Напишіть нам

Всі теми

Практика майбутніх учителів та менторство: досвід Фінляндії

Професія вчителя у Фінляндії престижна та високооплачувана, а один із найвищих конкурсів – на педагогічні спеціальності. Оскільки фінські вчителі мають багато свободи у створенні індивідуальних освітніх траєкторій для учнів, виборі методів та підходів викладання, велика роль відводиться практичній підготовці студентів у школах при університетах та партнерських загальноосвітніх школах.

Під час вебінарів від Фінського проєкту “Навчаємось разом” + проєкту ЄС Аня Хурінайнен-Косунен зі Школи підготовки вчителів Віккі Гельсінського університету та Рія Палмквіст із фінського Національного агентства з питань освіти розповіли про таке:

  • як відбувається підготовка студентів-педагогів;
  • скільки часу відводиться на написання бакалаврської та магістерської робіт;
  • як студентство проходить практику на бакалавраті та в магістратурі;
  • якими навичками мають володіти студенти після закінчення практики;
  • як працює система наставництва з боку більш досвідчениг колег.

СКІЛЬКИ ЧАСУ ВІДПОВІДИТЬСЯ НА ПРАКТИКУ

Головне завдання шкіл, у яких організована практика студентів педвишів, – поєднати теорію з практикою. Майбутні вчителі навчаються вибудовувати свою професійну ідентичність, практичну теорію, вивчають зміст предметів, методи оцінювання, практикують комунікацію з колегами, учнями та батьками.

Мета навчання – самостійний студент, який просувається в педагогічній освіті на основі власного досвіду, переконань та уяви і який пізніше стане незалежним учителем та розвиватиме свою педагогічну ідентичність.

Тож практика майбутніх учителів початкової школи (на прикладі Гельсінського Університету) складає приблизно 20% від загального часу навчання.

ЯКІ НАУКОВІ РОБОТИ ПИШУТЬ СТУДЕНТИ

Студенти педагогічних спеціальностей Гельсінського університету не пишуть курсові роботи, у них є тільки бакалаврська й магістерська роботи.

На семінари, присвячені написанню бакалаврської роботи, виділяються два кредити, або 52 години. Двогодинні зустрічі студентів із науковим керівником відбуваються щотижня протягом усього семестру. Лектор чи професор відповідає на запитання, прояснює та уточнює важливі теоретичні й організаційні моменти, вислуховує думки студентів, обговорює з ними джерела інформації тощо.

Бакалаврська робота зазвичай складається із 20–30 сторінок і не публікується у відкритих джерелах. Хоча на бажання студенти можуть опублікувати її.

Семінари, присвячені написанню магістерської роботи, тривають протягом року, на них виділяються п’ять кредитів, що загалом складає 135 годин. Зустрічі професорів та студентів відбуваються так само раз на тиждень і тривають протягом 2–3 годин. За потреби керівники магістерських дипломних робіт надають індивідуальні консультації, на кожного студента чи студентку є приблизно 3 години протягом року.

Магістерська робота публікується офіційно й зазвичай містить від 70 до 100 сторінок, але часто більше. На прочитання й оцінювання однієї магістерської роботи науковий керівник має 10 годин.

Тексти бакалаврських та магістерських робіт обов’язково перевіряють на плагіат. В Університеті Гельсінкі така програма доступна для всіх, тому студенти можуть самостійно перевірити, чи немає у їхніх роботах точних збігів або переформульованих чужих фраз.

ПРАКТИКА БАКАЛАВРІВ

Уже на першому курсі університету є так звана “вступна практика”, коли студенти ще не готові до викладання в класі, але вже можуть допомагати вчителям, відповідати за проведення невеликих групових робіт з учнями. На цьому етапі їхні дії контролює вчитель.

