Вчаться відкривати власну справу, записують музичні треки та ночують у горах – як мотивують до навчання в австрійській школі

У кожного вчителя є свій кабінет, у якому ніхто не заважає готуватися до уроків та перевіряти учнівські роботи. Для спілкування з батьками є визначені дні та електронна пошта. А в кожному учневі та учениці цінується передусім особистість та індивідуальні якості.

Такі відмінності помітила викладачка англійської мови в Щасливському ліцеї та доцентка кафедри методики викладання української та іноземних мов і літератур у Київському національному університеті ім. Т. Шевченка Наталія Сорокіна. Зараз вона із сином мешкає в Тіролі (західна Австрія) та із цікавістю вивчає систему освіти тамтешніх шкіл. Адже в київському університеті якраз навчала майбутніх педагогів, з якими неодмінно поділиться креативними підходами до роботи, поміченими в Австрії.

“Нова українська школа” продовжує серію матеріалів про досвід українських вчителів, учнів та батьків, який вони здобули під час навчання чи роботи в закордонних школах. Кожна історія базується винятково на досвіді наших героїв і може відрізнятися від вражень інших людей, які через повномасштабну війну опинилися в тій само країні.

У новому матеріалі читайте:

• чим відрізняються інтеграційні та міжнародні класи;
• скільки мов вчать у тірольській школі;
• як через проєкти мотивують учнів до навчання;
• навіщо дітей водять у гори;
• за що учням в австрійській школі ставлять одиницю;
• чому батьки заздалегідь записуються на зустрічі з учителями.

ОДИН ВЧИТЕЛЬ ВИКЛАДАЄ ТРИ РІЗНІ ПРЕДМЕТИ

У Щасливському ліцеї, що на Київщині, Наталія Сорокіна працювала з 2021 року, а основним місцем роботи залишався Київський національний університет імені Тараса Шевченка. У ліцеї Наталія викладала англійську мову та допомагала учням готуватися до конкурсів і проєктів Малої академії наук.

Наталія Сорокіна з учнями Щасливського ліцею

“Коли почалася повномасштабна війна, я зі своєю сім’єю вимушена була покинути територію України (виїхала 1 березня 2022 року). Тоді був такий страшний період, що залишатися вдома було небезпечно й лячно, – пригадує Наталія. – Моя сім’я опинилася в західній частині Австрії – у регіоні Тіроль. Згодом мені запропонували роботу в університеті Інсбрука, з яким я співпрацюю і донині”.

Попри те, що освітянка працює в закладі вищої освіти, та, маючи сина, досить добре обізнана з тим, як працює місцева середня школа. Наразі син вчиться в шостому класі Академічної гімназії Інсбрука (Akademisches Gymnasium Innsbruck), що відповідає 10-му класу в українській системі освіти (навчання в початковій школі Австрії триває 4 роки, а в середній – 8 років).

Жінка каже, що їй було цікаво дізнатися, як відбувається навчальний процес в австрійських школах, та порівняти його з українським досвідом.

Найперша відмінність від нашої системи навчання – це тривалість уроку (і не лише).

• В австрійській середній школі урок триває 50 хвилин, а не 45, як в Україні.
• На перерви виділяють 5–15 хвилин (за день довгих перерв може бути одна чи дві).
• Ланч-брейк (обідня перерва) триває 40 хвилин.
• За розкладом уроки можуть бути як у першій половині дня, так і в другій. Тобто після обіду в учнів може бути 4 повноцінних уроки.
• Навчальний рік триває до середини липня, а починається в середині вересня (цього року – 11 вересня).

За словами Наталії, австрійські вчителі намагаються знайти сильні сторони дитини, а раптом їй щось не вдається на уроці, не роблять із цього проблеми. “Мені було цікаво порівняти, як же працюють вчителі Австрії з дітьми, – веде далі Наталія Сорокіна. – Передусім це величезна повага до дитини – до всіх разом і до кожної окремо. Щоб викладач підняв голос на дитину або грубо з нею розмовляв – про таке взагалі не може йти мова. Кожна дитина унікальна, сприймається як особистість, а вчителі знаходять підхід до кожної й кожного”.

У школі, де вчиться її син, є інтеграційні класи, у які можуть зараховувати українських дітей, що виїхали з родинами через повномасштабне вторгнення. Тут учні активно вивчають німецьку мову, аби легше адаптуватися до нових умов та країни.

