоби та дещо змінювати освітній процес: наприклад, проводити додаткові заняття або іспити в іншому форматі. Якщо дитина має порушення слуху, школа може проводити заняття жестовою мовою або запрошувати перекладача.

У школах діють освітньо-психологічні служби та національна система підтримки спеціальної освіти. Вони допомагають дітям та їхнім родинам справлятися з труднощами навчання або соціалізації, якщо такі виникають. Зокрема, батьків дітей з ООП залучають в освітній процес, для них проводять просвітницькі лекції, вони мають можливість відвідувати фахівців із ментального здоров’я або інших спеціалістів, які би допомагали пройти через етап адаптації дитини до школи.

Також вчителі можуть співпрацювати з комунальними службами абілітації (система заходів та соціальних послуг, спрямованих на опанування особою знань та навичок, необхідних для її незалежного проживання, – ред.) та проходити курси підвищення кваліфікації, які передбачають підвищення навичок викладання саме в умовах інклюзивного навчання. Також основ інклюзивної освіти навчаються всі студенти, які бажають в майбутньому стати вчителями.

Отже, бачимо, що інклюзивна освіта інтегрована в загальну систему освіти. Подивимося, як багато рівнів залучає до роботи один учень середньої школи.

Він, зокрема, отримує п’ять базових рівнів підтримки: від держави, місцевої влади, школи, Адміністрації праці та соціального забезпечення (Labour and Welfare Administration) та інші типи підтримки.

1. Держава гарантує освітню та психологічну підтримку, абілітацію дітей з ООП та транспорт.

2. Міська влада – базову медичну підтримку, фізіотерапію та терапію працею, асистента супроводу за межами дому та вдома й соціальну підтримку сім’ї.

3. Школа піклується про те, аби програма була адаптована відповідно до потреб учнів з ООП, аби дітям було комфортно та доступно здобувати освіту й складати іспити.

4. Адміністрація праці та соціального забезпечення відповідає за технічну сторону цього питання, а також займається компенсацією батькам додаткових витрат на піклування про свою дитину.

5. До інших типів підтримки дітей з ООП можна належать реабілітація, належне лікування в медичних закладах та співпраця з батьківськими й громадськими організаціями.

Як бачимо, це повністю відповідає основним цінностям, які закладали в інклюзивне навчання ще в 1970-ті роки, коли про впровадження інклюзивної освіти лише почали говорити та коли почали робити перші кроки в її бік.

ШВЕЦІЯ

Ще в 1980-ті роки загальноосвітня система містила в собі інклюзивне навчання як основну форму здобуття освіти дітьми з ООП. Відтоді всі учні почали навчатися в загальноосвітніх школах, а корекційні й спеціальні школи здебільшого розформовували, щоби створити на їхній базі ресурсні центри.

Так само, як і в Норвегії, у Швеції дитина з ООП навчається в звичайному класі разом з усіма.

“Як ви помітили, у моєму класі є широкий спектр здібностей, тому я диференціюю роботу, щоб охопити всі. Наприклад, під час читання текстів учням доступні дві версії: простіша та вдосконалена”, – розповідає одна з учителів у дослідженні “Інклюзивна освіта в Швеції. Положення щодо дітей, які мають особливі освітні потреби, з особливим акцентом на синдром Дауна”.

Відокремлюють дитину з ООП від класу вкрай рідко, на певний час і лише якщо це стосується предметів, які складно адаптовувати для неї або їй сприймати.

Що старша дитина, то частіше її можуть тимчасово забирати з класу на індивідуальне навчання. Для дітей створюють окрему групу, їм видають адаптовані підручники та проводять навчання за ними. Приблизно 3% дітей з ООП у початковій школі (в якій вони вчаться три роки – з 7-ми до 10-ти) мають такий досвід.

Якщо ж дитина не справляється з навчанням у спеціальних групах, зі згоди батьків та за рекомендацією шкільної адміністрації, її можуть перевести в так звані спеціальні школи, деякі з яких лишилися – спеціальні школи для дітей із порушеннями інтелектуального розвитку та “класичні” спеціальні школи для дітей з іншими порушеннями (наприклад, слуху або зору) . Таких дітей близько 1% на всю Швецію.

Різниця між цими двома типами шкіл у тому, що для дітей з інетелктуальними порушеннями роблять іншу програму, яка націлена більше на абілітацію, ніж на академічну освіту. Діти ж з іншими порушеннями можуть вчити те саме, що і в звичайних школах – їм потрібно лише змінити формат матеріалу.

Якщо простежити список відповідальних за освіту дитини з ООП людей, можна побачити таке:

  • Усі учні з ООП потребують спеціально розробленого плану навчання та адаптованих навчальних матеріалів. Під час викладання вчитель може порадитися з вчителем, який має більше навичок в забезпеченні інклюзивного навчання.
  • Це нормально – виділяти більше або менше часу на додаткові пояснення навчального матеріалу дитині з ООП незалежно від того, в якому темпі працює увесь клас.
  • Час від часу, залежно від того, як дитина справляється, вона може проходити індивідуальне навчання з людиною, яка її супроводжує (асистент). Тривалість індивідуального навчання визначає фахівуць.
  • У шкіл є підтримка від ресурсних центрів на місцевому рівні, а ті має підтримувати Національне агентство з питань інклюзивної освіти та шкіл.
  • Центри дитячої реабілітації працюють в усій країні. Фахівці працюють із дитиною, визначають її потреби та розробляють для неї індивідуальну навчальну програму (яка також містить у собі й реабілітаційно-корекційні заняття).
  • Також адміністрація школи наймає багатопрофільних фахівців (асистентів), які вміють працювати з дитиною з ООП і поєднують в собі знання з супроводу людей з інвалідністю, психологічної підтримки, першої медичної допомоги, а також – можуть викладати в школі.

Наприклад, у деяких школах є програми підтримки для дітей з ООП або будь-якими іншими потребами (не володіє шведською мовою або потерпає від булінгу тощо). Через ці програми психологи й соціальні працівники допомагають дитині адаптуватися до навчального процесу.

“Зараз у нашій школі є програма під назвою Däcket, у межа якої діти, які мають труднощі з соціалізацією або навчанням, можуть звернутися по допомогу. Там у них є спеціальний розклад, спрямований на задоволення потреб їхнього індивідуального навчання”, – розповідає ще одна вчителька шведської школи.

Скандинавські країни є дещо схожими між собою в плані підходу до інклюзивної освіти. Важливий чинник, що ці країни є політично стабільними, а тому мають кошти та можливість впроваджувати великі зміни й пильнувати за тим, аби все було виконано.

Валерія Діденко, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: автор – Wavebreakmedia, Depositphotos

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

Матеріали за темою

Обговорення

Розділ створено за підтримки Програмної ініціативи “Демократична практика” Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.