Пишуть вірші, займаються програмуванням та вільно висловлюють свою думку – репортаж зі школи, яка понад 20 років вчить дітей з ООП

Про учнів та їхні досягнення вчителі 168-ої школи Києва розповідають зі сльозами на очах. Це швидше прояв людяності та розуміння великих зусиль, вкладених у кожну дитину, аніж жалю. Адже в цій школі 75 учнів – це діти з особливими освітніми потребами (ООП).

Для кожного з них складено індивідуальну програму розвитку, з кожним працює команда психолого-педагогічного супроводу незалежно від форми навчання: очної чи дистанційної.

Ще до реформи інклюзивної освіти в школу І-III ступенів № 168 Оболонського району Києва приїздили діти з усього міста та різних областей України. Зараз багато батьків однаково обирає цей заклад освіти, навіть якщо є можливість віддати дитину в інклюзивний клас поруч із домом. Пояснюють свій вибір тим, що саме в цій школі є всі умови для розвитку та соціалізації дітей з особливими освітніми потребами. І це не лише пандуси, поручні та ліфт, а передусім досвід вчителів та їхнє бажання допомогти кожному з учнів знайти своє місце в дорослому житті.

“Нова українська школа” побувала в школі № 168, яка з 2000 року займається впровадженням інклюзивного навчання, і дізналася:

• як облаштували освітній простір для дітей з ООП;
• як організували навчання під час війни;
• як ділять обов’язки вчитель та асистент вчителя;
• чому в шкільному укритті постійно працює психолог;
• яких успіхів досягають випускники;
• який головний девіз школи.

ПРОСТІР ДЛЯ БЕЗБАР’ЄРНОГО НАВЧАННЯ

Учнів та учениць школи № 168 щоранку зустрічає Тарас Шевченко. Його портрет прикрашає фасадну стіну, а поруч цитата Кобзаря – “Учітеся, брати мої, думайте, читайте…”.

Та особлива ця школа, звісно, не лише прихильністю до поета.

На вході до закладу є пандус, що дає можливість потрапити в приміщення учням у візках. На першому поверсі вздовж стін облаштовані поручні. Аби піднятися вище, працює сучасний ліфт (крім дітей з ООП, у школі вчиться 63 дитини з інвалідністю, а ліфт дає змогу дітям із порушеннями опорно-рухового апарату дістатися до кабінетів на 2 та 3 поверхах).

“Якщо учням треба піднятися поверхом вище, скажімо, пройти до комп’ютерного класу або актової зали, діти в супроводі асистента вчителя користуються ліфтом”, – каже заступниця директорки з навчально-виховної роботи, вчителька української мови та літератури Світлана Діденко.

Ще один пандус є в актовій залі на другому поверсі. Світлана Діденко показує, що сцена має підвищення та кілька східців. Аби на ній могли виступати діти на візках, облаштували ще один спеціальний підйом.

“Діти з ООП завжди беруть активну участь у всіх шкільних заходах. Щороку на початку грудня ми проводимо в спортзалі “Веселі старти”, адже 3 грудня відзначають Міжнародний день людей з інвалідністю, а в нас це День здоров’я, – продовжує Світлана. – Кілька років тому на випускному вечорі двоє дівчаток у візочках танцювали з татусями, а піднімалися на сцену пандусом”.

Аби всі діти вчилися в комфортних умовах, у школі продумали все до дрібниць. У кожній вбиральні облаштована окрема кабінка з поручнями – для дітей, які мають труднощі опорно-рухового апарату. Також у школі є сенсорна та ресурсна кімнати, кабінет Монтессорі й три тренажерні зали.

Як додає Світлана, діти з особливими освітніми потребами поєднують навчання з корекційно-розвитковими заняттями. Їх проводять вчитель-логопед, вчитель-дефектолог, вчитель-реабілітолог та практичний психолог. Якраз цей підхід, коли навчання тісно поєднане з корекційно-розвитковими заняттями, вирізняє 168-у школу серед інших закладів середньої освіти, у яких працюють інклюзивні класи.