Також у школі є міжнародні класи з англійською мовою викладання. До них зараховують учнів із різних країн світу, які через певні життєві обставини опинилися в Австрії, наприклад, зі США, Англії, Італії, і які мають високий рівень володіння англійською. Адже в міжнародних класах предмети викладаються саме цією мовою.

“Оскільки мій син мав достатній рівень англійської мови, після інтерв’ю з директоркою, яка визначила його рівень, нас зарахували в міжнародний клас. Та цього року ми вирішили, що треба перейти в клас, де викладається більше предметів німецькою мовою, щоб опанувати її краще”, – додає освітянка.

Торік син Наталії Сорокіної ходив з однокласниками в гори

До слова, частина предметів у школі викладається англійською мовою, завдяки чому діти вчаться сприймати нею наукову інформацію. В Австрії англійська мова вважається першою іноземною і вивчається активно з початкової школи, як і в Україні. Вона використовується всюди й всіма на рівні з німецькою.

До того ж учні додатково вивчають іспанську, італійську або французьку. Обирає мову адміністрація школи для конкретних класів. “Якось син сказав, що в них буде ще й іспанська, – каже Наталія. – До речі, її вів учитель, який веде також уроки історії та німецької мови. В Австрії один вчитель може викладати відразу кілька навчальних предметів, водночас дуже різних.

Але навантаження у вчителя приблизно таке саме, як і в Україні, знаю, що пів вставки – це 10 годин, плюс ще є обов’язкове класне керівництво.

Я би сказала, що вчителі готові викладати будь-які навчальні предмети, які їм запропонують, адже працю вчителя в Австрії цінують, за це платять гідну зарплату, тому вчителі тримаються за роботу й будь-який навчальний предмет викладають із задоволенням”.

Свій профіль вчителі обирають ще в університеті. Загалом в австрійських університетах студенти самі визначають, які навчальні дисципліни вчити й в якому темпі. Як розповідає Наталія Сорокіна, тут ніхто не вимагає за три роки закінчити бакалаврат. А обираючи різні навчальні дисципліни, майбутні вчителі перестраховуються і забезпечують наперед свою мультипрофільність. Ніхто ж не знає, які саме предмети їм доручать викладати в школі.

ЯК ПРОЄКТ ІЗ МАТЕМАТИКИ ВЧИТЬ ДО САМОСТІЙНОГО ЖИТТЯ

У середній школі Австрії велику увагу приділяють тим предметам, які в нас часто вважаються другорядними, приміром, музиці чи малюванню. На кожен із них відводиться 2 уроки на тиждень, часто їх проводять спарено. Наприклад, учитель із мистецтва веде дітей у місто, а учні змальовують те, що їм хочеться.

На уроках музики учні вивчають музичні інструменти та виконують цікаві завдання – як-от, створити аудіотрек до мультфільму. Над цим діти можуть працювати місяць чи півтора. Вчитель заздалегідь встановлює дедлайн, до якого учні мають завантажити свої аудіотреки в програму Moodle (у ній відображаються всі завдання, терміни виконання, розклад уроків тощо).

“Ще одна відмінність – література не вивчається як окремий предмет, тобто немає такого поняття, як зарубіжна література, німецька або австрійська, натомість є мовний курс. Наприклад, на курсі англійської мови учні читають книжку, яку обирає вчитель. Потім обговорюють її та пишуть есе. До речі, учням часто дають письмові роботи, у яких вони вчаться висловлювати свою думку”, – зазначає Наталія.

Проєктне навчання, яке починають впроваджувати й українські школи, в австрійській системі середньої освіти проходить наскрізною лінією через усі предмети. Працювати над проєктом дитина може самостійно чи разом з однокласниками, та все ж учителі заохочують дітей до роботи в команді (у парі чи групі).

Учні готують проєкти з усіх предметів. Наприклад, з економічної географії розробляють проєкти про відкриття свого бізнесу, вивчають попит та пропозицію, який потрібен стартовий капітал, які є види бізнесу (Small Business, LTD, GMB) тощо.

Наталії запам’ятався проєкт із математики, над яким син працював минулого навчального року (тобто в 5 класі австрійської школи, що відповідає 9 класу в Україні). Учні обирали професію та вчилися прожити на зароблені гроші.

