Старе бережуть, а про нове мріють: з яким обладнанням працюють вчителі-природничники та чого потребують найбільше

Дітям подобаються досліди та експерименти з фізики, хімії чи біології. Такі уроки пізнавальні й динамічні, адже учні й учениці часто діляться на групи й працюють командами.

Та не завжди в школах є все необхідне для проведення таких дослідів. Частині обладнання десятки років, і вчителі бережуть його як зіницю ока. А деякі роздаткові матеріали педагоги купують за власний кошт, наприклад, цибулини для уроків біології чи сіль мідного купоросу для вирощування кристалів на фізиці.

Редакція “Нової української школи” поспілкувалася з декількома освітянами та освітніми управлінцями, аби скласти бодай приблизну картину:

• з яким обладнанням наразі працюють учителі-природничники;
• як часто воно оновлюється;
• що саме має бути в кабінетах фізики, хімії, біології та географії (за нормативами МОН);
• у який спосіб школи можуть оновлювати обладнання в навчальних кабінетах.

[Ми чудово розуміємо, що зараз для громад та держави в пріоритеті підтримка Збройних сил України. Оновлення природничих кабінетів може бути не на часі. Тож наш матеріал має радше розвідувальну мету, а також спробу знайти компромісне рішення для шкіл, якщо потреба в оновленні обладнання є, а коштів у їхніх засновників бракує].

АТЛАСИ, ГЕРБАРІЇ, ПРОБІРКИ ТА ДАТЧИКИ – ЩО МАЄ БУТИ В НАВЧАЛЬНИХ КАБІНЕТАХ ТА В ЯКІЙ КІЛЬКОСТІ

Перш ніж запитувати освітян, що саме вони мають у навчальних кабінетах із природничих дисциплін, ми переглянули наказ МОН № 574 від 29.04.2020. Він затверджує типовий перелік засобів навчання й обладнання для навчальних кабінетів і STEM-лабораторій.

У наказі докладно описано, яким має бути обладнання в кабінетах природничих наук, у якій кількості та яким вимогам відповідати.

Наприклад, у кабінеті біології має бути:

• цифровий вимірювальний комп’ютерний комплекс;
• демонстраційне обладнання (гербарії, колекції, моделі, прилади тощо);
• обладнання для лабораторних робіт, приміром, цифровий мікроскоп.

Тут і далі наводимо скриншоти з наказу МОН № 574. У першій колонці вказані загальні назви навчального обладнання, у другій наведені назви приладів із коротким описом їхніх характеристик, а в третій зазначена рекомендована кількість на один навчальний кабінет.

За наказом № 574 рекомендують мати в кабінеті від 2 до 15 мікроскопів, реактивів, спиртівок, захисних окулярів або інших приладів – залежно від кількості учнів у класі. Ця норма щодо бажаної кількості (від 2 до 15 одиниць) обладнання поширюється і на інші природничі дисципліни.

Кабінет географії повинен мати:

• одну цифрову метеостанцію;
• обладнання для лабораторних робіт;
• різні карти та атласи.

Кабінет фізики має бути оснащений:

• цифровим вимірювальним комп’ютерним комплексом;
• демонстраційними приладами;
• механічними приладами;
• наборами лабораторного посуду, приладами та витратними матеріалами;
• осцилографом;
• різним демонстраційним обладнанням.

Кабінет хімії повинен мати:

• цифровий вимірювальний комп’ютерний комплекс;
• демонстраційні прилади;
• посуд загального та спеціального призначення;
• колекції, моделі, набори, графічні та друковані засоби;
• реактиви та витратні матеріали.

Якщо порахувати кількість позицій, які згадані в наказі МОН до кожного із чотирьох предметів [тобто лише назв приладів, реактивів, моделей, згаданих у другій колонці документа, а не їхню кількість, яка має бути в кожному з навчальних кабінетів], маємо таку статистику:

• для кабінету біології пропонують перелік із 79 найменувань засобів для навчання (разом із додатковими);
• для кабінету географії перелік має 44 найменування;
• для кабінету фізики – 112 найменувань;
• для кабінету хімії – 171 найменування.

