Від чого залежить доброчесність і як її виховувати. Пояснюють освітній омбудсмен, соціолог і вчитель року

“Було таке світове опитування, коли учнів середньої школи з різних країн запитували, чи розкажуть вони вчителеві, якщо хтось з однокласників списує. І виявилося, чим вищий відсоток тих, які готові “закласти” однокласників у цій ситуації, тим більш економічно заможна й демократично розвинена країна”, – розповідає соціолог, професор і психолог Євген Головаха.

“Нова українська школа” зібрала коментарі Євгена з його статті (з його згоди), а також поговорила освітнім омбудсменом Сергієм Горбачовим і вчителем історії, громадянської освіти, основ здоров’я й переможцем Global Teacher Prize 2020 Василем Дяківим про те:

• що таке доброчесність загалом та академічна доброчесність зокрема;
• яка ситуація з доброчесністю в Україні та в школах;
• як працювати з дітьми, щоби вони були доброчесними.

Дивіться також курс “Уроки доброчесності” для 3-4 класів

ЩО ТАКЕ ДОБРОЧЕСНІСТЬ І ЯКА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ

“Є офіційні визначення, які можна переглянути в словниках або законах. Як-от, про академічну доброчесність ідеться в законі “Про освіту“. Але для мене доброчесність – це, насамперед, розуміння і здатність дотримуватися правил суспільного життя, які допомагають нам збалансовано захищати наші права”, – ділиться Сергій Горбачов.

А от Василю Дяківу в контексті доброчесності спадає на думку “Українська хартія вільної людини“, що затверджена ініціативною групою “Першого грудня”. Там, за його словами, йдеться про всі концептуальні засади виховання й формування й людини, і суспільства загалом.

“Так-от, я вважаю, що доброчесність має базуватися на моральних цінностях, які об’єднують і допомагають консолідувати як команду, так і суспільство й державу. Доброчесність – це чесність, мужність, відповідальність, довіра, повага і справедливість”, – каже Василь Дяків.

На думку вчителя, академічна доброчесність – це складова доброчесності. І вона передбачає дотримання тих самих принципів, але в межах освітнього процесу – як із боку вчителів, так і з боку учнів та батьків.

Євген Головаха вважає, що традиція взаємин учнів і педагогів сформувалася ще за радянських часів. А оскільки радянське суспільство було неофеодальне, то і взаємини будувалися не на повазі, а на підкоренні.

“Тобто ти не поважаєш будь-кого, хто “над тобою”, – чи то вчителя, чи то президента, – а підкорюєшся, бо це – начальство. Й ось ця показова повага до вчителів у радянський період – це система залежності, а не партнерства”, – говорить соціолог.

Натомість, можна будувати сучасну демократичну систему партнерства між учителем і учнем. Це – про ліберальну систему взаємин, коли кожен розуміє, що вони потрібні одне одному, з повагою ставляться одне до одного й до праці кожного. До цього треба прагнути.

“Поки що загальне ставлення до доброчесності в Україні можна висловити однією фразою:”Я проти корупції, але кум усе “порішає”. Те саме стосується академічної доброчесності”, – пояснює Сергій Горбачов.

За його словами, проблема, зокрема, у тому, що звичне для людей не сприймається як порушення. Наприклад, часто дітям дають завдання зробити поробку, і батьки роблять це замість них. А потім дитина показує зроблене батьками в школі й каже, що це зробила вона. Так формується усвідомлення, що можна видати чужу роботу за свою. І в цьому випадку йдеться як про недоброчесність загалом, так і про академічну недоброчесність зокрема.

ЧОМУ В ШКОЛАХ ПРОБЛЕМИ З ДОБРОЧЕСНІСТЮ

Василь Дяків упевнений, що стан академічної доброчесності й доброчесності як такої в школах кризовий. Адже так званий комплекс доброчесності складається з базових правил і принципів, яких здебільшого не дотримуються. Серед них:

1. Нова українська школа не базується на “новій українській сім’ї” й на “новому українському дитячому садку”. Тому, коли дитина приходить у 6–7 років у НУШ, то вже має засвоєні моделі поведінки в сім’ї й дошкіллі. І часто-густо НУШ зосереджує свої зусилля не на формуванні, а на перевихованні.