• Спочатку кожен із дітей витягнув картку, де вказувалася професія (у кожного різна), місячний дохід та потреби – наприклад, учню треба придбати машину.
• Діти мали розпланувати свій бюджет, щоб винайняти квартиру. Для цього треба було зайти на реальний сайт, знайти житло та зробити скріншот із його ціною.
• А також порахувати, скільки буде коштувати квартира в певному районі міста, як звідси добиратися до роботи, скільки потрібно витратити на бензин, якщо для цього потрібна машина. Або скільки буде коштувати лізинг машини певної моделі (зі скріншотами з автомобільного сайту).
• Далі учні мали порахувати, скільки грошей треба виділити на харчування, у якому супермаркеті і які саме продукти будуть купувати, скільки на це витратять на тиждень.
• Крім цього, порахувати, які розваги можуть дозволити в межах свого бюджету (кіно, театр чи нічого).
• А ще не забути заощадити гроші в банку, відкрити рахунок і порахувати, скільки зможуть відкладати щомісяця із зарплати. Водночас учні відразу вираховували, скільки заплатять податків.

“Такі проєкти, наближені до життя, мотивують дитину до навчання, – каже Наталія. – Мій син казав, що йому цікаво дізнатися, що ж потрібно для того, аби заснувати свій бізнес. Тобто австрійські вчителі створюють завдання, які наближені до реальних умов, і в такий спосіб мотивують дитину до вивчення теорії, яку вони так чи так застосовують у своєму проєкті”.

Якщо дитина боїться презентувати проєкт на публіку, вчитель йде на зустріч і пропонує показати його на перерві, що теж свідчить про індивідуальний підхід до кожного учня та учениці.

Дещо відрізняється в Тіролі вивчення природничих наук. Наприклад, хімію учні не вивчають як окремий предмет, а деякі теми розглядають на інших уроках, зокрема, біології.

Фізика вивчається на побутовому рівні, але тут не про спрощення, а про практичність отриманих знань. Приміром, учні вчать:

• звідки береться струм та які є правила безпечної поведінки з електроприладами;
• як відбувається фотосинтез, яке світло при цьому поглинається рослиною, а яке – ні;
• чому відбувається коротке замикання;
• що таке блискавка і як поводитися під час грози тощо.

“Спочатку я подумала, що якось тут дуже просто все вивчається, а наші підручники зовсім інші, ніж австрійські, тяжчі й солідніші. А з іншого боку розумію, що, можливо, такі знання важливіші, ніж зазубрювання десятків формул, які ти навряд чи десь застосуєш”, – додає Наталія Сорокіна.

ЧОМУ АВСТРІЙСЬКІ УЧНІ НЕ БОЯТЬСЯ ПРИНОСИТИ ДОДОМУ ОДИНИЦІ

Після закінчення середньої школи, тобто після 12 років навчання в початковій та середній школі разом, учні складають іспит на атестат зрілості – матуру (matura). Матура є прямим допуском до вступу в університет і трохи нагадує нашу систему зовнішнього незалежного оцінювання.

” Так само як і в Україні, є обов’язкові предмети для складання матури. Це німецька мова та математика. Результати екзаменів дають дітям змогу вступати до університетів. Водночас можна складати матуру або німецькою мовою, або, як іноземцям, англійською мовою”, – розповідає Наталія Сорокіна.

За її словами, під час навчання в школі діти майже не отримують оцінок. Адже вчителі передусім звертають увагу на роботу учня чи учениці під час уроку. “Для них важливо, щоб дитина працювала в класі, була залучена в навчання. Вчитель звертає увагу, чи дитина слухає і працює, а оцінка визначається саме на основі активності на уроці”, – зазначає Наталія.

Навіть якщо дитина пише незадовільно тести (їх учні виконують регулярно з усіх предметів), це лише 40 % його загальної оцінки. Якщо дитина старається на уроці, вчитель бачить її бажання вчитися, прагнення розібратися в темі (навіть якщо ще не ясно, чи вдалося це дитині, чи ні), це якраз 60 % оцінки.

До речі, учнів оцінюють за 5-бальною шкалою, але найвищим балом є одиниця, а не п’ятірка: 1 – це відмінно, а 5 – незадовільно.

Якщо діти отримали негативну оцінку за тест, про це обов’язково інформують батьків. Вчителі готують для них друкованого листа зі штампами школи, а батьки мають обов’язково його підписати й повернути вчителю.

