Що з інклюзивною освітою в Україні під час війни

“На жаль, ми не маємо повної картини того, що відбувається з інклюзією під час війни. Втім, розуміючи гуманітарні тенденції під час надзвичайних ситуацій, можемо припустити, що найбільше страждають діти з особливими освітніми потребами.

Звісно, нормотипові діти також потерпають від війни, дистанційного навчання, відключень світла. Але в рази більше від цього страждають діти з ООП. Це стосується доступу до укриттів, відсутності корекційно-розвиткових послуг, втрат у вже здобутих навичках, погіршення психологічного стану дітей”, – починає освітня експертка Наталя Байтемірова.

“Нова українська школа” поспілкувалася з Наталею про те, що їй відомо про інклюзію під час війни, які є потреби в дітей з ООП та на що може вплинути держава. А також – із директоркою київської загальноосвітньої школи № 50 Мариною Підгорою про те, яка наразі ситуація у її школі.

Прикро, але на думку щодо стану інклюзивної освіти в Україні від МОНу редакція “НУШ” так і не дочекалася (запит надсилали ще 20 грудня 2022 року).

ЯК УСЕ ПРАЦЮВАЛО

Експертка з освіти Наталя Байтемірова розповіла про те, що було зроблено в інклюзивній освіті до повномасштабного вторгнення. Так, в Україні створили мережу інклюзивно-ресурсних центрів (ІРЦ), які підтримували організацію інклюзивного навчання в закладах загальної середньої, дошкільної та професійно-технічної освіти.

Окрім підтримки з боку ІРЦ, інклюзію в школах забезпечували асистенти вчителів, які є педагогічними працівниками та зараховані до штату закладів освіти. Відповідно, вони проходять усі процедури, визначені для педагогів: атестацію, підвищення кваліфікації тощо.

Також запровадили посаду асистента дитини. Вони не є педагогічними працівниками – це може бути один із батьків, уповноважена батьками особа або соціальний працівник. Асистент дитини опікується побутовими потребами учня/учениці під час освітнього процесу. Усе, що треба від закладу освіти, – надати їм відповідний доступ. МОН затвердило порядок надання доступу – і це мало б працювати.

Також запровадили субвенцію на підтримку дітей з ООП (так звану інклюзивну субвенцію). За її кошти можна здійснювати корекційно-розвиткові послуги й закупляти допоміжне корекційне обладнання. Наприклад, обладнати ресурсну кімнату.

“Ця субвенція є під час війни, але, наскільки мені відомо, її скоротили більше ніж на 10 %, наразі вона складає 304,6 млн гривень. Її бракує, хоча дітей з ООП в інклюзивних класах стає більше. Нині вона розподіляється пропорційно до кількості дітей”, – говорить Наталя Байтемірова.

Корекційно-розвиткові послуги можуть забезпечувати як в ІРЦ, так і в школі. Це можуть робити дефектологи, логопеди та інші фахівці, залежно від комплексної оцінки та потреб дитини. Фінансування цих послуг здійснюється двома альтернативними шляхами: коли на відділ (чи управління) освіти приходить субвенція й укладають договір безпосередньо із людиною, яка надає послуги. Або ж гроші надають закладу освіти, і договір із фахівцем укладає директор.

“На жаль, профільні фахівці й до 24 лютого отримували невисоку оплату коштом інклюзивної субвенції. Тепер ця сума ще менша, а потреби лише зростають. До того ж у нас завжди була складність із пошуком фахівців. Нині ситуація суттєво погіршилась. Багато людей переїхали в межах країни або за кордон, а дехто не має можливості чи сил працювати”.

Ситуація з ІРЦ під час війни здебільшого залежить від території України, де цей ІРЦ розташований. Є регіони, де здебільшого фахівці виїхали чи працюють дистанційно, бо працювати офлайн неможливо. Діти також у більшості перемістилися. Тож ці послуги або надають онлайн, або взагалі не надають.

На заході України із цим трохи простіше, адже ІРЦ працюють здебільшого офлайн. Але є інша складність – ІРЦ перевантажені. До них прийшли діти з особливими освітніми потребами із сімей ВПО. Тоді як фахівців більше не стало, а робочий час і кількість ставок також не збільшилися.

