Проблеми й потреби молодих учителів: чому молодь покидає професію (докладна аналітика)

Дослідження Інституту освітньої аналітики свідчать про те, що в останні декілька років кількість шкільних педагогів віком до 30 суттєво скоротилася. Станом на 2021 рік 54% випускників педагогічних вишів починали працювати за спеціальністю, однак такої кількості виявилося недостатньо, аби змінити розподіл “вікових категорій” шкільних учителів на користь молоді.

У новій аналітичній статті ми спробували розібратися, кого називають “молодим учителем”, з якими проблемами стикається молодий педагог, яку зарплату отримує і чи збігаються проблеми українських молодих учителів із проблемами їхніх колег за кордоном.

Якщо коротко, у тексті йдеться про таке:

• “молодий учитель” не є офіційним законодавчим терміном, а поняття “молодий спеціаліст/фахівець” може мати різні визначення: найчастіше ідеться про вік до 30 років, однак також про стаж роботи до трьох років, який можуть мати й старші колеги, які нещодавно прийшли в професію, – докладніше тут;
• середній вік українського учителя /учительки – 46,1 року. З 2017–2018 до 2020–2021 навчального року частка вчителів віком до 30 років зменшилася на 32,5%. Докладніше про це, зокрема в розрізі міста й села, – тут;
• “молодий учитель” за тарифною сіткою прирівнюється до спеціаліста, а отже, отримує ставку за 11 розрядом. Це 6 294 гривень за 18 урочних годин на тиждень. Скільки може заробити такий фахівець з урахуванням надбавок, доплат і податків, зокрема будучи класним керівником, – читайте тут;
• “Зарплатня повністю демотивує, оскільки присвячуєш роботі увесь свій вільний час, а отримуєш засоби для мінімального прожиття”, – так відповіла на питання про заробіток молодого вчителя одна з респонденток діагностичного опитування, яке редакція НУШ провела в жовтні 2023 року. Ми дізналися, що, крім рівня зарплат, молодих учителів непокоять такі проблеми, як формальність наставництва, перевантаженість і дискримінація (ейджизм), невідповідність підготовки в закладах вищої освіти до викликів роботи в школі, а найголовнішою причиною, яка тримає молодь у школі, є любов до дітей – докладніше про це читайте тут;
• а які проблеми в молодих учителів інших країн? Згідно з міжнародними дослідженнями, молодь у професію приводить ідеалістичне бажання змінювати світ, впливати на майбутні покоління й робити внесок у суспільне життя. 8 з 10 опитаних вірять, що зусилля педагога можуть підвищити результати учня чи учениці мінімум на бал. Однак відчуття поваги до професії й задоволеності зарплатами в різних країнах різне, а вигорання й стрес молоді вчителі відчувають усюди – докладніше про це можна дізнатися тут.

Принагідно нагадаємо, що для того, аби підвищити престижність роботи в школі, покращити практичні навички підготовки студентів педагогічних вишів та полегшити вхід у професію, команда українських освітян підготувала програму менторства “MentorMe”, як складник практики студентів 4-х курсів педагогічних спеціальностей. Докладніше про програму ми розповіли тут.

ХТО ТАКИЙ “МОЛОДИЙ УЧИТЕЛЬ”

Поняття “молодий учитель” не фігурує в українському законодавстві, ба більше – як зазначають юристи, немає і чіткого визначення поняття “молодий спеціаліст / молодий фахівець”.

Згідно із Законом України “Про основні засади молодіжної політики” (стаття 1), молодь (молоді особи) – “особи віком від 14 до 35 років, які є громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах”. Стаття 22 цього закону визначає особливі гарантії молоді у сфері зайнятості та підприємництва, зокрема, щодо надання першого місця роботи.

У статті 197 Кодексу законів про працю (про “Надання молоді першого робочого місця”) є два визначення:

1. Працездатній молоді – громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання у закладах середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти, завершення професійної підготовки й перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб з-поміж резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років.
2. Молодим спеціалістам – випускникам закладів освіти державної форми власності, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, під “молодими спеціалістами” насамперед мають на увазі випускників закладів освіти державної форми власності, які після випуску братимуться до виконання обов’язків на першому робочому місці, зокрема ті, потреба в яких попередньо була заявлена певними роботодавцями.

Натомість у “Моніторинговому дослідженні щодо забезпечення педагогічними працівниками впровадження реформи НУШ” (від ДНУ “Інститут освітньої аналітики”, 2022) автори дослідили динаміку кількості вчителів віком до 30 років (цю категорію визначають як “молодь”) за роки впровадження реформи НУШ, а також окремо – учителів зі стажем роботи до трьох років (вони можуть бути старші за віком).

Узагальнюючи, визначення “молодий учитель” може стосуватися водночас віку й відсутності попереднього педагогічного досвіду. Коли щойно дипломований фахівець або студент/студентка починають працювати в школі, ці критерії в їх особі поєднуються.

ЧИ ПРАГНЕ МОЛОДЬ ВЧИТЕЛЮВАТИ?

На дашборді освітніх індикаторів знаходимо інформацію, що середній вік учителя в Україні – 46,1 року. За областями він варіюється від мінімального середнього значення 42,6 (у Рівненській) до максимального 47,7 (у Чернігівській та Черкаській областях).

