“Обійняти бабусю, яка в окупації”: про що мріють доньки військових і як батькам та педагогам реагувати на масштабні дитячі мрії

У Марини та Орини завершується онлайн-урок. Зараз дівчата найбільше сумують за гомоном на перерві, шкільною партою та смачним запахом зі шкільної їдальні. Кажуть, у школі навіть відчуття голоду особливе. Від початку повномасштабного вторгнення школярки навчаються онлайн.

Марина родом із селища в Запорізькій області, яке нині під окупацією. Орина теж із Запоріжжя. Обом дівчатам по 12 років. Нещодавно вони стали героїнями соціальної кампанії благодійного фонду “Голоси дітей”. Кампанія закликає українців слухати дітей, чути їхні потреби й звертатися до фахівців, зокрема психологів, якщо є така необхідність.

“Нова українська школа” розпитала, про що мріють доньки військових, а психологиня пояснила, як батькам реагувати на мрії дітей, зокрема, про швидке закінчення війни чи про “стати мільйонеркою”.

“ОБІЙНЯТИ БАБУСЮ З ДІДУСЕМ, ЯКІ В ОКУПАЦІЇ”

Марина Панасенко виросла в селищі. Любила проводити час біля річки, гуляти на майданчику з друзями та старшою сестрою Дариною.

Марина Панасенко

Та два роки тому росіяни забрали в неї дім, окупувавши рідне село. Наприкінці квітня 2022 року Марина з родиною були змушені виїжджати.

“Збирали речі дуже довго, вагалися, чи потрібно виїжджати, було морально складно, – розповідає мама Марини Оксана. – У нашому мікроавтобусі виїжджало 15 осіб. Росіяни почали стріляти по колоні й пошкодили сусідній автомобіль. На нашій підконтрольній території колону вже супроводжувала поліція. Якби ще зволікали з переїздом, було б набагато тяжче виїхати з окупації”.

Марина із сімʼєю

Навесні 2022 року батько Марини пішов добровольцем у лави Збройних сил України. Минулого року отримав поранення і досі проходить реабілітацію. Марина хвилювалася за тата. Аби відволіктися від поганих думок, займалася творчістю.

“Моє хобі – робити прикраси з намистинок. Почала цим займатися рік тому. Це трішки допомагає відволіктися”, – каже дівчина.

Прикраси, які зробила Марина

До повномасштабної війни Марина мріяла про сукню з блискітками, яка б яскраво переливалася на сонці. Її бажання здійснили декілька років тому. Ця новорічна сукня стала для неї особливою: “Я її дуже любила, однак сукня залишилася вдома [в окупації – ред.].

Зараз із маленьких мрій у мене книги. Хочу щось легке та цікаве, що можна прочитати за день. Обожнюю фентезі”.

А велика мрія дівчинки тепер – “життя без війни“: “І повернутися в рідне село, обійняти бабусю з дідусем, які залишилися в окупації. Я за ними сумую. Мрію знову побачити друзів та домашніх тварин. Аби ніколи вже не вили сирени повітряної тривоги, й аби я могла ходити в школу офлайн”.

НАРЕШТІ ВЧИТИСЯ ОФЛАЙН – МРІЯ І ДРУГОЇ ДІВЧИНКИ

12-річна Орина живе в прифронтовому Запоріжжі. Тато – будівельник. На початку 2022 року він теж добровільно пішов захищати рідне місто. Тоді дівчинка це важко переживала. Стресу додавали й часті обстріли.

Поруч були мама та старша сестра, які стали її опорою. Орина також знаходила себе у творчості.

Орина із сімʼєю

У її кімнаті – різні саморобні іграшки та прикраси. Дівчинка любить подарунки, зроблені своїми руками. Зберігає їх у спеціальній коробочці. Під час вторгнення Орина почала створювати патріотичні браслети, обереги, жовто-блакитні серця. Їх передавала воїнам:

“Коли я щось робила своїми руками, думала про воїнів і хотіла їм допомогти. Це як душевна підтримка для них. Я вірила, що той, кому я це подарую, буде відчувати тепло в душі. У моїй кімнаті багато патріотичних саморобних речей. Найбільше подобаються ангелочки. Це легко робити, я розмальовую їх маркерами, прикрашаю кристаликами, стрічками. Творчість мені допомагає відволіктися від війни та обстрілів”.

