Освітня деокупація: чому вчать в школах Криму та як інтегрувати кримських дітей в український простір після звільнення півострова

У школах Криму, як і на материковій частині України, діти плетуть маскувальні сітки, збирають гуманітарку на фронт, готують листи й малюнки для військових. Тільки роблять це на підтримку російської армії та за лекалами російської пропаганди.

Після окупації півострова у 2014 році в Криму не працюють україномовні школи, учні не вчать на уроках українську історію, мову та літературу. Натомість постійно чують російські наративи про нацистську Україну, російський Крим, Херсон, Запоріжжя і ЛДНР.

Дітей вчать любити росію і боронити її на війні. На цю ідею працює вся освітня система Криму, позашкілля, літні табори й молодіжні рухи.

Коли Україна звільнить Крим від російського режиму, на півострів чекає шлях освітньої деокупації. “Нова українська школа” з’ясовувала, як до цього готувати вчителів, освітні програми та підручники, щоби допомогти дітям і молоді з окупованих територій сприйняти Україну та справжню реальність.

У новій статті читайте:

• як росія знищує систему української освіти;
• як і навіщо відбувається мілітаризація освіти в Криму;
• чи є можливість працювати вчителям із проукраїнською позицією;
• що читають українські діти в російських підручниках;
• що пропонує РНБО та Мінреінтеграції для деокупації Криму;
• чому громадськість пропонує створити в МОН директорат для роботи з окупованими територіями.

ЯК ДІТЕЙ У КРИМУ ГОТУЮТЬ ДО ВІЙНИ З УКРАЇНОЮ

Перш ніж планувати деталі освітньої деокупації Криму, варто глибше зануритися в контекст, у якому зараз там живуть діти та молодь. Адже росія дуже швидко витіснила все українське з півострова.

Докладно про знищення української освіти в Криму писали аналітики громадської організації “Центр громадянської просвіти “Альменда”” у своєму нещодавньому звіті.

У ньому йдеться, що після окупації в Криму почала реалізовуватися “Концепция патриотического и духовно-нравственного воспитания населения в Республике Крым” (затверджена в грудні 2014 року). Вона передбачає, що система формальної та неформальної освіти Криму вирощує в дітей російську ідентичність та уявлення про те, що участь у війнах, які розв’язує уряд, — це “священний обов’язок кожного громадянина росії”.

Мілітаризація освіти починається із дитсадків, коли на заняттях діти малюють триколор і георгіївську стрічку, заборонену в Україні, та слухають історії про подвиги російських солдатів у Другій світовій війні, а зараз ще й про учасників так званої СВО.

Дітей в окупованому Криму змушують носити “георгіївські стрічки”, які в Україні визнані символом комуністичного тоталітарного режиму.

В “Альменді” кажуть, що у 2022 році мілітаризація освіти в Криму ще більше посилилась:

• збільшилася кількість годин на викладання “правильної” історії, наприклад, у 6 класі “влада” рекомендувала скоротити на 4 години курс “Всесвітня історія” та додати їх до курсу “Історія Росії”;
• з 1 вересня 2022 року перед початком уроків лунає російський гімн та піднімається російський прапор;
• заохочується участь дітей в акціях підтримки бойових дій проти України, де демонструється мілітаристська символіка “Z” i “V”;
• учні активно пишуть листи на фронт героям так званої СВО, до школи запрошують “ветеранів” війни проти України на “уроки мужності”;

Представники козачого штурмового батальйону “Таврида” зустрічалися зі школярами Сімферополя. Фотографувалися з дітьми та розповідали про “спеціальну воєнну операцію”.

• на честь “подвигів” встановлюють меморіальні дошки, нещодавно в одній зі шкіл Євпаторії встановили дошку Івана Шведа, матроса з десантного корабля “Новочеркаськ”;
• постійно проводяться позакласні заняття, зокрема, “Разговоры о важном”. Це щотижневі уроки на зразок уроків політінформації, під час яких постійно наголошується на обов’язку захисту рф (позакласну годину проводять першим уроком у понеділок).

“Новій українській школі” вдалося поспілкуватися із кримським татарином, який, попри окупацію, залишається вдома та чекає на звільнення півострова (ім’я не називаємо з міркувань безпеки). За його словами, після повномасштабної війни ідеологічний тиск на заклади освіти дійсно посилився, а дітям у школі, попри проукраїнську позицію їхньої родини, доводиться говорити про підтримку російського президента та російської “спецоперації” в Україні.

