Українські підлітки в швейцарській “школі з підготовки до професії”: розповідь освітянки з Вінниччини

Уже третій навчальний рік Тетяна Герман навчатиме підлітків англійської та німецької мов і допомагатиме з профорієнтацією у Швейцарії. Вона працює у школі “з підготовки до професії”. Такі заклади освіти не мають прямих аналогів в Україні: тут вчаться підлітки, які з різних причин не можуть у 15 років продовжити навчання в гімназії чи опановувати професію, одночасно працюючи. Це можуть бути іммігранти чи місцеві діти з ООП – за час навчання вони мають обрати свій шлях і підтягнути знання.

За час роботи Тетяна встигла попрацювати з біженцями з Афганістану й Сірії (які погано знали мову й слабко уявляли собі географію світу), взяти участь у “гірських” днях й “оперних проєктах”, бути психологом для своїх українських учнів і навчати їх адаптуватися до швейцарського суспільства, де попри все цінують повагу до правил, відповідальність і надійність.

У новому матеріалі читайте:

• як інтегрують українських підлітків у швейцарське суспільство;
• як у молоді виховують самостійність, відповідальність, пунктуальність та інші компетентності;
• як працюють спеціальні школи “із підготовки до професії”;
• як українські вчителі, що працюють у школах за кордоном, можуть змінювати ставлення європейської молоді до України й розширювати уявлення про неї.

ХТО ХОДИТЬ ДО ШКОЛИ “З ПІДГОТОВКИ ДО ПРОФЕСІЇ”

Тетяна Герман розповідає: дуже любила свою роботу в Україні. Було і викладання в Іллінецькому аграрному фаховому коледжі, і соціальні проєкти з молоддю в громадській організації “Діалог”, і керівництво відділом стратегічного планування та інвестиційного розвитку в Іллінецькій міській раді Вінницької області. Уся ця робота дарувала відчуття, що робиш щось корисне, потрібне, значуще.

Не дивно, що із початком повномасштабної війни освітянка не хотіла виїжджати з України. Однак зважилася заради сина: хлопець ретельно готувався до вступу в Європі. Швейцарські друзі, з якими Тетяна співпрацювала з 2000 року в межах різних програм, запросили її із сином виїхати до цієї країни – переконали, що зможе бути корисною Україні і за кордоном. Так родина опинилася в 12-тисячному містечку Кюснахт неподалік від Цюріха.

“До швейцарського містечка, куди я потрапила, приїхало дуже-дуже багато українців. Звісно, всі були в шоковому стані. Я розуміла, наскільки складно їм було дістатися закордону, адже сама пережила те саме. А ще усвідомила, що не залишуся тут без роботи, адже всім цим людям – нашим, українцям, – потрібна допомога. Тож спершу почала волонтерити, а згодом – працювати з нашими підлітками в школі “з підготовки до професії””, – розповідає Тетяна Герман.

Тетяна Герман

За словами Тетяни, коли українські біженці прибули до Швейцарії, місцеві мешканці були розгублені – не знали, як діяти, адже українці за ментальністю суттєво відрізнялися від, наприклад, біженців з Афганістану чи Сирії. Для українців запровадили “статус S”, який дав розширені права, зокрема, на працевлаштування, а також можливість законно покидати межі Швейцарії на термін до 14 днів, не втрачаючи правового статусу біженця.

Після прибуття до країни Тетяна Герман одразу включилася у волонтерську діяльність. Завдяки цьому її помітили й запросили працювати перекладачкою в організацію, яка займається прийомом, розподілом, веденням справ біженців. У ті перші місяці після початку вторгнення вона часто їздила в лікарні й школи, щоб допомогти українцям владнати різні питання. “Звичайно, історій надивилася таких, що можна романи писати все життя. Знаєте, у кожного своє, але щоразу, коли приїжджаєш, розумієш, що це потрібна робота, адже люди вдячні тобі за допомогу”, – коментує вона.

Навесні до Кюснахта привезли 120 українських дітей, переважно з онкостатусом. Дехто з них, як розповідає Тетяна, перебував у ремісії, хтось боровся із хворобою, одні мали родини – інші були сиротами. Були серед прибулих і діти з інвалідністю – на кріслах колісних. Усі вони, відповідно до закону, мали навчатися в місцевій школі.

Усіх “новеньких” поселили в будинку для людей старшого віку – за словами Тетяни Герман, це дуже гарне й комфортне місце. Однак неминуче постало питання щодо того, як і де будуть вчитися діти різного віку.