Так само інформують батьків, якщо дитина запізнилася на урок. Безпосередньо дитині нічого не скажуть вголос. Та запізнення навіть на кілька хвилин фіксується в школі автоматично. Батьки, отримавши відповідне повідомлення на пошту, мають його підписати й надіслати скан вчителю, даючи знати, що з усім ознайомлені.

МОТОЦИКЛИ ВЧАТЬ ДІТЕЙ ДОЛАТИ ПЕРЕШКОДИ

Як помітила освітянка, усі предмети вважаються важливими, а спорту приділяють особливу увагу. Часто в школі проводять тижні спорту, коли діти замість традиційних уроків займаються альпінізмом, відвідують мотопарк або йдуть на ковзанку.

“З допомогою екстремальних видів спорту діти вчаться долати перешкоди, – каже Наталія. – Педагоги вважають, що в такий спосіб учні долають свій страх, а в майбутньому житті їм буде корисно вміти виходити із зони комфорту, зокрема й фізичного”.

Тижні спорту в Академічній гімназії проводяться кілька разів на рік

На уроках фізкультури діти можуть ходити на екскурсії в гори та жити в наметах. Як каже Наталія, вчитель може сказати батькам, що діти на кілька днів ідуть у похід і ніякого зв’язку з ними не буде. У такий спосіб вони навчаться жити без звичних благ цивілізації, а заодно проводять кілька днів без телефонів.

Тижні спорту в Академічній гімназії проводяться кілька разів на рік

До слова, в Австрії дуже стурбовані тим, що діти змалку живуть із гаджетами та дуже залежать від них. Зрозуміло, що обмежити користування телефонами повністю неможливо, бо деякі завдання на уроках діти виконують у програмі Moodle, на яку можна зайти з мобільного. Та щоб хоч трохи обмежити використання гаджетів дітьми, у школах практикують дні без телефонів.

• Їх проводять кілька разів на рік. У такі дні використання телефону в школі заборонено.
• Якщо когось побачать із телефоном у руках, його заберуть.
• Повернути телефон зможуть лише батьки в кабінеті директора.

У КОЖНОГО ВЧИТЕЛЯ – СВОЯ УЧИТЕЛЬСЬКА І НІЯКОГО СПІЛКУВАННЯ У ВАЙБЕРІ

А директорський кабінет у школі, де вчиться син Наталії, розташований на першому поверсі навпроти центрального входу. Тобто це перше, що бачать учні, коли приходять на уроки. Двері до нього завжди відчинені.

“Що цікаво, спочатку в кабінеті стоїть стіл директора школи, а секретар сидить далі. У наших школах усе навпаки – у приймальні із секретарем треба сидіти й чекати, доки впустять до директора. Тут треба почекати, щоб у секретарки щось запитати.

Директор обов’язково вас зустріне, поговорить, завжди буде на боці дитини й зробить усе, щоб допомогти вам. Звісно, таку зустріч треба планувати заздалегідь”.

Як у більшості країн Європи, в Австрії не заведено створювати спільні чати чи групи в соцмережах для комунікації з педагогами. Для цього є робочі електронні пошти вчителів, а також спеціальні батьківські дні.

У кожного вчителя є приймальні години в певний день тижня, коли він може поспілкуватися з батьками. Мами чи тата можуть забронювати цей час для зустрічі з класним керівником або з будь-яким учителем-предметником. На початку кожного семестру батьки зустрічаються із класним керівником, який дає перелік викладачів та їхні електронні пошти.

“Якщо я хочу поговорити з учителем географії, можу з ним сконтактувати, ми зустрічаємося і говоримо про успіхи сина в географії, – каже Наталія. – У так звані батьківські дні всі батьки, після попереднього запису, можуть прийти в школу та зустрітися з усіма вчителями. На кожну зустріч відводиться 15 хвилин, але ніхто не перебирає час і не запізнюється. Тобто я завчасно можу запланувати собі 5–7 зустрічей із різними вчителями”.

Зустрічі вчителів із батьками відбуваються у відокремлених кімнатах, а не в учительській чи класі. Та як такої вчительської в школі й немає. Кожен педагог має свій кабінет, тобто свій особистий простір. Вони розташовуються в окремому крилі шкільного приміщення, до якого не мають доступу ні учні, ні батьки.

Як каже Наталія, це не свідчить про закритість освітян, швидше йдеться про повагу до вчителя від усіх учасників освітнього процесу.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Фото: Наталія Сорокіна та Академічна гімназія Інсбрука

Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту “Strategic Media Support Program”. Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки National Endowment for Democracy (NED).