За словами експертки, спочатку планувалося, що різниця покриватиметься з місцевих бюджетів. Але місцеві бюджети так само постраждали від війни, надходження не зросли. Можливості збільшувати кількість фахівців чи оплату за послуги немає.

“Звісно, є ІРЦ, які призвичаїлися працювати дистанційно. Але їхні працівники хочуть отримувати підтримку, методичні рекомендації, системи й технології, які допоможуть їм у роботі. А цього нині немає. Усі школи, де є інклюзивні класи, та ІРЦ – у вільному плаванні. І кожен як може, так і організовує інклюзію. Якщо в засновників є можливість, вони підтримують ці заклади. Якщо ні, усе занепадає”.

ПРО ПОТРЕБИ ДІТЕЙ З ООП ПІД ЧАС ВІЙНИ

За словами Наталії, не можна стверджувати, що в дітей з ООП на території всієї України однакові проблеми й потреби. На території, де ведуться бойові дії, чи в населених пунктах, які нещодавно звільнили, або тих, що досі перебувають у тимчасовій окупації, найбільші проблеми – на елементарному рівні. Наприклад, немає доступу до закупівлі батарейок для слухових апаратів дітей із порушеннями слуху, поламані візочки та розбиті окуляри, які немає можливості відремонтувати чи замінити тощо. Цю потребу не вдається закрити. Адже потрібне фінансування, якого немає.

“Крім проблем зі світлом, інтернетом, доступом до гаджетів під час онлайн-навчання, діти з ООП потребують асистивних технологій, які держава не має змоги надавати (ред.асистивні технології – допоміжні засоби та послуги для того, щоби підтримувати на поточному рівні або підвищити функціональні можливості й автономність людей з ООП). Я навіть не бачила, щоби така потреба вивчалася”, – розповідає експертка.

Під час онлайн-навчання діти з ООП здебільшого випадають з освітнього процесу.

“Вони не контактують з асистентом учителя, не можуть підключатися до уроків, їм потрібно більше часу й уваги. Я не чула про випадки, коли під час дистанційного навчання повною мірою реалізовувалася індивідуальна освітня траєкторія. Діти не отримують корекційно-розвиткових послуг настільки, наскільки потребують. Наприклад, реабілітолог може працювати лише очно”, – каже Наталя.

Щоденна робота з дітьми з ООП дає результат. А коли такої роботи немає, навички просідають. Йдеться не тільки про освітні, а і про розвиткові втрати. Адже дитина має вкрай обмежені джерела підтримки.

“Я вже не говорю про те, що треба працювати з психологічними травмами дітей. А в нас немає спроможності працювати з травмами війни в дітей з ООП. Тому батьки залишають наодинці із цими викликами. До слова, системна політика в цьому напрямку мала б бути спрямована й на батьків дітей з ООП”.

Там, де відбувається офлайн-навчання, за словами освітньої експертки, ситуація трохи краща. Водночас якщо діти навчаються у дві чи три зміни, школи мусять скорочувати тривалість уроків. А для дитини з ООП це дуже складно. Адже інтенсивність подачі матеріалу – вища, вчителі мають подвійне навантаження, адаптація освітнього матеріалу складніша для вчителів та асистентів. А складність не сприяє якості.

“Сім’ї з дітьми з ООП змушені виїжджати за кордон, якщо мають таку змогу. Там вони порівнюють підтримку від України й за кордоном. На жаль, це порівняння не на користь України – і ми можемо втратити цих громадян. Ситуація складна”, – стверджує Наталя Байтемірова.

ЩО ІЗ ЦИМ РОБИТИ

Експертка каже, що допомогти розв’язати проблеми могла б ініціатива держави залучати експертів, які можуть насамперед проаналізувати ситуацію. А ще – донорів, які виділятимуть фінансову підтримку, для покращення якості інклюзії.