Деякі назви навчального обладнання, наведені в переліках, збігаються для всіх чотирьох предметів. Наприклад, універсальний для всіх цифровий вимірювальний комп’ютерний комплекс. Він дає змогу проводити лабораторні досліди, практичні роботи та демонструвати різні явища. Розробники комплексів називають їх цифровими лабораторіями.

Цифровий вимірювальний комп’ютерний комплекс із хімії. Фото: elizlabs.com.ua

Для кожного предмета комплекс має свою специфіку (різне програмне забезпечення та набір датчиків). Тобто не можна придбати один комплекс на всю школу й користуватися ним на уроках хімії, біології, фізики та географії. Також розробники пропонують різні комплекси для вчителів та учнів, які відрізняються характеристиками, та й цінами. Наприклад, один комплекс для вчителя, незалежно від предмета, у середньому вартує 110–130 тисяч гривень, а для учня – 60–70 тисяч гривень.

“У КАБІНЕТІ ФІЗИКИ НЕМАЄ ЖОДНОГО ПОВНОГО НАБОРУ ВАЖКІВ”

Власне, через таку ціну не всі школи можуть купити собі цифрові лабораторії. Ті освітянки, з якими поспілкувалася редакція, розповідали, що про такі комплекси лише мріють. Здебільшого користуються тим, що поступово закуповується в школи за роки незалежності, а також тим, що купувалося в радянські часи. Якщо чогось не вистачає, учителі купують це за власний кошт або приносять із дому (звісно, йдеться про доступні предмети, скажімо, йод, крупи чи батарейки). Про це вчителі та вчительки 5–6-х класів вказували й у межах дослідження “Нова українська школа в 5–6-х класах”: виклики впровадження”, яке проводила ГО “Смарт освіта” разом із партнерами.

Зокрема, про такий підхід до наповнення кабінету фізики розповіла Тетяна Берест, вчителька математики, інформатики та фізики Світловодського ліцею “Перспектива” (Кіровоградщина).

За її словами, чимало обладнання списали на початку 1990-х років. Нове не купувалося (часто через високу вартість), а те, що є в школі, поступово виходить із ладу.

“Наприклад, звечора перевіряю, чи всі прилади вмикаються, приходжу на ранок, щоби провести лабораторну роботу, – амперметри не працюють. Їх усього два на клас.

Узагалі поставити щось на кожну парту – це велика рідкість. Найчастіше ставимо прилади один на дві парти, тобто один на четверо учнів.

Якщо зовсім катастрофічна ситуація, то проводимо лабораторну фронтально – коли є демонстраційний стіл, хтось з учнів приєднує прилади, хтось робить інше завдання, а потім вони міняються, – розповідає Тетяна Берест.

Відносно нове обладнання, що є в шкільному кабінеті фізики, це заслуга колеги, яка викладала цей предмет багато років. Батарейки, термометри, свічки, лампочки вона купувала за власний кошт або їх приносили з дому діти, дещо дарували школі випускники”.

Декілька років тому школа, де працює пані Тетяна, отримала в подарунок мультимедійну дошку від випускників, які вже працевлаштувалися. Спочатку дошкою користувалися вчителі почергово, а перед новим навчальним роком (2024–2025) дошку повісили в кабінеті фізики. Як пояснює пані Тетяна, дошка дасть їй можливість:

• показувати відео про досліди, якщо немає або не вистачає відповідного обладнання;
• проводити онлайн-лабораторії, використовуючи симулятори.

Учителька сподівається, що оснащенню кабінетів сприятиме фінансова автономія закладу, а також реформа профільної середньої освіти.

Наразі триває реорганізація трьох міських шкіл Світловодська в один ліцей (планується, що початкова школа, гімназія та ліцей будуть відокремлені й матимуть окремі корпуси, які облаштують якраз на базі трьох закладів). Приміщення, у якому працює Тетяна Берест, буде початковою школою в складі ліцею. Вочевидь, купувати обладнання для природничих кабінетів саме в це приміщення наразі немає сенсу. Доцільніше облаштовувати кабінети у двох інших корпусах, де навчатимуть окремо учнів 5–9-х та 10–12-х класів.