Це все з’явилося не за один день і навіть не за один рік. “Практичний досвід школи розпочався у 2000 році. Хоча на той час бракувало законодавчої бази з інклюзивної освіти, – розповідає директорка Наталія Кравчук. – Щоб отримати підтримку від держави, школа у 2006 році розпочала експеримент “Організація інтегрованого навчання дітей з обмеженими фізичними можливостями в умовах закладу загальної середньої освіти”, який був успішно завершений. Згодом вчителі школи в супроводі науковців створили “Модель цілісного гармонійного розвитку дитини в умовах інклюзивного освітнього простору””.

Адміністрація та вчителі вивчали досвід впровадження інклюзивного навчання за кордоном. Побачені новації намагалися реалізувати у своїй школі, постійно шукаючи спонсорів та однодумців, готуючи проєкти та грантові заявки, адже всі зміни в школі потребували фінансування.

Змін потребувала й сама школа – треба було прибрати високі пороги в класах, опустити нижче умивальники, щоб до них діставали діти у візках, встановити ліфт та пандуси.

Тепер безбар’єрність школи є однією з основних переваг для родин, де є діти з особливими освітніми потребами.

“До нас часто звертаються батьки, що проживають в інших районах Києва та за його межами, з проханням зарахувати їхню дитину до нашої школи. Вони пояснюють, що готові витрачати час на дорогу, бо шукають для дитини найкращі умови навчання та досвідчених фахівців, а в школах їхнього району такого, на жаль, немає, – розповіла заступниця директорки з навчально-виховної роботи Вікторія Заярнюк. – Про нашу школу дійсно багато хто знає. Вчителі тривалий час працюють із дітьми із різними труднощами – фізичними, інтелектуальними, мовленнєвими, сенсорними. Маємо справді висококваліфікованих педагогів”.

ВИПУСКНИЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ, 7 ХВИЛИН ДО УКРИТТЯ І ВОЛОНТЕРСТВО

Зараз у школі найбільш гамірно на першому поверсі. Тут вчаться початкові класи й працює волонтерський пункт. Місцеві мешканці та сусідні заклади середньої освіти приносять гуманітарну допомогу для військових. А працівники школи у вільний час складають усе в ящики й коробки, а потім відправляють на передову та в госпіталі.

На другому поверсі вчаться старшокласники. Світлана Діденко пояснює, що вирішили розмістити всіх дітей ближче до укриття (на 1–2 поверхах, без використання третього), щоб не гаяти час у разі тривоги та швидше йти в безпечне місце.

Аби спуститися в сховище, в учнів є 7 хвилин. Але вдається навіть швидше – за 4. Діти знають, що спочатку в укриття йдуть початкові класи, потім середні й наостанок старші. Усі беруть із собою тривожні рюкзачки, верхній одяг та вмощуються на місця, визначені для кожного класу. Учням з ООП допомагають спускатися вчителі та асистенти вчителів.

В укритті весь час є практичний психолог. “Під час повітряних тривог вона проводить групові заняття, а за потреби – індивідуальні, – пояснює Вікторія Заярнюк. – От днями була ситуація: знадобилася допомога дитині, внутрішньо переміщеній особі (нещодавно в неї ще й батько загинув). Через кілька хвилин перебування в укритті дитині стало страшно. До неї підійшла психологиня і надала допомогу. З дітьми вона працює на перервах. Психологиня підготувала спеціальні вправи та техніки, щоб зняти в дітей страхи й тривожність”.

На очне навчання школярі 168-ої школи вийшли порівняно нещодавно – 20 лютого. І лише ті учні, чиї батьки обрали офлайн-формат. “Серед батьків провели опитування щодо форми навчання: очної чи дистанційної. Врахувавши вибір батьків, організували навчання учнів за двома формами, – додає Світлана Діденко. – Учні вчаться в першу половину дня. А класи на паралелях ми об’єднали в очні та дистанційні. Приміром, 10 дітей із 5-А і 10 з 5-Б виявили бажання вчитися очно – їх об’єднали в очний клас, а інші діти із цих двох 5 класів об’єднані в дистанційний. Вчителі здебільшого проводять онлайн-уроки зі школи, заздалегідь знайшли для цього кабінети, перевірили якість інтернету, тобто організували навчання так, що добре всім”.