2. Нинішнє покоління центеніалів має бачення світу як картинки, що часто є порожньою й не має морально-етичного підґрунтя. Тому навчання в школі не стільки ціннісне, скільки “в картинках”. Бо тільки так діти сприймають інформацію. Натомість, важливо не перевіряти, наприклад, чи дитина взяла участь у тому чи іншому заході, а перевірити, наскільки це ціннісно для неї.

3. Дуже великий розрив поколінь.

“10–15 років тому до мене зверталися не тільки як до вчителя, а як до людини, щоби я розповів про свій досвід. І діти переймали цей досвід для себе. Нове ж покоління не завжди розуміє наш досвід, і він їм не потрібен, їм нецікаво, видається, що це неактуально. Так, розуміння учнем учителя змінилося. Оскільки діти слухають про ціннісний досвід неусвідомлено, то не роблять висновки й не аналізують його. І тоді не засвоюватиметься те, що я розповідатиму про доброчесність”.

4. Доброчесність – це про формування довіри. Наприклад, дослідження свідчать про те, що треба збільшити тривалість перерв, зменшити кількість уроків і обсяг домашніх завдань.

“Якщо люди кажуть, що їм погано, то система має відреагувати. Якщо вона не реагує, то як ми можемо довіряти цій системі? І яка може бути доброчесність, якщо в системи немає довіри до того, що відбувається насправді?”, – пояснює Дяків.

5. Як учитель може якісно провести урок, якщо в класі є місце для 20 учнів, а там навчаються 35?

“Це означає, що емоційний стан дітей страждає, рівень агресії зростає. Також тут важко організувати інтеракції. То як можна виховувати свободу, яка є компонентом доброчесності, якщо навіть приміщення не дає можливість це робити?”.

6. Дітей треба вчити відповідального вибору.

“У нашому контексті це важко зробити, бо батьки часто гіперопікуються дітьми. Тоді дитина в 6-річному віці формує уявлення, як маніпулювати дорослими, щоби досягти своїх цілей, і вона не знає, що таке вибір. І якщо в школі визначають правила в класі, а дитина протягом 6 років не знала, що правила існують, то вона не буде на них реагувати”.

Натомість, треба дозволяти дітям, наприклад, обрати, куди вони хочуть ходити на позашкілля, а не обирати замість них.

ЯК ПОКРАЩИТИ СИТУАЦІЮ

Євген Головаха каже, що треба пояснювати дітям, що списувати – це спроба за чужий рахунок отримати те ж саме. Списування порушує всі засади конкуренції. А конкуренція – це базовий принцип успіху.

Мовляв, якщо один працює, а інший не працює, то в конкуренції перемагає той, хто працює. А якщо один працює, а інший списує, і вони отримують один результат, це руйнує засади нормальних конкурентноздатних економіки, науки й освіти.

“Я ніколи не казав про списування, і навіть було таке, що списував у школі в дівчат, якщо нам треба було щось швидко здати. У радянські часи це вважалося нормальним. А от моя онука, яка навчається в Нью-Йоркському університеті, засудила свого приятеля за те, що той списав, і не розмовляла з ним кілька тижнів. Сказала: “Як так можна? Це ж нечесно!”, – розповідає Головаха.

Освітній омбудсмен пояснює, що академічна недоброчесність – це не лише не списувати й не давати списувати, але й об’єктивно оцінювати навчальні здобутки дітей і роботу вчителя. Проблеми виникають тоді, коли немає критеріїв і індикаторів, якими можна виміряти щось. Тоді діє суб’єктивність.