Справа в тому, що у Швейцарії діти обов’язково мають здобути дошкільну освіту й закінчити 9 класів школи, з яких перші шість – це початкова ланка. З 12-13 років вони поступово визначаються з тим, ким хочуть і будуть працювати, тож регулярно відвідують різні підприємства, тестують себе в певних ролях. Після 9-го класу, у 15 років, потрібно влаштуватися на роботу як практикант і продовжити дуальну освіту – або ж вступити до гімназії (це шлях для найздібніших, який обирає меншість). Докладніше дізнатися про те, як влаштована середня освіта у Швейцарії, зокрема про рівні освіти й систему оцінювання, ви можете з нашої попередньої публікації, а про дуальну освіту – прочитати у статті за цим посиланням.

Але Тетяна Герман зауважує: не у всіх підлітків одразу виходить знайти роботу. Дехто, наприклад, ще не може працювати через певні фізичні чи психоемоційні особливості. Є й іноземці, які приїхали до країни нещодавно і не знають мови на належному для роботи рівні. Для таких дітей існують спеціальні школи – “з підготовки до професії”. Такою є школа Tempus у Кюснахті. Подібних закладів 10 у кантоні Цюріх [аналог української області – ред.]. У них має право навчатися молодь від 15 до 21 року. З дітей, які перебували у містечку, 15 українських підлітків у віці від 15 до 17 років потребували саме такої підтримки.

Тетяну Герман регулярно запрошували до місцевого консультаційного центру з профорієнтації, адже вона вже мала досвід роботи з молоддю. Бажаючи повернутися до викладання, освітянка розіслала свої резюме до відділів освіти кількох селищ – і директор Tempus запросив її на співбесіду. Так 12 квітня 2022 року вона почала роботу в школі “підготовки до професії”.

Команда школи “підготовки до професії”

ПРОЄКТИ З ОПЕРИ, ІНТЕНСИВНІ ТИЖНІ Й “ГІРСЬКІ ДНІ”: ЯК ПРАЦЮЄ ШКОЛА “З ПІДГОТОВКИ ДО ПРОФЕСІЇ”

Навчальний рік у кантоні ділиться не на чверті, а на квінталі (5 квінталів на рік) – тож із підлітками Тетяна працювала останні два квінталі 2021-2022 навчального року і весь наступний. Вона виконувала обов’язки класного керівника й навчала школярів німецької мови – більшість “з нуля”. З наступного року підлітки навчатимуться вже “за профілями”, адже за цей час усвідомили, чим можуть займатися, яку кар’єру прагнуть збудувати.

Профілі – це, наприклад, прикладна діяльність, робота “руками” (будівництво, майстрування, ремонт); дизайнерська робота, образотворче мистецтво; допоміжна медична діяльність (медичні сестри, асистенти стоматологів), соціальна робота тощо. Відповідно, і предметів потрібного циклу в учнів буде більше. Вони матимуть змогу проводити час у майстернях та просторах для творчості – ательє – залежно від професійних потреб.

Учні під час заняття з музики

Наступного року Тетяна Герман знову візьме клас – точніше, перший, підготовчий курс. Клас буде змішаним – з українців, афганців і сірійців. Працювати із останніми двома категоріями часом складно: серед них є талановиті й розумні діти, які не мають елементарних знань. “Деякі з них не мали змоги ходити в школу в рідній країні. Я займаюся з ними англійською – а вони питають, що таке Велика Британія. Звісно, я була не зовсім готова, що такі базові речі треба пояснювати підлітку в 15-16 років. Але нічого – дістали карту, подивилися. І от навіть серед цих дітей є такі, які за 2-3 роки опановують всю шкільну програму”, – додає освітянка.

Учні Тетяни Герман зараз розуміють німецьку мову на початковому рівні, але, щоб “вписатися” в суспільство, її потрібно вивчити принаймні до рівня А2-В1.

“У школі ми дуже багато робимо, крім безпосереднього навчання в класах, – розповідає про швейцарський підхід до профорієнтації Тетяна. – Якби я просто вела німецьку мову, це, напевно, було б 30% робочого часу. Більшість моїх обов’язків стосуються класного керівництва. Однак ідеться не про позакласне навантаження – усі активності відбуваються під час занять. Наприклад, ми ретельно плануємо й реалізуємо всебічний розвиток учнів: ходимо в оперу, плаваємо на байдарках, їздимо в гори, відвідуємо ковзанку. І це супер, дітям дуже подобаються такі події, вони чекають цих активностей у розкладі. Вони знають завчасно, коли буде проєктний тиждень, інтенсивний тиждень, “гірські” дні. Або ж оперний проєкт, чи, наприклад, спілкування з фахівцями, які проведуть сексуальне виховання, чи заняття з креативності”.

