Напишіть нам

Всі теми

Школи в Ізраїлі: якщо можеш допомогти, зроби це. Історія української родини

В ізраїльській школі ступінь бакалавра можна отримати вже у 12 класі, а діти з особливими освітніми потребами навчаються взагалі без канікул, батьки мають частково оплачувати навчання та купувати шкільну форму. Проте кожна дитина має індивідуальний підхід до її потреб та максимальну допомогу з подоланням труднощів.

Про особливості ізраїльської системи освіти розповідає Анна Козар’єва, мама двох школярів (3-й і 7-й класи), яка випадково опинилася за кордоном до початку війни та змушена була тимчасово облаштовувати шкільне життя своїх дітей у цій країні.

Історія знайомства Анни з ізраїльською системою освіти розпочалося кілька років тому. Молодшому сину героїні діагностували аутизм у два роки, причому встановили його саме тут, в Ізраїлі.

До півтора рок дитина розвивалася за типовими стандартами, а потому за кілька місяців відбувся значний регрес. В Україні лікарі сказали, що таких діагнозів не ставлять, і рекомендували спостереження аж до шкільного віку

“Натомість я розуміла, що кожен день у нашому випадку – на вагу золота, тому й почали шукати можливості обстеження за кордоном”, – розповідає Анна.

Кілька років вона зі сином їздили на курси лікування та реабілітації, проходили різноманітні навчання, спрямовані на соціалізацію дітей із розладами аутистичного спектра. Але почалася пандемія, і поїздки стали неможливими. Лише на початку цього року правила змінилися – нерезидентам країни зі щепленням або таким, хто вже перехворіли на Covid, дозволили відвідувати Ізраїль. Так, 18 лютого родина знову опинилася за кордоном. Повертатися планували 27-го, але довелося налагоджувати життя тут.

“Оскільки ми виїхали з України до 24 лютого, ми не підпадаємо під жодну програму захисту європейських країн. В Ізраїлі, живуть мої батьки, тому вирішили поки що лишитися тут”.

Уряд автоматично подовжив українцям туристичні візи до закінчення війни. Також у країні діє закон, що всі діти, незалежно від громадянства та статусу батьків, повинні навчатися в школі.

“Те, що мої діти продовжували вчитися в українській школі онлайн, не є аргументом до відмови. Шкільна освіта – must have”.

Приїхавши до Ізраїлю, батьки зобов’язані прийти до мерії (вона називається “ірія”), де, відповідно, є відділ освіти. Цей орган складається з двох частин: один відповідає за шкільну освіту (від початкової до старшої), а другий – за спецосвіту та опікується дітьми з особливими освітніми потребами.

Причому це не обов’язково діти, які мають проблеми зі здоров’ям чи розвитком – у цей відділ також звертаються батьки, чиї діти мають труднощі з вивченням окремих предметів і потребують додаткової допомоги.

“Батьки подають у відділ освіти свої та документи дитини. У нашому випадку це були тільки українські закордонні паспорти. Проте також треба буде довести, що дитина проживає у відповідному районі. Адже тут навчання дітей оплачується з місцевого бюджету, а гроші “ходять” за дитиною. У нашому випадку з нами до департаменту прийшов мій батько, який підтвердив проживання дітей у його помешканні”, – розповідає Анна.

Протягом місяця з дня звернення департамент освіти зобов’язаний запропонувати дитині місце навчання.

ПОЧАТКОВА ШКОЛА ШІСТЬ РОКІВ ГОТУЄ ДО “СПРАВЖНЬОГО” НАВЧАННЯ

Молодша школа в Ізраїлі фізично та юридично виокремлена від старшої. Та, натомість, може об’єднувати середню і старшу, а можуть бути й окремі два заклади освіти.

Навчання в початковій школі триває до 6 класу. Вважається, що за шість років дитина має підготуватися до справжнього навчання.

