Розкажи про своє: як збагатити навчання проєктами усної історії

Ми живемо в складний, трагічний і водночас історичний час. Оцінити значення подій повною мірою зможуть історики майбутнього. Та закладати основи майбутніх студій варто вже зараз.

У цьому можуть брати участь усі, зокрема, учительство й учнівство, завдяки усній історії. Це один із напрямів історичної науки, присвячений документуванню особистого досвіду людей. І внесок освітянства в цьому може стати дуже вагомим – через фіксацію воєнного досвіду закладів освіти й шкільних спільнот.

Про це говорить американський історик Карл Мірра, професор, керівник ліберальних досліджень та соціальних наук, голова відділу викладання, навчання та технологій педагогічного коледжу Рут С. Аммон Адельфійського університету. Карл Мірра став спікером другого сезону Толок стійкості, на запрошення організатора подій, громадської організації EdCamp Ukraine. Крім того, науковець вивчає сучасну історію України, має тут проєкти усної історії й постійно відвідує нашу країну.

Спеціально для “Нової української школи” Карл Мірра розповів про:

• особливості й переваги методу усної історії;
• покроковий алгоритм, як реалізувати проєкт усної історії в класі;
• навички й вміння, які учнівство може розвинути завдяки проєктам усної історії.

КОЛИ ПОЧАЛАСЯ “ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ” ІСТОРІЇ

У традиційному розумінні історія – це справа професійних науковців, які досліджують архівні документи й складають докладні описи минулого. Проте, як розповідає Карл Мірра, з 1960-х років у світі відбувається децентралізація історії. Тобто коло людей, які можуть додавати свій досвід до історії, розширюється.

У США цей процес стартував разом із рухом за громадянські права, коли представники й представниці афроамериканської спільноти, зокрема, заявили про те, що їхній голос має бути присутнім в історії країни. Так само про це заговорило жіноцтво, люди з інвалідністю, люди з ЛГБТК+ спільноти, представниці й представники корінних народів.

Усна історія дає можливість різним спільнотам висловлювати свій досвід і докладати його до історії своєї громади чи країни.

В Україні теж є напрям усної історії – наприклад, Асоціація усної історії України збирає розповіді людей про їхній досвід. І це допомогло, зокрема, підважити наративи радянського минулого й показати правду про нього. “Набуває все більшого значення просування свободи волі, суб’єктності кожного й кожної, – те, що ми проживаємо, заслуговує бути частиною історії“, – говорить Карл Мірра.

Карл Мірра під час Національного EdCamp ВОЛЯ-2023

За спостереженнями науковця, нині метод усної історії набуває дедалі більшої популярності, зокрема, під час навчання. Причиною цього стали, як не дивно, соціальні мережі й популярність сторітелінгу, коли кожен і кожна може показати себе.

РЕАЛІЗУЄМО ПРОЄКТ УСНОЇ ІСТОРІЇ: ПОКРОКОВИЙ ПЛАН

Центральний елемент проєкту усної історії – глибинне інтерв’ю з якоюсь людиною, носієм того чи того досвіду. Аби записати таке інтерв’ю, варто добре підготуватися. Над проєктом усної історії може працювати увесь клас або команди, яким це цікаво робити.

Карл Мірра рекомендує рухатися в реалізації проєкту за таким алгоритмом:

1. Оберіть тему.

Обговоріть її всім класом чи командою. В історії сучасної України є достатньо масштабних подій, у яких брали участь мешканці навіть маленьких містечок та сіл. Це, наприклад, Революція гідності чи Помаранчева революція. Це також може бути досвід проживання Чорнобильської катастрофи або нинішньої війни з росією. Як альтернатива, це може бути певна місцева подія в минулому вашого населеного пункту.

2. Проведіть невелике дослідження обраної теми.

Вчительству й учнівству варто опрацювати медіаресурси й почитати, що про цю тему писали в медіа. За потреби й необхідності учнівство може навідатися в місцеву бібліотеку чи архів, аби дослідити локальні газети чи документи.

3. Знайдіть людей, які мають досвід за обраною темою і з якими вам би хотілося провести інтерв’ю.

Карл Мірра радить починати із родин учениць і учнів – найближчого й найбезпечнішого кола спілкування дітей. Учнівство початкових класів може обмежитися родиною, а старшим дітям можна запропонувати розширити це коло й записувати інтерв’ю в сусідів, інших представників і представниць громади чи місцевої влади.

4. Сформуйте список питань для інтерв’ю.

Він має складатися з трьох частин:

• перша – загальні питання (як-то ім’я, вік, місце проживання та інші базові речі);
• друга частина – питання про події минулого, які клас чи команда має визначити на основі дослідження теми;
• третя частина – уточнювальні запитання, які скеровують на глибокий погляд про події минулого.

5. Проведіть у класі репетицію і потренуйтеся записувати інтерв’ю.

Це можна зробити за допомогою такого інструменту, як мапа ідентичності.

Це список питань про характер людини, куди можуть входити як базові, так і жартівливі запитання про улюблений предмет, морозиво чи хобі. Учнівство може об’єднатися в пари, ставити ці питання одні одним і вписувати їх на папері, у такий спосіб оформлюючи мапи своєї ідентичності. За словами Карла Міри, це легкий і веселий варіант попрактикуватися в діалозі.

6. Проведіть інтерв’ю і попрацюйте над отриманим записом.

При проведенні інтерв’ю вчительство має врахувати безпеку дітей. Якщо це перший проєкт з усної історії, то інтерв’ю краще проводити з родиною учня чи учениці. Якщо діти мають піти на зустріч, наприклад, в органи місцевого самоврядування, то бажано мати дозвіл їхніх батьків чи осіб, що їх замінюють. У випадку, якщо інтерв’ю призначене з незнайомою дитині людиною, то її мають супроводжувати дорослі.

