Шкільна форма – “за” і “проти”

Майже кінець навчального року – і знову про шкільну форму. Час від часу в соціальних мережах і в медіа здіймаються суперечки довкола її доцільності. Офіційна позиція МОН – ми це питання не регулюємо, рішення ухвалює кожна школа. Громадське об’єднання “Батьки SOS” збирає голоси під петицією про скасування президентського указу про шкільну форму. Мовляв, школи, які встановлюють суворі правила щодо шкільного одягу, посилаються саме на чинний указ президента.

Адміністрації комунальних київських шкіл, де учні носять форму, переконують – рішення ухвалюють колегіально з батьками і часто саме вони ініціюють запровадити форму. Як врегулювати це питання, щоб зручно, комфортно і безпечно було і дітям, і вчителям, і батькам – розбиралася журналістка “Нової української школи”.

ЧОМУ ЛЮДИ ЗА АБО ПРОТИ ФОРМИ

У прихильників і противників шкільної форми свої аргументи. Чимало вчителів і батьків школярів, коли чують запитання про шкільну форму, одразу стають на її захист – вона дисциплінує, привчає до ділового стилю, не відволікає від навчання, не дозволяє демонструвати заможність батьків. Ось кілька цитат таких батьків і освітян:

Ірина Гнатюк, вчителька: “Форма має бути! Це дисциплінує учня, економить кошти батькам, немає “показу мод” серед учнів. Вбратися, як забагнеться, можна на дискотеку, а не в освітній заклад”.

Алла Мельник, мама школярів: “Любила шкільну форму і люблю. Та ще й сьогодні є безліч варіантів. Ми, наприклад, пошили форму для класу. Останнім часом у нашій школі це тренд: кожен клас – своя форма. Відчуваємо себе однією командою, дисциплінує”.

Наталя Сіденко, вчителька: “Форма не впливає на рівень знань, але вона впливає на психологічний стан дитини, дисциплінує. Це з особистих спостережень. Форма може стати родзинкою, відмінною рисою кожної школи. Краще кожній школі в єдності батьків, учнів і вчителів вирішувати питання, якою має бути шкільна форма”.

Противники форми наполягають на тому, що жодним чином форма не впливає на навчання, а лише позбавляє дітей індивідуальності, урівнює всіх. Вона незручна для дітей, бо їм треба рухатися, і економічно недоцільна, бо її неможливо часто прати.

Наталя Білай, вчителька: “Я вважаю,  що шкільна форма – зайва річ,  яка лише ускладнює життя родинам і дітям та додає непотрібного головного болю вчителям. Вона жодним чином не додає дисципліни або знань дітям. Вони переважно форму не люблять. Одяг дітей має відповідати двом критеріям: комфортно і безпечно.

Ті ж люди,  які хочуть похизуватися вищими статками, завжди знайдуть спосіб – гаджети,  взуття, канцелярське приладдя, якість та ціна самої форми. Маю змогу бачити дітей в школах, де форми немає – нічого страшного або надто провокативного вони не носять: джинси, штани, светри, футболки, сорочки…”.

Фото: автор – AllaSerebrina, Depositphotos

Марія Лящук, вчителька: “Чому все обов’язково має бути “прописано”? Одяг, думки, рухи, погляди… Діти зараз зовсім інші, для них будь-які прописи і приписи – неволя. Хай собі ходять зі своїми рожевими єдинорогами в блискітках на пузіках. Це жодним чином не впливає на засвоєння таблиць множення і розмір літер. Не потрібно робити їхнє дитинство однотонним, бо комусь так зручно чи вигідно”.

Олена, мама першокласника: “Шкільна форма в НУШ недоречна у вигляді чоловічого костюма. Діти постійно рухаються, граються на килимку, складають Лего, різні руханки. Наш костюм і двох місяців не витримав”.

Володимир Онацький, вчитель: “Для мене питання форми однозначне: мені байдуже, чи у формі учень чи без неї, чи з фарбованим волоссям чи лисий. Якщо пошуки себе, своєї ідентичності змушують молоду людину експериментувати зі своєю зовнішністю, то я тільки можу це вітати”.

СВОБОДА ВИБОРУ І ПРАВИЛА. ДЕ МЕЖА

У різних країнах питання шкільної форми вирішують по-своєму. У більшості приватних і статусних навчальних закладах як за кордоном, так і в Україні традиція навчатися у шкільній формі має глибоке коріння, і від неї не поспішають відмовлятися сьогодні. Там діють чіткі правила. До прикладу, в Канаді в деяких приватних школах навіть рекомендують певні крамниці, де можна купити вже готовий набір аж до шкарпеток і панчох. Інша справа – державні школи. У країнах західної культури – більша свобода вибору.

У київському ліцеї Лідер відповіли, що тут підтримують ідею шкільної форми. Форма запроваджена з 1993 року за пропозицією батьківської громади. Уся інформація про те, якою має бути форма, є на сайті ліцею. Ще в одній гімназії, адміністрація якої просила не вказувати назву, нам запевнили, що ідея носити шкільну форму належить батькам. Мовляв, не хочуть, щоб хтось з дітей виділявся дороговизною одягу.

Вчителька Новопечерської гімназії Інна Большакова, де є шкільна форма, каже, що форма – це особливий спосіб структурування простору.

“Школа – це інший простір, ніж майданчики, театри, вулиця тощо. Форма – це маркер перебування в тому просторі. Вона демонструє, що учень має цей статус. Ми не можемо ігнорувати правила, прийняті в соціумі. А оскільки ми всі є частиною соціуму, то форма для учня – це один із шляхів розуміння ним правил, які потрібно виконувати, розуміння середовища, де він перебуває, навчання жити за правилами в демократичному суспільстві”.

