Підвищення кваліфікації – чи дав новий порядок вчителям більше варіантів

З 2020 року вчителі можуть підвищувати кваліфікацію в інших організаціях, окрім ІППО. Але на практиці це вдається не всім. “Нова українська школа” дізнавалася, чому важко скористатися свободою вибору, і поговорила з тими, кому це вдалося.

Здавалося би, нове положення про підвищення кваліфікації розв’язало вчителям руки: можна обрати курс, який подобається, отримати сертифікат, педрада його затвердить – і готово.

Проте такий сценарій працює не завжди. Ось сфери, у яких найчастіше трапляються проблеми:

• Фінансування
• Мотивація
• Зарахування сертифікатів і тиск на школи

ФІНАНСУВАННЯ

Приватні курси часто дорожчі за державні, і цьогоріч держава їх учителям не оплачує. Через пандемію гроші на підвищення кваліфікації з освітнього бюджету забрали. Тому ті, хто не хочуть платити з власної кишені, мають або сподіватися, що наступного року держава знайде кошти, або шукати безплатні курси, або нічого не вигадувати й робити, як завжди.

ПРО ВИБІР, СЕРТИФІКАТИ Й ТИСК НА ШКОЛИ

Альтернативи державним курсам залишаються маловідомими, та й вчителі часто не бачать у них потреби, кажуть представники організацій, які надають послуги з підвищення кваліфікації.

Та й мережа ІППО не стоїть на місці й може давати більш актуальні пропозиції, вважає Іван Іванов, засновник платформи підвищення кваліфікації “УМІТИ”.

“До того ж, – зауважує він, – якщо є можливість відпочити від щоденної роботи протягом 1–2 тижнів, я би теж не відмовився піти на звичайні курси”.

Утім, не завжди справа лише в бажанні вчителів. Чи зараховувати інші сертифікати – тепер вирішують педради. І хоча офіційно ніхто не повинен втручатися в цей процес, неформальний вплив є, каже голова Ради ГО “ЕдКемп Україна” Олександр Елькін. За його словами, школи часто отримують пропозиції від ІППО проходити курси саме в них: мовляв, треба укласти договори, акти, школи з цим не впораються, краще віддати все ІППО.

(Варто зауважити, що типовий договір і акт про надання послуг із підвищення кваліфікації є в листі МОН. Його розіслали школам 4 березня 2020 року).

Але навіть якщо вчитель таки знайшов і пройшов інші курси, педрада їх може не зарахувати. Керівниця Освітнього центру для педагогів, батьків і дітей “Я і моя школа” Ірина Мінковська каже, що так часто стається у Харкові: “Вчителі цього бояться, тому коли є вибір, вони скоріше підуть в ІППО, бо їхні курси точно зарахують”.

ЧИ ВІДСТОЮЮТЬ УЧИТЕЛІ ПРАВО НА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ В НЕДЕРЖАВНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

“Так стається не завжди, тому що це не так уже й потрібно, – каже Іван Іванов. – Є безліч варіантів отримати платні та безплатні сертифікати безвідносно до якості навчання. Тому, якщо не зарахували один сертифікат, можуть зарахувати інший”. 

Тим, хто все-таки хочуть добитися свого, він радить:

• докладно ознайомитись із Порядком підвищення кваліфікації, законом “Про освіту” та іншою нормативною базою;
• зібрати роз’яснення від МОН;
• під час подання плану підвищення кваліфікації або в іншій письмовій формі посилатися на зібрану нормативну базу й роз’яснення МОН;
• не мати конфліктів з адміністрацією закладу, адже рішення будуть ухвалювати на педраді. Тобто, з великою ймовірністю, як скаже адміністрація;
• за потреби продемонструвати на уроці нові навички, про які йдеться в сертифікаті.

Олександр Елькін підтверджує, що досягти зарахування таки можливо. Це вдавалося вчителям, які проходили навчання EdCamp’у: “Ми апелюємо до нормативних документів, кажемо номер сторінки й абзац, щоб освітяни могли захистити свої права”.

Фото: автор – stetsik, Depositphotos

А ось історії тих, кому недержавні курси вдалося і пройти, і зарахувати.

Наталія Понежа, вчителька історії, заступниця директора з навчально-виховної роботи Першотравенської ЗОШ №2 (Дніпропетровська область)

Коли з’явився новий порядок підвищення кваліфікації, наша школа вирішила зараховувати курси, пройдені поза ІППО.

Але виникає дилема: пройти курси, де багато годин, чи підвищувати кваліфікацію в інших місцях? Якщо вчителю дійсно треба – він іде й набирається знань і вмінь, а якщо ні – то одні курси пройде (в ІППО, – ред.) і сидить тихо до наступного разу, коли знову його в ІППО пошлють.

