“Потрібна шалена команда”: як школі в Ірпені вдалося організувати ефективне соціальне підприємство

Уявіть собі бізнес у школі, де всім керують діти – від виробництва товарів до продажу й реклами. А дорослі залучені як куратори – підтримують, за потреби ведуть бухгалтерію та домовляються з адміністрацією. Це ідеальна картинка соціального шкільного підприємства (СШП). Дохід від нього можна спрямувати на розвиток цього ж бізнесу чи інші соціальні проєкти закладу освіти.

Про свій досвід роботи СШП нам розповіла Ірина Точиліна, яка пройшла цей шлях зі своїми вихованцями, коли вчителювала в Ірпінському академічному ліцеї Національного університету біоресурсів і природокористування. Ірина поділилася, як уперше дізналася про можливість соціального шкільного підприємства і стала однією зі співзасновниць СШП “Сафлор”, де учні могли шити, розмальовувати та продавати шопери із вживаних джинсів.

Далі – пряма мова Ірини.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ІДЕЇ ТА УТВОРЕННЯ ШКІЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Усе почалося у 2021 році. Тоді я викладала в ліцеї економіку, фінансову грамотність, правознавство, працювала на замінах із географії. А ще – проводила заняття з трудового навчання. Така різнопланова діяльність дала можливість спілкуватися з усіма віковими категоріями ліцеїстів і створювати додаткові міжпредметні зв’язки.

Коли мені запропонували вести ще й економічний гурток – погодилася без вагань. І почала шукати навчальну програму. Декілька знайшла, але вони були доволі старі й не здалися мені цікавими. Нарешті, я натрапила на затверджену програму із соціального шкільного підприємництва. Відкрила її, погортала й мені там усе сподобалося. Вона була тоді свіженька, і я вирішила – візьму її. Тоді я навіть не підозрювала, що невдовзі познайомлюся з авторами й натхненниками програми (величезна їм вдячність), засновниками Школи усвідомленого підприємництва “School of Mindful Enterpreneurship”.

Восени я зібрала учнів 8–10–х класів і разом ми почали заглиблюватися в тему СШП. Я підписалася на всі можливі групи та сторінки, де розповідали про цю тему. Дуже вчасно побачила оголошення про конкурс від ГО “School of ME” у межах їх проєкту Studbiz.

Ми з дітьми загорілися бажанням узяти участь і створити своє соціальне шкільне підприємство – так би мовити, перейти від теорії до практики.

• Спершу варто було домовитися з адміністрацією школи та продумати свою ідею СШП, яка буде цікавою для всіх учасників команди. Загалом соціальне шкільне підприємництво – це бізнес, який роблять діти. Звісно, ми, дорослі, маємо їм допомагати – мотивувати та організовувати.
  Тож чим могли займатися учасники нашого СШП? Першу ідею підказав час. 2021 був роком дистанційки, ми потроху виходили в офлайн із карантинів, однак усі ще ходили в масках. І в якийсь із днів – після тижневого карантину – до мене прийшли дівчата та принесли коробку з-під взуття. Кажуть: “У нас є підприємницька ідея”. І треба було бачити, як горіли їхні очі.

Я відкрила коробку, а там різні маски з тканини. Якраз під час онлайн-навчання я вчила їх шити такі з підручних матеріалів. Дівчата придумали за невелику ціну продавати такі маски учням, які позабували свої вдома. Потім таку маску можна випрати й використати ще раз. Для пошиття вирішили брати вторинну сировину.

• Так ми обрали для себе головний напрям – апсайклінг [upcycling – вторинне використання – ред.].
• З цією ідеєю ми пройшли відбір серед 104 шкіл. Потім у нас було навчання та дводенний інтенсив, де нам допомогли допрацювати концепцію.
• На другому етапі наша команда отримала грант у 1 000 доларів та менторську підтримку. Ми закупили обладнання – швейні машинки, трохи витратних матеріалів, лінійки, лекала, нитки.

Отак і з’явилося наше СШП “Сафлор”. У ньому постійно працювали до 12 дітей, а згодом ми залучили ще новачків.

• У фіналі залишили початкову ідею: зменшення кількості текстилю, який потрапляє на звалища. Та, зрештою, вирішили шити екосумки з джинсів. Готові шопери діти розмальовували акриловими фарбами, робили для кожного виробу свій індивідуальний дизайн.

Приклад шопера

ПЕРШІ УСПІХИ Й ТРУДНОЩІ

У грудні, перед Новим роком, ми отримали обладнання, запустилися, організували відкриття. Це був офіційний старт роботи підприємства. Урочистий. Усі були заряджені працювати.

Після канікул я зібрала нашу команду й кажу дітям: “Ну що, народ? У нас є обладнання, можемо шити”. Діти активно долучалися до процесу. Наш “штаб” був у моєму кабінеті. Часто на перерві ми збиралися разом: пили чай, придумували імена швейним машинкам. Я бачила, що зібрала навколо себе надійну команду.

