Напишіть нам

Всі теми

Різноманіття, а не інакшість. Як і коли говорити з дітьми про те, що всі люди – різні

Усі проблеми взаємодії між людьми побудовані на протиставленні “ми – вони”. Ми звикли протиставляти: ми нормальні, а інші – ні. Цю установку варто забрати, каже Вікторія Горбунова – докторка психологічних наук, психологиня-консультантка, психотерапевтка, авторка книжок із виховання дитини.

“Всі ми різні. З усіма людьми нас щось об’єднує, а щось відрізняє. Навіть найближчі друзі чи близнюки попри те, що вони подібні, мають багато відмінностей. Проте це не виносить їх у розряд “вони”. Це не заважає їм дружити”.

У цьому тексті читайте про:

  • те, чому варто говорити про різноманітність, а не інакшість;
  • як і коли говорити з дітьми про те, що світ різноманітний;
  • як говорити з дітьми про людей з інвалідністю;
  • як запобігти булінгу.

РІЗНИЦЯ МІЖ ІНАКШІСТЮ ТА РІЗНОМАНІТНІСТЮ

Говорити про те, що всі різні, потрібно як про будь-які речі. Люди бувають різними, з різним кольором шкіри, організацією нервової системи, з різними можливостями. Це про різність, а не інакшість.

Коли ми говоримо про інакшість, це має такий вигляд: зі мною все ок, а от ті – інакші, значить із ними щось не так. Саме слово “інакшість” у собі ховає, хоча прямо не говориться, певну неокейність (від слова “ок”, – ред.). У цьому проблема.

Коли ж ми говоримо про те, що ми різні, тоді обговорення багатьох тем дається легше. Ми не протиставляємо себе нікому, не говоримо, що хтось не такий, як я. Ми говоримо про те, що люди можуть бути різними – і це нормально. Це так само, як ми говоримо, що яблука можуть бути зелені, червоні, жовті.

Моя знайома, яка мешкає в США, прислала моїй дитині книжку, і ми дуже дивувалися її вибору. Її назва – “Під твоєю шкірою”. Це книжка про проблеми расизму. Сенс у тому, що якщо ми знімемо шкіру – то всі будемо однаковими під нею.

Потім, коли колега приїхала сюди зі своїм другом, то ми побачили, що він темношкірий. Це була свого роду підготовка. Моя дитина абсолютно природно і спокійно на це відреагувала.

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО РІЗНІСТЬ

Візьмемо за приклад гіперактивність. У початкових класах можна говорити з дітьми про те, що багато однолітків мають таку нервову систему, яка робить їх більш швидкими і кмітливими, але при цьому їм важче себе тримати в руках, на чомусь зосередитись. Тобто, у них, як і в кожного з нас, є сильні і слабкі сторони.

Так само можна говорити про дітей з аутизмом. Тобто ми маємо знати про те, що світ – різний.

Запитання можуть винуватии і про те, як з’являються діти в сім’ї. Адже є різні способи: є діти, яких народили їхні біологічні мами, а є діти, які прийшли в цю родину. Вони чекали, доки їхня справжня мама знайде їх.

Тож просто варто розповісти про те, що так буває. Це можна робити в будь-якому віці, але відповідно до віку ми простіше будуємо речення, намагаємося пояснити зрозумілими дитині поняттями.

Особливих секретів немає. Якщо ми, дорослі, самі не думаємо, що це щось ненормальне, те, що виходить за межі, дуже інакше, – тоді немає жодної проблеми, як і коли про це говорити з дітьми.

КОЛИ ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО РІЗНІСТЬ

Варто говорити про ці речі, коли в дитини є потреба. Наприклад, дитина бачить, що є родини, у яких є тато й мама, а є ті, у яких є лише мама або мама й бабуся. Якщо дитина запитує, то ми їй говоримо: “Сім’ї бувають різними”.

Треба бути уважними до того, що актуально для дитини. Вона сама може проявляти цікавість до певної теми: або звертати увагу на певні аспекти, або прямо запитувати.