Джерело: app.powerbi.com

Аналіз цього явища подали фахівці ДНУ “Інститут освітньої аналітики” в уже згаданому “Моніторинговому дослідженні щодо забезпечення педагогічними працівниками впровадження реформи НУШ” (2022).

Зокрема, вони зазначають, що за роки впровадження реформи простежується негативна тенденція щодо частки вчителів віком до 30 років (відповідні дані представлені в розділі “Підвищення кваліфікації вчителів” згаданого дослідження).

Так, у 2020–2021 навчальному році (порівнюючи з 2017–2018) частка вчителів віком до 30 років зменшилася на 32,5%. Водночас частка вчителів понад 60 років поступово збільшується – до 2020–2021 навчального року зростання становило 15,1%. У 2021–2022 році ця частка зменшилася через зростання частки учителів віком 51-60 років. Водночас, як зазначають дослідники, частка 31-40-річних учителів залишилася стабільною за роки впровадження НУШ.

Джерело: інфографіка з “Моніторингового дослідження щодо забезпечення педагогічними працівниками впровадження реформи НУШ”

Як свідчить дослідження, тенденція до скорочення кількості молодих учителів характерна для села, а не для міста.

Це дає змогу припустити, що робота в сільській школі попри реформування лишається непривабливою перспективою для молоді.

Джерело: інфографіка з “Моніторингового дослідження щодо забезпечення педагогічними працівниками впровадження реформи НУШ”

Як зазначають дослідники, аналогічна тенденція наявна і щодо категорії вчителів, які працюють в закладах загальної середньої освіти менше ніж три роки (це не обов’язково особи до 30 років – може бути, що старші за віком фахівці вирішили спробувати себе у вчителюванні). Зокрема, у сільській місцевості їхня кількість за роки впровадження реформи НУШ скоротилася на 9,6%.

Джерело: інфографіка з “Моніторингового дослідження щодо забезпечення педагогічними працівниками впровадження реформи НУШ”

Хоча це й не є обʼєктом аналітики, але цікаво, що за роки впровадження реформи скоротилася й кількість учителів-чоловіків (зокрема, у сільської місцевості) – на 6,6 %.

Джерело: інфографіка з “Моніторингового дослідження щодо забезпечення педагогічними працівниками впровадження реформи НУШ”

“Отже, зміна ставлення до вчителя в межах реформування загальної середньої освіти, підняття престижу учительської професії, підвищення ставок педагогічним працівникам, акцент на підвищенні кваліфікації суттєво не вплинули на бажання молоді обирати цю професію або залишатися працювати в закладах освіти”, – такого висновку дійшли в ДНУ “Інститут освітньої аналітики”.

Але чи були ці зміни достатньо відчутними?

ЯКУ ЗАРПЛАТУ ОТРИМУЄ МОЛОДИЙ УЧИТЕЛЬ

Розгляньмо один з аспектів “підняття престижу вчительської професії” – підвищення ставок педагогічних працівників.

Якщо вважаємо молодим учителем фахівця без попереднього досвіду роботи, який має документи про належну освіту й працює в школі до трьох років, то в плані оплати праці немає різниці, якого віку ця особа: закон визначає її як спеціаліста. Відповідно тарифікується і заробітна плата такої особи.

За тарифною сіткою “спеціаліст” відповідає 11 тарифному розряду.

Нагадаємо, що реформування системи освіти передбачало, зокрема, і перегляд тарифної сітки. Проте у зв’язку із воєнним станом терміни реалізації змін, зокрема професійної диференціації й збільшення тарифних коефіцієнтів, перегляду надбавок і доплат, під питанням. (Утім, нагадаємо, що наприкінці 2023 року прем’єр-міністр України Денис Шмигаль повідомляв про підвищення заробітних плат освітян у 2024 році на 21%).

Докладне порівняння чинної (наведеної вище) системи оплати праці й нової (за постановою № 822 від 2019 року “Про оплату праці педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників закладів і установ освіти і науки”, чинність якої призупинена до 31 грудня 2024 року), здійснив Ян Герчинський, експерт шведсько-українського проєкту “Підтримка децентралізації в Україні” (SALAR International).

Наведені в таблиці вище розряди тарифної сітки відповідають таким сумам посадових окладів:

Ці суми – результат поступового збільшення посадових окладів із січня 2019 року. Нагадаємо, що станом на 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на 1 особу з розрахунку на місяць становив 2 920 гривень, мінімальна заробітна плата – 7 100 гривень на місяць. Важливим є і чинник інфляції: у 2021 році, до початку повномасштабної війни, вона склала 10%, у 2022 – 26,6%, а у 2023 – 5,1%. З докладними даними щодо змін споживчих цін на товари та послуги з вересня 2022 до вересня 2023 року можна ознайомитися у звіті Державної служби статистики України за посиланням.

Нагадаємо, що в липні 2019 року уряд затвердив Постанову № 822, у якій передбачено з початку 2020 року встановити найменшу величину посадового окладу педагогічного працівника в розмірі 2,5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб і поетапно збільшити цей показник до 4 прожиткових мінімумів у 2023 році. Однак дію цих норм призупинено через недостатнє фінансування. Наведені вище суми без урахування надбавок лишаються такими, які не можуть стати мотивацією для молодих фахівців іти в професію.

