“Незручні” діти: роль учителів та школи в допомозі дітям з гіперактивністю

У межах проєкту щодо підтримки в навчанні дітей з особливими освітніми потребами сайт “Нова українська школа” та ГО “Смарт освіта” в партнерстві з Міжнародним фондом “Відродження” провели онлайн-семінар, присвячений нюансам роботи з дітьми, які мають розлад гіперактивності та дефіциту уваги.

Розібратися з особливостями діагнозу та методиками роботи освітянам допомагав Євгеній Суковський, СЕО центру соціалізації та розвитку Чутливий Простір (Львів), психолог, МА корекційної освіти, автор книжки “Гіперактивний Розлад із Дефіцитом уваги в дітей. Порадник для батьків: питання та відповіді про причини, наслідки, методи допомоги”.

Читайте в статті про:

• природу розладу;
• що може статися, якщо не коригувати СДУГ;
• як учителю працювати з дитиною із СДУГ: головні принципи та рекомендації.

НЕ ОСОБЛИВІСТЬ ПОВЕДІНКИ, А ДІАГНОЗ

Синдром дефіциту уваги та гіперактивність (СДУГ) нині поширене поняття, але не всі дорослі (і батьки, і вчителі) глибинно розуміють, що така дитина потребує допомоги не менше, ніж діти з іншими особливими освітніми потребами.

Проте часто вона не має жодних візуально помітних порушень, і її поведінка сприймається як особливість характеру чи недостатність виховання. Тоді як насправді, гіперактивність зумовлена фізіологічно – порушенням функціонування ланцюгового зв’язку між лобовою часткою кори головного мозку та базальними гангліями, які беруть участь у здійсненні вищої нервової діяльності, зокрема процесах мислення, вираження емоцій та навчанні.

Отже, дитина не має змоги впливати на власну поведінку лише своїм бажанням. Вона потребує поведінкової допомоги, а іноді й медикаментозної корекції.

Діти з ГРДУ (ще одне позначення гіперактивності – гіперактивний розлад та дефіцит уваги) відрізняються підвищеною імпульсивністю, порушенням уваги та зниженням здатності до самоконтролю. Це вважається таким самим розладом розвитку, як і інші.

Проте варто пам’ятати, що встановлення будь-якого діагнозу – прерогатива медиків, а не вчителів, вихователів, батьків чи навіть працівників ІРЦ. Оскільки порушення – біологічно зумовлений розлад імпульсного контролю, то виявити його можуть лише медпрацівники відповідного фаху (найчастіше – психіатри).

З іншого боку, вчителі першими можуть звернути увагу на особливості поведінки дитини. Адже СДУГ частіше діагностується в початковій школі, аніж у дошкільних закладах. Справа в тому, що ознаки гіперактивності є в багатьох дітей дошкільного віку і є варіантом вікової норми. Тоді як у початкових класах по закінченні періоду адаптації дитина починає розвивати навички самоконтролю та уважності. На цьому етапі вчитель може помітити складнощі в деяких учнів

Складнощі можуть виражатися в:

• надмірній моторній активності. Така дитина постійно в русі, який, на перший погляд, її не втомлює, але може дратувати інших;
• порушеннях уваги. Дитина не має фізіологічної можливості втримати увагу, щоби завершити розпочату справу. У цьому випадку говорити дитині зібратися й зосередитися – некоректно. Це те саме, що сказати “просто придивися” людині з порушенням зору;
• емоційній недорозвиненості (імпульсивності). Це вирішальний чинник у встановленні діагнозу й та риса, за яку найбільше засуджують людей із ГРДУ, адже вона обумовлює те, що вони можуть діяти без свідомого контролю під впливом обставин чи емоцій.

Якщо говорити про дітей 6–7 років, які мають СДУГ, то рівень уважності та самоконтролю в них на 30% менший, ніж у нормотипових однолітків (тобто перебуває на рівні п’ятирічної дитини). Проте це не означатиме, що за кілька років дитина зі СДУГ зможе надолужити цю різницю. Адже це порушення здатності до самоконтролю обумовлене фізіологічно.