“Тому батькам із пострадянського простору завжди здається, що в молодшій школі дітей практично нічого не вчать. Це дуже багато активностей і руху, спілкування. І дуже мало навчання за партами, до якого ми звикли”.

Класи великі: кількість учнів може сягати 40. Молодшу школу не можна обрати: набір здійснюється за територіальним принципом.,

“Чим кращий район проживання, тим більший у ньому місцевий податок і, відповідно, школа в ньому буде красивішою та бути обладнаною краще. І вчителів тут буде більше. Взагалі проблема з учителями в Ізраїлі величезна, особливо після пандемії. Адже тут так само було заборонено викладання за відсутності щеплень та сертифікатів, і це багатьом не подобалось”.

КАНІКУЛИ НЕ ДЛЯ ДІТЕЙ З ООП

Навчання нормотипових дітей та дітей з особливими освітніми потребами (тут це називають спецосвітою) в Ізраїлі – дещо різні історії.

Учні, які потребують додаткової допомоги в навчанні, проходять спеціальну комісію. Наразі її проводять онлайн, обов’язково в присутності батьків.

“Батьки докладно розповідають про особливості сприйняття та стану здоров’я своєї дитини, відповідають на численні запитання фахівців, адже вважається, що ніхто краще за батьків не може знати потреби дитини. Але лейтмотив цієї зустрічі – з’ясувати, якої саме допомоги потребує дитина, щоби вона якнайкраще почувалася в школі, вчилася й розкривала свої таланти. Тому запитання дуже детальні – як рахує дитина, які складнощі в письмі чи читанні, що думає про глобальне потепління…”

Далі фахівці беруть паузу, щоби підшукати найоптимальніший варіант. В ізраїльській спецосвіті є три основні напрями: навчанні зі супроводом у звичайному класі, спеціалізовані класи та спеціалізовані школи для дітей зі складними порушеннями.

Мій син, наприклад, відвідує спеціальний комунікативний клас, де навчаються всього 8 учнів, але всі мають проблеми з комунікацією. Цей клас навчається за загальною державною навчальною програмою, але додатково приділяється увага соціальній адаптації учнів”.

За словами Анни, ставлення до спецосвіти в Ізраїлі відрізняється від звичного нам.

Тут це не заважає після закінчення школи ані служити в армії, ані водити машину: люди з інвалідністю – такі ж самі члени суспільства, як і всі інші”.

Тому, окрім спеціальних занять, діти зі спецкласів мають спільні з іншими учнями уроки – математику, англійську мову, іврит. Ці предмети викладаються одночасно для всього потоку, тому групи можуть бути змішаними. Власне, це стосується всіх предметів, де дитина з ООП є академічно успішною. Вважається, що в такому випадку дитині вже варто зосереджуватися на тому, щоби бути у великому колективі.

“З моїм сином працює педагог із розвитку мовлення. Це не логопед, а людина, яка навчає, наприклад, говорити розгорнутими реченнями, висловлювати свою думку, сперечатися, доводити, аргументувати, ініціювати контакти. Вона також говорить із дітьми про їхні особливості, пояснює, чому їм важко спілкуватися, з’ясовує вподобання та зацікавлення й вибудовує розмову довкола цього”.

Діти з ООП у спецкласах та школах перебувають із 8-ї до 16-ї години 6 днів на тиждень. Приблизно до 12:45 навчаються за загальношкільним розкладом. Діти, які ще не можуть займатися в групах із нормотиповими учнями, мають індивідуальні уроки чи адаптовану програму з тих же предметів, оскільки на такий інклюзивний комунікаційний клас із 8-ми дітей є аж 5 педагогів. Вихідний лише один, а канікул узагалі немає.

ВИБІР СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ

Середня школа – це 7–9 класи, старша – 10–12-ті. Навчання відбувається 5 або 6 днів на тиждень, за вибором навчального закладу. Уже в середній школі починається спеціалізація, відповідно до талантів дитини та її планів на подальшу освіту. До старшої школи вибір ще не є критичним, напрям можна змінювати. Але вже на цьому етапі батьки можуть обирати навчальний заклад, який відповідає вподобанням родини.

