Напишіть нам

Всі теми

Помістіть у центр класу щастя

Діти відчуватимуть задоволення в школі, будуть активно залучені до навчання та показуватимуть високі результати не тоді, коли перебуватимуть у стані постійного стресу від академічного навантаження. І не тоді, коли матимуть змогу робити що завгодно та поводитися, як забажають.

А тоді, коли матимуть поруч уважного дорослого, педагога, який обережно спрямовуватиме їхню природню цікавість у потрібне русло.

Про те, як створити атмосферу радості в класі, розповідала дослідниця, старша викладачка психології та директорка й засновниця програми викладання в коледжі Вільямса (США) Сьюзен Енгел під час Національного EdCamp для радості “Тримай п’ять, освіто!”.

“Нова українська школа” записала головне з виступу. Далі – пряма мова.

Ми часто забуваємо, що всі колись були дітьми. Педагоги в школі насамперед звертають увагу на те, що учні знають чи вміють, але не менш важливо, як вони себе почувають і які переживання мають під час навчання.

Люди часто плутають задоволення й щастя. Десятиліттями проводилися дослідження, які свідчать, що діти насправді потребують і отримують суттєву користь від того, коли їхню діяльність скеровує дорослий, надає напрям руху.

Тому говорити про те, що школа для щастя – це там, де можна робити все, що заманеться, неправильно. Натомість діти отримують найбільше користі від активностей, у яких вони спільно чогось досягають, долучаються до групи та громади.

У цьому контексті ми говоримо не про те, що дитина має відчувати радість щомиті, але задоволеність результатом своєї діяльності загалом. Наприклад, коли маленька дитина будує вежу з кубиків, у неї можуть бути неприємні моменти в цьому процесі – наступив коліном на кубик, частина споруди розвалилася тощо. Але результат, який вона отримує наприкінці, дає відчути радість та благополуччя від цієї діяльності.

ОСНОВА РАДІСНОГО НАВЧАННЯ – УВАЖНИЙ ДОРОСЛИЙ ПОРУЧ

Коли учням намагаються нав’язати певний масив знань, їм дуже складно вчитися. Тому не дивно, що вони починають бунтувати. Якщо дитині багато чого не подобається в школі, вона не буде ефективно навчатися. Тому найперше завдання педагога – віднайти бодай щось, що її б зацікавило чи зробило її перебування в школі приємнішим. На розв’язання цього завдання може піти не один день та навіть тиждень.

Коли наймолодші школярі (6–12 років) грають, то вони виконують одне з найскладніших та найважливіших інтелектуальних завдань розвитку. І якщо вчитель долучається до ігрової діяльності, то може спрямувати її на поглиблення знань та формування нових навичок.

Натомість батьки часто вбачають у дитячих іграх у школі марнування часу. Але вони дуже помиляються, адже діти здатні добре навчатися лише в тих ситуаціях, коли вони вмотивовані. І тому, якщо долучитися до дитячої гри й обережно спрямувати її в потрібне русло, є дуже висока вірогідність, що загальний результат навчання буде набагато кращим, ніж він є зараз, за традиційного підходу.

Варто також проводити “навчання” батьків. Приклад однієї з італійських шкіл свідчить про користь цього підходу: коли батьки бачать записи розмов чи результати роботи дитини в школі, що супроводжується поясненням, як дитина під час цієї активності отримала потрібні знання та навички, як у грі почала виходити на вищий рівень розуміння, батьки починають лояльніше ставитися до підходу загалом.

Віртуальний світ, якщо неможливо заборонити користування гаджетами в школі, теж може стати чудовим інструментом для навчання, якщо дитину скеровує уважний дорослий. Але просто заборонити дітям користуватися технічними можливостями й покладатися на їхню розсудливість – це схоже на те, якби поставити поруч із дитиною небезпечну речовину й лишити без нагляду.