“Гірські” дні

Відвідування ковзанки

За її словами, учні були в захваті від занять, на які запросили відомих професійних акторів – таких, яких діти мали змогу бачити в серіалах по телебаченню, – для репетиції співбесіди. Фахівці розробили різні сценарії робочого інтерв’ю – грали не лише ввічливих і доброзичливих роботодавців, а й “самодурів”, ставили непрості питання, створювали стресові ситуації. Це дало підліткам змогу відчути себе на справжній співбесіді, підготуватися до тих труднощів, які можуть постати в реальному житті, і перебороти страх, адже, як говорить освітянка, у Швейцарії дуже складно влаштуватися на роботу.

Ретельно готувалися з учнями й до проєкту з балету – ходили на постановку “The Chellist” про віолончелістку Жаклін Дюбуа. Щоб школярі змогли зрозуміти символіку рухів сучасного балету, хореографиня провела для них відповідне заняття. Вона прийшла до школи із воркшопом, під час якого підлітки самі могли спробувати певні рухи – наприклад, відчути себе в ролі живих інструментів, на яких грають музиканти. Тож пізніше, коли група вирушила на виставу, це був усвідомлений перегляд, з можливістю цілісно осягнути втілену в танці історію. “Квитки дуже дорогі, – сміється Тетяна. – Звісно, не годиться, щоб діти просто подивилися, сказали, що танцюють гарно – та й усе”.

До вистави учням провели повноцінну екскурсію оперним театром, включно із закуліссям. Школярі дізналися, як працюють актори й технічні працівники Цюріхського оперного театру: менеджер сцени, освітлювачі, декоратори, костюмери. За словами Тетяни Герман, підліткам це було не менш цікаво, ніж сам балет. На наступний рік освітянка із колегами з робочої групи “Культурні та мистецькі заходи” вже запланували подібний проєкт з іншою виставою.

Така просвітницька робота можлива завдяки регіональним і державним програмам підтримки театру, спрямованим на популяризацію мистецтва серед молоді. Це продумана стратегія: наприклад, учителів запрошують до театру в певний день, розповідають про репертуар на цілий рік, перед ними виступають професійні оперні співаки. Після зустрічі серед освітян проводять опитування про те, що театру варто покращити у своїй роботі, адже вчителі ближчі до молоді й можуть допомогти митцям швидше “порозумітися” із юнацтвом.

РОЗВИТОК КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ЯК ЖИТТЄВА ПОТРЕБА

У школі Tempus запроваджують проєкт “Інноватіс”, за яким адаптують базові компетентності під сучасний ринок праці. Як зазначає Тетяна Герман, у Швейцарії система освіти динамічна – тут постійно шукають нові підходи.

На рівні школи робоча група проєкту визначила такі компетентності, якими мають володіти випускники:

• вміння комунікувати;
• вміння презентувати себе;
• робота в команді;
• толерантність;
• здатність адекватно сприймати критику;
• ініціативність;
• стресостійкість;
• відповідальність та надійність;
• самостійність;
• вміння планувати й організовувати;
• вміння обробляти інформацію та критично мислити;
• володіння технікою самостійного навчання;
• креативність і комплексний підхід до виконання завдань;
• усвідомлення стандартів якості та прагнення до постійного вдосконалення.

“Ці принципи не нові, вони також є в українській школі, але тут підхід чіткіший. Наприкінці року в атестаті оцінюють кожну з цих якостей – у розлогому коментарі”, – додає Тетяна Герман. В атестаті, крім оцінок, є ще й словесне визначення успішності в здобутті цих компетентностей – “дуже добре”, “добре”, “достатньо”, “недостатньо”. “Достатньо” – характеристика, із якою вже буде складно знайти роботу.

Позаяк у Швейцарії немає аналогу трудових книжок, роботодавці велику увагу приділяють характеристикам на фахівця з попереднього місця роботи або зі школи. У таких характеристиках найважливіші компетентності – ініціативність (мотивованість), пунктуальність і надійність. Ринок праці динамічний, люди “не приростають” до робочих місць, постійно прагнуть до саморозвитку. Отже, слід постійно дбати про те, якою буде характеристика для наступного місця роботи – це повною мірою стосується й учителів.

