Напишіть нам

Всі проєкти

Всі теми

Освіта Києва у війну: що втрачено, чого навчилися та план дій

Нещодавно українські освітяни відвідали ізраїльських колег, щоби навчитися працювати в умовах воєнних дій. Як з’ясувалося, українські педагоги інтуїтивно діють абсолютно правильно – намагаються підтримувати власний емоційний стан, щоби потім знижувати тривожність дітей, кооперуються і постійно спілкуються з колегами. Ізраїльтяни визнають, що українська війна – особлива й із часом, після перемоги, уже вони приїдуть переймати досвід стійкості від нас.

У четвертому епізоді другого сезону подкасту “Дофамін для освіти” говорили з директоркою Департаменту освіти й науки Києва Оленою Фіданян про трансформацію освітнього процесу в школах столиці.

Подкаст можна послухати на сторінці (там також є посилання на найпопулярніші подкастинг-платформи та на попередні записи) або нижче.

Читайте текстову версію подкасту, якщо вам зручніше працювати з текстом:

  • як Київ зараз дає собі раду з навчальним процесом;
  • чим може допомогти досвід ізраїльських колег в організації навчального процесу під час війни;
  • які освітні втрати нас очікують та як їх компенсувати;
  • чи відбувається освітній процес в укриттях;
  • як діятимуть заклади освіти в разі блекауту.

СКІЛЬКИ УЧНІВ ЗАРАЗ НАВЧАЄТЬСЯ У ШКОЛАХ КИЄВА

Як сьогодні навчаються учні в Києві? Скільки дітей обрали різні форми?

Як ви знаєте, з початком війни заняття в школах були тимчасово призупинені. Два тижні в нас пішло на те, щоби згуртувати наших освітян: ми дистанційно збирали керівників закладів, а ті, відповідно, своїх педагогів, класні керівники з’ясовували, де перебувають їхні діти.

Нещодавно, за ініціативи Офісу Президента, ми з колегами з різних регіонів побували в Ізраїлі, просили поділитися з нами досвідом освітньої роботи в період воєнних дій, якого вони, на жаль, мають чимало. І виявилося, що ми інтуїтивно робимо майже те саме. Єдине, у них період такого згуртування спільноти триває всього лише 3–4 дні.

Але наша війна – інша. Станом на 14 березня в столиці фізично перебувало лише 21 % дітей, тобто п’ята частина. На сьогодні за кордоном залишається 30 % маленьких киян. Це приблизно 58 тисяч дітей. Вони продовжують навчання дистанційно, за індивідуальною чи сімейною формою. Очно школи в Києві відвідують приблизно 40 % (від загальної довоєнної кількості) дітей. Якщо говорити про тих, хто наразі перебуває в Києві фізично, то до навчальних закладів ходять орієнтовно 60 % таких учнів.

В Ізраїлі школа є орієнтиром стабільності суспільства, навчання відновлюється майже в повноцінному форматі буквально за три дні. У нас на це пішло трохи більше часу, ми не проводили всі уроки, лише 2–3 щодня. Найлегше було з початковою школою – діти раділи можливості спілкування. З підлітками історія виявилася складнішою: спочатку вони закрились, шукали підтримки в однолітків.

Але жодна школа Києва не стояла порожньою – усі заклади столиці так чи інакше приймали громаду.

ПРО ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ ДОСВІД

Які ще цікаві моменти ви побачили в Ізраїлі, що можуть стати нам корисними?

Разом з ізраїльськими колегами багато говорили, як працює міністерство й освітня система в цілому. У них потужна психологічна служба, що працює в кожному закладі – від психолога в садочку та школі до фахівців, які працюють на рівні керуючого центру при міністерствах. Зараз ми всі перебуваємо в стані травми й досвід Ізраїлю свідчить, що в надзвичайних ситуаціях важливо стабілізувати нервову систему кожної людини й допомогти кожному.

