Від дитячої мрії до міжнародної космічної станції: канадійський астронавт відповідає на запитання українських школярів

Чи знаєте ви, як утилізується сміття в космосі, які експерименти проводять на космічній станції та про що мріють астронавти? Українські школярі мали змогу дізнатися про це та багато інших секретів космічних досліджень із перших вуст.

ГО “Смарт освіта” та сайт “Нова українська школа” провели для дітей онлайн-зустріч із канадським астронавтом, інженером, співаком, письменником і пілотом Крісом Остіном Хедфілдом. Що ж найбільше цікавило дітей та який вигляд має світ з орбітальної станції – читайте в статті.

КОСМІЧНА ЛАБОРАТОРІЯ

– На яких літаках та космічних апаратах ви літали?

– Я пілотував десь сто різновидів літаків, був на двох космічних станціях, літав на двох різних космічних шатлах. Досі літаю на кількох різновидах літаків, деякі з них дуже старі, сконструйовані ще до мого народження, інші нові. Серед них – і найбільші у світі, і такі, котрі можуть вмістити лише одного пілота.

Я навчився літати, коли мені було чотирнадцять, у п’ятнадцять керував планерами. Можна сказати, що я все життя провів у небі.

– Що ви робите на космічному кораблі?

– Корабель – це величезна лабораторія, де одночасно проводяться сотні експериментів. Частина з них спрямовані на вивчення Всесвіту – як улаштовані зірки, планети, атоми. Інші – на явища, що відбуваються всередині корабля: наприклад, що ви можете робити за відсутності гравітації, коли речі не падають, як за таких умов почувається й поводиться організм людини…

Що, наприклад, трапиться із запаленою свічкою в космосі? Адже без гравітації її полум’я не підніметься вгору. Тобто навіть такі прості речі як свічка дають простір для експериментування. Або – як виростити квітку без сонячного світла та гравітації. І таких експериментів ми проводимо дуже багато.

Але найбільший – це спостереження за нашою планетою. Ми облітаємо навколо неї 16 разів на добу. Тобто коли перебуваємо на станції, ми – науковці та дослідники, працівники лабораторії. І навіть лабораторні “мишки”, бо робимо експерименти з власним тілом також.

– Чи використовується на космічній станції “Канадарм” (роботизований маніпулятор першого покоління – ред.) і чи важко ним керувати?

– На космічній станції є гігантський пристрій, така собі роботизована “рука”. І я не лише ним користувався, а й допомагав у конструюванні. Мені доводилося виходити в космос, щоби її підключити. Фактично, я був першим канадцем, який керував “Канадармом” на космічному шатлі.

Щодо складності роботи з цим пристроєм, то тут можна провести паралель із велосипедом: спочатку надзвичайно складно, але ти вчишся, практикуєшся й щоразу стає легше і простіше, аж доки це не починає приносити тобі задоволення.

– Чи складно проводити експерименти в космосі?

– Деякі з них суттєво легші в умовах відсутності гравітації, проте інші – надзвичайно складні. Наприклад, ми знаємо, що сонце має радіоактивний вплив. Але ми на Землі його не відчуваємо, бо нас захищає величезний шар атмосфери. Але на кораблі ми не захищені повітрям і магнітними полями, тому радіоактивне випромінення від сонця значно сильніше.

Тож ми беремо циліндр, заповнений спеціальною речовиною, схожою на гель, і спостерігаємо, як радіація, проходячи через цей гель, лишає на ньому наче “подряпини”, схожі на сліди від метеоритів. Ми лишаємо такий циліндр зовні і, наприклад, за місяць рахуємо, скільки таких слідів лишила радіація на циліндрі.

Такий експеримент неможливо провести на Землі й набагато легше тут, у космосі. Але уявіть, що ви повільно плаваєте в басейні і водночас робите якісь експерименти – приблизно так відбувається на кораблі.

– Як ви справлялися з непередбачуваними обставинами?

– Якщо на космічному кораблі щось іде не за планом (а таке трапляється досить часто), є кілька “обтяжливих” моментів: по-перше, це трапляється неочікувано й дуже швидко ситуація погіршується. А по-друге – від твого рішення залежить не лише твоє життя, а й життя всієї команди на кораблі чи станції.