Готуючи цей матеріал, редакція звернулася по коментар до Служби освітнього омбудсмена. У відповідь на питання про те, чи порушувала Служба проблему фінансового заохочення молодих учителів у закладах загальної середньої освіти, ми отримали таку відповідь: “У 2020 році Кабінет Міністрів України спрямував у регіони субвенцію в розмірі 1 млрд 553 млн грн для виплати надбавок молодим вчителям, відповідно до якої понад 73 тисячі педагогів зі стажем до 10 років отримали виплату 21 020 грн [одноразово – ред.]. Через пандемію COVID-19 і повномасштабне вторгнення державний та місцеві бюджети мають суттєві фінансові обмеження, тому після 2020 року такі субвенції не виділялися. На початку 2021 року до освітнього омбудсмена зверталися декілька молодих фахівців щодо виділення цієї субвенції”. 

Отже, в останні три роки з об’єктивних причин про доплати саме для молодих учителів на державному рівні не йдеться – хіба що певні надбавки призначають місцеві органи управління.

Припустимо, що молодий спеціаліст, як чимало вчителів в Україні, працює не на 1, а на 1,5 ставки у загальноосвітній середній школі, не в інклюзивному класі, поки не є класним керівником. Тоді його чи її посадовий оклад становитиме 6 294 (11 розряд) + 6 294 х 0,5 = 6 294 + 3 147 = 9 441 (або ж 6 294 х 1,5).

Скажімо, учитель одразу візьме класне керівництво (припустимо, це буде 5-11 клас із доплатою у 25% на ставку), а також отримає доплату за престижність праці хоча б у розмірі 5% на весь обсяг навчального навантаження. Сума, яка виходить у результаті таких підвищень, дорівнює 9 441 + (9 441 х 0,05 + 9 441 х 0, 25) = 9 441 + 472,05 + 2 360,25 = 12 273,3 грн.

Крім того, припустимо, що наш герой чи героїня – учитель або вчителька української мови й літератури, які отримують найбільшу надбавку за перевірку письмових робіт – 20%: 9 441 х 0,2 = 1 888,2. Додамо цю суму до отриманої раніше: 12 273,3 + 1 888,2 =

14 161,5.

Докладніше про зарплати, премії та нарахування надбавок освітянам читайте у юридичному роз’ясненні на нашому сайті.

Крім того, врахуймо, що із суми 14 161,5, отриманої вище, ми маємо вирахувати податки – 18% податку з доходів, 1,5% воєнного збору й, скажімо, 1% у фонд професійного об’єднання (разом 20,5 %):

14 161,5 – (14 161,5 х 0, 205) = 14 161,5 – 2 903,1 = 11 258,4 грн.

Отже, не маючи надбавки для молодих учителів, фахівець зі стажем роботи до трьох років (категорія “спеціаліст”),

• пропрацювавши місяць на півтори ставки (зазвичай ідеться про 27 уроків на тиждень),
• будучи класним керівником,
• перевіряючи письмові роботи,
• з доплатою за престижність праці,
• заплативши податки,

наприкінці місяця отримає 11 тисяч двісті гривень, тобто приблизно півтори “мінімалки” – або близько 293 долари (за курсом на середину лютого 2024 року).

Здається, питання про те, чи є така перспектива привабливою для молоді, зокрема із вищою освітою, риторичне.

Абсолютно зрозуміло, що в умовах повномасштабної війни з росією, постійної потреби фінансувати армію, Україна не має змоги суттєво підвищувати зарплати вчителям. Однак потреба такого підвищення – і радикального – у найближчій перспективі очевидна. Тішить, що держава вже зробила перші кроки в розв’язанні проблеми, анонсувавши на 2024 рік 2 підвищення зарплати освітянам:

• на 10,4% з 1 січня 2024 року;
• на 12,6% з 1 квітня 2024 року (за тарифною сіткою).

НА ЯКІ ЩЕ ПРОБЛЕМИ ВКАЗУЮТЬ МОЛОДІ ВЧИТЕЛІ

У жовтні 2023 року “Нова українська школа” запропонувала молодим фахівцям з-поміж педагогічних працівників узяти участь в анонімному діагностичному опитуванні. Редакція щиро дякує всім освітянам, які приділили цьому анкетуванню час і сили й наголошує, що воно мало розвідувальний характер і не претендує на статус повноцінного соціологічного опитування.

Проблема 1: учителі, зокрема молоді, категорично не задоволені рівнем зарплат

Абсолютна більшість опитаних учителів – і тих, які зараз є молодими фахівцями, і ті, які вже мають досвід і категорію, – відповіли, що не задоволені рівнем своєї заробітної плати.

Водночас лише 15 з опитаних зазначили, що отримують/отримували надбавку як молодий фахівець.

При цьому декілька опитаних, судячи з їхніх коментарів у необов’язковому питанні, були щиро здивовані тим, що такий тип доплат існує, адже ніколи не чули про нього раніше.