Ізраїльські педагоги також знають, як стабілізувати й себе, і дітей. Коли там трапляється надзвичайна ситуація, психолог працює насамперед з педагогічним колективом, щоби ті, зі свого боку, йшли до дітей уже спокійними. Навіть якщо уроки вже почалися, дуже важливо заспокоїти вчителів, показати, як їм працювати з дітьми, що пояснювати, як знижувати тривожність. Психолог не відпустить вчителя до дітей, поки той демонструє високий рівень тривожності.

– Ви прийшли до висновку, що інтуїтивно ми все робимо правильно. Але чи є розуміння того, що можна було б змінити на краще?

Створення єдиної психологічної служби, вважаю, допомогло б українцям врівноважитися. Але чимало питань до наших ізраїльських колег лишилися без відповідей. Насамперед тому, що наша війна зовсім інша. Вони, наприклад, не мали досвіду того, як діяти, коли почався навчальний процес, але надійшло повідомлення про замінування, дітей вивели на вулицю, а тут – повітряна тривога…

Нам доведеться писати власні правила життя в період війни.

В Ізраїлі чітко розділені рівні небезпеки – зелений, жовтий, помаранчевий, червоний. Ми теж розробили дещо подібне у формі рамкових пропозицій. Київ – це 10 районів, що значно різняться, 420 шкіл, різних за розміром, колективом тощо. Нинішні виклики не дають “лежати на дивані”, освітній процес дуже змінився і продовжує трансформуватися.

У нас свій освітній фронт, і на ньому, на жаль, не обходиться без втрат. За першу чверть під час повітряних тривог у першій половині дня (навчання було розділене на 1, 2 та 3 рівень) на 1 рівні втрачено 973 хвилини (початкова школа, де, у середньому, 4 уроки на день). Уроки були, але переривалися і діти йшли в укриття. Ми ж розуміємо, що впродовж вересня вони тільки вчилися ходити в укриття, звикали до думки, що це територія не страху, а убезпечення, а надалі – ще й розвитку. У жовтні до цього, нарешті, прийшли: у деяких школах при сигналі повітряної тривоги діти йдуть до укриття з піснями й танцями.

В Ізраїлі батьки повністю довіряють школі. Як тільки можна відновити навчальний процес, вони одразу віддають дітей у садки й школи, бо це, до того ж найбезпечніше місце.

Українські батьки також поступово формують довіру до навчальних закладів: так, на початку вересня до шкіл очно ходило 90 тисяч дітей, а на початку жовтня вже 110 тисяч. Після масованих бомбардувань у жовтні спад на відвідування шкіл тривав буквально 3–4 дні. Зараз на очному навчанні вже понад 115 тисяч дітей. Ще 101 тисяча перебуває на дистанційній та змішаній формах.

ПРО ОСВІТНІ ВТРАТИ ТА ЯК ЇХ КОМПЕНСУВАТИ

– Які освітні втрати ми маємо станом на зараз?

Ці втрати є і вони накопичуються. Для початкової школи це, приблизно, півтора тижня навчання за першу чверть. Якщо говоримо про змішаний формат, то додамо до цього ще жовтень, коли вимикалося світло, зникав інтернет, і дитина не була присутня на онлайн-уроці. Вчитель готувався і робив презентацію, а потім у нього теж вимкнулося світло, й учні змогли отримати не урок, а тільки презентацію наступного ранку, а вже ж треба переходити до іншої теми…

Втрати є і будуть, серйозне питання полягає в тому, як їх підрахувати, як допомогти та підтримати дітей.

Нещодавно ми отримали пропозицію від одного досвідченого директора – зробити компенсаторний рік навчання. У чому тут проблема? З одного боку, ми акцентуємо на класичних наукових знаннях, а з іншого – боїмося додаткового року навчання, тим більше, що це суттєві додаткові кошти, а в нас наразі – воєнна економіка. І це тільки те, що на поверхні. Питань багато: чи всім дітям потрібен буде той компенсаторний рік? На якому етапі він може стати потрібним? Може, у форматі 12 класу? Але чи варто чекати до цього? Як визначити, кому саме він буде потрібний?