“Зараз діти більше вчать віршів про росію, Русь і про те, що “я русский”. Але це абсурдно, коли такі вірші змушують вчити кримських татар, які ментально ненавидять “русских”, — зазначив наш співрозмовник. – Дітям показують мультфільми про СВО, про початок та виправдовування цієї операції, зачитують листівки про СВО, про президента та армію, яка бореться з “колективним заходом”, запрошують учасників СВО на класні години, аби розповіли про це дітям.

Роздатковий матеріал на одному з уроків у Криму.

Були навіть випадки, коли в день поховання учасника СВО у школі, в якій він вчився, скоротили уроки, а дорослих учнів повели на цвинтар, аби поставили вінки загиблому. Також відправили учнів з квітами до батьків загиблого, аби висловили співчуття та подяку за “героя””.

Як зазначають в “Альменді”, дитячі організації та проєкти використовуються росією як інструменти мілітаристського впливу у сфері неформальної освіти. Ось декілька рухів, які поширюються з 2014 року в Криму, на окупованих територіях Луганщини, Донеччини, а з 2022 року в окупованих районах Запорізької та Херсонської областей:

• “Юнармия” — це всеросійський суспільно-патріотичний рух, який створили у 2016 році за ініціативою міністра оборони рф сергія шойгу. Учасників руху вчать користуватися справжньою зброєю та бойовою технікою, проводять для дітей навчальні табори та збори;
• “Большая перемена” — у 2022 році рух створили задля відновлення радянської організації піонерів, до нього можуть приєднуватися діти із 6 років;
• “Движение первых” з’явилося торік за ініціативою учениці севастопольської школи, яка просила рф створити організацію, що об’єднає дітей росії;
• кадетські класи — до них набирають учнів із 1 класу, їх створюють російські МВС, ФСБ, Слідчий комітет тощо. Наприклад, у сімферопольській школі № 28 діє кадетський клас під патронатом окупаційного “МВС у Криму”, а на базі школи-ліцею № 3 — кадетський клас Слідчого комітету росії.

За даними “Альменди”, у Криму створили 128 кадетських класів.

ВЧИТЕЛІВ, ЯКІ НЕ ХОТІЛИ ВИКЛАДАТИ ЗА ПРАВИЛАМИ ОКУПАНТІВ, ЗВІЛЬНЯЛИ

Валентина Потапова, голова ГО ЦГП “Альменда”, до 2014 року працювала в Ялті викладачкою Кримського гуманітарного університету на кафедрі історії та правознавства, тож початок окупації бачила на власні очі й відчула на собі.

Через проукраїнську позицію її попросили звільнитися з університету, інакше погрожували кримінальним провадженням за публічне невизнання територіальної цілісності рф із використанням службового становища. А це 5 років в’язниці. Тож з університету викладачка пішла, але знайти роботу саме в освітній сфері в окупованому Криму не змогла. Її ім’я внесли в списки неблагонадійних громадян. З огляду на це, Валентина Потапова виїхала з Криму в жовтні 2014-го.

Освітянка пригадує, що на початку 2014–2015 навчального року система освіти була перебудована майже в усьому Криму.

• З квітня окупанти почали перенавчання вчителів за російськими стандартами. За словами Потапової, для цього в Ялту приїжджали вчителі з рф.
• За програмою “Земський вчитель” у Крим почали переїжджати для роботи з дітьми вчителі з росії. У населеному пункті, де мешкає наш співрозмовник, вчителів з росії немає, та він каже, що знайшлося чимало проросійських освітян, які погодилися на роботу в школі. До того ж після окупації у 2014 році вчителям обіцяли високі зарплати та премії.
• Українські програми замінили на російські, історія України та українська література зникли як навчальні дисципліни.
• У 2014 році батьків опитували, чи хочуть, аби їхні діти вивчали в школі українську мову. Та це була швидше формальність, адже української мови залишилося по кілька годин на тиждень, натомість вводилася російська мова. Згодом українську мову перестали вивчати взагалі, зараз її позиціонують як ворожу.

“У Ялті була українська школа, у якій учні на останньому дзвонику у 2014 році співали український гімн замість російського. Через це звільнили класну керівницю та директорку, а школу як українську закрили”, — розповідає Валентина.

Як розповів наш співрозмовник із Криму, за вчителями постійно стежить ФСБ, тому мало хто з них проявляє свою підтримку Україні. За його словами, ФСБ в Криму переслідує не тільки за проукраїнську позицію, а й проводить обшуки у релігійних діячів та кримчан по справі Хізб ут-Тахрір (росія визнала цю ісламську політичну партію терористичною організацією).