Хоч окремого питання, де можна було б залишити розгорнутий коментар про заробітну плату, опитування не передбачало, освітяни поділилися своїми враженнями в інших блоках. Серед найяскравіших – такі:

• “Звичайно, що піти в освіту – це негативний досвід! 5 років тому за зарплату учителя можна було ЯКОСЬ жити. Зараз я працюю суто на їжу і то на найдешевшу! Шукаю нову роботу”;

“Найбільшим розчаруванням для мене стала заробітна плата психолога у школі. Випускнику вишу без житла неможливо оплатити його оренду з мізерної заробітної плати педагога. Про їжу, одяг та розваги й мови бути не може… Виходить “хочуть, як з розумного, а платять, як дурневі”. Це принизливо”;

• “Стосунки в колективі загалом добрі, проте я планую звільнитися з роботи і взагалі змінити професію. Вважаю, що зарплата, яку отримує молодий спеціаліст, дуже мала, її вистачає лише на методматеріали, жити за ці гроші неможливо, якщо немає підтримки”;
• “Зарплатня повністю демотивує, оскільки присвячуєш [роботі] увесь свій вільний час, а отримуєш засоби для мінімального прожиття”;
• “У цілому робота цікава. Є свої плюси й мінуси. Але за свої зусилля вважаю заробітну плату несправедливою. Нині потрібно пропрацювати 40 років і підвищити кваліфікацію багато разів, щоб отримувати більш-менш нормальну зарплату. А молодь і не йде в школу працювати, бо за зарплату 7-8 тисяч на руки не вистачить орендувати житло, харчуватися і просто існувати. У сучасному світі це ненормально. Чому я досі працюю? Можливо, мені цікавіша робота, а не гроші. Але все ж думаю про те, що мені потрібно було б заробляти більше, ніж зараз. Бо я можу покластися лише на себе”;
• “Одного разу голодував декілька днів через нестачу коштів”.

До проблеми оплати праці дотична і проблема матеріального забезпечення навчального процесу загалом: відсутності в закладі освіти техніки, якісного інтернет-з’єднання, потреба купувати чи роздруковувати навчально-методичні матеріали за кошти вчителів.

Проблема 2: формальність наставництва

На питання про наставника половина опитаних зазначила, що його не призначили, ще майже 33% – що таке призначення було суто формальним. Лише 17% опитаних засвідчили, що співпраця із наставником була/є корисною.

Ми узагальнили типові відгуки про те, яким був досвід взаємодії з наставником, розділивши їх на в основному позитивні й в основному негативні.

Деякі вчителі повідомили, що були надзвичайно задоволені співпрацею зі своїми наставниками, але пізніше ті звільнилися чи вийшли на пенсію – і нових або не призначили, або стосунки не склалися. Також через змішану форму навчання розклади молодого спеціаліста й наставника можуть значно відрізнятися й ускладнювати оперативне спілкування. При цьому дехто з учителів зазначив, що їм справді бракує знань з окремих аспектів методики, організації навчального процесу, тож плідна робота із наставником була б доречною.

Тішить, що при цьому низка опитаних похвалила свій колектив (як дружний, висококваліфікований, готовий підтримати) і зазначила, що по пораду можна звернутися до будь-кого з колег, тож вони виступають колективним “наставником”.

Раніше ми публікували матеріал про порівняно нове явище в українській освіті – педагогічну інтернатуру. Серед проблем, із якими зіштовхнулися освітяни, які запроваджують таку форму роботи, – оплата праці педагогів-наставників (20% надбавки до посадового окладу), на яку у фондах бракує коштів; нестача кваліфікованих працівників, які могли б стати наставниками, а також перевантаженість тих, хто може взяти на себе ці обов’язки. Через те, що старші й досвідченіші вчителі зазвичай уже мають велике урочне навантаження, класне керівництво тощо, наставництво може лишитися “на папері”.

“Мені призначили наставницю у 2017 році. Тоді законодавством, наскільки я знаю, не було передбачено надбавок за наставництво. Відповідно, її роль була мінімальна. Пам’ятаю, що я створив план роботи наставника та молодого педагога самотужки. А наставниця його тільки підписала. На цьому її роль завершилась.

Сильно допомагали інші колеги суміжних предметів (вчителі зарубіжної літератури, англійської мови, історії). Думаю, наставництво залежить не від категорії чи кількості років на посаді, а від індивідуальної змоги допомагати та передавати знання”, – зауважив один із респондентів.

Зрозуміло, що постійно курувати молодого фахівця – це велика відповідальність і чималі витрати часу. Це складне завдання й саме собою, а в умовах постійного стресу через повномасштабну війну і поготів. Однак очевидно й те, що молоді спеціалісти не мають почуватися залишеними напризволяще. Можливо, виходом би став розподіл обов’язків з наставництва між кількома членами кафедри/методоб’єднання.

Понад половина опитаних зазначила, що їхні уроки свого часу відвідували колеги/наставники/адміністрація, і їхня критика була конструктивною. Водночас уроки 26% учителів не відвідували, що може сигналізувати як про перевантаженість, так і про байдужість колективів.

При цьому майже половина опитаних зазначила, що критерії оцінювання уроків адміністрація чи наставник попередньо до їх відома не доводили. Отже, учителі не знали, на що звертатимуть увагу в першу чергу, не мали змоги завчасно пропрацювати свої “слабкі місця”.

Проблема 3: перевантаженість і дискримінація

На питання про перевантаженість ствердно відповіли 75 % опитаних (відповіді включають перевантаження, зумовлене ставленням до молоді, і таке, яке відчувають усі вчителі загалом).