А ще не забуваємо, що постійні переривання процесу на тривогу, брак інтернету та електрики впливають і на вчителів. Нині маємо лист від Департаменту освіти, у якому вчителям пропонують проводити психологічні п’ятихвилинки, наприклад, на горнятко чаю перед початком уроків, щоби відновитися і бути в ресурсі. Друга рекомендація – проводити на канікулах індивідуальні й групові заняття, щоби підтримати дитину компенсаторно, знаннєво.

Втрати є в багатьох галузях, не треба їх боятися аж так панічно.

Нинішнє освітнє законодавство дуже гнучке. Ми маємо найголовніше – академічну свободу. Кожен навчальний заклад може з’ясувати самостійно, на якому знаннєвому рівні перебувають їхні учні й що можна зробити для покращення ситуації. Наприклад, у перші роки Covid-19 постійно проводилися опитування вчителів, батьків та дітей. І з’ясувалося, що 9–10 % дітей дуже підходить дистанційне навчання, і їхні батьки не хотіли б повертатися до очного. Це непоганий результат.

У серпневому опитуванні учнів ми виявили, що найбільше труднощів за нинішніх обставин викликає природничо-математичний цикл. Це також очікувано.

Було ухвалено рішення подовжити зимові канікули, і це такий собі психологічний момент – час на спілкування з близькими, що дуже важливо в стресовий період. У другу половину канікул запропоновано проводити заняття з деяких предметів, як це було у вересні, бо це важливо, наприклад, для тих, хто складатиме цього року ЗНО (НМТ).

– Чи будуть оплачуватися ці додаткові години на підготовку до навчання і ЗНО?

Це інше. Ми пропонуємо в другій половині канікул проводити групові заняття або консультації в межах оплати заробітної плати педагогічних працівників. Канікули – це не відпустка для вчителів, усі ходять на роботу. Якщо в школі на паралелі 2–3 класи, а фізику потребують, наприклад, 10–15 дітей, це нормально, якщо вчитель проводить одне заняття, а не три. І як і зазвичай, ми просимо звернути увагу на випускні класи – 4,9 та 11.

У більшості шкіл Києва на очній формі вчаться початкові класи або молодші середні, бо не всі укриття можуть вмістити всіх дітей. Кожна п’ята школа в Києві працює у дві зміни. У другу приходять старшокласники. Саме в цей час починаються відключення електрики або її економія. Тому ми пропонуємо залишити на очне навчання для них предмети саме природничо-математичного циклу.

Однією з ініціатив міністерства також є створення освітніх хабів, які, по суті, і будуть виконувати компенсаторну знаннєву функцію, де дитина зможе отримати компенсацію втраченого. Тут так само не передбачається додаткового навантаження для педагогів, яке призведе до підвищення понаднормової безплатної роботи.

– Чи є ще щось, що місто планує задля компенсації освітніх втрат?

Зараз місто працює над доповненням регламенту. Свого часу ми створили ковідний регламент про те, як повернутися до навчання в закладі освіти після того, як Covid-19 вважатиметься послабленим. Тоді ми використовували досвід наших колег із Кореї та Китаю.

Зараз беремо до уваги досвід Ізраїлю та колег із Донеччини. Тому наш регламент доповнюється планом дій закладів освіти на період воєнного стану. Буває і таке, що ми отримуємо критику на пропоновані алгоритми дій. Наприклад, тривожну валізку сприйняли добре, а коли запропонували план дій на момент оголошення повітряної тривоги до початку освітнього процесу, було чимало критики. І це добре, бо ми дали людям поштовх до подальшого розгляду цього питання та удосконалення рішень, що приймаються.

– Що відбувається в укриттях? Чи навчальний процес дійсно продовжується, чи це такий собі час на перепочинок? Якщо тривога триває кілька годин, під час яких мали бути уроки, то вони просто випадають, а теми віддаються на самостійне опрацювання?

