Пічки та перископи для військових. Як учитель праці організував виробництво в майстерні школи

На другий день повномасштабного вторгнення росії в Україну в учителя трудового навчання та захисту України Юрія Сидоренка, який працює в одній із київських шкіл, був гарячий телефон. Випускники та теперішні учні запитували: “Що нам робити, до чого долучатися?”.

“Спочатку я радив усім іти в тероборону. Та на третій день війни до нас приїхали хлопці у формі та з автоматами і сказали: “Юрію Віталійовичу, треба щось робити”. Ми запланували кілька проєктів. Перший – робити глушники для автомата Калашникова, далі – пічки для обігріву та приготування їжі. Почали з другого”, – говорить Юрій.

Нині в шкільній майстерні вчителі, учні та випускники виробляють перископи, печі, саперні кішки та маскувальні сітки, укомплектовують та розмальовують так звані Бандерамобілі. Усе передають безплатно військовим на фронт. Проєкт назвали “Най Так” і зробили сторінку у фейсбук, де діляться звітами та успіхами.

“Нова українська школа” поспілкувалася з Юрієм, вчителькою початкових класів Людмилою, випускниками школи Дмитром та Антоном і вчителькою історії Людмилою. Утім це – лише частина команди. Загалом у “Най Так” працюють орієнтовно 30 людей.

ПРО КОМАНДУ

Дмитро працює ІТ-розробником. Нині він поєднує волонтерство з основною роботою. Тут він займається брендингом і присутністю “Най Так” в інтернеті. Також курує фінансами, організовує збори та спрямовує кошти на проєкти.

“Загалом веду бухгалтерію й навіть беру участь у виробництві. Під час війни довелося навчитися користуватися зварювальним апаратом, плазморізом, брати участь у виготовленні пічок, кішок.

Загалом ми з Антоном друзі й цікавилися мілітарною тематикою ще до війни. Тож само собою склалося, що під час повномасштабного вторгнення ми – разом. Мені складно уявити, як би могло бути інакше”, – каже Дмитро.

Чоловік зізнається, що поєднувати роботу з волонтерством буває складно. Він приходить у майстерню після закінчення робочого дня. Водночас відчуває неабияку користь від того, що робить, а отже, розуміє, що має продовжувати.

“Мені буде тільки гірше, якщо не буду цим займатися”, – зізнається Дмитро.

“Цей хлопець такий, що завжди підставить плече”, – додає вчитель праці.

Вчителька історії Людмила каже, що на нашу розмову о 18-й усім було легко зібратися разом, адже вони щойно вийшли з майстерні. Людмила курує плетіння сіток. Розповідає, як у лютому, коли почалася війна, орієнтовно 50 вилин добиралася пішки до пункту, де можна було плести сітки. Адже весь транспорт у Києві зупинився. Волонтерська ініціатива називається “Мармелад”.

Коли в Людмили виникла потреба замовити сітку для знайомих військових, її записали в чергу на місяць. Тоді в жінки зʼявилася ідея залучити більше людей і за можливості скоротити чергу, а також перенести волонтерство ближче до дому й місця роботи. Тепер “Най Так” працює як філія волонтерської ініціативи “Мармелад” – вони плетуть сітки ще з 2014 року й надають матеріали.

“Щоправда, виявилося трішки навпаки, бо з’явилося ще більше замовлень. Але ми не у відчаї, ми працюємо та наближаємо перемогу”, – впевнена вчителька.

Антон працює в школі асистентом учителя. А в майстерні він…

“Мій заступник!”, – вигукує вчитель праці.

Так, Антон відповідальний за продукцію та якість того, що розробляють і передають військовим.

До того ж у команді вчителька початкових класів Людмила, яка відповідає за харчування.

“Пів року ми працюємо в майстерні, а вона допомагає нам з обідом, допомагає відновлювати наші сили”, – розповідає Юрій.

Вона долучилася до волонтерської ініціативи трохи пізніше.

“Розумієте, більшість із них працюють із 12-ї до 19–20-ї години. І все це безплатно. Тому ми вирішили якось віддячити – організувалися з учителями, друзями, колишніми учнями нашої школи й розробили харчування. Тому десь із 15-ї до 16-ї у команди “Най Так” – обід”, – сором’язливо додає Людмила.

У команді є також учні та їхні батьки. Зокрема, учні та учениця 8 класу працюють із плазморізом та зварюванням. Тоді як четвертокласники виготовляють маленькі сувеніри-обереги для солдатів. Вони роблять це вдома, адже в шкільній майстерні бракує місця для всіх охочих.

Учні з учителями та батьками плетуть маскувальні сітки

З металом працюють і девʼятикласники, і випускники минулого навчального року. До того ж вирізати деталі для виробів із листового металу допомагає випускник 1973 року, який має станок із комп’ютерним керуванням. А в майстерні їх зварюють і збирають.