Частина вчителів проходять курси, щоб отримати сертифікати. А ще ж в інтернеті є багато пропозицій пройти курс замість когось або скинути правильні відповіді. Ми за можливості просимо вчителів, які пройшли курси, поділитися з колегами якимись цікавинками. Хоча повністю перевірити, наскільки вчитель отримав знання на курсах – нереально.

Також проблема з такими курсами виникає під час атестації. Комісія другого рівня вимагає саме курси в ІППО. Вони для них вагоміші.

Інша проблема – у компенсації витрат на курси. Рік закінчується – а ми нічого не отримали. А підштовхувати людей до платних курсів не можемо.

Наші вчителі переважно проходять курси на платформах “На Урок”, “Всеосвіта” і “Prometheus”. Також непогані тренінги проводять ГО, але вони часто не ставлять собі завдання видавати сертифікати, а якщо й видають – то вони не відповідають вимогам. А ми знаємо, що до цього можна причепитися: приїде якась служба й будуть нюанси.

Ірина Матковська, вчителька й заступниця директора ЗОШ №18, Вінниця

Цьогоріч я, як і багато наших вчителів, проходила курси і в ІППО, і на інших платформах. Одна з них – антикризовий EdCamp у квітні, де було багато майстер-класів, зустрічей і презентацій. Після закінчення треба було виконати чимало завдань і отримати сертифікат. Усе це було креативно, цікаво й не так, як ми звикли в інститутах післядипломної освіти.

Хоча цього року в нашому ІППО, який переіменували на ВАНО (Вінницька академія неперервної освіти), дуже змінився підхід до курсів. Якщо за багато років нічого нового й цікавого я там не дізнавалася, то зараз з’явився інтерактив, усі спілкувалися, були цікаві лекції.

У онлайн-курсах є недолік – торгівля сертифікатами. Але це вже питання академічної доброчесності й того, що потрібно конкретному вчителю – отримати сертифікат чи дізнатися нове. Також погано, що ті, хто шукають курси, оплачують їх самі.

Загалом поширена думка, що сертифікати, отримані за межами ІППО, не зарахують. Але це все залежить від керівництва школи. Я наполягла на зарахуванні: бо якщо закон дозволяє, чому я маю заборонити? У нас у школі 90 вчителів. Для всіх, хто звернулися з сертифікатами з платформ, рішенням педради ми зараховували.

Однак, на мою думку, здебільшого вчителі йдуть шляхом найменшого спротиву. І хоча тиску на них немає, тільки ті, хто впроваджують нове, шукають альтернативу.

Анонімно

Я вчителька географії, маю майже 40 років стажу. Знайшла курси на одній із платформ, які дали би мені аж 36 годин з теми, де чуюся рибою у воді. Оплатила, коштували близько 600 гривень. Перше розчарування: не видно всього обсягу. За ним друге: завдання з курсів ДПА для 9 класу – за 2013 рік.

Загалом завдання були складені так, що було важко зрозуміти, про що йдеться. В останніх темах взагалі для розв’язку запропонували задачі, розв’язані як зразки: копіюйте і просто надсилайте.

Виходить, одні роблять вигляд, що вчать, інші – що вчаться.

Після скарг курс змінився. Але залишаються помилки:

Завантажити документ

ЩО ДАЛІ

Педради разом із керівниками шкіл мають спрямовувати головні зусилля на вивчення програм підвищення кваліфікацій, а не статутних документів організацій, як це відбувається зараз, каже Олександр Елькін.

Допомогти розібратися у всіх нюансах роботи з новим порядком підвищення кваліфікації та проблемними моменти має онлайн-курс на Prometheus, який готує EdCamp.

У планах також онлайн-платформа, яка має об’єднати всю вчительську мережу й надавачів послуг підвищення кваліфікації. Очікується, що на ній освітяни зможуть обирати програму, педради отримають доступ до перевірки виданих сертифікатів, можна буде ознайомитися з коментарями й відгуками людей, які проходили курси, легко сформувати перспективний або підсумковий план професійного зростання педколективу.

“Нинішня система вільного підвищення кваліфікації – для ентузіастів, – підсумовує Іван Іванов. – Вона працюватиме більш надійно, якщо вся нормативна база буде узгодженою, і коли місцеві адміністрації та відділи освіти до цього звикнуть. 

Але я не впевнений, що це якось вплине на якість роботи вчителів. Ті, хто мають мотивацію, регулярно навчалися й раніше, а інші знаходять способи вирішити питання формально. І зараз це ще простіше.

Тож внутрішня мотивація вчителя здивувати учнів, допомогти їм досягти більшого, а також потреба в самореалізації, високому авторитеті серед колег – те, до чого маємо прагнути”.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – stetsik, Depositphotos