“Діти дуже чекають на лабораторні роботи, їм хочеться щось збирати, крутити, зважувати, – додає вчителька. – Мені хотілося б мати хоча б мінімум обладнання, наприклад, динамометри. Бо їх начебто багато, але із часом пружинки втрачають жорсткість і не працюють.

Або хоча б мати терези з важками. У мене в кабінеті немає жодного повного набору важків.

Набір терезів із важками. Скриншот з YouTube-каналу “Електронні книги “РАНОК”

Навіть якщо всі в купу зібрати, один повноцінний набір не вийде.

Моя попередня колега за роки роботи зібрала колекцію радянських монет номіналом одна, дві та п’ять копійок (одна копійка має масу один грам, дві копійки – два грами тощо). От ці монети ми використовували замість важків і проводили лабораторні роботи”.

“СТАРИЙ ГЛОБУС ВІДНЕСЛИ В УКРИТТЯ ТА ОБЛІПИЛИ ЙОГО ФІГУРКАМИ З ПЛАСТИЛІНУ”

Оксана Бурцева віднедавна викладає географію в ліцеї № 130 у Дніпрі. З її слів, коли влаштувалася на роботу, у кабінеті вже була інтерактивна дошка, ноутбук та проєктор, а також достатня кількість атласів та карт. Для неї це було розкішшю, бо на попередньому місці роботи такого обладнання не мала: у кабінеті географії був лише телевізор, а нові надходження карт чи атласів траплялися не часто.

Минулого навчального року коштом субвенції НУШ ліцей отримав обладнання для природничих кабінетів.

• Зокрема, для кабінету географії прийшли компаси в достатній кількості на клас.
• Також заклад отримав набори корисних копалин.

Оскільки школа здобула статус ліцею та виводить зі свого складу початкову ланку (у 2024–2025 навчальному році залишаються лише 4 класи), викладачі початкових класів поділилися своїми картами та іншими матеріалами, які можна взяти в кабінет географії.

Фото: freepik.com

Тож поступово навчальні засоби оновлюються. Звісно, є і раритетні речі, якими вчителі користуються ще з радянських часів, але на яких немає жодного маркування про СРСР.

• Наприклад, глобуси, які показують внутрішню будову землі;
• фрагменти корисних копалин;
• макети ярів та гір.

“У нас був старий великий глобус, мені було шкода його викидати. То винесли його з дітьми в укриття, а під час тривоги обліпили фігурками з пластиліну, – додає Оксана Бурцева. – Щодо специфічного обладнання, наприклад, профілю озера, навіть не знаю, чи таке десь виготовляють зараз, бо на сайтах виробників цього немає.

Та й загалом не пам’ятаю такого, щоб державні школи були забезпечені всім, що є в переліках обладнання для навчальних кабінетів. Часто через ціну приладів.

Наприклад, бездротова метеостанція може коштувати від 20 до 40 тисяч гривень. Демонстраційні чи цифрові прилади теж не дешеві”.

З огляду на розповіді вчительок, часто їм доводиться проводити практичні чи лабораторні роботи з тим, що є в наявності. Як зазначала Тетяна Берест, без обладнання складно планувати уроки, але це розвиває креативність та стратегічне мислення (на випадки, якщо щось іде не за планом).

ЯК ШКОЛИ МОЖУТЬ ОТРИМАТИ НОВЕ ОБЛАДНАННЯ

Які загалом є джерела отримання коштів на оновлення навчальних кабінетів? Розглянемо найпоширеніші з них.

1. Місцеві бюджети.

Заклади освіти можуть фінансуватися з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад (тобто з місцевих бюджетів) та обласних.

Скільки саме одержить школа на оновлення обладнання – залежить від фінансових можливостей на місцях. За словами Анатолія Аврамишина, директора Кременецького академічного ліцею ім. Уласа Самчука, місцевий бюджет може виділити на одну школу 100 тисяч гривень для закупівлі обладнання (на рік). Згадуємо наведені вище ціни на цифрові лабораторії (від 100 тисяч гривень) або бездротові метеостанції (від 20 тисяч гривень) та погоджуємося, що багато на них не купиш. Тому школи зазвичай обирають для закупівель те, що є пріоритетним.