Як говорить Карл Мірра, такий супровід необхідний і при онлайн-зустрічі. Отриманий запис інтерв’ю учнівство має розшифрувати, тобто надрукувати всю розмову у вигляді тексту. На цьому етапі американський науковець радить звертати увагу й записувати всі слова й нюанси розмови, адже іноді буває, що навіть одне пропущене слово може змінити її сенс.

7. Презентуйте результати проєкту.

Записавши й обробивши інтерв’ю, учнівство має створити власне історію – розповідь на обрану тему, про досвід участі локальної громади чи своїх родин у тих, чи тих подіях. За можливості й бажання її можна представити не лише на класному, а й загальношкільному чи місцевому рівнях.

Як говорить Карл Мірра, усна історія загалом – захопливий і водночас доступний і дешевий метод навчання. Викликом у реалізації проєктів з усної історії може бути логістика – якщо учнівству необхідно поїхати в архів чи на інтерв’ю в інший населений пункт, то необхідно буде організувати доїзд. Інших обмежень для досліджень з усної історії немає – їх можна проводити як цілим класом, так і створювати командні чи індивідуальні проєкти.

Зі свого досвіду пан Мірра відзначає, що усна історія дуже добре спрацьовує для підвищення рівня залученості учнівства.

“Я працював із дітьми, яких історія не цікавила, і в них не було мотивації до навчання. Та коли я попросив їх документувати історію їхніх родин, сталося диво.

Було неймовірно цікаво спостерігати, з яким захватом діти “відкопували” статті в архіві про їхнє місто й вулиці, на яких вони мешкали, і починали порівнювати ті статті з розповідями своїх рідних”, – говорить дослідник.

ПРОКАЧУЄМО М’ЯКІ НАВИЧКИ

Усна історія корисна учнівству не лише як метод власне історичного дослідження. Проєкти з усної історії дають змогу розвивати й підсилювати соціально-емоційні навички, оскільки такі інтервʼю передбачають комунікацію з різними людьми, довіру, емпатію та виконання проєктної роботи. Карл Мірра відмічає, що усна історія допомагає розвинути такі ключові зони соціально-емоційного навчання, як

• співпраця,
• залучення,
• відкритий розум,
• здатність виконувати завдання,
• емоційна саморегуляція.

Наприклад, учнівству необхідний відкритий розум, аби усвідомлено сприймати те, що каже людина під час інтерв’ю, тобто готовність почути сказане, навіть якщо ви маєте іншу думку.

Емоційна саморегуляція дуже важлива в розмовах на непрості теми, особливо якщо це, наприклад, стосується нашого нещодавнього досвіду проживання війни та окупації. У таких розмовах люди можуть відкривати дуже важкі спогади, ставати емоційними, або закриватися і мовчати в певні моменти. У таких випадках Карл Мірра рекомендує використовувати уточнювальні запитання, які допомагають розкривати людину. Так, наприклад, можна запитати, які запахи чи звуки вона пам’ятає. У цьому є певна пересторога від фахового психологічного кола, адже такі питання можуть травматизувати чи ретравматизувати людей. Тому, починаючи такий проєкт, вчительству важливо проаналізувати, чи готові діти ставити складні питання і чути відповіді на них. Та якщо діти готові, то інтерв’ю з усної історії допоможуть їм плекати емоційну грамотність – вміння розрізняти емоції й не включатися в них, а бачити, що й за почуттями може стояти певна історія.

Крім того, інтерв’ю з різними людьми допоможе учнівству тренувати таку корисну навичку, як вдумливість, і вести вдумливі діалоги.

“Відповідно до програми СЕЕН, вдумливість – здатність тримати щось у пам’яті, не відволікаючись. Власне, тренування уваги допомагає відточувати вдумливість. Нині є дуже багато речей навколо, які відволікають, тому навіть коротка практика вдумливості допоможе плекати стійкість“, – зазначає Олександр Елькін, голова Ради EdCamp Ukraine.

На психологічному рівні дуже корисна фраза, яку Карл Мірра каже своїм співрозмовникам і співрозмовницям під час інтерв’ю: “Нам дуже важливо почути вашу історію і розкрити її як частину більшої історії”, і це почуття належності до чогось більшого розкриває людей.

“Дуже примітно, що незнайомці, яких я бачив уперше в житті, ділилися зі мною дуже особистими, навіть інтимними подробицями. Це значить, що люди хочуть говорити й бути залученими”, – ділиться науковець своїм досвідом, зокрема, й українським.

Як розповідає Мірра, у науковому середовищі різне ставлення до використання методу усної історії в дослідженні недавніх подій. Деякі історики вважають це недоцільним, оскільки має пройти певний час, щоби події стали історією. Проте, на думку Карла Мірри, дуже важливо задокументувати досвіди, зокрема, нинішньої війни в Україні, щоб у майбутньому вони стали цінним джерелом знань.

“Якщо це не зробити зараз, то ми можемо втратити ці спогади, адже поки вони свіжі, їх можна коректніше переповісти. З часом люди можуть забувати події або й перевинаходити своє минуле”, – зазначає науковець. Тому всім нам разом важливо зберегти наші історії й досвіди.

Ініціатива здійснюється за підтримки федерального уряду Німеччини в межах програми “Громадянська служба миру” Civil Peace Service Ukraine – GIZ ZFD.

Галина Ковальчук, спеціально для “Нової української школи”

Фото в тексті: EdCamp Ukraine