“Переслідуються навіть за пісні українською мовою. Було багато випадків, коли на весіллях звучали “Ще не вмерла Україна” Вєрки Сердючки чи “Ой, у лузі червона калина”. Після таких пісень у гості приходила ФСБ, — додає кримчанин. – Тож люди з проукраїнською позицією є, але проявляти її неможливо. Усіх активних посадили у в’язниці ще у 2014 році або провели бесіди у ФСБ. Каток репресій в цьому плані працює дуже сильно”.

Крім змін у школах, у Криму відразу ж після так званого референдуму почали проводити проросійські культурні заходи. Так, у квітні на території морського порту організували виставку про історію російського прапора. За словами Потапової, на виставці було багато плакатів та триколорів. Був навіть стенд про Україну — утім, йшлося про штучний проєкт Австро-Угорської імперії, який був вигаданий нею, щоби підготувати підґрунтя для Першої світової війни. На цю виставку водили всіх школярів, особливо з початкової школи.

Військовий парад в Керчі 9 травня 2019 року за участі молоді та підлітків.

“А далі ставало все гірше. Уявіть, що в місті, у якому ви живете, всюди з’явилися триколори, не чуєте української мови, не бачите нічого, що нагадує про Україну. Усе українське дуже швидко зачистили. Вчителів, які не хотіли викладати за тими правилами, звільняли.

Мої студенти з проукраїнською позицією теж були звільнені. На момент окупації один із них працював у коледжі. Через рік йому сказали, що розривають контракт, бо недостатньо якісно викладає історію росії. Потім він пішов працювати екскурсоводом у Масандрівський музей, але на нього написали скаргу, що він недостатньо захоплюється величчю дому Романових, і теж звільнили. Дехто зі студентів пробував працювати в школі, та згодом або пішов у репетиторство, або змінив професію, або взагалі виїхав із Криму”, — додає Валентина.

ЯК ПРОМИВАЮТЬ МІЗКИ УКРАЇНСЬКИМ ДІТЯМ ЧЕРЕЗ РОСІЙСЬКІ НАРАТИВИ У ПІДРУЧНИКАХ

Шкільні підручники теж стали інструментом для формування “правильних” поглядів на світ. Російські наративи присутні не лише в навчальних книжках з історії, як може здаватися на перший погляд, а й в інших:

• “Основы безопасности жизнедеятельности”, “Обществознание”, “География”, “Окружающий мир”, “Основы религиозных культур и светской этики”;
• а також у факультативних предметах: “Основы духовно-нравственной культуры народов России”, “Мировая художественная культура”.

В “Альменді” проаналізували зміст цих підручників і дійшли висновку, що в них наголошується на:

• романтизації російської армії,
• “подвигах” російських військовослужбовців;
• службі в російській армії, яка є “обов’язком” дітей, а участь у війні описується без демонстрації її жахіть — смерті, руйнувань та людських трагедій.

“Тобто російська освітня політика на окупованих територіях має всі ознаки індоктринації, що дає змогу “перемістити” дитину, чиї психіка і світогляд ще перебувають у процесі формування, з однієї групи до іншої без будь-якого фізичного впливу”, — йдеться у звіті “Альменди”.

Якщо учні українських шкіл вчать на уроках з основ життєдіяльності теми про здорове харчування, шкідливі звички тощо, то в російських підручниках із цього предмета є обов’язковий модуль про початкову військову підготовку. Учням розповідають про стройову підготовку, основи й правила стрільби, види гранат. Теорія підкріплюється практикою — дітям показують склад і озброєння мотострілецького відділення на БМП, інженерне обладнання позиції солдата, способи пересування в бою тощо.

“Можна констатувати, що жодна українська дитина на півострові не уникне підготовки до військової служби в закладах освіти окупованого Криму”, — переконані автори звіту.

У березні в кримських школах провели змагання серед дітей зі збирання автоматів Калашникова, пістолетів, стрільби з пневматичної гвинтівки.

У Саках нещодавно провели “марш юнармійців” та приєднали до “Юнармії” нову групу кримських дітей.

Юристка Regional Center for Human Rights Дарина Підгорна додає, що разом із колегами проаналізували зміст 130 російських підручників, які рф привозить на окуповані території.

У них наявні три основні меседжі:

• росія закликає до створення уявної всеросійської ідентичності, а інші народи не мають права на існування, розвиток і становлення;
• маючи всезагальну російську ідентичність, усі люди рф мають бути патріотами росії, покладати своє життя, здоров’я та цінності на благо держави й політичного апарату загалом (у підручниках є чимало фото із текстівками жирним шрифтом про те, як діти в Другу світову війну ризикували своїм життям, щоби підбити ворожий танк);
• у підручниках для 8–9 класів пишуть, що головний ворог рф — це НАТО й західний світ, проти нього має стояти росія і її громадяни.

