Всі теми

Три історії про Закарпаття, коли знання української допомогло

Знати українську мову дорівнює мати більше можливостей для розвитку в Україні. З такою теорією журналістка “Нової української школи” зайнялася пошуком угорців на Закарпатті, які успішно склали ЗНО з української й далі живуть в Україні.

І знайшла. Читайте три історії про те, що знання багатьох мов і мультикультурне середовище – це завжди плюс і що вчити українську мову можливо й потрібно.

УГОРЕЦЬ, ЯКИЙ ДОСКОНАЛО ЗНАЄ УКРАЇНСЬКУ Й НЕ ПЛАНУЄ ВИЇЖДЖАТИ

Михайло Бендик народився на Закарпатті в місті Тячів. Нині навчається на 5 курсі магістратури в Ужгородському національному університеті на факультеті міжнародних відносин, працює менеджером із продажів у компанії, яка організовує міжнародні конференції. Знає досконало українську, російську, англійську, угорську. Також вчить іспанську.

“На роботі спілкуюся виключно англійською мовою”, – зазначає Михайло.

Вдома ж із батьками розмовляє мішаною – 50% угорської і 50% української.

“Тато може в одній фразі вжити одразу дві мови”, – каже Михайло.

Усі родичі за татовою лінією народилися в Угорщині, після ІІ Світової війни переїхали до України. Однак там залишилася численна рідня. Мамине коріння доходить до Польщі. У мультинаціональній родині і свят багато. Для Закарпаття характерно, коли в одній родині святкують два Різдва і два Великодня.

Серед друзів у хлопця 30% – угорськомовних і 70% – україномовних.

“У Тячеві ми можемо привітатися угорською з україномовним. Це не проблема. Багато слів-паразитів вживаємо угорською. А от моя сестра вже розмовляти угорською не може”.

У Тячеві є чотири школи – дві українські і дві угорські. В 11 класі Михайло додатково раз на тиждень займався українською мовою з репетитором, як і з математики та англійської. На ЗНО з української набрав 174 бали.

“Я самостійно вдома багато займався. Важко було морально, бо всі казали, особливо в останній рік навчання, лише про ЗНО, – розповідає Михайло. – Мовляв, це вирішує подальше життя. Зараз сестра готується, хоча їй ще два роки до випускного класу.

У нашій школі ЗНО – було, як страшилка. Я знаю багато угорськомовних дітей, які так переймалися, що цей страх заважав їм, і вони провалювали іспити”.

В угорських школах Закарпаття викладають українську мову. Однак для дітей, у чиїх родинах українською ніколи не розмовляють, одного-двох уроків на тиждень не достатньо, впевнений хлопець.

В українських школах міста, за словами Михайла, українську мову викладають на високому рівні.

“Якщо вчити самостійно й додатково хоча б раз на тиждень займатися з вчителем, то можна скласти ЗНО на високий бал”.

На думку Михайла, чим раніше дітей навчати мови, тим краще. Хлопець каже, що в угорських школах варто додавати більше інтерактиву, щоби не було “сухого викладання”, адже діти здебільшого не розуміють українську і вона залишається для них чужою.

А от угорську в угорських школах пропонують вчити безкоштовно, двічі на тиждень. Угорці дали також кошти на будівництво садка біля школи.

“Це все на одній території. Діти йдуть до садка, а потім одразу до школи. І гуртожиток є поблизу”, – каже Михайло.

Економічні важелі суттєво впливають на вибір і перспективу. “З нашого міста багато людей виїздять не тільки в Угорщину, а й у Словаччину й Чехію, тому що близько”.

Михайло розповідає, що в Ужгородському університеті є навіть угорський факультет, де можна вчити математику й економіку угорською мовою.

“Угорці спеціально зробили ремонт у гуртожитку. Це має комічний вигляд – перші чотири поверхи – українські факультети, і це найгірший варіант, який тільки можна собі уявити. П’ятий поверх схожий на котедж і не пасує до тієї будівлі. Але там є маленький спортзал на поверсі і стіл для пінг-понгу”.

Сам Михайло шукати кращої долі за кордоном не планує. Знання мов дає можливість працювати, спілкуватися й подорожувати.

ВЧИТЕЛЬ У СВОЇЙ ГІМНАЗІЇ

Учитель інформатики Берегівської гімназії Левенте Кейс мешкає в селі Кідеш Берегівського району з батьками.

“З батьком розмовляю угорською, з мамою – українською. З братом інколи російською”, – розповідає він.

Але здебільшого в родині розмовляють угорською, щоби татові було зручніше. З друзями більше спілкується угорською мовою, оскільки не всі розуміють українську.

“А думаю я обома мовами”, – додає жартома Левенте.

Перші чотири класи хлопець ходив до угорської школи в селі. Згодом батьки віддали його до Берегівської української гімназії.

“Це було спільне сімейне рішення. У гімназії більше можливостей, ніж у звичайній школі. Хотілося мати якіснішу освіту”, – розповідає.

Найважче після переходу до 5 класу було читати. Левенте зізнається, що, можливо, саме через це не дуже полюбив історію, українську мову й літературу. Але до ЗНО підготувався й успішно склав – 151 бал з української мови, 193 з математики і 170 із фізики. В 11 класі ходив додатково до репетитора з математики й української мови раз на тиждень.

Після школи був вибір – Київський або Львівський політехнічні, однак зрештою зупинився на Ужгородському національному університеті, куди Левенте точно проходив на бюджет. Там навчався на факультеті інформаційних технологій за напрямом комп’ютерних наук.

“Коли навчався, то на курсі всі розмовляли українською мовою, а в гуртожитку – угорською”, – каже Левенте.

Ще на 5 курсі йому запропонували працювати в рідній гімназії, де він і нині викладає інформатику в 5–9 класах.

“У школі подобається працювати. Бути вчителем – це насамперед зацікавити дітей, щоби їм хотілося слухати й виконувати завдання. Добре те, що переважно ти працюєш до обіду, а потім вільний, готуєшся до наступного дня й не настільки прив’язаний до школи.

Вчителі мене ще пам’ятають. Приємно бути з ними в одному колективі”.

У Берегові дуже багато угорськомовних родин. У місті можна побачити білборди угорською й магазини з угорськими назвами. Тут рідко почуєш українську, каже Левенте.

Він зазначає, що в угорських школах варто більше приділяти увагу розмовній мові, щоби діти більше чули українську.

“Також краще більше мультиків для дітей, щоби був цікавий і милозвучний переклад. Моя однокласниця вивчила німецьку через мультики”.

За словами Левенте, люди на Закарпатті переважно розуміють українську, але далеко не всі нею спілкуються.

“Іноді зручніше сказати угорською, бо вони знають, що їх зрозуміють. Буває таке, що хтось говорить угорською, а йому відповідають українською і вони розуміють одне одного. Проблеми непорозуміння в нас немає. Навіть жестами можна все пояснити”.

У тому, що всі кудись мігрують, проблеми не бачить. Глобальна трудова міграція – це закони ринку.

“Усі шукають кращої зарплати. Якщо для цього треба змінити місце проживання, то не бачу в цьому проблеми. Робота в гімназії для мене, можливо, – початковий етап, а далі побачимо”.

Ще одна причина, через яку юнаки виїздять з України, за словами Левенте, – це військовий призов.

Для Левенте знання обох мов – це перевага.

“Чим більше мов людина знає, тим краще. Мені це моя мама завжди говорила. Це лише примножує твій багаж знань і можливостей. Мені подобається українська мова. Вона мені дає можливість спілкуватися”.

УКРАЇНСЬКА ДЛЯ МЕНЕ – ЦЕ СВОБОДА ВИБОРУ

Головна спеціалістка відділу освіти Берегівської райдержадміністрації Меліора Шютєв народилася в угорській сім’ї, мешкає в селі Балажер Берегівського району. Розмовляє паралельно українською й угорською мовами. У родині – виключно угорською, на роботі – українською. З друзями – 50/50.

“З дитинства я звикла, що переходжу з однієї мови на іншу”, – ділиться Меліора.

“Подивіться на мене, на моїх однокласників, які теж з угорських сімей і не знали української, – ми ж вивчили!” Фото: автор – belchonock, Depositphotos

Багато друзів Меліори взагалі не знають української.

“Це їм дуже заважає, – каже вона. –Адже вони не можуть піти самостійно до лікаря, до банку, на пошту… Вони із собою мають водити людину, яка знає українську, тобто перекладача”.

Батьки Меліори, хоч угорськомовні, але самі ходили до української школи, тому вибір, куди піде донька в перший клас, не стояв. Дівчина закінчила Берегівську гімназію й Ужгородський національний університет.

“Коли готувалася до ЗНО, то вчила українську самостійно й займалася з репетитором. Так само, як і мої однокласники з українських родин. Я оволоділа мовою, закінчила гімназію і знала, що можу вступити в український університет, тому не задумувалася їхати за кордон”.

На думку Меліори, занурювати дітей з угорськомовних сімей в українськомовне середовище варто змалечку. Каже, що ті діти, які ходили в українські садочки, у школах почувалися впевненіше. У них був більший запас слів. Це було б краще не лише для дітей, а і для батьків.

“Батьки бояться, бо вони самі не знають мови й думають, що нічим не допоможуть дітям у школі, тож тим буде важко навчатися. У садочках можна в цікавій формі проводити заняття українською мовою. Але лише в ігровій формі. Адже в ранній період діти всю інформацію засвоюють, не докладаючи для цього спеціальних зусиль”.

Меліора переконана, що варто проводити більше активностей для місцевих дітей.

“Таких таборів, як БомбеЗНО (мовні табори для випускників шкіл із Закарпатької та Чернівецької областей, – ред.), потрібно більше, бо діти хочуть, їм цікаво. Там вони навчаються, граючись, спілкуючись, отримуючи емоції. Діти з угорськомовних родин прагнуть і хочуть розмовляти українською, але не знають як”.

Українську мову для угорськомовних людей вивчити можливо. Меліора розповідає, що має чимало друзів, які вдома розмовляють виключно угорською, а в школі – українською.

“Тут уже рідко зустрінеш, коли сім’я повністю українська чи повністю угорська. За багато років національності змішалися”, – зазначає вона.

Каже, що знання української дає їй свободу вибору.

“Знаючи українську мову, я змогла й далі навчатися на Батьківщині. Мені не потрібно було думати – чи складу я ЗНО, чи ні, чи потрібно їхати за кордон, бо не знаю мови. Я можу працювати в будь-якій сфері й у будь-якому куточку України, спокійно подорожую, самостійно розв’язую свої проблеми. І завдяки українській я можу розуміти поляків, словаків, чехів. Неодноразово застосувала ці знання за кордоном”.

Тим, хто бояться складати ЗНО з української, Меліора радить брати приклад із неї.

“Подивіться на мене, на моїх однокласників, які теж з угорських сімей і не знали української, – ми ж вивчили! Хоч це не було легко. Тим паче, є стереотипи щодо угорців в українських школах.

Неодноразово я це відчувала і в школі, і в університеті: коли чули мої ім’я і прізвище, одразу казали: “Угорка, значить вона точно не буде знати на 12″. І мені потрібно було доводити, удвічі більше докладати зусиль, бути активною, щоби довести, що, попри те, що я угорськомовна, я знаю, я можу і зроблю”.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – IgorVetushko, Depositphotos

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені тут погляди жодним чином не можуть сприйматися як офіційна думка Європейського Союзу чи Міністерства закордонних справ Фінляндії.

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber

Матеріали за темою

Обговорення