Якщо ми бачимо, що дитина заглядається на вагітних і ставить запитання, то час про це розповісти. Якщо ми розуміємо, що дитина йде в школу й у неї, наприклад, будуть чорношкірі однокласники, то про це варто розповісти. Якщо родина ходить у церкву, а сусіди не ходять, то теж можуть виникнути запитання.

Речі, які ми проговорюємо, мають бути актуальними для дитини. Тобто, бути в її життєвому просторі – дитина може про це прочитати в книжці, побачити у фільмі, звернути увагу в магазині тощо. Світ треба пояснювати тою мірою, як він відкривається для дитини. Або тоді, коли вона перебуває на порозі цих відкриттів, – щоби вона була готова.

Але забігати набагато наперед, коли ще кілька років це питання не буде актуальним, сенсу немає.

Для булінгу не обов’язково в класі / групі має бути хтось, хто відрізняється від нас. Булінг – це культура спілкування. Фото: автор – stetsik, Depositphotos

ЯК ВЧИТЕЛЮ ГОВОРИТИ ДІТЯМ ПРО ДИТИНУ З ІНВАЛЬДНІСТЮ

Якщо в класі має бути дитина з інвалідністю, учитель має пояснити дітям особливості спілкування з нею, як можна підтримати дитину, чим вона може бути корисною в класі.

Варто пам’ятати про person first (найважливіше – це особистість). Так і треба говорити: дитина з аутизмом, дитина з ДЦП тощо. Тобто, дитина / людина / особистість – завжди на першому місці.

Потрібно дізнатися й розповісти дітям про те, чим ця дитина цікавиться, що її захоплює, чим вона може поділитися з ровесниками – з цього варто починати знайомство в класі. Тобто, спочатку говоримо про здібності, про те, що цікавить дитину.

Лише після того можна сказати: “Цей / ця хлопчик / дівчинка має розлади аутистичного спектру. Це такий варіант розвитку психіки й мозку, який пов’язаний із тим, що цій дитині часом буває важко, коли з нею багато спілкуються або коли їй дивляться прямо в очі. Їй це буває неприємно”.

Тоді можна запитати в дітей: Чи буває у вас так, що вам неприємно, що в очі вам дивляться дуже довго?”. Діти скажуть: “Так буває”. – “Ну от, а цій дитині так буває доволі часто. Або вона чутлива до світла чи голосних звуків. І це пов’язано з тим, що її нервова система працює в такий спосіб”.

Можна навіть провести з дітьми експеримент: продемонструвати, як звуки і світло можуть впливати, коли навіть дуже тихенький звук для цієї дитини буде дуже голосним, або не дуже яскраве світло буде для неї надто сліпучим.

Тоді варто пояснити дітям: “Наше завдання – не шуміти або дати можливість дитині вийти з класу”.

Але так само й інші діти, якщо в них є потреби, мають про них говорити. Це має бути взаємна комунікація. Тому можна запитати: “Кому ще не подобається, коли гамірно?” – “Мені, мені…” – Тоді ти можеш теж вийти з класу”.

Тобто, важливо, щоби ця дитина не відчувала себе інакшою серед своїх однокласників.

ЯК ЗАПОБІГТИ БУЛІНГУ

Для булінгу не обов’язково в класі / групі має бути хтось, хто відрізняється від нас. Булінг – це культура спілкування. На жаль, дуже часто вона задається самими вчителями. Для цього достатньо мати в класі того, кого ти не любиш, і не питати його. Або ставити в’їдливі запитання, висміювати перед класом. Це відбувається як у молодшій, так і в старшій школі.

Здебільшого, якщо вчителі не демонструють таку поведінку, то й культури булінгу немає. Якщо ця поведінка недозволена в школі, її теж не буде. Якщо ця поведінка вчителів проглядається крізь пальці, або на таку поведінку дітей заплющують очі, тоді вона процвітає.

Навіть якщо дитина, яку булять, піде з цього класу, цей колектив знайде, кого булити потім. Місце того, кого булять, пустим не буває, якщо в класі є так звана булінгова корпоративна культура.