“Це не докір, бо, наприклад, у нашій громаді багато коштів виділяють на оборону та ЗСУ. Зараз це в пріоритеті, що цілком виправдано, – додав Анатолій Аврамишин. – Також розуміємо, що заклади освіти оптимізуються, а якщо відбувається об’єднання шкіл, то на першому місці для громад стоїть придбання шкільних автобусів, а потім уже обладнання”.

Натомість деякі школи Києва отримували нове обладнання впродовж останніх років, що свідчить про різні фінансові можливості місцевих бюджетів.

Галина Тодосова, заступниця начальниці управління освіти Дніпровської РДА в місті Києві, поділилася, що:

• у 2018 році коштом бюджету Києва закупили обладнання для 2 кабінетів фізики, 3 кабінетів біології та 1 кабінету хімії на суму понад 1,8 мільйона гривень;
• у 2019-му – для 2 кабінетів фізики та 1 кабінету хімії на суму 1,2 мільйона гривень.

Щоб одержати кошти з місцевого бюджету, найчастіше в школах працює такий алгоритм:

• на початку навчального року директори збирають запити від вчителів, чого саме ті потребують для роботи;
• далі подають клопотання на ім’я власника закладу чи уповноваженого органу управління освітою з проханням виділити кошти на купівлю того, як каже, Анатолій Аврамишин, чого школа потребує найбільше.

У його ліцеї найчастіше запити надходять від учителів біології та хімії, які просять про реактиви для дослідів.

Набір пробірок. Скриншот з YouTube-каналу “Електронні книги “РАНОК”

2. Комбінації бюджетів.

Оксана Яценко, директорка департаменту освіти Вінницької міської ради, розповіла, що часто нове обладнання купують коштом обласного бюджету на умовах співфінансування з місцевим. Пропорції можуть бути різними, наприклад, 70 % фінансує обласний бюджет, а 30 % – місцевий.

• Так, у 2017 році коштом обласного бюджету (Вінниччина) придбали обладнання для 5 шкіл на суму 2,5 млн грн;
• у 2019 році інші 5 шкіл отримали на оновлення обладнання 2,2 млн грн з обласного бюджету на умовах співфінансування з місцевим.

“У підпорядкуванні Вінницької міської територіальної громади є 44 школи, у яких 189 природничих кабінетів. Ми не можемо одночасно закупити для всіх якісні лабораторії, бо на один кабінет хімії чи біології треба виділити десь мільйон гривень, – розповіла Оксана Яценко. – Щороку ми збираємо потреби шкіл і стараємося почергово виділяти кошти на обладнання. Закупівлі проводять безпосередньо школи, а департамент лише виділяє гроші. Нам здається, що директори краще знають, чого саме потребує заклад.

Зараз пріоритетом для всіх кабінетів є сучасна комп’ютерна техніка й мультимедійне обладнання, як універсальна річ. Тому що завдяки проєктору чи мультимедійній дошці можна демонструвати досліди, якщо немає необхідних приладів”.

Сучасний кабінет біології. Фото: відділ освіти Печенізької районної державної адміністрації

3. Субвенція НУШ.

На 2024 рік обсяг субвенції НУШ становить 1,5 мільярда гривень. Але не всі кошти підуть винятково на оновлення обладнання, адже йдеться про фінансову підтримку реформи загалом, що передбачає і навчання вчителів, і закупівлю навчальної та навчально-методичної літератури, й оновлення навчальних кабінетів.

Як ідеться в порядку надання субвенції, затвердженому Кабінетом Міністрів України:

• 1,22 мільярда гривень виділено на закупівлю засобів навчання, обладнання, комп’ютерного й мультимедійного обладнання для кабінетів фізики, хімії, біології, географії (природничих наук) 7-х класів НУШ;
• 102,54 мільйона гривень передбачено на закупівлю засобів навчання, мультимедійного та комп’ютерного обладнання, меблів для пілотних 8-х класів НУШ.