ГРОШІ НЕ МОЖУТЬ БУТИ МЕТОЮ ОСВІТИ

Найкраще формулювання цілі для освіти – навчити дітей знаходити ідеї, розвивати їх та втілювати в життя. Але насправді реалії шкільної освіти абсолютно інші. Наприклад, в Америці в центрі уваги освіти перебувають гроші, а не декларовані суспільством цінності. Часто успішність школи визначається тим, скільки грошей нині діти, а в майбутньому дорослі будуть заробляти, отримавши ту чи іншу спеціальність, а також скільки вони генеруватимуть їх для країни.

І така мета освіти насправді часто шкодить дітям, бо призводить до фокусування на практиках, які не ведуть до благополуччя.

Чимало й учителів і батьків скептично ставляться до тези, що освіта не повинна орієнтуватися на гроші. Правда полягає в тому, що не можна вповні відчувати благополуччя, коли в людини немає певної кількості грошей. Але й рівень щастя не залежить від їхньої кількості. Дійсно, коли грошей не вистачає, людина може мати чимало проблем. Проте розв’язувати їх не є завданням школи.

Гроші мають перестати бути кінцевою метою освітнього процесу, натомість нею має стати благополуччя або щастя учнівства. Благополуччя в контексті шкільної освіти – це відчуття цілі, осмисленості і зв’язків між людьми. Якщо вчити дітей прагнути дізнаватися більше, шукати свою експертизу та отримувати задоволення від того, що вони роблять, ми зможемо виростити таке покоління людей, які будуть і заробляти собі на життя, і почуватися більш вдоволеними та щасливими.

ЯК ОТРИМАТИ РАДІСТЬ ВІД НАВЧАННЯ

В освіті, орієнтованій на щастя, діти навчаються:

  • досвіду активного долучення до складних та змістовних активностей. Варто зважати на те, що для різних дітей змістовність активностей – різна: хтось конструює замки, хтось хоче вивчати мови або занурюватись у книжки, проводити наукові експерименти тощо;
  • віднаходити або створювати відчуття мети. Для дитини є величезна різниця між внутрішньою потребою щось робити та насадженим активності від дорослого. Тобто для того, аби дитина занурилася в розв’язання проблеми, вона має бути важливою для неї;
  • прагнути знань та вміти їх здобувати. Допомогти розвинути цю навичку та природну цікавість кожної дитини – одне з найважливіших завдань педагога. Як і в попередньому випадку, ініціатива дитини та її цікавість до матеріалу допоможуть у цьому;
  • мислити про речі цілісно, повноцінно і глибоко;
  • долучатися до життя громади. Психологи кажуть, що діти з малого віку радо долучаються до життя певної соціальної групи, хочуть бути частиною громади, готові допомагати одне одному та приймати допомогу. Тому одним із завдань школи має бути надання учням можливості долучатися до загальних активностей громади;
  • розуміти та цінувати “інакшість” у людях, те, чим люди відрізняються одне від одного. Ця навичка не дається дітям природно, тож вони потребують допомоги дорослих та школи;
  • читати для задоволення та отримання інформації.

Щоби навчити дітей перерахованого вище, щодня потрібно давати їм змогу:

  • постійно проводити бесіди, з різними людьми та на найрізноманітніші теми;
  • читати – те, що подобається і приносить радість, але дуже багато;
  • довіряти одне одному, проводити разом час так, аби це було весело;
  • досліджувати та підживлювати свою допитливість;
  • бути корисними;
  • розвивати експертизу. Дитина не може бути однаково успішною абсолютно в усіх сферах, але має бути таке питання, у якому вона розбирається дуже глибоко, краще за інших. І вона має знати, у чому полягає її експертність, її сильна сторона;
  • добре знати як мінімум одного дорослого в школі, і щоби бодай один дорослий у школі добре знав цю дитину;
  • активно долучатися до складних і цікавих активностей – таких, у яких діти захоплені тим, що вони роблять;
  • розуміти, що їм найбільше подобається робити, що приносить задоволення.