“Штаб” команди “Сафлор”

Сумки від “Сафлор”

Одна з дівчат якось принесла нам дві торби тканини. Її мама шиє штори, у неї залишається багато відрізів прозорої тканини.

“Прекрасно! Але ж ми думали шити сумки з джинсів”, – спершу я трохи розгубилася, але вирішила не викидати клаптики та щось із ними придумати.

Екоторбинки з відрізів прозорої тканини

Якраз у цей час мав набути чинності Закон “Про обмеження обігу пластикових пакетів на території України”. Це перегукувалося з нашими екоідеями. Тому ми вирішили почати шити легенькі екоторби, які замінюють пакети в супермаркетах. Їх непогано купували. Розмальовані сумки з джинсів були дорожчими – по 250–300 гривень. Першими нашими покупцями були батьки, вчителі та учні нашої школи.

Процес створення шопера

Готові шопери з джинсів

Але в якийсь момент замовлень стало дуже багато.

Спершу ми розподілили обов’язки: хтось виготовляв торби, хтось реалізовував. У нас був хлопчик, Михайло, який захоплювався темою продажів. Він казав мені: “Давайте! Я готовий продавати. Коли вже?”

Цю ситуацію я називаю “фальшстарт”, а в бізнесі це б назвали не узгодженою роботою відділів. Бо на той час, коли ми відшили лише перші десять сумок, Михайло вже зробив рекламу нашого підприємства та товару в соціальних мережах Ірпеня. І він зробив усе вірно, це спрацювало. Але не зовсім вчасно. Бо до нас прийшла лавина замовлень. А ми тільки вчилися шити.

Якщо я шила за годину 3–5 торбинок, то дівчата в школі – одну години за дві. Тож реклама працювала, охочих було багато, але оперативно віддавати готовий продукт ми не могли.

Чим далі, тим більше я переконувалася, що з десяти дітей лише хтось один готовий приходити й сідати шити. Інші ж більше цікавилися просуванням у соціальних мережах та організаційною роботою. Але якщо ми хотіли продавати, то нам треба було мати, що продавати.

Я запросила знайому майстриню, яка має своє виробництво сумок у місті. Вона провела безплатний майстер-клас для охочих, кожен учасник та учасниця пошили собі сумочку. І це трохи збадьорило дітей.

Майстер-клас

Так, до лютого 2022 року ми пошили ще сім сумок. Але… продати їх не встигли. Ірпінь окупували, я та всі діти з родинами поїхали. Наше обладнання залишилося в ліцеї. Я не встигла забрати нічого.

ПОВЕРНЕННЯ, НАВЧАННЯ Й ПЕРЕЗАПУСК

Лише влітку, після деокупації Ірпеня, я повернулася в місто. Пішла до кабінету в ліцеї, де все мало зберігатися. У самому закладі працював гуманітарний штаб, де роздавали їжу та речі. Зрозуміло, що всі були сфокусовані на допомозі іншим, а не на збереженні наших речей.

Великий банер із назвою “Сафлор” (назва нашого СШП) був зірваний і брудний валявся на підлозі. Однієї швейної машинки я так і не знайшла – найбільш коштовну, ту, що ми купували за грантові кошти, хтось поцупив. Комусь знадобилася і скринька з нашими матеріалами.

Перший час ми з дітьми були дуже пригнічені. Наше квітуче місто було розбите. Його поступово відновлювали, але ми не могли забути, що втратили.

У цей непростий період нас підтримали наші ментори із School of ME та запропонували провести навчання для дітей, щоб відновити роботу “Сафлору”. Я хотіла відмовитися. Стан був пригнічений у всіх, енергії на нові проєкти не вистачало… Та за підтримки партнерів, коли є відчуття опори, працювати легше. Тому наважилася дати нашій справі ще один поштовх. Нам виділили грант на курси й нове обладнання.

Однією з умов було проведення заходів у громаді, під час яких ми б поділилися своїми знаннями. Так, ми домовилися з ірпінською бібліотекою і провели там серію семінарів про шкільне соціальне підприємництво. Мені допомагали п’ятеро дівчат, які вже раніше “працювали” в “Сафлорі”. Вони так натхненно ділилися своїми свіженькими знаннями: розповідали, як генерувати ідеї, як правильно назвати підприємство, як формувати ціну, рекламувати тощо. Це був їхній перший публічний виступ такого рівня. Вони самі готували свої промови, розподіляли ролі, повторювали все знову і знову, змінювали, знаходили нові акценти, хвилювалися. Саме це і є основним завданням – розвиток креативної молоді. Коли все ніби гра, а насправді – неоціненний досвід. Бо коли ви разом із подругами розробили й провели урок із підприємництва в бібліотеці для інших учнів, то вже курсову чи науковий проєкт захищати зовсім не страшно.

Ці заходи допомогли нам перезапуститися – ми залучили нових учасників до нашого СШП. З вересня до листопада 2022 року для всіх “Сафлорчиків” ми організували заняття з підприємництва, соціального маркетингу, основ підприємницького обліку, емоційного інтелекту, гуманітарного права. Ми провели з дітьми стратегічну сесію. І, оскільки в нас досі кульгав саме виробничий момент, залучили нашу знайому майстриню й оплатили їй курс із пошиття сумок. З п’яти дівчат, які навчалися на курсі шиття, лише одній дівчинці дійсно подобалося шити. Тому вона продовжила цим займалася далі.