Це виникає не тому, що є хтось, хто відрізняється від нас, а тому, що в дитини є потреба домінувати, яку вона підгледіла і якої навчилася. Це вивчена стратегія – від учителів, батьків, старших братів / сестер.

Що можуть зробити працівники школи, щоби протистояти булінгу:

  • Вчитися помічати за собою поведінку, яка може призвести до культури булінгу в класі чи школі загалом. Буває, що вчителі не помічають, що вони це роблять, бо це робилося до них. Вони не розуміють, що те, що вони роблять, – це булінг. Наприклад, хтось із дітей може приходити немитим через складні життєві обставини (СЖО) і у вчителя може сформуватися не дуже позитивна установка до цієї дитини. Він / вона може мимоволі демонструвати свою установку (відвертати обличчя, морщити носа тощо). Якщо це систематично, і всі діти в класі помічають цю гримасу, тоді діти почнуть наслідувати й може вибудуватися булінгова поведінка. Треба вчити вчителів, що таке булінг, як ця поведінка може проявлятися, що її може запускати, які її ознаки. І тоді вони подумають: “Я випадково це робила/-в чи навмисно?”.
  • Зупиняти будь-які прояви булінгу. Якщо вчитель бачить, що в класі хтось знущається, кепкує, булить, – треба зупиняти це різко, називаючи речі своїми іменами. Діти мають знати про наслідки булінгу і в дітей має бути алгоритм – як діяти. Це стосується як булерів – що робити у випадку, коли мені хтось не подобається (ти можеш пересісти, відійти, не говорити з ним / нею), так і тих, кого булять – ти маєш сказати, щоби це зупинилося. Якщо не допомагає, то підійти до вчителя, і так ти не будеш ябедою. Якщо є недопустима поведінка – то це проблема, і її треба розв’язувати. Не можна толерувати поведінку, яка виходить за межі соціально-прийнятної.

Коли ж є культура “я цього не роблю і припиняю будь-які спроби”, то булінгова поведінка не розвивається. Для цього й діти, і вчителі мають знати – що таке булінг, яка поведінка є булінгом, а яка – випадковою дитячою сваркою.

ПРАКТИЧНІ ВПРАВИ Й ОБГОВОРЕННЯ

1. Є багато антибулінгових програм, коли дітям показують відео й роз’яснюють, що це – поведінка булера, а це – просто дитячий конфлікт. І ти на них по-різному реагуєш. Алгоритми реакції добре пропрацьовуються в рольових іграх.

2. Мої колишні студентки Анастасія Мельниченко й Вікторія Бржезицька часто проводять тренінги. Наприклад, дітей просять знайти – чим вони схожі, а чим відрізняєтесь одне від одного.

Також це може бути гра, коли вчитель розділяє клас на зони. В одну зону запрошує всіх, хто люблять смажену картоплю чи піцу, в іншу – усіх, хто мають сірі очі, у ще іншу – усіх, хто грають у майнкрафт. Діти бігають між зонами і зрештою бачать, що спершу щось їх розділяє, але зрештою вони за якимись ознаками подібні.

3. Можна запропонувати для перегляду мультфільм про їжачка, обговорити сюжет і те, як звірята розв’язали проблему.

4. Можна поговорити про те, що є діти, які не вміють спілкуватися, тому в них мало друзів і вони можуть ставати жертвами булінгу. Для цього потрібно роздати дітям аркуші, де намальована людина, наприклад, із поламаною ногою або поганим зором, і діти в групах вирішують, як їй допомогти. Потім – роздати аркуші, на яких намальована людина, яка погано спілкується, і діти мають разом виробити стратегію для цієї людини.

5. Можна використати програму зі сформованими уроками.

Програми з заняттями відрізняються залежно від віку дітей. Дітей вчать розрізняти, де булінг, а де – просто сварка; що таке кібербулінг, що підтримує булінг, що може його зупинити. Також діти обговорюють відеоматеріали з програм, тренуються зупиняти булінг у рольових іграх, моделюють ситуації.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – pressmaster, Depositphotos

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

Матеріали за темою

Обговорення

Розділ створено за підтримки Програмної ініціативи “Демократична практика” Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.