Нагадаємо, на початку повномасштабного вторгнення виділення субвенції на НУШ було призупинено. Фінансування вдалося відновити у вересні 2023 року. Тому певний час школи не одержували коштів на закупівлю навчальних засобів для класів НУШ.

До того ж субвенція має цільове призначення. Як пояснив Анатолій Аврамишин, коштом субвенції НУШ школа закуповує те, на що саме вона виділена. Наприклад, у 2023 році Кременецький академічний ліцей ім. Уласа Самчука одержав 120 тисяч гривень на закупівлю мультимедійного обладнання для трьох 5-х класів (40 тисяч гривень на один клас). Тож якщо школа одержує кошти із субвенції НУШ, передбачені на закупівлю конкретного обладнання, це не означає, що заклад стовідсотково оновить усі природничі кабінети за один раз.

“Варто розуміти, що за субвенцію НУШ, навіть якщо вона йде в співфінансуванні з місцевим бюджетом, купити абсолютно все неможливо, – додає Оксана Яценко. – Навіть у мирний час, за умови виконання бюджету на 100 %, держава не зможе разом із місцевим самоврядуванням покрити всі потреби. Тому це відбувається поступово”.

4. Залишки освітньої субвенції.

Якщо в місцевих бюджетах на кінець року є залишки освітньої субвенції, ці кошти теж можна спрямувати на оновлення шкільної матеріально-технічної бази (це передбачає Бюджетний кодекс).

• Так, у 2020 році управління освіти Дніпровської РДА Києва завдяки перерозподілу невикористаних залишків освітньої субвенції на 2019 рік придбало обладнання для 4 кабінетів фізики, 3 кабінетів біології, 2 кабінетів хімії, 3 кабінетів математики та 1 кабінету географії.
• У Вінницькій міській територіальній громаді у 2021 році на залишки освітньої субвенції, а це понад 6 млн грн, придбали 15 інтерактивних дисплеїв, 26 інтерактивних дошок та 219 комп’ютерів.

Нагадаємо, передусім освітня субвенція спрямовується на оплату праці педагогічним працівникам шкіл.

Ілюстративне фото: freepik.com

5. Меценати та гранти

Ще одне джерело отримання коштів для оновлення шкільного обладнання – це різні грантові програми чи конкурси, у яких можуть брати участь школи, вчителі або учні. Наприклад, на Вінниччині діє обласний конкурс грантів для шкіл, завдяки якому чимало закладів оновили обладнання, розповідає Оксана Яценко.

“У Вінницькій міській раді моніторять грантові можливості від міжнародних організацій. Далі ми розповідаємо про це директорам, а також консультуємо їх, де ще можна шукати гранти чи проєкти. Також співпрацюємо з громадським сектором, який проводить тренінги для вчителів та учнів щодо написання грантових заявок”, – додала Оксана Яценко.

За словами Анатолія Аврамишина, учителі ліцею теж активно шукають меценатів, які можуть подарувати якісь роздаткові матеріали. А також відстежують творчі та грантові програми, щоб узяти в них участь та роздобути навчальні матеріали.

💡З огляду на те, що освітяни та шкільні адміністрації часто шукають грантові можливості, ділимося добіркою матеріалів про фандрейзинг та краудфандинг у системі освіти.

1. “Освітнім управлінцям: 6 кроків і 14 порад, як написати проєктну заявку, яку підтримають міжнародні організації та донори”.
2. “Як мотивувати бізнес інвестувати в школу: розмова про освітній фандрейзинг”.
3. “Приватно-публічне партнерство під час війни: як можна покращити забезпечення закладів освіти України”.
4. “Фандрейзинг на відновлення освіти: сім порад для шкіл і громад, як залучити кошти донорів у свій проєкт”.
5. “Як школі знайти фінансування на свій проєкт: покрокова інструкція з краудфандингу”.

Звісно, пошук грантів чи меценатів потребує часу та зусиль. Та в умовах російсько-української війни, коли місцеві та державні фінансові ресурси спрямовані на оборону, це справді може бути альтернативним розв’язанням проблеми.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: freepik.com