Стратегічна сесія

Стратегічна сесія

Восени наш ліцей не одразу почав очне навчання, там облаштовували укриття. Тому “Сафлор” працював у приміщенні громадської організації “БлагоДІМ”. У них є соціальний магазин, де приймають речі. Деякі з речей віддають тим, хто потребує, якісь переробляють чи продають. Там ми проводили зустрічі з учнями й ученицями нашого ліцею та інших шкіл. Знаково, що нашим партнером стало “доросле” соціальне підприємство. Це був дуже інтенсивний, але теплий період роботи СШП.

Тоді ж ми отримали наше перше велике замовлення. До нас звернулася команда з руху JuniorS. Вони шукали саме шкільне підприємство, яке могло б відшити шість наборів м’ячиків для гри “Петанк”. “Сафлор” був зареєстрований у каталозі соціальних шкільних підприємств studbiz.in.ua, який створила й підтримує School of ME. Саме завдяки каталогу на нас і “вийшли” перші великі клієнти.

Ми взялися за замовлення від JuniorS, хоча й не уявляли на той момент весь технологічний процес. Він виявився не дуже складним, але багатоетапним і тривалим: викроїти всі частини, зметати їх, зшити на машинці, наповнити та зашити вручну.

Пам’ятаю, що під час повітряних тривог ми в укритті без діла не сиділи: брали з дітьми заготовки й там їх зметували чи зашивали. І нам усе вдалося. Згодом ми відшили 20 наборів.

Виготовлення мʼячів

Набір для гри в петанк

ЗЛІТ І ПАУЗА

Уже в грудні 2022 року ми повернулися до свого кабінету в ліцеї. А далі все неслося паралельно: наша робота та участь у Першій премії для соціальних шкільних підприємств #StudBizAward 2022. Про неї повідомили в грудні і я написала в чат, де ми спілкуємося з дітьми, що є така можливість. Там потрібно було зняти відео, у якому ми розповідаємо про діяльність нашого підприємства. І діти написали: “Так, подаємося”. Сама б я не погодилася на цю “авантюру”, це точно.

Заявку надсилали на останніх хвилинах до завершення прийому. Тоді ще був період блекаутів і діти не встигали домонтувати відео. Пам’ятаю, як я довго заповнювала анкету й у напруженні чекала, коли мені скинуть готовий ролик. На останніх хвилинах я подала заявку.

У день оголошення переможців я зібрала всіх у себе вдома й ми разом дивилися фінал онлайн.

“Сафлор” назвали останніми – ми стали одними з п’яти кращих соціальних шкільних підприємств України! Ви б тільки бачили, як цьому раділи діти.

Звісно, я теж була дуже рада. Я вклала в проєкт багато зусиль та ресурсів. Великий рівень навантаження, який був на мені від початку створення “Сафлору”, почав відображатися на мотивації.

Я не могла безтурботно радіти перемозі, бо розуміла, що звітність за використання гранту на мені. Ведення документації та бухгалтерії давалися важко. Це геть не моя сфера. Мені простіше зібрати дітей, провести зустріч, пошити сумку, напрацювати ідеї, а не заповнювати податковий звіт за рік.

Та й моя оплата як кураторки СШП – це лише усмішки, любов і вдячність дітей. За гурткову роботу я отримувала 500 гривень на місяць, які йшли на печиво, чай і витратні матеріали. Це оплата двох годин на тиждень, а я зустрічалася з дітьми в три рази частіше – не працювала від дзвінка до дзвінка, а справді жила цим. Саме діти й давали мені наснагу працювати.

У серпні 2023 року я звільнилася з ліцею, бо навантаження не було зовсім. Тому поки що робота нашого СШП на паузі.

Мені дуже подобається ідея шкільного соціального підприємництва. Я в неї дуже вірю. Тому для тих, хто думає заснувати СШП, можуть стати в пригоді мої висновки:

1. Дітям більше подобається продавати, аніж виготовляти товари.
2. Потрібна синергія школи та СШП. Вони мають стати єдиним цілим і працювати із середини школи.
3. Організовувати роботу СШП із дітьми поза школою – у декілька разів складніше.
4. Коли діти приходять у СШП, вони прагнуть отримати дохід. Але тут соціальна ідея має переважати над заробітком. Тому цю працю краще позиціонувати як досвід, а не підробіток.
5. Ця робота потребує багато енергії та часу куратора.

Для того, щоб рухати СШП уперед, потрібна команда, підтримка, наполеглива праця і віра. Адже це дієвий інструмент розвитку для молоді – розвитку їхньої креативності, підприємливості й критичного мислення.

Ірина Точиліна, спеціально для “Нової української школи”

Усі фото: особистий архів пані Ірини

Матеріал підготовлений за допомоги School of ME