Серед учителів, які працюють 1-3 рік (загалом 86 осіб), відповіді розподілилися так:

• “Так, мені постійно дають якісь додаткові завдання, бо “молода/молодий”” – 18;
• “Перевантаженість відчувають усі мої колеги незалежно від віку й досвіду” – 43;
• “У нашому закладі освіти навантаження розподілене рівномірно й належно, щоб запобігти “вигоранню”” – 20;
• “Ні, мене оберігають, бо я “молода/молодий”” – 5.

Відповіді опитаних свідчать, що найпоширеніші завдання, які делегують молодим спеціалістами, це:

• допомога в технічних питаннях (створення і ведення електронних журналів за колег, адміністрування дистанційного навчання, налагодження онлайн-середовища, обслуговування й налагодження всієї комп’ютерної техніки школи (і це стосується не лише вчителів інформатики), ведення сайту й соцмереж школи, бази даних у Єдиній школі (навіть якщо офіційно за це відповідають інші колеги), ведення бази учнівських проїзних карток, реєстрація колег на курси з підвищення кваліфікації, пошук електронних матеріалів та освітніх можливостей, моніторинг новин, роздруковування матеріалів, навчання колег та учнів комп’ютерної грамотності, ведення Google Classroom);
• ведення документації за колег (зокрема, заповнення даних з паспортів та свідоцтв про народження для видачі атестатів учням або ж набирання текстів за колег; написання звітів);
• ведення гуртків (не за власним бажанням);
• участь у виховних заходах, допомога заступнику директора з виховної роботи (створення фотозон, стендів школи, фотографування й відеозйомка під час заходів, монтування відео, щоб мати фотоматеріал для звітування в соцмережах школи); також були свідчення про прийняття на себе обов’язків заступника-організатора з метою підвищення зарплати, а не через потяг до такої діяльності; до цього пункту можна віднести й організацію свят і вибір подарунків для колег за дорученням керівництва в неробочий час;
• примус до участі в різних конкурсах (самого учителя або його/її учнів), олімпіадах, написання наукових робіт;
• примус до підвищення кваліфікації понад визначені законом норми (зокрема, щоб пояснити щось колегам після вебінару, який вони не захотіли відвідувати);
• безоплатні заміни (або ж заміни, за які отримують оплату колеги, що цих уроків не проводили);
• робота на території школи в ролі технічного працівника, ремонтні роботи по школі;
• виконання обов’язків адміністрації (без оплати), безстрокове призначення секретарем педради без можливості передати обов’язки.

Окремо чимало опитаних відзначають не лише невміння старших колег працювати із комп’ютерною технікою, але й принципове небажання її опановувати, у зв’язку із чим обов’язки й перекладають на молодших. Як сформулювала одна з опитаних, старші колеги постійно зловживають її допомогою відтоді, як дізналися, що вона знається на комп’ютерних технологіях.

Учителі вказують на систематичне зазіхання на їхній особистий час: вечірні дзвінки із “проханнями” виконати термінову роботу, делегування завдань на вихідні. Як зазначила одна з респонденток: “Від мене постійно вимагають відмови від особистого життя”.

Також молодих фахівців часто залучають до інноваційних видів діяльності, передбачених реформуванням освіти й змінами, які спричинив воєнний стан, наприклад, розроблення критеріїв оцінювання й вечірніх зустрічей із дітьми, що перебувають на екстернатній формі навчання.

• Крім того, були й свідчення про нав’язування годин із предметів, який не є спеціалізацією молодого вчителя;
• призначення керівником методоб’єднання молодого фахівця без попереднього повідомлення про таке призначення.
• Одна з опитаних зазначила, що їй близько пів року не виділяли місця, де вона могла би зберігати робочі матеріали, тому їх доводилося щодня носити їх із собою, а її колезі доручили всі “проблемні класи” [ред. – ймовірно, йдеться про класи з учнями, які мають нижчий рівень знань, з учнями-“хуліганами” абощо], при цьому адміністрація відмовляла в підтримці, через що молода фахівчиня звільнилася.

Цікаво, що на питання про дискримінацію за ознакою віку й досвіду майже половина вчителів зазначила, що в колективі, де вони працюють, це неможлива річ. При цьому на питання про конкретні вияви дискримінації, яке було необов’язковим, відповіли всі опитані.

Зі статистики нижче бачимо, що найбільше учителів – і молодих фахівців, і тих, хто працює довше, ніж три роки, – обурюють проблеми несправедливого розподілу навантаження й спроб “перекласти обов’язки” від колег.

Цікаво, що, судячи з відповідей, попри надбавку вчителі радше не прагнуть бути класними керівниками. Припускаємо, що це пов’язано із відчуттям невідповідності кількості обов’язків класного керівника і матеріальної винагороди за них.

Також для вчителів будь-якого віку важливою є належна оцінка їхніх досягнень і врахування їхньої думки в ухваленні рішень, які стосуються колективу.

10 з 11 осіб, які зазначили, що їх виключають із життя колективу, – це саме молоді вчителі, що може свідчити про певну негативну тенденцію.