“Життєві компетентності, на кшталт надійності й ініціативності, які ми прищеплюємо учням, має демонструвати вчитель. Швейцарці здаються розслабленими, спокійними, тут ніхто ні на кого не кричить, ніхто нікого не ображає. Але насправді стресу в їх житті багато, бо всі, включно з дітьми, постійно перебувають у певних рамках. Тут усі всіх сприймають серйозно. Жодних знижок на те, що дитина ще маленька – вона має відповідати за свої вчинки, керувати своїм життя, розуміти наслідки порушень дисципліни. Але немає і жодної зневаги до дитини чи до підлеглих у дусі “я начальник, ти дурень”. Це виховується поколіннями – всюди, на всіх рівнях. І основне в цій системі – взаємна повага“, – узагальнює свої спостереження Тетяна.

ДО ЧОГО УКРАЇНСЬКИМ ПІДЛІТКАМ ЗВИКНУТИ НАЙСКЛАДНІШЕ

Найбільшою проблемою для дітей з України, за словами Тетяни Герман, були саме вимоги до дисципліни. У школі Tempus жорсткі правила поведінки. Наприклад, є певні вимоги до одягу учнів, заборонені жуйки, не можна запізнюватися. За порушення правил учителі роблять підліткам зауваження, які заносять в особові справи на шкільній електронній платформі. Ці записи впливають на зміст тієї самої характеристики, такої важливої під час влаштування на роботу.

“Нашим підліткам, особливо хлопцям, було важко адаптуватися до таких суворих правил – вони хотіли робити по-своєму. Натомість із швейцарцями ніколи не було жодних проблем, хоч я дуже переживала щодо дисципліни: вони ставляться до вчителя з повагою, одне попередження щодо поведінки – і учень або учениця виправляються. Вони серйозні щодо того, щоб у їхній особовій справі не було записів щодо порушень дисципліни. А нашим можна зробити бозна-скільки записів – і все байдуже. Вони не усвідомлюють наслідків, а потім, наприкінці року, бувають шоковані тим, що їх подали на виключення зі школи. Лише такі крайні ситуації примушують щось зрозуміти й змінити своє ставлення до правил”, – коментує Тетяна Герман.

Говорить, був прецедент, коли швейцарських школярів виключили за два тижні до закінчення школи за грубе порушення правил. Учителька додає: навряд чи хтось би пішов на такий крок в Україні – побоялися б “псувати життя” дитині. Тут же принцип відповідальності за свої вчинки працює без винятків. Щодо дорослих “виховна система” діє аналогічно: якщо людина не виплачує свої борги, вона отримує штрафи. Якщо ж і далі не платить, то, навіть якщо сума невелика, потрапляє до певного реєстру – умовного “чорного списку”. Це зумовлює в майбутньому проблеми з пошуком роботи чи орендою житла, тож розуміння наслідків стимулює дотримуватися правил.

Водночас дисциплінованість аж ніяк не заважає швейцарським підліткам креативно мислити, почуватися вільними, пробувати нові досвіди, виявляти ініціативу й постійно розвиватися. Вони відверто висловлюють свою думку, коли, наприклад, їх просять дати оцінку роботі вчителя.

“Коли мої студенти – ті, які приїхали до Швейцарії у свої 16-17 років – уперше відповідали на такі питання, вони казали: “Ми не знаємо, що писати”. І я їх закликала говорити саме те, що вони насправді думають. Зараз, через рік, вони вже зовсім інші: ми дискутуємо, ми втілили самостійний проєкт, вони змінилися в хорошому сенсі – стали впевненіші, розкутіші”, – розповідає Тетяна Герман. На її думку, у цьому українські підлітки стали схожі на швейцарських. За словами вчительки, останні є великими індивідуалістами, вони уміють відстоювати свої кордони, мають чітко окреслений і досить широкий особистий простір. І батьки, й інші дорослі це поважають – починаючи від того, що обов’язково стукають до кімнати дитини, закінчуючи тим, що навіть мови нема щодо тиску у виборі професії. Проте в підлітків є чітке уявлення: якщо є встановлене для всіх правило – його мають дотримуватися всі.