“Однак не можна ухвалювати “масові” рішення для всіх дітей з ООП, це не допоможе. Натомість варто вивчати потреби локально та персонально. Наприклад, потребу в книжках шрифтом Брайля. Вона не така вже й велика. Треба зрозуміти, у якому класі ці діти, скільки таких книжок треба. Лише така допомога може дати ефект”.

Такою допомогою займається “Українська мережа за права дитини”. Це – асоціація громадських організацій, які підтримують дітей з ООП. Але в неї також обмежені можливості, і вона часто шукає фінансування.

До того ж від МОН закладам освіти бракує документів і пояснень про те, як працювати з дітьми з ООП під час тривог, як спускатися в укриття тощо. У вимогах до найпростіших укриттів у закладах освіти немає наголосу на інклюзивності.

“У багатьох школах укриття з вузькими сходами. А як туди має дістатися дитина на візку чи з милицями? До того ж має бути передбачений спеціалізований санвузол. Звісно, організувати все це складно, але ми не можемо по-іншому. Подяка школам, які шукають вихід із ситуації та не забувають про дітей з ООП. Але, на жаль, це несистемні речі. Тут треба працювати з усіма учасниками освітнього процесу для розуміння, що ці діти – на відповідальності кожного та кожної, ми всі маємо допомагати одне одному в непрості часи”, – каже експертка.

За її словами, МОН, як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти, має бути лідером у формуванні політик, зокрема, в інклюзивній освіті. Адже політики створюються як реакція на проблеми та потреби тих, для кого працює система.

“МОН покликане розв’язувати проблеми у сфері освіти. Якщо вони цього не роблять, значить, не виконують головну роль. На жаль, здебільшого всі учасники освітнього процесу це толерують. Хоча мовчати про те, що є проблеми, не можна. Нині увага міжнародних донорів і МОН спрямована на підтримку загальної середньої освіти. Однак ця увага не поширюється на дітей з ООП. Допомога стосується розподілу ноутбуків, доступів, підручників тощо. Я не чула, щоби МОН проводив адвокацію про допомогу для дітей з ООП у міжнародних партнерів. А це було б добре зробити. Інакше ми втратимо дітей і їхні сім’ї, втратимо те, що вже здобули”, – говорить Наталя.

А ЩО У ШКОЛІ

У київській середній школі № 50 навчається 26 дітей з ООП. З них в Україні, але не в Києві, – 6, за кордоном – 6, а в Києві – 14. Очно в першу зміну школу відвідують 12 дітей з ООП.

Тут до повномасштабного вторгнення була добре налагоджена інклюзія. Усі фахівці працюють онлайн чи офлайн, обладнання є, батьки учнів з ООП довіряють школі.

“Фактично нині кожна дитина – це дитина з особливими освітніми потребами, тому що діти, навіть якщо вони більш-менш стійкі емоційно, переживають вкрай важкий період. Війна – травматичний досвід для дітей. Їм складно впоратися зі своїми емоціями. Втрата стабільності, безпеки, звичного способу життя дестабілізують їхній стан. Тож у реаліях війни індивідуальна освітня траєкторія потрібна кожній дитині. А що вже говорити про дітей, які визначені як діти з ООП”, – каже директорка школи Марина Підгора.

У школі, як і до війни, проводять корекційно-розвиткові заняття. За словами директорки, є виклики, пов’язані, наприклад, з розбіжністю в часі, організацією режиму навчання і відпочинку дітей, які нині перебувають за кордоном. Але педагоги на зв’язку з дітьми й батьками, тож навіть онлайн проводять корекційно-розвиткові заняття.

Загалом система така: ці заняття проводять фахівці (учитель-логопед, учитель-дефектолог, психолог, реабілітолог). Усе відбувається відповідно до тарифікаційного навантаження або складання угод відповідно годин, визначених у висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку особи, який надає ІРЦ.

У закладі вчитель-логопед та вчитель-дефектолог введенні в штат. Психолог та реабілітолог, як правило, проводять корекційно-розвиткові заняття через укладання угод (договір про надання послуг) та звітуючи щомісячно щодо проведення занять в акті виконанних робіт.