У додатковому питанні вчителі вказали на такі конкретні випадки неналежного ставлення з боку колег чи адміністрації:

• “підбурювання” дітей проти вчителя, підривання його чи її авторитету в очах учнів/учениць (як імовірні причини називають заздрість/ревнощі колег (дітям подобаються уроки молодого вчителя), несприйняття молодої людини в ролі вчителя, колеги, незгода із думкою молодого вчителя);
• створення в колективі гнітючої атмосфери страху перед адміністрацією, мобінг з боку директора чи завучів;
• повна відсутність підтримки в проблемних питаннях, байдужість у відповідь на прохання про допомогу (“кожен сам по собі”);
• старші колеги агресивно не сприймають молодих як таких, що можуть поділитися корисним досвідом (“молоді старших учити не будуть”, молодим “агресивно закривають рота”);
• постійна концентрація на помилках молодого вчителя – за умови ігнорування його чи її досягнень та успіхів;
• приписування успіхів і досягнень учителя колективу, а не йому чи їй як конкретному фахівцю;
• перекладання на вчителя обов’язків шкільного психолога, соціального педагога;
• тиск на вчителя із метою отримати вищі бали для конкретних учнів.

Один із респондентів поділився своєю історією: “Наразі я заповнюю форму на основі року роботи в закладі освіти комунальної форми власності, з якого я пішов через звільнення мене, молодого спеціаліста, на літній період. Адміністрація в особі директора періодично запитувала, чи планую я працювати наступного року. Дійсно, я планував продовжувати працювати.

Проте я не захотів ще рік життя присвячувати школі, де мене залишили без заробітної плати на літній період, а це було обставиною, що змусила мене витратити значну частину збережень, просто щоб оплатити житло та купувати харчові продукти. Дивно що директор сподівався, що я повернуся й вирішу укладати тимчасовий трудовий договір знову”.

Ще одна з опитаних дала розгорнуту відповідь щодо дискримінації молоді в закладі освіти, де працює: “У нашому закладі процвітає ейджизм. Молоді повинні все тягнути на собі, старші колеги (пенсіонери) перекладають навантаження на молодших, а собі беруть найлегші години (у дітей, які навчаються на індивідуальній формі навчання)”.

Інша молода вчителька розповіла: “У попередній школі директор не зважала на мою думку, оскільки я була молодою і тільки завершувала навчання на магістратурі. Я тільки прийшла, мало що знала – і вона цим користувалася, нав’язуючи купу обов’язків, які мене аж ніяк не стосувалися. Дала класне керівництво, сказавши що відмовитися не можна, а я ще не знала, що мене не можуть змусити. Усі технічні питання я мала вирішувати, оскільки колектив в основному був зі старших учителів, потрібно було вчити їх працювати з програмами, створювати акаунти – навіть викликали під час проведення уроку, треба було кинути дітей і бігти допомагати“.

У Службі освітнього омбудсмена нам повідомили, що наразі немає окремого алгоритму дій для молодих учителів у разі, якщо вони відчувають мобінг на робочому місці: “У грудні 2022 року до українського законодавства було внесено зміни для запобігання та протидії мобінгу. Цю інформацію можна легко знайти через пошукові системи, вона міститься у Кодексі законів про працю України, а відповідальність зазначена у Кодексі України про адміністративні правопорушення (стаття 173-5 КУпАП). Зазначене законодавство розповсюджується на всіх громадян нашої держави, незалежно від віку, статі, кольору шкіри, політичних, релігійних переконань та інших ознак”, – відповіли у Службі.

Редакція вважає зауваження слушним, однак ми, зі свого боку, хотіли б зазначити, що мобінг молодих учителів часто пов’язаний з ейджизмом. Фахівці, що лише стали до роботи, зазвичай почуваються значно менш упевненими в собі, ніж їхні старші й досвідченіші колеги, мають менше знань про те, як захистити себе. Тож поширення доступного алгоритму дій – у межах передбаченого закону – саме для молодих учителів могло би стати серйозною підтримкою в боротьбі проти несправедливого ставлення й цькувань.

Проблема 4: стосунки із батьками й підтримка адміністрації в конфліктах

Судячи з опитування, конфліктні ситуації між молодими вчителями й батьками учнів лишаються у межах звичайного робочого процесу: у багатьох трапляються проблемні ситуації, але лише з окремими батьками – конфронтації не є систематичним явищем.

Водночас майже 20% опитаних зазначили, що батьки із повагою ставляться до молодих учителів, адже сподіваються на те, що вони ближчі до дітей, “прогресивніші”.

Крім того, більшість опитаних зазначила, що в конфліктних ситуаціях, які трапляються, адміністрація все-таки стає на бік учителя.

Отже, стосунки з батьками не є найпроблемнішою частиною роботи молодих учителів: попри певні труднощі, це та сфера, яка викликає найменше нарікань. Водночас в інших питаннях респонденти зазначали, що їм бракує знань про те, як захищати себе в ситуації конфлікту з батьками учнів, а також – що батьки, не володіючи методикою викладання, намагаються вчити освітян, як їм виконувати свою роботу.

Проблема 5: підготовка у закладах вищої освіти

Одним із питань опитування було “Наскільки отримані в закладі вищої освіти знання знадобилися вам у вчительській роботі?”. Судячи з відповідей, брак знань з методики є частішою проблемою, ніж брак предметних знань (навпаки, частина вивченого в закладі вищої освіти не знаходить застосування на практиці). Одна з респонденток зазначила:

“Здебільшого навчаюся методом проб і помилок. Знання, що дали в університеті, неможливо повною мірою застосувати в реальній роботі в школі. Ніхто не вчить, як працювати з батьками, як захистити себе, якщо діти або батьки порушують твої права. Зате багато предметів з профільної дисципліни, більшість з яких майже не використовується. Тому всього довелося вчитися по ходу справи”.