“Тобто дітям показують, що найкраще, що з ними може відбутися в житті — це війна”, — підсумовує Дарина.

Отже, дітей у Криму дев’ятий рік вчать, як любити росію та ненавидіти Україну;

• через молодіжні рухи та організації проводять військову підготовку, тобто готують молодих солдатів і солдаток для армії рф;
• діти в Криму не знають реальної ситуації про російське вторгнення та окупацію територій України;
• вчителів, котрі працювали в Криму, замінили російськими педагогами, відбувається ідеологічне “перевиховання” вчителів, тиск на проукраїнських освітян;
• українських підручників немає, так само як і предметів українознавчого циклу.

А після повномасштабного вторгнення в “Альменді” фіксують ознаки кримського сценарію знищення української освіти та ідентичності на тимчасово окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей.

З огляду на це, як Україні готуватися до повернення не лише територій, а й людей зокрема, дітей та молоді?

ЩО ПРОПОНУЄ РНБО ТА МІНРЕІНТЕГРАЦІЇ

Українці налаштовані, що рано чи пізно ми звільнимо Крим від окупантів.

Як до цього готуємося?

• У лютому цього року міністерка реінтеграції Ірина Верещук заявляла, що в уряді будуть готувати кадри для Криму. Ідеться про підготовку правоохоронних органів, працівників юстиції, освітян та інших державних службовців. Та скільки саме таких фахівців підготують і за який час — подробиць немає.
• Секретар РНБО Олексій Данілов коментував “Укрінформу”, що на прохання Представництва президента України в Автономній Республіці Крим зараз збирають пропозиції від компетентних органів влади й громадських експертних центрів щодо оновлення стратегії деокупації та реінтеграції Криму. Її затвердив Володимир Зеленський ще у 2021 році.

У документі докладно розписано, які завдання буде вирішувати Україна, готуючись до повернення Криму. Про освіту вказано одним реченням: “Україна впроваджує проведення медичної, освітньої реформ з урахуванням потреб громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території”.

Постійна представниця президента в АРК Таміла Ташева в інтерв’ю АрміяINFORM розповідала, що стратегія визначає основні напрямки держави, за якими вона буде звільняти територію та її інтегрувати. Але як бути з освітянами, які працювали в окупації, у стратегії не йдеться.

“Якщо людина не вчиняла злочину, не пропагувала російський режим, не здійснювала “промивку мізків” дітей, а просто навчала, наприклад, математики — такі випадки мають розглядати в рамках закону про люстрацію”, — пояснювала представниця президента в Криму.

У колонці для “Української правди” Ташева додала, що Україні доведеться провести так звану деконструкцію російського гуманітарного простору: “Нам потрібно інтегрувати систему освіти деокупованого Кримського півострова в український освітній простір на основі законів України “Про освіту” та “Про загальну середню освіту”. Разом з експертами ми напрацьовуємо загальні підходи відновлення освітніх українських траєкторій”.

За словами Ташевої, ці підходи передбачають:

• впровадження української мови в шкільні програми та вивчення кримськотатарської мови;
• навчання за загальними українськими стандартами;
• ліквідацію російських вишів;
• повернення на півострів кримських закладів вищої освіти, яким довелося виїхати через окупацію у 2014 році;
• відновлення українського книжкового фонду;
• можливе залучення вчителів із материкової частини України для викладання правдивої історії;
• побудова сучасних освітніх центрів;
• профорієнтація вчителів, які останні 9 років працювали за освітніми стандартами рф.

“У МОН МАЮТЬ СТВОРИТИ ДИРЕКТОРАТ ІЗ ПИТАНЬ ОСВІТИ ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ”

На думку Валентини Потапової, крім загальної стратегії, Україна має ретельно готуватися, із чим саме ми прийдемо на звільнений півострів — з якою кількістю підручників, з якою кількістю підготовлених до роботи в деокупації вчителів тощо.

“Зараз у Криму працює 30 тисяч вчителів. Чи будуть їх звинувачувати в колабораціонізмі, не знаю, — розмірковує пані Валентина. — На мою думку, для них має бути тимчасове обмеження в громадянських правах, а саме — заборона вчителювати. Адже деякі вчителі до окупації приходили у вишиванці, говорили про любов до України, а потім казали учням, що потрібно любити іншу країну. Аби не травмувати дітей, таких освітян треба відсторонити від роботи”.