Наприклад, ви вдома – і раптом вмикається пожежна сигналізація. Чи знаєте ви, що потрібно швидко робити? А якщо це трапиться о 3-й годині ранку? Найперше, що нам потрібно – чітко знати, що і як працює на нашому кораблі, кожен вузол та кожна машина. Далі – ми маємо передбачити ситуації, які потенційно можуть трапитися. І практикуватися розв’язувати ці завдання ще до того, як вони стануться.

І дуже важливо лишатися спокійним. Я 21 рік витратив на тренування тому, щоби бути готовим до ситуації, коли щось піде не так. І тоді, коли в нас дійсно траплялися непередбачувані ситуації, я не відчував паніки. Я концентрувався й мав план розв’язання проблеми, хоч вона й не була повністю ідентична тій, на якій практикувався раніше.

Корисно вчитися вправлятися з потенційними викликами тоді, коли маєте спокійний та вільний час. Тоді ви не будете жити в очікуванні негараздів, а насолоджуватиметеся красою самого життя.

КОЛИ НЕМАЄ ГРАВІТАЦІЇ

– Як астронавти харчуються?

– Доставка їжі на станцію – складний і тривалий процес, продукти постачаються невеликим космічним кораблем, і це забирає досить багато часу. Тому свіжих харчів у нас небагато, переважно ми користуємося продуктами тривалого зберігання, спеціально підготовленими до споживання в космосі.

Практично вся їжа має бути в сухому вигляді. Якщо ми хочемо щось з’їсти, то “летимо” в спеціальну комору, де знаходимо потрібний продукт серед безлічі інших, які там також “літають”, бо гравітації ж немає, неможливо скласти все на полички.

Далі треба додати до продукту гарячої чи холодної води (на упаковці написано, скільки саме) за допомогою спеціальної голки прямо в пакет. Прикріплюємо це все до стіни й чекаємо, скільки вказано в інструкції. А потому починаємо обережно їсти прямо з пакета. Якщо викласти страву на тарілку, то вона розлетиться всім приміщенням.

Звучить дивно, але до цього звикаєш. Та й раціон у нас добре продуманий.

– Як ви чистите зуби?

– Чистити зуби – надзвичайно важливо, навіть у космосі. У мене є зубна щітка й паста, які розміщені в спеціальному утримувачі на стіні. Я змочую щітку з пакету з водою зовсім трошки, так, аби вона була трохи волога, бо інакше вода розлетиться. Тоді чищу зуби, як зазвичай ми всі це робимо. Витираю зубну щітку спеціальною серветкою. А залишки пасти можна видалити з роту так само серветкою, але, якщо чесно, то для мене краще їх просто проковтнути.

– Як у космосі утилізують сміття?

– Ми намагаємося мінімізувати кількість сміття. Складаємо і дробимо упаковки, потім пакуємо їх у спеціальні торби. Далі вони складаються в контейнери, які зберігаються в роботизованому кораблі. Коли такий корабель заповнюється сміттям, його відстиковують від станції, і він летить в атмосферу, де повністю згоряє.

Так, рештки попелу, мабуть, потрапляють на землю. І кажуть, що їх навіть можна побачити в променях сонця, що заходить. Але його зовсім небагато. Ба більше, що щоденно на планету з космосу потрапляє близько 40 тон решток від метеоритів, що падали на планету та згоріли в її атмосфері.

– А як на станції відпочивають?

– У нас небагато вільно часу: буквально кожні кілька хвилин отримуємо вказівки від NASA та інших космічних агентств щодо роботи та експериментів, що проводяться в космосі. Але коли траплялася вільна хвилинка, то я читав книжки (кілька паперових книжок у нас було на станції, але переважно користуються електронними), спілкувався з родиною, дивився в ілюмінатор та робив знімки. Іноді вдавалося писати чи займатися музикою. Я навіть записав власний музичний альбом саме на космічній станції.

Навіть коли ти замкнений у невеликому просторі, уява продовжує працювати. І дуже важливо знаходити можливість не лише розважатися, а і продовжувати розвиватися й навчатися нового.

– Яка найсмішніша річ відбулася з вами в космосі?