“Якщо якісь години втрачено, наприклад, через певні об’єктивні причини, ми абсолютно чесно це вказуємо. І надаємо ці акти в управління освіти. За результатами цього фахівці отримують виплати. На щастя, під час війни, попри виклики та труднощі, фахівці максимально охоплюють кожну дитину підтримкою, проводячи корекційно-розвиткові заняття”, – говорить Марина.

За словами директорки, під час війни асистенти вчителів мають ще більше роботи, ніж раніше. МОН надало рекомендації щодо особливостей організації освітнього процесу дітей з особливими освітніми потребами у 2022/2023 навчальному році (лист МОН від 6 вересня 2022 року). У ньому зазначено, що в умовах дистанційного навчання дітей з особливими освітніми потребами посилюється роль асистента вчителя. Мовляв, асистент вчителя є педагогічним працівником, на якого поширюються державні гарантії в умовах воєнного стану, зокрема, щодо організації освітнього процесу у формі, що є найбільш безпечною для його учасників.

“Не завжди ясно, що може робити асистент учителя в онлайн-форматі. Якщо робота в класі, то це зрозуміліше – він перебуває з дитиною, допомагає їй, іншим дітям, учителю. За будь-яких умов асистент учителя має забезпечувати особистісно орієнтоване спрямування освітнього процесу для дитини.

Під час онлайн-уроку він може забирати дитину в окрему “кімнату” в Zoom, якщо дитині потрібна особлива увага, допомога чи є потреба в додатковому поясненні, може організувати індивідуальне підключення для зв’язку поза часом уроку, коригувати виконання домашніх завдань”.

Щодо офлайн-навчання: асистент учителя може допомогти дитині з ООП із додатковим поясненням, якщо урок перервала повітряна тривога. До того ж асистент учителя працює з батьками, підтримує їх, надає рекомендації, як працювати з дитиною, дослухається до думки батьків, забезпечуючи комунікацію: “дитина-учитель-батьки”. Для дітей з ООП дуже важлива системність, що максимально намагаються забезпечити вчителі, асистенти вчителів та корекційні педагоги.

Окрім усього, асистент учителя, а також асистент дитини, допомагають дітям з ООП спускатися до укриття та перебувають в укритті з дітьми. До того ж в укритті школи завжди є психолог і соціальний педагог, які можуть допомогти дітям опанувати себе, якщо їхній психологічний стан погіршується, позбавити напруги й негативних емоцій.

“Наші діти дуже організовані, вони навчилися швидко спускатися до укриття, допомагати та підтримувати одне одного”, – каже директорка.

ЩО З ОБЛАДНАННЯМ

У школі № 50 є ресурсні кімнати, серед яких окрема кімната для логопедів і дефектологів, кабінет психолога, сенсорна кімната тощо. Усе це вдалося організувати до війни. “Нова українська школа” писала про цей заклад освіти ще у 2019 році.

“Якщо немає додаткової термінової необхідності, ми не звертаємося з проханням щодо фінансування на обладнання. Бо розуміємо ситуацію. Я не можу сказати, що все чудово. Звісно, ми маємо нестабільність і дискомфорт через війну. Але ми можемо впоратися із цим на рівні школи. Робимо для цього все можливе, аби, зокрема, дітям з ООП було добре”, – розповідає директорка.

Педагоги продовжують брати участь у конференціях, навчаннях, семінарах із питань інклюзивної освіти. Наприклад, у XXII Міжнародній науково-практичній конференції “Інклюзивне освітнє середовище: проблеми, перспективи та кращі практики”.

“Я дякую батькам, які довірили нам дітей з ООП, аби ті навчалися очно, навіть знаючи, що ці діти можуть чутливо реагувати на тривогу чи вимкнення світла”, – каже Марина Підгора.

Директорка вважає, що в школі можуть допомогти дітям з ООП, адже робота організована фахівцями. Команда супроводу дитини з ООП складає індивідуальні програми розвитку, асистенти ведуть щоденники спостережень, звіт успішності емоційного і психологічного росту, спостерігаючи за станом дитини в динаміці. Це допомагає не втрачати комунікативні, освітні та розвиткові навички.

Марія Марковська (Булейко), спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: автор – AlexNazaruk, Depositphotos