“Щодо моєї старшої доньки, то вона хотіла вступити в конкретний навчальний заклад, що добре відомий високим рівнем підготовки з математики, інформатики й точних наук. Спеціалізація цієї школи – біотехнології та робототехніка. Вона успішно склала вступні іспити з математики й англійської мови, і я дуже вдячна за це українській системі освіти – за результатами випробувань з’ясувалося, що її рівень підготовки на рік випереджає ізраїльську програму для її віку”.

Проте мерія містечка, де на той момент мешкала родина, не дала Анні дозволу на навчання в обраному закладі (а отримати його потрібно обов’язково, якщо дитина хоче вчитися в іншому районі). Тож родині довелося терміново переїжджати.

Навчання в школах проводиться переважно на івриті.

Шкіл з англійською мовою навчання лише кілька й усі вони приватні, коштують чимало. Тому донька Анни має додаткові заняття з мови в школі. А ще – багато математики: в Ізраїлі в старшій школі предмет вчать за рівнями. Пов’язано це з тим, як дитина планує складати багрут (аналог нашого ЗНО). Адже потім, аби успішно скласти випускний іспит, потрібно мати високі бали з профільних предметів – математика й англійська мова є обов’язковими, інші предмети дитина обирає самостійно, залежно від того, куди згодом планує вступати.

“Коли моя донька почала вчитися, виявилося, що рівень математики в тій групі, до якої її зарахували, занадто легкий для неї. Тому всі весняні канікули вона виконувала додаткові завдання, щоби її перевели в найсильнішу групу”.

Окрім біотехнологій та робототехніки, обрана школа спеціалізується на сучасному мистецтві. Тому тут є власна кіностудія, де діти можуть знімати та монтувати фільми, відеосюжети, робити озвучку та навчатися нюансам відеопродакшна, а також кілька власних музичних рок-груп і різноманітні майстерні для іншої творчості.

ОФІЦІЙНЕ РЕПЕТИТОРСТВО

Щоби вступити до вишу, окрім багруту, потрібно скласти ще один комплексний тест – психометрію. У ньому визначається рівень сприйняття матеріалу, вміння працювати з інформацією. Тут є й завдання на обчислення, але не суто математичний прорахунок, а виявлення особистого вибору серед наданого простору варіантів. Щоби пройти цей тест, здебільшого діти беруть додаткові заняття в репетиторів.

Так само послугами репетиторів часто користуються діти, які хочуть покращити свої бали з предметів, з якими мають складнощі в старшій школі. І це офіційна практика. Єдине обмеження – репетитором учня не має права бути його шкільний учитель.

У школі постійно проводяться тестування з предметів. І якщо дитина не встигає за програмою, батькам дають рекомендації звернути увагу на цей момент. Якщо кілька таких тестів поспіль “завалені”, а родина не реагує, школа може “знизити вимоги” до вивчення предмету, тобто перевести учня в групу, де він / вона вивчається з меншим навантаженням.

“Якщо дитині не дається математика навіть із репетитором, навіщо змушувати її? Такий підхід, як на мене, чудово відслідковує таланти учнів та регулює навантаження. Може, цій дитині краще більше займатися мистецтвом чи літературою, розвивати свій творчий потенціал”.

Ба більше, що практично кожна школа має звичайні класи та наукові, у яких поглиблено вивчаються природничі дисципліни.

Коли ж діти в старшій школі проявляють неабиякі таланти до вивчення окремих предметів (математика, фізика, біологія, хімія тощо), у них є можливість із закінченням старшої школи паралельно отримати перший ступінь бакалавру з цього напряму.

Також у старшій школі є 13-ті та 14-ті класи. Справа в тому, що всі випускники по закінченні школи мають відслужити в армії. Після повернення з армії ті, хто не були дуже успішним у школі, мають змогу повернутися до навчання ще на 2 роки, щоби перескласти випускний іспит і мати можливість вступу до вишу.