– Одного вечора ми вирішили провести гавайську вечірку. Вдягли сорочки, схожі на гавайські, увімкнули гавайську музику й частувалися стравами, які, на нашу думку, були схожими на гавайські (наприклад, манговий сік). Вирішили, що нам не вистачає гавайської танцюристки. Тоді один із моїх колег зробив собі спідницю з матеріалу, схожого на фольгу. Ми танцювали й дуріли, як усі люди.

Перебуваючи на станції, ми щодня жартуємо, сміємось і дуркуємо, бо з цих дрібничок і складається життя.

ЧИ Є ЖИТТЯ НА МАРСІ

– Ви вірите в інші форми життя на різних планетах та галактиках?

– Людство поки не знайшло ознак позаземного життя на інших планетах, але ми продовжуємо шукати. Свердлимо Марс, аби знайти скам’янілості, прадавнє життя. Наші найпотужніші телескопи зараз вдивляються у Всесвіт. Ми бачили вже понад 5 000 планет і нині знаємо, що кожна зірка має щонайменше одну планету. І з нашим величезним новим телескопом “James Webb Telescope”, спроможним побачити атмосферу планет біля інших зірок, можливо, ми скоро знатимемо, чи є на них життя.

Всесвіт настільки великий та неймовірно старий, що я не знаю хто зможе знайти життя в космосі настільки близько до нас, щоби ми могли до нього дістатися. Я переконаний, що цей факт має змусити людство зрозуміти, наскільки дорогоцінним є життя на нашій планеті й наскільки важливо піклуватися про Землю.

– А що ви думаєте про колонізацію Марсу? Як ви думаєте, коли ми зможемо розпочати цей проєкт?

– Колись я мешкав із мамою, татом, братом та сестрою. Потім виріс і жив далеко від них, в інших частинах планети й навіть за її межами. Чимало людей зараз також перебувають далеко одне від одного. Прямо тепер, коли ми з вами розмовляємо, кілька людей живуть на станції в космосі. Тобто ми вже почали колонізацію космічного простору. І вже вам вирішувати, як і де ви захочете жити, коли виростите.

Може, це буде на Місяці, бо до нього лише 3 дні польоту. Може, на Марсі, хоча до нього “добиратися” доведеться 6 місяців. Можливо, ви побудуєте надійний та зручний для людини корабель. Це, безумовно, займе не рік і навіть не два, бо це – надскладне завдання. Але я думаю, що вже наступне покоління почне більш активно вивчати та освоювати Місяць. Над цим завданням нині працюють майже всі космічні агенції світу.

І мені здається, що саме це стане наступним кроком людства в освоєнні Всесвіту. Нинішні технології дозволяють нам жити і працювати на космічних станціях, вивчаючи звідти планети. Наша техніка вже працює на Місяці, досліджуючи природні умови, щоб уже наступне покоління змогло там жити.

І я переконаний, що це звучить не більш фантастично, як те, що люди не завжди лишаються мешкати там, де вони народились. Упевнений, що освоєння Місяця й Марсу – це не більш ніж результат чиєїсь цікавості та здатності йти до своєї мрії.

– Ілон Маск каже, що буде на Місяці вже за 5–10 років. Чи вірите ви в таку можливість?

– Останніми роками він зробив для розвитку космічної галузі більше, ніж будь-яка інша людина за всю історію вивчення космосу. Наразі він відправляє в космос ракети чи не щотижня, і це набагато дешевше, швидше й надійніше, ніж було раніше.

І зрозумійте, він же не тільки будує ракети, він вивчає, як більш ефективно використовувати електрику, будуючи електричні машини, більш потужні електричні батареї, він досліджує та вирішує купу інших не менш цікавих питань. Він не надлюдина і, напевно, іноді робить такі самі дурниці, як і кожен із нас. Але він мислить масштабно, і навіть якщо він скаже: “Ми летимо на Марс”, це будуть не просто слова, а новий технічний виклик, який йому цікаво буде подолати.

А отже, якщо він поставив собі за мету дістатися Місяця й закріпитися там, то провідні космічні агенції готові повірити в те, що ця мета досяжна в найближчій перспективі. Навіть NASA. Такі люди, як він, змінюють історію.

ПРО ЩО МРІЮТЬ АСТРОНАВТИ

– Як відбувався ваш перший політ? Що вам сподобалося чи не сподобалося? Чи боялися ви чогось?