Загалом у команди ненормований робочий день. Кожен приділяє волонтерству стільки часу, скільки може.

“У нас велика різновікова команда, що складається з дітей, батьків, випускників і учителів. Загалом – однодумців. Горе об’єднало нас. Я тішуся, що ми можемо підтримати маму солдата, який зараз на фронті, людей, які переїхали сюди з окупованого Криму ще 2015 року”, – говорить учителька історії Людмила.

Під час спілкування з командою “Най Так” у мене виникає відчуття, що це – велика сім’я. Сім’я, що утворилася заради перемоги.

ПРО ВИРОБНИЦТВО

“Ми самі придумували проєкти, збирали ідеї, моніторили, щоби зрозуміти, що потрібно військовим. Самі розробляли креслення, шукали підказки в інтернеті, потім із досвіду дещо удосконалювали, а дещо спрощували. Так було з усіма нашими виробами”, – пояснює асистент учителя Антон.

Окопна пічка-трісочниця

Пічка для приготування їжі, зроблена з автомобільних дисків

Пічка-сушарка з бочки

Перископ

Команда також виготовляє трав’яні кішки – прилади для знищення протипіхотних, протитанкових, спеціальних мін. Ці інструменти дуже допомагають воїнам на фронті. Тому вчитель праці порушував питання на сайті трудового навчання України щодо того, щоб учителі допомагали працювати для ЗСУ.

“Там немає що робити, у нас це роблять діти. За два тижні, відколи я виставив оголошення на сайті трудового навчання України, – тиша. Вони бавляться з вишиванками й запіканками. Але зараз на часі не це. Коли я написав вдруге, відгукнулася одна людина, яка попросила надіслати креслення й показати методологію. Я вважаю, що вчителі трудового навчання в Україні досить пасивні, хоча мають потенціал, майстерню й можуть робити багато чого”, – каже Юрій.

Якщо ви хочете долучитися до ініціативи, пишіть на сторінку.

Саперська трав’яна кішка

Пічка “Олгіс”

Нині в команди багато замовлень, аби зробити пічки для обігріву, щоб узимку військовим було тепло й вони могли приготувати їжу. Водночас вихлопи мають йти назовні.

“Потрібні маленькі пічки на 2–10 людей. Ми вже робили великі пічки з бочок, то вони дуже можуть обігріти й цілий спортзал, але це не те. Тому зараз розробляємо конструкцію, аби робити маленькі пічки”, – розповідає вчитель трудового навчання та захисту України.

Антон додає, що здебільшого проєкти “Най Так” з’являються саме на основі запитів від військових:

“Вони приїжджають до нас, озвучують свої ідей і ми пробуємо їх утілювати, якщо в нас є ресурси”.

ПРО МАТЕРІАЛИ Й ДОПОМОГУ

Матеріали для виробництва привозять інші волонтери, просто небайдужі люди, які дізнаються про цю організацію, друзі учасників команди, випускники школи. Наприклад, нещодавно привезли циліндри, й команда думає, як їх застосувати.

“Також із нами працює волонтер Олег, який із перших днів захищав Київ у теробороні. А коли росіяни відійшли, долучився до нашої ініціативи. Завдяки йому нам вдалося закупити метал за 26 тисяч замість 75 тисяч гривень. І це лише один приклад. Немає якогось налагодженого процесу, коли нам хтось постійно допомагає. Нам постійно треба щось нове й навряд хтось зможе допомагати на постійній основі”, – розказує Дмитро.

До того ж нещодавно Товариство українців у Німеччині передало “Най Так” кілька вентиляторів, що підвищило комфорт роботи в майстерні, а також продукти.

“А ще ми вирішили, що в майстерні треба зробити систему вентиляції, бо ми працюємо з плазморізами та зварювальними апаратами, а це – багато викидів. Звісно, ми працюємо в респіраторах, але цього замало. Ми зібрали кошти на це. Але поки збирали, нам подарували витяжку, яку ми хотіли купити. А потім знайшлися люди, які виявилися спеціалістами з установлення, і зробили це безплатно”, – вдячно розповідає Дмитро.

ЩО ЩЕ ЦІКАВОГО

Тактична медицина

Нещодавно команді вдалося організувати заняття з тактичної медицини. Через знайомих домовилися з добровольцями-парамедиками, які провели безплатне заняття. У тренінгу взяли участь приблизно 20 людей. Таке навчання планують повторити.

“Нас лише попросили знайти бинти та турнікети. До слова, з турнікетами допоміг фонд наших друзів “UA Responders” – вони виділили 23 браковані турнікети, з якими можна вчитися. До того ж під час цього навчання люди змогли відчути, що таке бракований турнікет – коли він рветься під час накладання”, – розповідає Дмитро.