Дещо інший розклад можуть мати діти з ООП. Якщо дитина вчиться очно, але батьки забирають її після уроків додому, то корекційні заняття можуть проводитися дистанційно. А деякі діти навпаки – вчаться дистанційно, а на заняття з корекційними педагогами приходять у школу.

Загалом усі втішені, що нарешті працюють і вчаться наживо. Адже на відновлення очного навчання тут чекали досить довго. Під час зимових канікул завершували облаштування другого виходу з укриття, що дало можливість розмістити там більше учнів.

Також довелося чекати, доки замінять вікна. За словами Світлани Діденко, більшу частину вікон вибило після прильоту ракети 14 березня 2022 року в будинок на вулиці Богатирській, 20. Він розташований буквально за кілька десятків метрів від школи.

“Приліт був о 5 ранку. Тоді в укритті теж були люди, але ніхто не постраждав. Частина дверей теж вилетіла або була пошкоджена. Жалюзі були розірвані, наче зрізані, тюлі – посічені. Я такого ще не бачила”, – пригадує наслідки прильоту Світлана.

Попри пошкодження і війну, випускний-2022 вдалося провести в школі. На свято прийшли не всі, а лише діти з батьками, які виявили таке бажання. Як каже Світлана, не було дійства з номерами, зате була зустріч у тісному дружньому колі. Випускники дуже хотіли побачили вчителів, адже востаннє були в школі 23 лютого.

“У КОЖНОГО УЧНЯ СВІЙ РІВЕНЬ ДОСЯГНЕНЬ, ТА МИ ЗНАЙДЕМО, ЗА ЩО ПОХВАЛИТИ”

За комфортом учнів та учениць з особливими освітніми потребами стоїть ще й колосальна робота педагогічного колективу.

Як передбачає “Порядок організації інклюзивного навчання”, в одному інклюзивному класі може бути до 3 дітей з ООП. Але під час воєнного стану в класі гранична кількість учнів в інклюзивних класах не застосовується (тобто їх може бути більше, ніж 3).

Та вчителі 168-ої школи добре знають, як працювати з кожною дитиною з ООП, попри їхню кількість у класі. У кожного педагога є сертифікати про проходження курсів з інклюзивного навчання, освітяни постійно відвідують тематичні вебінари та тренінги.

“Якщо в клас приходить дитина з ООП, колеги вивчають, у чому особливість, як працювати з такою дитиною, – пояснює Світлана Діденко. – А за стільки років роботи ми вже навчені на власному досвіді”.

Світлана працює в школі 20 років і має свої підходи до роботи з дітьми з ООП. Перша умова – ніхто нікого не виділяє з-поміж інших дітей. Бо головне гасло школи – ми всі рівні, просто ми всі різні.

“Щоуроку я намагаюся дивувати учнів. Я розповідаю дітям, що наша мова – унікальна, вона не лише про правила. Самі правила ми, звісно, теж вчимо, але робимо це через мовні ігри, – веде далі вчителька.

Щодо особливостей роботи з дітьми з ООП, то я, наприклад, починаю з простих завдань і поступово їх ускладнюю. Спочатку можу дати певні слова на пазлах, поміняти їх місцями й попросити скласти в правильній послідовності. Коли в дитини виходить, то вчитель радіє цьому не менше за учня. Від добрих, підбадьорливих слів дорослого в дитини ніби крила виростають, і вона завзято працює далі. У кожного учня індивідуальний рівень досягнень, та ми знайдемо, за що похвалити”.

Як додає Світлана, вчителі завжди на зв’язку з батьками. Так, класні керівники в початковій школі, а згодом вчителі-предметники в середній та старшій надають консультації, як допомогти дитині з ООП виконувати домашні завдання.

“Іноді й батьки потребують допомоги, аби прийняти свою дитину такою, якою вона є, – каже Світлана. – І не просто прийняти особливості дитини, а повірити в неї, у її успіх. Ми намагаємося дати батькам впевненість, що перед їхньою дитиною відчинені всі двері, а батьки – це її підтримка”.