І, якщо відсутність інформації про НУШ в освітній програмі старших за віком учителів закономірна, то молоді мали би дізнатися про реформу ще в університеті.

Автори вже згадуваного “Моніторингового дослідження щодо забезпечення педагогічними працівниками впровадження реформи НУШ” проаналізували дані про випускників педагогічних спеціальностей закладів вищої освіти за 2020 – 2021 роки. За даними дослідження, усереднений показник працевлаштованих за педагогічними спеціальностями, які на момент моніторингу (2021 рік) працювали три роки або не більш ніж за три місяці до дати спостереження звільнилися (умовно зайняті), становила 54%. Ідеться саме про основне місце роботи, яке відповідає здобутій педагогічній спеціальності.

Джерело: інфографіка з “Моніторингового дослідження щодо забезпечення педагогічними працівниками впровадження реформи НУШ”

“Загалом ми маємо 37 670 осіб, які отримали диплом про педагогічну освіту у 2020 році й 35 601 особа – у 2021 році, – ідеться в дослідженні. – Частку працевлаштованих випускників (54,0%), визначену за результатами моніторингу працевлаштування випускників, можна використати для необхідного нам обчислення з певною долею обмеження. Отже, можемо припустити, що у 2020 році повинні були влаштуватися у заклади загальної середньої освіти 20 341 випускник, у 2021 – 19 225 осіб. Натомість … частка вчителів віком до 30 років скоротилася протягом останніх двох років. … серед досліджуваних випускників вишів не всі можуть мати вік до 30 років. Проте скорочення частки вчителів цієї категорії може говорити про їхнє активне звільнення. Настільки активне, що навіть кількість працевлаштованих не дає можливості вийти на позитивну динаміку за цим показником”.

Отже, дослідження свідчить, що лише трохи більше ніж половина випускників педагогічних спеціальностей починає працювати за фахом після випуску. Про причини можливих звільнень, пов’язані із проблемами в роботі, можна зробити припущення на основі викладених вище проблем.

(Не) проблема 6: стосунки з учнівством

Найпозитивніша частина опитування стосувалася стосунків із дітьми: у більшості вчителів стосунки з учнями й ученицями склалися нормально, 40% вказують, що відчувають любов дітей, ціннісну близькість із ними.

Проблеми з окремими учнями – явище, якого не уникнути, тож те, що лише 2% опитаних вказують, що “діти їх не слухають”, вселяє оптимізм. Водночас, як і очікувалося, певна частина освітян зазначає, що підлітки не сприймають їх у ролі вчителів саме через вік – якщо така проблема є, із причинами й шляхами подолання слід розбиратися в кожному окремому випадку. Можливо, якраз партнерські стосунки можуть стати “фішкою” цих освітян – зрештою, авторитет не тотожний вікові.

Саме дружні стосунки з колегами, задоволення від роботи з дітьми, а також віра в соціальну користь такої роботи – основні причини, які, судячи з коментарів опитаних, тримають їх у школі попри низькі зарплати й перевантаженість.

МОЛОДІ ВЧИТЕЛІ ПРАГНУТЬ ЗМІНИТИ СВІТ: ЗАКОРДОННІ ДОСЛІДЖЕННЯ

У 2020 році Intelligence Unit видання The Economist за спонсорства Microsoft здійснив дослідження Staff of 2030: Future-ready teaching (“Учителі 2030: навчати в готовності до майбутнього”). У фокусі цього дослідження була проблема того, наскільки до 2030 року зміниться саме уявлення про роботу вчителя. Його провели на базі опитування молодих учителів і студентів педагогічних спеціальностей (початкової й середньої школи), інтерв’ю з експертами й огляду наукових публікацій. Питання охоплювали реформування навчальних програм, викладацьких практик, технологій, навчальне середовище. В опитуванні взяли участь 1 034 респонденти – 500 молодих учителів/учительок (1-2 рік роботи) і 534 студенти/студентки з 10 країн світу (Австралії, Бразилії, Канади, Фінляндії, Німеччини, Польщі, Південної Кореї, Об’єднаних Арабських Еміратів, Великої Британії та Сполучених Штатів Америки).

Попри вищі, ніж в Україні, зарплати й кращі умови праці освітян, більшість зі згаданих країн відчуває брак учителів, особливо у сільській віддаленій місцевості. Що ж заохочує молодь іти в професію – і спонукає кидати її, шукаючи інших кар’єрних шляхів?

Як зазначають дослідники, молоді фахівці – представники покоління Z, народжені після 1997 року. Як і діти, яких вони навчають або навчатимуть, вони вже заледве знають світ без високих технологій та Інтернету. Цифрове середовище, зокрема соцмережі, є органічною частиною їхнього життя. Для них постійним контекстом є екологічна проблематика (наприклад, глобальне потепління), а також пандемія COVID-19, загроза тероризму тощо. Припускаємо, отже, що молоді вчителі значно краще розуміють зацікавлення дітей, мають схожі цінності.

“Які ідеї та перспективи принесуть ці люди? Які їхні професійні очікування, цілі та проблеми? Чи достатньо приходить нових учителів, щоб реалізувати програму реформ і зменшити відтік, вигорання та виснаження сектору освіти?” – питають дослідники.