На третьому курсі відбувається більш автономна багатодисциплінарна базова практика, що триває 7 тижнів. Студенти працюють парами й навчаються:

  • самостійно ставити цілі для своєї педагогічної практики;
  • викладати предмети окремо та інтегровано;
  • використовувати різноманітні методи навчання (практико- та феномено-орієновані, а також театральні постановки);
  • складати та виконувати плани на певні періоди;
  • планувати структуру уроків та реалізовувати навчання в різному освітньому середовищі (не лише в класі, але на природі, під час екскурсій чи онлайн);
  • надавати інструкції та підтримувати мотивацію учнів.

На першому тижні студенти знайомляться з учителями та адміністрацією школи, де вони проходитимуть практику, зі шкільними правилами та обладнанням, яке можна використовувати, спостерігають за роботою вчителів у різних класах.

На другому тижні вони відвідують уроки в класі, де викладатимуть, щоби зрозуміти, на якому етапі перебуває навчання та вивчити своїх майбутніх учнів, а також планують свою роботу на пʼятитижневий період.

З 3-го до 7-го тижня студенти викладають у парах (коли один є учителем, другий – помічником, а потім навпаки), і проводять по 10 уроків щотижня. Загалом виходить 50 уроків із 5 різних предметів.

Перш ніж розпочати викладання, студенти складають плани уроків. Далі керівник педагогічної практики від школи спілкується з ними, аналізує, коригує та затверджує цей план.

Перед початком уроків відбувається короткий брифінг, під час якого практиканти розповідають, як проводитимуть урок, яких цілей хочуть досягти. Під час уроку вчитель-супервізор спостерігає за роботою студентів і робить нотатки. Після цього відбувається рефлексія, на якій вони обговорюють, як минув урок, чи вдалося досягти поставлених цілей, якщо ні – то чому й що необхідно змінити наступного разу.

Протягом усієї практики студенти ведуть щоденники, де записують усе, що помітили, чого навчилися, аналізують помилки, яких припустилися, а на останньому тижні складають підсумковий звіт на 5–10 сторінок і визначають цілі для майбутньої магістерської практики. Звіт про самооцінювання надсилається педагогу-супервізору, спільно обговорюється та аналізується.

“Практиканти здебільшого говорять, що за ці 7 тижнів навчилися більше, ніж в університеті за попередні два роки”, – говорить Рія Палмквіст.

Оцінюється бакалаврська практика за шкалою “зараховано – підлягає доопрацюванню – не зараховано”.

“За весь час моєї роботи був лише один студент, який не впорався, і це сталося через його психічні проблеми, він сам це зрозумів, – розповідає Рія. – Також був один студент, якому рекомендували доопрацювати й завершити курс пізніше, оскільки він не отримав достатньої впевненості в тому, що зможе самостійно викладати.

Іноді трапляється й таке, що під час педагогічної практики студент розуміє, що викладання в школі – не для нього. Тоді він може змінити напрям подальшого навчання й заглибитися, скажімо, у наукові дослідження”.

ПРАКТИКА МАГІСТРІВ

Магістерська практика відбувається на 4–5 курсах і триває 5 тижнів.

Протягом першого тижня студенти складають план педагогічної практики: визначають її цілі, продовжують роботу над своєю практичною теорією.

Викладання відбувається протягом наступних чотирьох тижнів із понеділка до п’ятниці, по 5 уроків на день. Загалом це 80 уроків, проведених у парі з іншим студентом.

Чого навчаються практиканти:

  • керувати проєктами та багатодисциплінарними навчальними модулями;
  • ухвалювати обґрунтовані педагогічні рішення;
  • шукати нові виклики для свого розвитку;
  • відпрацьовують формувальне та підсумкове оцінювання;
  • практикують багатопрофільну співпрацю з колегами-учителями;
  • комунікують із батьками, надсилаючи щотижневі листи та повідомлення про роботу кожного учня;
  • за потреби організовують і проводять особисті зустрічі з батьками / опікунами.

Приклад плану уроку, який студент узгоджує з керівником практики від школи.