ДО ЧОГО МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ НЕКОРИГОВАНИЙ СДУГ

Вторинними ускладненнями гіперактивності для дітей (а також їхніх батьків) є:

• поведінкові проблеми. Те, що найбільше турбує дорослих, оскільки такі діти здебільшого не здатні контролювати свої поведінку та реакції. Батьки постійно перебувають у стані стресу й також часто потребують допомоги;
• негативні реакції оточення. Дитину постійно засуджують, адже візуальних особливостей вона не має, а отже – її поведінка розглядається переважно як особливість характеру та виховання;
• низька самооцінка. Ще до встановлення діагнозу та початку корекційної роботи дитина чує негативні відгуки про себе, що призводить до зниження самооцінки. Тому для неї вкрай важлива підтримка близьких дорослих та вчителів. Обов’язково потрібно чітко розрізняти поведінку дитини та її особистість, даючи оцінку чи коментар виключно до певної її дії;
• низький рівень прагнень. Постійне засудження та применшення позитивних рис і досягнень (“зараз непогано, але ж знов зробиш щось не так”, “от куди тебе такого візьмуть”) нівелює природну цікавість до вивчення нового, дитина перестає цікавитися амбітними цілями, не будує планів, адже “кому ти такий треба”;
• труднощі з навчанням. Гіперактивність не дає можливості зосередитися на навчанні, і коли поруч немає дорослого (вчителя), який міг би допомогти та скерувати, дитина втрачає цікавість до навчання, а її успішність падає;
• дефіцит комунікативних навичок. Люди з гіперактивністю дуже “незручні” в колективі, тому часто трапляється так, що вони можуть залишитися в комунікаційному вакуумі чи стати об’єктами жартів та насмішок;
• вторинні соціальні та навіть психіатричні проблеми. Засудження та нерозуміння з боку колективу й суспільства призводить до того, що подібні проблеми для людей зі СДУГ у дорослому віці стають радше правилом, аніж винятком.

На сьогодні діти з ГРДУ складають до 8% усіх дітей свого віку, дівчат і хлопців із таким діагнозом приблизно порівну. Усі вони потребують підтримки та допомоги в корекції своєї поведінки та аби стати успішними в подальшому навчанні та житті загалом.

ЯК УЧИТЕЛЮ ПРАЦЮВАТИ З ГІПЕРАКТИВНОЮ ДИТИНОЮ

Насамперед, дорослим варто розібратися з особливостями діагнозу та зрозуміти, які процеси відбуваються в мозку дитини зі СДУГ, щоби чітко відрізняти особистість дитини від її поведінки та працювати з нею без зайвого емоційного навантаження. Обов’язково треба пам’ятати про підтримку та вчасне відновлення власного емоційного ресурсу, від якого залежатиме успіх комунікації із дитиною та дитячим колективом загалом.

Як свідчить практика, критика та покарання в роботі з гіперактивними дітьми не лише не приносять користі, але й можуть призводити до негативних наслідків у довготривалій перспективі. Тож учителям потрібно змінити своє ставлення до такого учня. Як і для більшості інших емоційно-психологічних порушень, тут немає “чарівної таблетки” та чіткого алгоритму дій, оскільки кожен випадок – індивідуальний. Проте є загальні принципи роботи з дітьми, які мають гіперактивний розлад.

Так, ці діти потребують:

• похвали;
• мінімальної кількості критичних зауважень;
• уважного ставлення.

Змінити своє ставлення до дитини, навіть в умовах роботи з класом у 25–30 учнів, непросто, але можливо. Наприклад, якщо:

• збільшити кількість похвали та додати конкретики (“це тобі особливо вдалося”, а не просто “молодець”),
• зменшити кількість критичних та пасивно-агресивних зауважень (“ти знову…”, “що з тебе виросте?”).

Педагогу потрібно пам’ятати, що саме він або вона, надто в початкових класах, формує думку дитини про себе, а також колективне ставлення до кожного члена групи. Тобто прямо впливає на формування самооцінки кожної дитини. У роботі з дітьми зі СДУГ учитель може додати особисте ставлення у формулювання похвали (“пишаюся, як тобі вдається”), що дасть змогу дитині відчувати свою цінність і прагнути до більших результатів та більшої похвали.

У перспективі це дасть можливість працювати над корекцією поведінки, зменшуючи кількість проявів небажаної поведінки не критичними зауваженнями, а навпаки, похвалою в тих випадках, коли поведінка не суперечить загальним нормам.