“Але “мені здається” не може бути оцінкою. Натомість, має бути чітко визначено: ось така оцінка буде, якщо будуть досягнуті ось такі результати. Наприклад, точно вказана кількість помилок за таку оцінку або відповідність темі”, – говорить Горбачов.

Також згадує історію, коли дитина отримала на ЗНО 10 балів за власне висловлення, а після перевірки – нуль. Виявилося, робота була грамотна, але зміст есе абсолютно не відповідав темі. Так, людям треба вчитися розуміти, що є критерії оцінювання, яких потрібно дотримуватися. Якщо цього немає, то про академічну доброчесність не йдеться.

За словами Горбачова, за недотримання доброчесності має бути суворе покарання. Якщо людину спіймали на списуванні чи плагіаті, чи якщо вчитель виставляє крадену статтю як власну розробку, то його треба позбавити категорії, відповідно, зменшиться заробітна плата. Інакше, каже, це не працюватиме.

Євген Головаха каже, що мають бути дієві професійні спільноти, які вироблятимуть стандарти і критерії в певній сфері. Мовляв, люди мають знати, що вони порушують, а що – ні, що – припустимо, а що – неприпустимо. Кодекси мають розробляти організації, які представляють викладачів, студентів, але не адміністрація.

“На прикладі вищої освіти: якщо робити все згори донизу, коли кодекс розробляє ректорат, а вчена рада автоматично затверджує, то буде вилучено все, що може обмежувати свавілля бюрократів”.

Василь Дяків радить не формувати доброчесність, а стримувати недоброчесність. Адже формування доброчесності починається з держави й суспільства. А поки держава й суспільство толерують недоброчесність, то школа безсила.

Аби стримувати недоброчесність, за словами вчителя, у школі має бути команда, у якої є розуміння й бачення потреб доброчесності. Втім, якщо в школі працюють 40 учителів, а лише двоє з них культивують доброчесність, то цього буде недостатньо для учнів. Потрібна системність.

Другий компонент – це робота з батьками. Бо батьки часто обмежуються формальним підходом: “Ти виконав домашнє завдання?”, “Які оцінки?”, “Як у школі?”.

“Мало хто питає в дітей, чи їм подобається викладання вчителя, наскільки вчитель толерантний, чи дітям цікаво в школі. Тому суспільство має акцентувати увагу на вмінні батьків спілкуватися в такому форматі.

Третій компонент – робота з управлінням освіти. Бо якби десь прислухалися до того, що 7–8 уроки – це неефективно, і зняли їх, то батьки б подумали: “О, до нас прислухаються”. Так працює співпраця”, – говорить Василь Дяків.

До того ж освітній омбудсмен радить дотримуватися законів і розуміти, що доброчесність – це соціально визначений зміст нашої поведінки. Тобто доброчесність завжди стосується когось іншого, окрім вас.

“Доброчесність, окрім законів, вимагає дотримуватися правил поведінки, які зафіксовані у звичних практиках. Але, буває, звичні практики суперечать законам. Наприклад, практика вимагання грошей із батьків через батьківські комітети – це й неетично, і незаконно. Але традиційно. Однак не всі традиції треба підтримувати”, – пояснює Горбачов.

Також, за його словами, вчителі мають показувати дітям доброчесність на своєму прикладі. Немає нічого більш дієвого.

Лідери думок, з якими розмовляла “Нова українська школа”, вважають що працювати над доброчесністю – це клопіткий, комплексний і довгий процес. Утім, до цих змін треба готуватися й поступово “ламати” системні і традиційні порушення.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Фото: автор – ArturVerkhovetskiy, Depositphotos

Проєкт “Навчання суспільної доброчесності в українській початковій освіті як довготривалий та ефективний інструмент подолати “побутову корупцію” реалізується у партнерстві з німецькою організацією ChildFund Deutschland (“Дитячий Фонд Німеччини”) за підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ)

Більше про проєкт читайте за цим посиланням.