– Уявіть собі, що ви лежите в кріслі обличчям до неба. І ви про це мріяли, вчилися для цього й довго тренувалися. У моєму випадку це 26 років – з того моменту, як я вирішив бути астронавтом і аж до того, як уперше полетів у космос. Це був дійсно фантастичний день. Чимало речей тоді йшли не за планом, але підготовка давала змогу вирішувати негаразди.

Відчуття, що все навколо гуде, трясеться й ти знаєш, що злітаєш над землею вище від будь-якого літака, важко передати словами. Ти відчуваєш усю потужність і силу корабля, усе навколо вібрує так, наче зараз розсиплеться, розумієш, що твоя швидкість уже більша за швидкість звуку. Колір неба за вікном змінюється від світло-синього до чорного. І все це буквально за лічені хвилини.

Мій перший політ тривав лише 9 днів. Було надзвичайно багато роботи – керувати роботизованою технікою на борту, робити експерименти. Але враження та відчуття лишилися фантастичними.

Найяскравішим із них було дивитися з ілюмінатора та бачити, як Земля пропливає повз. Тільки уявіть: за одну хвилину можна було би побачити всю Україну від краю до краю! А за кілька хвилин уже бути над Австралією. Це неймовірно – побачити весь світ таким, як він є.

– Як ви почувалися в космосі?

– Ти невагомий, і це магія, нібито в тебе є суперсила. Я почувався надзвичайно щасливим, адже стати астронавтом була моя найбільша мрія дитинства. Я прикладав чимало зусиль, вчився і тренувався, багато років ішов до цієї мети.

Насправді космічна станція – це величезна лабораторія, де проводяться тисячі експериментів, тому всі члени екіпажу постійно зайняті роботою, від того моменту, як прокидаються й аж до того, як час уже йти на відпочинок. Але всі там відчувають відповідальність та надзвичайну важливість своєї роботи.

– Чи сумуєте ви за домом, коли перебуваєте в космосі?

– Так, я сумую за близькими людьми. Тому що коли ти маєш крутий досвід чи бачиш певні фантастичні речі, хочеться розділити цей момент із тими, кого любиш. Але натомість я намагаюся фокусуватися не на тому, що я сумую, а на тому, що я можу в цей час зробити, бути залученим у те, що відбувається навколо мене в моменті.

Вважаю, що не можна витрачати час на космічній станції, поринаючи у відчуття самотності та сумування. Натомість це фантастично – просто поглянути в ілюмінатор і побачити цілу Європу чи цілу Австралію, або 16 разів на день спостерігати схід сонця.

– Яка найважливіша річ для астронавта?

– Піклуватися одне про одного. Ви – невелика група людей, яка намагається зробити щось дуже складне й небезпечне. І ви зможете досягти успіху, якщо будете командою і працюватимете разом та допоможете одне одному розкрити вміння й таланти.

– Чимало людей мріють про те, щоби побувати в космосі. А про що мрієте ви?

– Життя надзвичайно цікаве, і ми щоденно стикаємося з викликами, які змушують шукати рішення. Але дуже важливо не забувати мріяти. Наші мрії змінюють нас і роблять тими, хто ми є, коли намагаємося їх реалізовувати.

Коли я був маленьким, я також мріяв стати астронавтом. Але тоді я задумався: чого я маю навчитися й що знати. Так я прийшов до того, щоби стати інженером та розбиратися в тому, як працюють складні механізми й системи. Далі я мав стати пілотом, щоби керувати кораблем. Я подумав також про те, що маю навчитися плавати та займатися дайвінгом, аби краще витримувати тиск. Для мене мрія – це виклик до того, як треба змінитися, щоби її реалізувати.

Потім я мріяв про те, щоби вивчити французьку, і нині я добре нею розмовляю. Далі мені захотілося написати книгу, і я навчився цього й навіть опублікував книжку про різницю між страхом та небезпекою. А потім я задумав написати трилер, і я зробив це так, що книжка зараз продається в усьому світі.

Уявіть, я – звичайний хлопчик із Канади, який пілотує літаки й космічні кораблі та добре розбирається в інженерії. Я навчився писати книжки. Я постійно вчуся чогось нового. І я завжди лишаюся тим самим маленьким хлопчиком, захопленим світом, мрійливим і таким, який шукає шляхи здійснення своїх мрій.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”