Зауваження та навіть покарання допускаються, але повинні відбуватися лише в тому випадку, коли вчитель перебуває в збалансованому, впевненому та спокійному емоційному стані.

Діти зі СДУГ також мають проблеми із формуванням навичок спілкування – як індивідуальних, так і в групі. Тож учителю варто долучати дитину до групових активностей та комунікації, а також приділяти увагу індивідуальному спілкуванню з нею в межах навчання.

ПРАКТИКИ Й РЕКОМЕНДАЦІЇ

Практики, про які йдеться в цьому розділі, застосовуються не лише для дітей з ООП, але й показують ефективність у роботі з дитячим колективом загалом, особливо молодшого шкільного віку.

Під час уроку рекомендується дотримуватися таких принципів:

• Перед початком основної частини уроку повідомте про план його проведення, за яким порядком відбуватиметься заняття, що за чим йтиме, які результати очікується досягти.
• На початку заняття нагадайте теми, які вже вивчалися й на основі яких буде розглядатися нова інформація.
• Нагадайте про правила поведінки на уроці. Й обов’язково перепитайте, чи всі зрозуміли та запам’ятали ці правила. Важливо, аби гіперактивна дитина на цьому етапі вже була включена в процес та “чула” вчителя.
• Будьте прогнозованим/-ою. Дитині зі СДУГ важливо відчувати себе в безпеці та розуміти, які наслідки матиме її діяльність чи бездіяльність, коли й за що її можуть хвалити чи критикувати. Якщо на уроці трапляється несподівана реакція вчителя, дитина відчуває розгубленість та різке зниження зацікавлення й уваги.
• Тримати увагу такої дитини можна частими запитаннями та короткими завданнями, спрямованими на корекцію її поведінки в моменті (“це зрозуміло?”, “як ми це можемо зробити?”).
• До початку уроку зазначте, які саме матеріали та предмети будуть потрібні та зверніть увагу учнів, щоб усі (в тому числі й дитина з ООП) ретельно підготувалися (“підручник, зошит, ручка, олівець – підніміть руку, у кого вже все лежить на парті”, “подивись, чого в тебе не вистачає”).
• Зверніть увагу дитини на те, як вона може отримати допомогу вчителя чи асистента педагога (підняти руку, картку, кивнути головою, зробити щось дозволене під час уроку, щоби не відволікати решту класу).
• Тримати увагу дитини також можна, ставлячи послідовні запитання з обговорюваної теми та додатково акцентуючи на ключових моментах.
• Оскільки гіперактивній дитині складно зосереджуватися на завданнях, можна розбивати їх на менші частини, це допоможе рідше відволікатися, оскільки результат від виконання кожної буде швидшим і мотивуватиме до наступних дій.
• Введіть для всього класу систему зрозумілих умовних знаків. Наприклад, вмикати та вимикати світло, якщо під час заняття стає надто шумно, або хлопати в долоні тощо.
• Дитині з гіперактивним розладом також рекомендується активно працювати із зошитом – підкреслювати, використовувати ручки та олівці різних кольорів. Це додатково впливає на формування навичок концентрації уваги – дитина починає розуміти структуру та взаємозв’язки тем і занять.

Для дитини з гіперактивністю має бути розроблена система спеціальних заохочень та, за необхідності, покарань. За бажану поведінку можна “нагороджувати” балами, за які вона отримуватиме певні привілеї в школі чи вдома (цукерка, яблуко, додатковий відпочинок, перегляд мультфільму тощо). Натомість, як покарання ці бали можуть “згоряти”.

Для людини зі СДУГ, а особливо для дитини, важлива чітка та зрозуміла організація робочого простору – розміщення в класі так, щоби чинники відполікання були мінімізовані (наприклад, за партою ближче до вчителя, щоби не відволікатися на однокласників, що сидять попереду). Також потрібні меблі, що відповідають віковим та індивідуальним особливостям, календар та годинник, щоби дитина розуміла, що й коли відбувається. Обов’язковим є чіткий план діяльності, дотримання часових обмежень тощо.

Кожна дитина – індивідуальна навіть тоді, коли має встановлений діагноз. Тож учителю доводиться шукати особливий підхід. Проте дитина своєю поведінкою та реакціями на дії інших дає нам чимало підказок щодо методик, які спрацьовують, варто лише розплющити очі – і ми їх побачимо.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Nomadsoul1, Depositphotos

Публікація підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.