Як бачимо з інфографіки, 60% опитаних вважають, що молоді вчителі збільшать використання технологій у навчальному процесі, 48% – що підвищать увагу до вироблення соціальних навичок і розвитку емоційного інтелекту учнівства, 47% – що вони присвячуватимуть більше навчального часу саме згаданим вище глобальним проблемам людства.

Джерело: інфографіка Staff of 2030: Future-ready teaching (адаптовано українською ГО “Смарт освіта”)

• У професію 54% молоді приваблює радість від роботи з дітьми,
• 46% – змога впливати на майбутні покоління,
• 37% – змога роботи щось суспільно корисне (опис дослідження не містить такої інформації, але, найімовірніше, до більшості проблемних питань пропонували мультивибір, тому в цих випадках загальна сума відсотків не дорівнює 100).

Подібні аспекти, як ми бачили вище, в опитуванні “НУШ” відзначали й українські вчителі.

Докладнішу інформацію надає інфографіка нижче:

Питання 1. Який з наведених нижче чинників найточніше пояснює, чому ви обрали професію вчителя?

Джерело: Staff of 2030: Future-ready teaching (адаптовано українською ГО “Смарт освіта”)

Дослідження показує, що нове покоління педагогів відкрите до інновацій у викладанні, однак воно потребує великої підтримки в таких важливих аспектах, як боротьба із вигоранням і стресом, використання цифрових технологій і продуктивна робота в класах із розмаїтим у культурному, мовному, етнічному плані учнівством.

Джерело: Staff of 2030: Future-ready teaching (адаптовано українською ГО “Смарт освіта”)

Чимало з цих аспектів, зокрема використання технологій, критичне мислення, робота з батьками, робота із власним вигоранням тощо, видаються перспективними напрямами роботи й для українських педагогічних закладів вищої та професійної освіти.

Опитування засвідчило, що студенти педагогічних спеціальностей дещо оптимістичніші, ніж молоді вчителі, які вже мають досвід.

“Оптимізм поступово затухає, коли практиканти починають працювати в школі”, – констатують дослідники. Простіше кажучи, реальна робота в школі розбиває певні ілюзії й завищені очікування.

Порівнюючи із молодими вчителями, студенти

• послідовно вище оцінюють важливість інновацій у викладанні й навчанні;
• оптимістичніші щодо того, що технології допоможуть їм скоротити бюрократичну роботу;
• вважають, що їхня професія більш шанована в суспільстві;
• впевненіші, що вчитель може підняти успішність будь-якого учня хоч би на один бал.

Загалом щодо поваги до професії висловлюють такі думки:

Джерело: Staff of 2030: Future-ready teaching (адаптовано українською ГО “Смарт освіта”)

Цікаво, що до певної міри визначення рівня поваги до вчителів за країнами корелює із розміром вчительських зарплат. Скажімо, у представлених країнах ЄС (Німеччина, Фінляндія, Польща) рівень упевненості в тому, що вчителів поважають, такий:

Джерело: Staff of 2030: Future-ready teaching (адаптовано українською ГО “Смарт освіта”)

Згідно із дослідженням Teachers and school heads salaries and allowances europe 2019/20,

• у Польщі із цих трьох країн найнижчий рівень початкових річних зарплат (її може отримати фахівець без досвіду, але із належною професійною освітою) – 8 076 євро на рік для всіх рівнів шкільної освіти (322 393,92 грн/рік, тобто 26 866,16 грн на місяць),
• у той час як у Німеччині зарплати стартують від 51 695 євро на рік для початкової школи (2 063 664,4 грн на рік, тобто 171 972,03 грн на місяць),
• а у Фінляндії – від 33 140 євро (1 322 948,8 грн на рік, тобто 110 245,73 грн на місяць).

Зрозуміло, що треба враховувати й загальний рівень життя в країнах, а у випадку Фінляндії – і наслідки довгострокових реформ, які суттєво зміцнили повагу до освітян. Однак і в такому випадку можна зробити певні висновки про те, до якої міри престиж – і привабливість – професії зумовлені зарплатами.

До речі, згідно зі Staff of 2030: Future-ready teaching, неадекватні зарплати, а також стрес і вигорання лідирують серед причин, які сьогодні утримують молодь від рішення стати вчителями/вчительками. Серед інших причин (за зменшенням важливості) такі:

Джерело: Staff of 2030: Future-ready teaching (адаптовано українською ГО “Смарт освіта”)

Більшість перерахованих вище причин – серед тих робочих факторів, на які скаржаться й українські вчителі, зокрема ті, які нещодавно почали працювати.

Можемо припустити, що такі проблеми притаманні не лише національній системі освіти – вони потребують глобального розв’язання, адже приваблювати талановиту й мотивовану молодь у вчителювання – це запорука виховання успішних громадян.

Перегляд системи оплати праці вчителів у бік збільшення, скорочення “паперової роботи”, перегляд освітніх програм педагогічних закладів освіти, аби вони забезпечували студентів і студенток релевантними інструментами для подальшої роботи в школі, виховання культури поваги до особистого часу вчителя й боротьба з ейджизмом на робочих місцях – лише основні з тих кроків, які слід зробити на цьому шляху, аби “омолодити” професію.

Ірина Пасько, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – stockking, freepik.com

Довідково:

Цей матеріал був представлений ГО “Смарт освіта” в рамках Програми сприяння громадській активності “Долучайся!”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.