З медичним батальйоном “Госпітальєри” в “Най Так” також склалася колаборація. “Най Так” закликала волонтерів долучатися до заходів “Госпітальєрів”. А вони передали браковані турнікети для наступних тренувань “Най Так”.

Бандерамобіль

“У нас було замовлення пофарбувати авто і зробити бойовий бампер, аби не зламати його, зробити відсік для багажу, наприклад, кріплення для лопати тощо. Ми зробили таких уже три. На одну з машин також був запит просто на фарбування балончиком”, – розповідає Антон.

Наприклад, для авто, що зображене вище, зробили “обвіс”, додаткові багажники, пофарбували його, перебрали коробку передач, зробили дрібний ремонт під капотом, відремонтували карбюратор, встановили новий короб із вентилятором на радіатор.

“Ідеться про автомобілі, які нам приганяли, та просили з ними щось зробити. Зараз ми працюємо з автомобілем, який купили за 13 тисяч, – стареньке уживане авто. Так, робимо з нього кріплення для кулемета, таку собі тачанку”, – говорить Дмитро.

ВІДГУКИ ВОЄННИХ

Воєнні надсилають “Най Так” багато світлин того, як використовують їхні вироби. Фудблогер навіть зробив огляд пічки “Най Так” і виставив вирок – смачно. Загалом нові клієнти дізнаються про команду від тих, хто вже користується їхніми виробами. Також звертаються випускники та друзі.

“Відгуки тільки позитивні. От сьогодні один із випускників, який служить у Нацгвардії, забирав у нас вироби для свого підрозділу. Разом із пічками чи іншими речами ми пробуємо передавати хлопцям на фронт смаколики, обереги, малюнки, поробки, борщові набори”, – розповідає Людмила.

До слова, борщові набори – ще один напрям “Най Так” – “Добрий Бобр“. Знайома команди, яка теж приходить іноді попрацювати з металом, розробила склад борщових наборів.

“Це крута ініціатива, яка заслуговує на окрему статтю. Такі пакунки зручні, тому що їжу достатньо залити водою – і за 15 хв вона вже готова. Планується залучати більше людей, які мають удома сушарки, щоби розгалужувати та розширювати процес висушування інгредієнтів для харчових наборів”, – говорить Дмитро.

“Я теж залучена до цього проєкту, – додає вчителька історії. – У мене є гугл-таблиця, у якій на кожен тиждень зазначено, скільки капусти чи буряка я маю висушити. А загалом щоразу під час зустрічі з військовими ми цікавимося, які в них ще є ідеї, що можна покращити, що їм треба”.

ПРО ПЛАНИ Й ПОТРЕБИ

“Нам конче потрібен листовий метал товщиною 3 мм – ми постійно його використовуємо. Лист коштує приблизно 2 500 грн – з нього входить десь 50 професійних кішок”, – зізнається вчитель трудового навчання.

До слова, у компанії, де працює Дмитро, знайшлися небайдужі люди, які також долучилися до допомоги. Вони вирішили розробити платформу для збору коштів для цього й подібних волонтерських проєктів. Платформа називається “Help Volonteer” і через неї вже вдалося зібрати 55% від усіх коштів, які залучили.

“Сенс платформи такий: ти створюєш збір, і там видно, скільки коштів уже вдалося зібрати. Це працює значно краще, ніж коли людина просто виставляє свою картку і збирає кошти. Тут можна додати опис, фото, є валідація волонтерами, тобто ніхто “з вулиці” не зможе зібрати собі, скажімо, на пиво”, – каже Дмитро.

Наприклад, нещодавно “Най Так” збирали 80 тис. грн на свердлильний станок, півтори тонни металу, автомобіль і запчастини та розхідні матеріали (круги для болгарок і монтажних пилок, зварювальний дріт, вуглекислота).

“Звісно, було б класно, якби з нами сконтактувався директор якогось великого магазину й запропонував допомогу, – сміється Дмитро. – Але тут така історія, що нам особливо немає куди розширюватися, та й людей не так багато: є ті, які приходять постійно, а є ті, хто раз на тиждень чи на пів дня. Звісно, ми стараємося, щоби не було простоїв у виробництві. Але хочемо й далі займати свою нішу, не збираємося створювати завод. Ми працюємо на своєму ентузіазмі й віддаємо все безплатно”.

“Звісно, ми хочемо, щоби наш маленький завод функціонував, – додає Юрій. – У нас уже практично пустий склад. Тільки сьогодні нам вдалося обслужити 4 підрозділи. Усім усе треба. А наша продукція розлітається як гарячі пиріжки”.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Усі фото: “Най Так”

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. “Фонд Фрідріха Науманна за Свободу” – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за покликанням.