РІВЕНЬ ЩАСТЯ МОЖНА ВИМІРЮВАТИ

  • Багато хто, говорячи про навчання дітей, відзначають бажання, аби дітям було комфортно, спокійно та цікаво, проте коли справа доходить до вимірювань, усі звертаються до академічних показників.
  • Якщо ми підемо шляхом реалізації концепції щастя в школі, доведеться задуматися про те, як можна оцінити, чи досягли ми своєї мети, адже це точно не може бути щось на кшталт тесту на знання іншомовних слів чи арифметичного диктанту. Натомість виміряти успіх можна:
  • записуючи розмови, відслідковувати, як учні спілкуються, чи стають кращими в цій навичці, чи змістовні їхні розмови, наскільки глибоко вони заходять у ту чи іншу тему. Варто скласти список класу та протягом дня фіксувати щонайменше одну розмову кожного учня та її тривалість: наприклад, “Наталя з Олександром говорили про жаб 10 хвилин”;
  • записуючи, які запитання діти ставлять педагогу. І не забувати питати дитину, як вона себе почуває в навчальному процесі;
  • спостерігати за залученістю. Часто вчителі не бачать різниці між умінням виконувати правила та залученістю, але це надзвичайно важливо;
  • просити навчати інших. Це один із найкращих способів перевірити не лише засвоєння знань, але й уміння комунікувати з іншими;
  • питати про почуття та емоції;
  • відслідковувати уподобання в читанні;
  • брати до уваги дитячі ідеї. Хоча б раз на тиждень робити список ідей від учнів (принаймні одна ідея від кожного), які цього тижня були в них на думці, – у розмовах, запитаннях тощо. Не обов’язково, аби ці питання були з навчальної програми.

Найпростіше, звісно, це робити, якщо у вчителя/-ки є асистент/-ка чи колега, який / яка може допомогти буквально протягом 15 хвилин, поки основний/-а вчитель/-ка веде урок, поспостерігати за класом та занотувати, про що діти ведуть розмову.

Вимірювання цих параметрів є не менш важливими, ніж академічна успішність, бо допомагає покращити загальний рівень навчання дітей.

Але й учителям украй важливо підтримувати власну ресурсність. Наприклад, через створення професійної платформи чи комунікатора, де педагоги могли б спілкуватися, отримувати поради й допомогу, віднаходити не лише колег, а й однодумців – тих, хто поділяють одні цінності. Дуже корисно було би зустрічатися з такими людьми хоча б раз на тиждень та ділитися, наприклад, однією радісною подією та тим, що було за цей тиждень найскладнішим. Такі розмови дають можливість педагогам згадати та відчути заново зацікавленість у своїй професії.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – HayDmitriy, Depositphotos

EdCamp Joy – це всеукраїнська онлайн-подія для вчительства й батьківства, мета якої – дослідити і практикувати радість із представництвом наукового, психологічного, зіркового, духовного та освітянського кіл. Адже освіта обовʼяково має приносити радість усім учасникам і учасницям освітнього процесу, а ковід і вимушена соціальна ізоляція стали причинами стресу і пригніченого стану багатьох людей. Окрім того, 225 досліджень свідчать, що щасливі люди – продуктивніші на роботі та креативніші, заробляють більше грошей і мають кращу роботу, є кращими лідер(-к)ами і їм краще вдаються перемовини та досягнення домовленостей, з більшою вірогідністю матимуть щасливий шлюб тощо.

Національний EdCamp для радості відбувався на початку грудня 2021 року й обʼєднав десятки українських та іноземних освітян, представників батьківства та наукової спільноти. Серед спікерок і спікерів були Андреас Шляйхер, Шалва Амонашвілі, Лілія Гриневич, Слава Фролова, Сергій Колебошин. Відеозаписи цих та інших експертних сесій доступні у вільному перегляді за покликанням.

Магістральний партнер події: Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні – UNFPA та його проєкт “Трамплін для рівності”, що реалізується за фінансової підтримки Швеції.

Матеріали за темою

Обговорення