Шкільний пікнік

Ще одним аспектом життя в країні, який складно усвідомити і дітям, і дорослим, є платність усіх послуг. “Тут, у Швейцарії за все платять. Немає апріорі нічого безкоштовного. Тож, коли наші біженці говорять: “Ой, там безкоштовно!”– я пояснюю, що нічого безплатного не буває. Тут ніхто нікому нічого не дарує, тож, якщо ти отримуєш щось, то маєш віддати це в певний час”, – наголошує Тетяна. Зокрема, після того, як біженці, які отримували соціальну допомогу, починають працювати й отримувати зарплату вищу від мінімальної, – у кожному кантоні цей поріг різний, але починається приблизно від 5 тисячі франків, – з них починають поступово вираховувати фінансове відшкодування.

“У Швейцарців немає поняття, аналогічного до радянського “халява”, “шара”. Я намагалася це перекласти, але швейцарці не розуміють самої концепції. Вони говорять: “Але ж за це все одно хтось платить”“, – додає освітянка. На її думку, українцям надзвичайно важливо подолати цю інерцію радянського мислення, щоб майбутні покоління успадкували цінності самозарадності й відповідальності за своє життя. Цього вона намагається вчити дітей, які потрапили до її класу. Зазначає, що українські діти розумні, уміють учитися – і те, що вони поступово адаптуються до життя в європейській країні доводить, що в Україні не така вже й погана система освіти. Звісно, вона потребує подальшого реформування, зокрема й самого змісту, однак початок уже покладено.

А ще, як пояснює Тетяна Герман, українцям часто складно порозумітися зі швейцарцями, адже вони не знають нашої історії, колоніального минулого, не усвідомлюють, що радянські часи були фактично часом окупації України. Для них приватна власність недоторканна й захищена законом, тож, як говорить учителька, вони не усвідомлюють як в Україні за часів колективізації, а потім у 1990-ті роки можна було щось “віджати” в людини, як могло трапитися, що з банку зникли гроші тощо.

“Тут люди володіють землею поколіннями, – додає вона. – У мене є знайомий фермер, який живе неподалік від Давоса. Його пра-пра-пра-прадід 700 років тому отримав цю землю, у нього досі зберігається грамота на неї, і цю землю він планує передати в спадщину дітям. І йому й на думку не спадає боятися, що хтось може її забрати – якісь рейдери чи умовна радянська влада”.

З іншого боку, саме це відчуття безпеки, захищеності своїх прав у багатонаціональній і багатомовній країні – причина того, що швейцарці всерйоз питають, чому б Україні не стати двомовною на державному рівні – може, це б запобігло війні? Тетяна розповідає: “У цих дискусіях боляче брати участь. Я підготувала презентацію про Україну, бо студенти питають, звідки я. Я показую їм фото – якою Україна була до 24 лютого 2022 року: із Олешківськими пісками, із Асканією-Новою, із Лаврою, Лемурійським озером тощо. І студенти завжди вражені: вони не знали, що Україна така красива. А потім я показую, що тут вчинили росіяни. У дітей волосся дибки стає: “Як вони можуть?!”. Тож я трохи розповідаю їм про причини й передумови всіх цих подій”.

Про українську групу Тетяни Герман писала преса – кантональна й місцева. Це висвітлення успіхів українських підлітків у медіа, за словами освітянки, також мотивувало їх учитися далі, прогресувати.

Фото статті в газеті “Цюріхзее Цайтунг”. Переклад заголовка – “Вони планують майбутнє, щоб не збожеволіти”.

Часом, однак, доводиться працювати і як психолог – підтримувати відірваних від Батьківщини підлітків: “Буває, приходиш, а в них такий сум в очах. А серед дітей було п’ятеро онкохворих, зі складними діагнозами, – у них ремісія, але вони на постійному обліку й контролі. А деякі діти дуже переживали, хотіли додому, в Україну.

Тож я говорила їм, що поділяю їхні почуття: теж хочу додому, де в мене була улюблена робота, де залишилася моя мама. Але мусимо вчитися, не гаяти час, будувати план, хто ким стане і як ми будемо відбудовувати Україну, коли повернемося. Коли доля так розпорядилася, що ми тут, то мусимо взяти все, що можна, з цієї ситуації.

І бачу, що їм стає краще”.

Ірина Пасько, “Нова українська школа”

Усі фото: Тетяна Герман

Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту “Strategic Media Support Program”. Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки National Endowment for Democracy (NED) .