У формі, за словами пані Інни, є переваги і недоліки. Крім вищезгаданої приналежності, до переваг можна додати відчуття дитиною, що вона є частиною спільноти.

“Крім того, шкільна форма дозволяє дітям з родин з різними статками концентруватися не на одязі, а на навчанні, спілкуванні, досягненнях. Недоліки – незручність і якщо в школі панує авторитарне середовище, то форма пригнічує дитину, не дає їй можливості бути собою. І матеріальний аспект – якість, ціна, примус купувати форму лише в тих виробників, на яких наполягає адміністрація школи”.

Співзасновниця ГО “Батьки SOS” Альона Парфьонова переконує, що їхня ініціатива зібрати підписи під петицією якраз спрямована проти надто комерціалізованих шкільних адміністрацій та ганебних рейдів і випадків цькування через відсутність форми. “Особливо комерційні адміністрації шкіл визначають навіть певних виробників. Приводять їх до школи, влаштовують ярмарки-продажі, і все прикривається цим чинним указом президента.

Поки він не скасований, ми не можемо говорити про повноцінні партнерські стосунки навіть у перемовинах зі школою. Тому що всі дрес-коди обмежуються тим, що школа хоче. Є ганебні рейди, до яких залучають старшокласників. Це, фактично, булінг і цькування через зовнішній вигляд учня. Хтось з адміністрації вважає, що це виховний процес”.

Дитячий психолог Катерина Гольцберг вважає, що варто замінити поняття форми на поняття дрес-коду. “Не можу не погодитися з тими, хто каже, що надто вільний одяг (15-річна дівчинка робить вибір на користь дуже короткої спідниці) деморалізує однокласників.

Я б визначила певні речі як небажані, але не забороняла б їх. У нас дуже мало просвітницької роботи. Самосвідомість, на жаль, низька. Усі хочуть виділитися. І це виділення працює не на користь навчання. Виділитися хочуть лише за рахунок окрасу, відвертості… Звісно, ми не повинні урівнювати, а дати можливість проявлятися, обирати. Не через надмірні виклики і яскравості, а через індивідуальність. У відкритих ногах немає індивідуальності. Це всього-навсього провокація”.

А от вчитель, на думку пані Катерини, – та особистість, яка повинна притягувати до себе увагу. “Навіть якщо я зосереджусь на вчительських дредах чи татуюванні, але при цьому буду дивитися на вчителя і слухати його, – може, це й не так погано. Це відкрите питання, де в чому риторичне. Однак, у вчителя має бути відповідальність – наскільки він формує культуру, наскільки здатен бути в цьому гармонійним і цілісним. Щоб був цілісний образ, щоб одне не суперечило іншому, вчитель повинен бути в гармонії зовнішнього з внутрішнім і з тим, що він декларує”.

Психотерапевт Вікторія Горбунова каже, що форма сама по собі нічого не означає, це просто одяг. “Значення, а отже і дискурс, створюють і транслюють люди. Тож форма може бути і атрибутом приналежності до школи, і зручною опцією і чимось на кшталт інструмента врівнялівки. Чим старша дитина – тим більше факторів беруть участь у створенні цього значення.  До вчительської та батьківської думок підключаються ставлення друзів, думки з соціальних мереж, серіалів, навіть стосунки з кимось, хто асоціюється з формою, можуть вплинути на її сприйняття”.

ДОМОВЛЯТИСЯ

Інна Большакова вважає, що варто всім думати про демократизацію класного середовища, про зручність форми (бо вона наразі не є такою), про поважне ставлення до всіх: учнів, вчителів, батьків.

“Форма – це, знову ж таки, ще й маркер, що відбувається у школах. І не все просто і однозначно. Батьки проти форми, бо підсвідомо проти неповаги до їхніх дітей. Учителі за, бо хочуть контролювати всі і вся. Поки не налагодиться нормальна співпраця, питання шкільної форми буде болючим“.

Фото: автор – Valerii_Honcharuk, Depositphotos

На думку Альони Парфьонової, потрібно сідати за круглий стіл і виписувати домовленості між батьками, освітянами і дітьми. Варто виробити спільні критерії – безпека, комфорт і гігієна.

У питанні шкільної форми слід керуватися зручністю. Для молодших школярів – це можливість рухатися, для середньої і старшої школи – шукати себе, самовиражатися.

“Мені подобаються флешмоби, які організовують українські школи – рожевий, синій, жовтий дні. Тематичні дні влаштовують: День Англії, джинсовий день – зробили навіть газету, звідки походять джинси. Ми можемо варіювати, створювати умови, щоб діти проявляли свою креативність, програвати різні підходи”, – каже Катерина Гольцберг.

Втім додає: щодо врегулювання питання шкільної форми вона – песимістка. “Я не вірю в те, що ми знайдемо домовленість. Однаково кожен вирішить це питання для себе сам. Головне – щоб об’єктом суперечок не стала дитина. Якщо ми розуміємо, що це гірше для дитини – краще я одягну йому форму, хай навіть йому незручно, але в колективі він повинен відчувати себе комфортно. Якщо від того, що я буду боротися з адміністрацією, з іншими батьками, буде страждати моя дитина, це не мій шлях”.

Вікторія Горбунова переконана: дитина має бути абсолютно вільною, але вільною в межах, які гарантують безпеку як для неї, так і для інших. “Безпека тут розуміється дуже широко – як фізична, психологічна, так і певні культурні норми, які можуть бути різними для різних шкіл та спільнот”.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – stetsik, Depositphotos