Орина та її вироби

Орина любить малювати, розповідає її мама Ірина. Дивилася за старшою сестрою, яка малює вже багато років, і повторювала. До речі, Орина мріє стати дизайнеркою одягу.

Орина та її малюнок

Нині Орина найбільше сумує за морем у Бердянську та активностями на острові Хортиця. Мріє подорожувати Україною, особливо прагне побачити Київ: “Я б дуже хотіла подорожувати рідною країною, побачити різні міста. Найперше – Київ, побачити різні пам’ятники. Я не була в Києві. Лише бачила фото столиці. Після Києва хочу поїхати на море до Криму. Ми до війни їздили в Бердянськ, я сумую за родинними подорожами”.

Зараз одне з найбільших бажань Орини – офлайн-навчання. Вона перейшла в новий заклад – Січовий колегіум. Та тут усі заняття відбуваються онлайн: “Я дуже прагну відвідувати нову школу та приходити особисто в клас на уроки, спілкуватися з однокласниками наживо. А моя масштабна мрія – перемога. Аби в усьому світі майорів жовто-блакитний стяг“.

ЯК ПРАВИЛЬНО РЕАГУВАТИ НА ДИТЯЧІ МРІЇ

“Дитячі мрії потрібно підтримувати, не боятися цього. Мрії – один із каналів ресурсу. Завдяки планам на майбутнє та мріям ми можемо собі допомогти в стресовій ситуації“, – пояснює психологиня благодійного фонду “Голоси дітей” Антоніна Сорочинська.

Вона додає, що дітям властиво мріяти. Це не лише їхня сильна сторона, а й потужний інструмент для долання стресу.

“Зараз у психологів є багато різних технік, де ми уявляємо, мріємо разом із дітьми, підлітками та дорослими. Бо коли ми в стресі, вмикається реактивне мислення, ніби все втрачено й жахливо, майбутнього немає. Мрії допомагають повернутися в проактивне мислення, сфокусуватися на майбутньому“, – каже Антоніна.

Вона додає, що коли ми можемо щось планувати на найближче та далеке майбутнє, це допомагає вийти зі стресової реакції.

“Якщо дитина була в стресі, а пізніше почала обговорювати з батьками, який вона хоче подарунок, це вже допомагає їй впоратися зі стресом. Незабаром свято Миколая. І діти вже мріють про подарунки. Вони пишуть листи й думками вже там. У цей час у них уже запускаються гормони щастя“, – додає фахівчиня.

А також пояснює, що мріяти важливо. Та водночас дуже важливо і тримати баланс із реальністю. Бо коли людина живе лише в мріях, це вже не про відновлення ресурсу.

Як тут балансувати?

• Наприклад, якщо дитина каже, що мріє, аби умовно завтра закінчилася війна, не потрібно одразу гостро реагувати, що такого не станеться прямо завтра. Можна чесно відповісти: “Я теж мрію, щоб закінчилася війна й наші воїни все для цього роблять, але мені складно сказати, коли це здійсниться”.

“Забороняти мріяти ми не можемо, але раджу не вселяти особливих надій під час мрійництва. Приміром, не розповідати, що війна завершиться вже цього року, чи давати вказівки на певний проміжок часу“, – пояснює психологиня.

• Якщо дитина мріє стати мільйонером, запитайте, що потрібно для цього, які навички треба мати, і як це можна розвивати. “Це повертає до реальності”, – пояснює Антоніна.
• А якщо дитина мріє про щось коштовне, а батьки не можуть собі цього дозволити? Тоді можна чесно сказати, що зараз дохід сімʼї не дає змоги здійснити цю мрію, але ви можете разом подумати, як цього досягти.

Можливо, певний час варто накопичувати гроші, які дарують на свята й день народження, якусь суму рідні зможуть виділити. Головне – не забороняти дитині мріяти й не казати, що цього ніколи не буде.

Леся Родіна, “Голоси дітей”, спеціально для “Нової української школи”

Усі фото в тексті: сімʼї Марини та Орини