Після завершення практичної підготовки студенти магістерського рівня мають:

  • розуміти етичну природу професії вчителя, її різноманітність і соціальну значимість;
  • уміти планувати та викладати, оцінювати успішність у класі протягом повного шкільного дня;
  • розуміти важливість школи як чистини місцевої громади;
  • структурувати своє викладання за допомогою теорії та практики, бути в ролі співучителя;
  • розуміти школу як форум для лідерства, розвитку та співпраці, а також як навчальну організацію;
  • уміти вирізняти (диференціювати) учнів та надавати різні форми підтримки.

Керівники навчальної практики спостерігають за роботою студентів і дають їм зворотний зв’язок під час кожного обговорення та аналізу в групі. На цих зустрічах, які зазвичай тривають 15–30 хвилин, відпрацювуються навички саморефлексії та самооцінювання в безпечній та позитивній атмосфері. Інші студенти також можуть стежити за уроками однокурсників та надавати зворотний зв’язок

“Це важлива й водночас вразлива стадія в кар’єрі вчителя, – зазначає Аня Хурінайнен-Косунен, – оскільки на цьому етапі студентам може здаватися, що вони вже все вчили, багато знають. Але на практиці знання можуть не спрацювати, і студент може відчувати себе безпорадним. Саме тому важлива роль наставників, які присутні в класі під час проведення уроку”.

Також вона додає, що студент має розуміти й бути готовим до того, що затверджений план може несподівано змінитися. Наприклад, якщо предмет виявився складнішим, ніж очікувалося, чи обраний метод не спрацював і треба більше часу приділити якійсь темі, або ж змінено розклад уроків у школі. Для всіх цих випадків має бути запасний план.

Курс педагогічної практики студентів-магістрів оцінюється за такою ж шкалою: “зараховано – підлягає доопрацюванню – не зараховано”.

“Студенти, які доходять до магістерського рівня, зазвичай добре справляються з усіма завданнями й отримують оцінку “зараховано”, – говорить Рія Палмквіст. – Звісно, є різниця між сильнішими і слабшими студентами: перші вже на цьому етапі готові йти в клас і працювати, іншим все ще потрібні підтримка й мотивація”.

МЕНТОРСТВО

Основні завдання ментора – надати конструктивний зворотний зв’язок та емоційно підтримати студентів.

Кожен студент має двох кураторів педагогічної практики:

  • викладач університету є експертом у своїй галузі науки й допомагає розібратися зі змістом предмета, теорією та практикою (представляє університетську педагогіку);
  • класний керівник є експертом у своєму класі, добре знає учнів та відповідні віку методи навчання й оцінювання (представляє шкільну педагогіку).

Ці два педагоги-супервізори забезпечують гарне поєднання теорії та практики для розвитку професійної ідентичності майбутніх учителів.

“Важливо, щоби ментор сприймав студента як окрему повноцінну особистість і не намагався його переробити “під себе” чи наполягав на застосовуванні своїх улюблених методів та підходів навчання, – наголошує Аня Хурінайнен-Косунен. – І якщо на початку педагогічної практики має сенс надавати практичні подади студентам, то далі все більшого значення набуває саморефлексія, коли варто спонукати практикантів самостійно думати над результатами застосування певних педагогічних методів, спрямовуючи запитаннями”.

“Найбільш помітні слабкі сторони студентів стосуються комунікативних навичок, – продовжує Аня Хурінайнен-Косунен. – Зазвичай у них не виникає проблем зі спілкуванням з учителями та наставниками, а от спілкування з дітьми та батьками може стати справжнім викликом. Але студент не зможе стати хорошим учителем, якщо не розвине свої вербальні та невербальні комунікативні навички та не навчиться не лише говорити, але й уважно слухати”.

Супервізор може ставити собі такі запитання для саморефлексії:

І насамкінець хочу підкреслити, що ментор завжди має позитивно реагувати на будь-які рефлексії студентів, розширювати їхні можливості та надихати, спілкуватися з ними як із колегами, рівними собі”.

Вікторія Макарова, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – yanlev, Depositphotos

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені тут погляди жодним чином не можуть сприйматися як офіційна думка Європейського Союзу чи Міністерства закордонних справ Фінляндії.

Матеріали за темою

Обговорення