Також, на думку Валентини, нам треба мати спеціальні навчальні програми для окупованих територій. Уявімо, ми прийшли в Крим з українськими навчальними програмами та підручниками.

“Ми будемо розмовляти на уроках українською мовою, але нас не зрозуміють, — прогнозує Потапова. — Аби не спричинити спротиву, підручники доведеться друкувати російською мовою на перший час. Водночас треба знати, скільки саме їх треба і скільки саме часу ними можна буде користуватися, тобто скільки діятиме перехідний період”.

Так само треба підготувати нові навчальні програми для деокупованих шкіл — з більшою кількістю годин на вивчення української мови та історії України.

Для цього в Міністерстві освіти і науки України варто створити директорат із питань освіти окупованих територій, вважає Валентина Потапова. Саме він має визначати:

• освітні проблеми на звільнених територіях;
• збирати статистику та аналітику про кількість учнів та вчителів;
• розробляти підручники для звільнених шкіл;
• готувати вчителів для роботи на звільнених територіях тощо.

“Треба з’ясувати, скільки зараз майбутніх вчителів вчиться в педуніверситетах, чи готові вони переїхати на звільнені території і чи розуміють контекст окупації. Треба знати, скільки коштів на це треба й де їх брати. Приміром, міжнародні організації, які не підтримують нас зброєю, готові допомагати з освітніми проєктами.

Це треба робити вже. Я боюся, що завтра звільнять Крим, а ми не готові. Нам треба підготуватися концептуально, а далі друкувати підручники, запускати експрес-курси для вчителів у педагогічних університетах тощо”, — наголошує Валентина Потапова.

“НАМ ДОВЕДЕТЬСЯ ЗМІНЮВАТИ СВІДОМІСТЬ І ЦІННОСТІ У МІЛЬЙОНА ДІТЕЙ”

Ще один виклик, на який треба шукати відповіді, — це ставлення до України дітей, які роками чи місяцями жили в російському середовищі. За підрахунками “Альменди”, у Криму їх налічується пів мільйона, а загалом на окупованих територіях мешкає орієнтовно мільйон дітей.

“Усі вони мають спотворене сприйняття реальності, і нам доведеться доносити нові цінності до мільйона дітей. Батьки зараз мало що можуть зробити, зокрема, ті, що живуть у Криму. У мене є знайомі на півострові, де молодшому синові на момент окупації було 4 роки. Це проукраїнська родина, яка дуже чекає на звільнення. Але тільки зараз, коли синові виповнилося 13, вони почали йому розповідати про Україну й напад росії. Бо важко дитині у 4–5 років казати, що не можна говорити в дитсадку чи потім у школі про Україну, фактично треба змушувати дитину жити подвійним життям”, — розповідає Валентина.

На думку соціального психолога Олега Покальчука, ті, хто 9 років провів в окупації, це втрачене покоління. На жаль, здебільшого діти не пам’ятають життя в Україні до захоплення територій. За словами психолога, діти в окупації сприймають ту реальність, яка їх оточує, а не те, що відбувається далеко від них.

“Давайте себе не обманювати, що зможемо розповідями про нашу історію чи маханнями прапора переконати людей, які виросли в зовсім інших інформаційних обставинах, що треба любити Україну, — веде далі Покальчук. — Для цього мають бути інші стратегії впливу. Наша контрпропаганда має формуватися разом із практичними, економічними та інформаційними стратегіями. Тоді це буде працювати”.

Ще один важіль впливу психолог бачить у роботі ювенальної поліції. Її представники мають пояснювати батькам з окупованих територій, що вони та їхні діти несуть відповідальність за поширення пропагандистських російських ідей. Бо зараз росія їх вчить, що дітям ніякого правового покарання за такі злочини не передбачається.

На думку нашого співрозмовника, після звільнення Криму справді треба говорити не з дітьми, а з їхніми батьками, з’ясовувати, як вони реагували на російську пропаганду і чи готові прийняти Україну та бути її громадянами. Також варто брати до уваги, що після референдуму у 2014 році до Криму приїхали сотні тисяч росіян.

Як додає Валентина Потапова, після тривалої окупації діти відчувають свою відповідальність саме за росію, розмовляють російською, мають культурні коди рф, а не України. І їх доведеться заново вчити жити в Україні.

Кримський татарин додає, що зараз місцеві проукраїнські громадяни говорять не про “якщо повернемося до України”, а про те, коли це вже нарешті станеться.

Навряд чи це буде простий шлях, але віримо, що неминучий.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: УНІАН

Фото в тексті: ГО “Альменда”, Кримська правозахисна група