Натомість на уроці вчителю допомагає асистент вчителя. Одне з його завдань – підготувати необхідні матеріали для учня чи учениці з ООП. Для когось треба збільшити шрифт для читання тексту, а для когось – зменшити кількість речень у завданні.

Якщо вчитель проводить усне опитування, для учнів, які мають мовленнєві труднощі, асистент готує бланк із питаннями, на які треба написати відповіді. Тобто змінюється спосіб оцінювання з усного на письмове. Учням із порушеннями опорно-рухового апарату асистент допомагає поставити відмітку на відповідях, які обере учень.

“Асистент вчителя допомагає в освітньому процесі, а всі соціально-побутові проблеми бере на себе асистент дитини, – пояснює Вікторія Заярнюк. – А ще асистент вчителя – це людина, яка постійно комунікує з учнем, вчителем та батьками. Асистент розповідає батькам, що відбувалося на уроках, який сьогодні в дитини прогрес чи навпаки – які труднощі виникли.

Як показує практика, найбільший успіх досягається тоді, коли є робота команди, коли злагоджено діє вчитель, асистент, батьки та корекційні педагоги. Якщо є злагоджена робота та бажання покращити життя цієї дитини – тоді буде хороший результат”.

У школі часто бувають іноземні гості. У 2016 році з учнями спілкувалася заступниця Державного секретаря Сполучених Штатів Америки Тара Д. Соненшайн.

“ПРИХОДЯТЬ ДО ШКОЛИ ЗЛЯКАНІ, А ВИЛІТАЮТЬ У МАЙБУТНЄ, НАПОВНЕНІ ЛЮБОВʼЮ ТА ПОВАГОЮ”

Цій школі є чим пишатися. Як каже Вікторія Заярнюк, випускники – це їхня гордість.

Серед тих, хто випустився зі 168-ої школи, є юнак, який пішов вчитися на журналіста і вже на першому курсі отримав журналістське посвідчення та встиг попрацювати в кількох виданнях. “І це попри те, що він має мовленнєві труднощі, але думки в нього глибокі”, – каже Світлана Діденко.

Ще один хлопчина-випускник – з важкою формою порушень опорно-рухового апарату – закінчив Києво-Могилянську академію, вільно розмовляє англійською мовою та працює програмістом. Програмуванням почав цікавитися в 6 класі й ще в школі створював свої проєкти. А нещодавно планував складати екзамен, щоб отримати водійське посвідчення.

Вчителі знають про зміни в житті кожного свого випускника, бо спілкуються з ними в соцмережах, лайкають та коментують їхні пости. Захоплюються всім, що вони роблять, приміром, віршами юнака, який має вже кілька поетичних збірок під псевдонімом Ігор Козак. А ще вітають із днем народження та запрошують у гості до школи.

“Їхні контакти зберігаю ось у цій “коробочці”, – показує Світлана на телефон. І пригадує ще одну щемливу історію, – У нас вчилося двоє близнюків, що мали порушення опорно-рухового апарату. І якось ці діти кажуть: “Дивіться, як ми можемо”. Встають і йдуть! Це було мегакруто.

Діти на наших очах ростуть і змінюються. Бо приходять до школи злякані, затиснуті, а вилітають у майбутнє, наповнені любов’ю та повагою. Навіть зовні стають іншими – впевненими в собі людьми, які мають свою думку, вільно її висловлюють і не бояться нічого”.

Аби окриляти своїх учнів та учениць і далі, у школі хочуть ставати ще кращими – зробити ремонти в класах, а також втілювати в життя нові творчі задуми. Наприклад, Вікторії Заярнюк хочеться ще більше розвивати артнапрям, зокрема, шкільний театр.

Що точно не будуть змінювати – свого ставлення до учнів. Як каже директорка Наталія Кравчук, у школі твориться доля дітей, а завдання вчителя – їх підтримати.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Фото: Лілія Буяло, ГО “Смарт освіта” та ФБ-сторінка школи № 168

Використання текстових матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на джерело. Використання фото та зображень без погодження з редакцією суворо заборонено.