“В Ізраїлі служба в армії – це почесний обов’язок. У старших класах проводять спеціальне тестування, щоби визначити, у яких саме підрозділах дитина зможе найкраще себе проявити. Напрям служби є змога обирати – від десантників до соціальних працівників у неблагодійних місцевостях. Можна, звісно, і “відкосити”, але це дуже негативно позначиться на резюме та кар’єрі потому. Наприклад, керівники місцевих найуспішніших ІТ-компаній – усі пройшли службу в елітних підрозділах, куди можна потрапити, лише склавши багрут на високий бал”.

НАВЧАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ Й ПОВАГИ ДО ПОТРЕБ КОЖНОГО

В усіх школах Ізраїлю є обов’язкова форма, яку купують батьки. Зазвичай це набір однотонних футболок та худі на холодну погоду, на які нашивають чи наклеюють емблему школи. Плюс – така сама футболка з нашивкою, але білого кольору для фізкультури та святкових заходів.

Також в усіх школах передбачено офіційну оплату. Кожне місто показує у своїх звітах, скільки коштів витрачається на навчання дитини на рік. Міністерство освіти країни (до пандемії) поширювало статистику про співвідношення між результатами багруту (випускного іспиту) і місцевим бюджетом, який витрачався на кожного школяра.

“Було дуже цікаво, коли в останній рік до пандемії виявилося, що найкраще іспит склали діти з невеличкого селища на півночі країни. Це показало, що не завжди кількість витрачених грошей зумовлює результат навчання дітей.

У регіоні, де вчаться мої діти, витрати на одну дитину на рік складають приблизно 200 тис. грн. Оскільки ми маємо статус тимчасового перебування, то оплатили лише приблизно 2,5 тис. грн на екскурсії та розваги, які постійно організовує для дітей школа, та орієнтовно 500 грн на обов’язкове місцеве страхування”.

Решта батьків сплачують за рік орієнтовно 30 тис. грн (3 тис. шекелів) за одну дитину, без урахування купівлі форми. Оплата проходить офіційно через шкільну бухгалтерію та за безготівковим розрахунком. Ані вчителі, ані директор, ані батьківський комітет не збирають інших грошей. Додаткова оплата стягується з батьків, якщо їхня дитина навчається в школі не за місцем проживання.

Спецосвіти ці правила не стосуються, тут батьки не платять за навчання дитини. Єдині витрати – придбання форми. Причому це стосується і приватних шкіл – навчання дитини з ООП оплачується державою (місцевим бюджетом).

Дітей у школі не годують, окрім, знову ж таки, спецосвіти. Оскільки діти з ООП перебувають тут майже цілий день, для них передбачені безплатні гарячі обіди. Натомість решта можуть приносити ланчбокси зі собою (і тут це поширена практика) чи користуватися шкільним буфетом. Заборонені лише продукти з вмістом горіхів, оскільки чимало дітей мають алергію на цей продукт.

“У доньки в школі також категорично заборонено приносити будь-що з молоком. Бо є одна дитина, яка має страшенну алергію на молочні продукти, навіть їхні залишки можуть спричинити напад. Уявіть тільки місцеве ставлення та увагу до потреб кожної дитини, якщо заради однієї в усій школі, де вчаться орієнтовно 2000 дітей, затверджене таке правило! І зважте, що ніхто не обурюється. Навпаки, діти вчаться розуміння, взаємоповаги та підтримки.

Вважаю, що оце якраз приклад справжньої інклюзії, коли діти звикають дбати про людей. Ці діти потім точно не тикатимуть пальцями в тих, хто має, наприклад, ДЦП чи аутизм або окуляри чи брекети, бо точно знатимуть, що всі люди – різні, і якщо ти можеш подбати чи допомогти, просто зроби це”.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Leonid_Andronov, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення