Тварини, які рятують нас від війни. П’ята добірка з фото та історіями читачів

Хтось боявся йти в укриття на початку війни, а тепер біжить туди сам, хтось навчився обійматися, а хтось був вимушений переїхати в інше місто, навіть без господарів, а тепер намагається адаптуватися до нових умов – так реагують тварини на війну.

Сайт “Нова українська школа” збирає фото улюбленців і з улюбленцями наших читачів, зроблені під час війни. Долучайтеся, якщо ще не зробили це, а ми публікуємо п’яту добірку фото та історій про те, як тварини заспокоюють своїх господарів під час війни, чим допомагають, як реагують на та чому бути з ними – так важливо в цей важкий час.

Читайте текст, заряджайтеся позитивом, і чекайте на наступні добірки з вашими фото.

А також дивіться попередні фотоісторії за цим, цим, цим і цим посиланнями. 

ЩЕ 18 ІСТОРІЙ (НЕ) ПРО ВІЙНУ

Віскі, 7 місяців, веселий і грайливий котик, але іноді любить кусатися

Маша та Олексій Романенко з Черкас: Коли стає сумно, ми граємося з котиком – так він рятує нас від війни. Під час війни він став спокійнішим, особливо в перші дні, коли змінили місце проживання. Також боявся йти з нами в укриття. На щастя, зараз він знову став активним.

Буба, 1 рік, любить спати та бігати, найбільш улюблена їжа – морква та гречка

Міра з Вінниці: Коли береш у долоні пухнасте чудо, настрій підіймається, забуваєш про війну та сумну реальність. Маленький носик Буби винюхує щось смачненьке, лізе маленькими ніжками вище, по руці й аж на шию – це дуже лоскотно! Під час війни він став спокійніше реагувати на те, що з ним кудись їдуть чи кудись його несуть. Раніше це спричиняло стрес, тепер подорожі – звична справа.

Песик Белла (4 роки), справжня леді, й папуга Пашка (3 роки), спокійний і мирний

Паша з Черкас: Щоранку, прокидаючись, вони ластяться, співають. Коли песик хоче пити, несе тарілку, а папуга – стукає по поїлці. Під час війни тварини далеко не втікають від нас, завжди тримаються поблизу, за потреби ми швидко йдемо в бомбосховище.

Мурчик, 1 рік, лагідний

Софія з Києва: Кіт – це своєрідна терапія, він допомагає заспокоїтися і вчить дарувати тепло.

Оля (4 роки), розумна, й Мілана (1 рік), хитренька

Анна з Черкас: Ми з ними гуляємо, обіймаємося, гладимо їх та говоримо їм добрі ласкаві слова. Це допомагає пережити війну. Песики не змінилися під час війни, але гавкають, коли лунає тривога.

Лілу, 2 місяці, дуже активна та життєрадісна

Ксенія з Чернігова: Малечу довелося забрати 24 лютого, хоча планували тільки після 8 березня. Господиня попросила зробити це, бо виїжджала з міста. Ми так і не потрапили з нею додому. Спочатку був підвал, потім – інше місто. Але вона дуже активна й легко пристосовується до різних умов.

Такса Діксі, 3 роки, дуже грайлива, непосидюча, допитлива

Андрій Доляк із Києва: Коли почалася війна, ми всією сім’єю були змушені поїхати зі свого рідного міста. Разом із нами поїхала наша такса Діксі і її 7 цуциків. Інакше й бути не могло, бо друзів не залишають! Завдяки турботі про них ми відволікалися від сумних новин, підіймали собі настрій і вірили в краще! Ось так вийшло – ми врятували наших собачок, а вони допомогли нам пережити перші найтяжчі дні та тижні війни.

Тоша, 1 рік, лагідний, трішки сором’язливий, певною мірою хитрий, любить, коли з ним граються й чухають за вушками

Сабіна з Княжичів, що на Київщині: Коли мені дуже страшно, я беру його на ручки й він своїм муркотінням заспокоює мене.

Ксюша, 4 роки, лагідна

Маріям із Черкас: Ксюша дуже гарно співає – і так заспокоює мене. Під час війни вона стала дуже спокійною й лагідною.

Барон, 1,5 року, грайливий, ніжний, але обережний до чужих людей, у нього є одна особливість – він не має хвостика

Тетяна з Києва: Коли він притуляється й муркає, то на душі стає тепліше, що він зараз із нами. Під час війни його манери та звички не змінилися.

Бакс, 10 місяців

Мама Адріяни зі Львова: Хлопчина через інстаграм сконтактувався з донькою Адріяною та передав цуцика потягом із міста Фастів до Львова, щоби врятувати його. Він наляканий, адаптується після пережитого.

Зараз перебуває в Польщі з дітками, допомагає їм не зациклюватися на війні. Натомість виховує в них дисциплінованість, співчутливість і любов до навколишнього.

Шерлок, 4 роки, дуже обережний і недовірливий, але водночас такий улюблений

Наталія з Черкас: 24 лютого ми прокинулися під звуки вибухів. Коли ввімкнула телевізор, зрозуміла, що розпочалося найстрашніше – війна. Спочатку не знала, що роботи, адже в місті перебувала одна з котом, батьки – за межами міста. Зібрала всі зусилля, провела уроки, важко було відповідати на запитання учнів, чи не поїхала я кудись. Шерлок, ніби відчуваючи мою напруженість, весь час бігав за мною, сідав на “тривожний рюкзак”, який я зібрала заздалегідь.

На сімейній нараді ми вирішили, що я поїду до батьків у село, бо не розуміла, на скільки це затягнеться й чого чекати. На моє полегшення, Шерлок мужньо витримав дорогу в мене на колінах, не рухаючись. У новому будинку йому, звісно, було некомфортно, усе нове, нові запахи, незнайомі обставини.

Коли під час повітряних тривог ми йшли в льох, то він дуже хвилювався, але сидів у мене на колінах. Перші дні навіть не вилазив із-під дивану, я ставила йому туди їжу і воду. Потім котик почав трохи освоюватися.

Згодом до нас приїхали родичі з Київщини, нових людей для пухнастика стало ще більше. Я зрозуміла, що це все надовго і вирішила знову повертатися додому. Коли ми підіймалися сходами до квартири, кіт почав видиратися й таки побіг додому. У звичному середовищі перші два дні просто відсипався, хоча тут не дуже безпечно й постійно вмикаються сирени. Під час частих повітряних тривог він постійно біля мене, часто муркає – і так заспокоює.

Адлер, 3 роки, дуже лагідний, полюбляє яблучка та грушки

Єгор Затямін із міста Кам’янське, що на Дніпровщині: Люди, що були вимушені виїхати з країни під час бойових дій, переживають за рідних, що залишилися тут. Щоби заспокоїтися, дехто дихає свіжим повітрям, спить чи їсть. А нас заспокоює кінь Адлер. Він не тільки їсть із рук яблучка чи груші, а ще дає себе гладити та навіть обіймати. Тому в тривожні хвилини, або навіть години, вирушаємо до нього та заспокоюємося.

Мілан, 5 років, дуже домашній, приязний та лагідний

Олена з Києва: Мілан дуже теплий. Коли він поруч, я навіть засинаю. А якщо погладити пухнастика, то можна легко позбутися стресу – це вже доведено. Тому він нас і гріє, і лікує.

Тварини все розуміють! Наш Мілан навчився разом із нами ховатися під час повітряних тривог. Скоренько біжить сходами й займає своє місце.

Кері, 4 роки, грайлива, ніжна і вірна своїй родині

Ірина з Житомира: Ми взяли собачку вже дорослою з притулку. Коли почалася війна, донька проводила багато часу з нею. На вулицю ходити не можна було, адже постійно лунали тривоги. Вона замінила доньці всіх друзів. Це було щастя, що дитина мала змогу відволікатися на свою пухнасту подружку.

Коли були тривоги, ми йшли в коридор. Підвал у будинку був не придатний для укриття. Собачка завжди бігла з нами без нагадування і все розуміла. Коли ми вирішили їхати з міста, бо стало небезпечно, собачка дуже нервувала і скавчала. Вона боялася, що ми її залишимо. Але про це не могло бути й мови. Ми переїхали у відносно безпечне місце.

Боня, 5 років

Настя зі Львова: Кіт заспокоює мене тим, що приходить до мене, лащиться.

Льоля, 7 років, дзвінко гавкає, коли виходить гуляти на вулицю

Каріна із Сум: Собака завжди з нами, діти бавляться з нею, усміхаються й не думають про війну. Під час війни вона стала дуже вразливою – боїться, як і людина, коли летить літак, коли зриваються снаряди, стріляють.

Сіма, 6 років, норовлива, але дуже нас любить і завжди підтримує

Микола Могильда, місто Южноукраїнськ, що на Миколаївщині: Кішка завжди приходить до нас в укриття та лягає поруч. Це дуже заспокоює! На початку війни Сіма спокійно спала й навіть не помічала виття сирен. А тепер під час тривог вона завжди з нами. Сіма завжди нас підтримує та все розуміє.

“Нова українська школа”

Титульне фото: Тетяна з Києва