Усе залежить від особистості вчителя. Педагогу теж складно налаштуватися на урок, коли він сидить в укритті (до речі, я пропонувала назвати шкільні укриття нульовим поверхом), а навколо – купа дітей у стані тривожності.

Але зараз ми подолали й це: усі звикли й уроки продовжуються. Але, звичайно, це не той урок, на якому, наприклад, можна написати контрольну. Проте слухати або щось майструвати, малювати діти можуть. Вкрай не вистачає психологів, які б допомагали опанувати себе та повернутися в стан рівноваги швидко. Але нині ми – як той барон Мюнхгаузен – самі себе витягуємо за волосся і непогано даємо цьому раду.

ПРО ПУНКТИ НЕЗЛАМНОСТІ В ШКОЛАХ

– Як поява в школах пунктів незламності вплинула на навчальний процес?

Повернуся до досвіду Ізраїлю. Там школа є центром для громади. В Україні тепер школа також стає центром підтримки для громади в скрутну хвилину.

Наразі ми говоримо про пункти обігріву, пунктами незламності вони стануть за червоного рівня небезпеки, але ми всі сподіваємося, що до цього не дійде. Вони облаштовані не лише в школах, але й у садках, бібліотеках, житлово-комунальних господарствах тощо. Але до школи ставлення особливе: громада звикла до того, що тут завжди можна знайти прихисток – з лютого саме тут можна було переночувати, працювали їдальні, годували тих, хто залишився без дому. Школа асоціюється з безпекою і це дуже добре.

Наразі ми намагаємось розмежувати території закладів, де облаштовані такі пункти обігріву – використання різних входів, наприклад, для дітей та людей, які прийшли по допомогу. Але питання все одно виникають – наприклад, коли ми отримуємо сигнал про замінування, потрібно вивести дітей, і ми просимо всіх вийти з приміщення, але не всі дорослі погоджуються.

– Тобто наразі зміни в регламент не вносилися? Адже школи призначені на певну кількість дітей, довелося навіть переходити на дві зміни, бо є обмеження за кількістю людей, які можуть в один момент перебувати в укритті. Чи враховується це питання?

Пункти обігріву – це не зовсім питання освіти, якими я опікуюсь. Але було ухвалено таке рішення, і ми маємо давати собі із цим раду. За дорученням мера Києва Віталія Кличка будемо винагороджувати освітян за сумлінну роботу й додаткове навантаження, яке впало на їхні плечі.

Але треба не забувати, що йде війна, і хто рахуватиме навантаження, наприклад, на наших військових? Якщо ми, українці, прагнемо перемоги, то треба не перечікувати на дивані, а працювати на спільну справу з усіх своїх сил.

ПРО ПЛАНИ НА ВИПАДОК БЛЕКАУТУ

– Чи є в департаменту план на випадок блекауту, якщо не буде змоги працювати у звичному режимі?

При помаранчевому рівні небезпеки ми перейдемо в режим “догляду за дітьми”. Це означатиме припинення навчання у звичному режимі уроків. Потім будемо наздоганяти, наприклад, у червні. Цей місяць раніше ми використовували для проведення різноманітних практик, екскурсій тощо. Тепер продовжимо навчання за партами.

Ми вже говорили про вимірювання знань із деяких предметів та в певних класах, щоби зрозуміти, де дітям потрібна допомога та додаткові заняття. І такий варіант може бути ефективним, як компенсаторний.

– Тобто діти вперше вчитимуться весь червень?

Навряд чи. Бо ніхто не скасовуватиме ЗНО і вступну кампанію. Я переконана, що до червня ми вже переможемо й почнемо відбудовувати країну. Організуємо для дітей якесь більш прикладне навчання. А може, поїдемо відбудовувати зруйновані школи, підтримувати своїх колег та учнів по всій країні. Бо нам потрібне навчене, розумне суспільство. Будемо працювати!

Текст підготувала Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Даша Гришина, “Вечірній Київ”

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. “Фонд Фрідріха Науманна за Свободу” – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за покликанням.

Матеріали за темою

Обговорення