Напишіть нам

Всі теми

Виросла в горах, важила 44 кг і дружила з Лесею Українкою: 52 факти про Кобилянську до її дня народження

“Коли ти розумієш письменника чи письменницю як людину – тоді про це можна розповідати дітям. Тільки так вони відчують щирість. А ще про цих людей треба розповідати простими словами, відходити від пафосу, але не принижуючи. Бо це, справді, великі люди. Тому й великі, що поєднали в собі звичайні людські риси й талант”, – пояснює Юлія Микосянчик, старша наукова співробітниця Чернівецького літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської.

“Нова українська школа” поговорила з Юлією про те:

  • чому Ольгу Кобилянську цікавила тема емансипації;
  • як вона зробила пропозицію чоловікові жити разом;
  • про 3 її інсульти:
  • та наснагу встигати все.

Далі – пряма мова.

ПРО НАРОДЖЕННЯ Й СІМ’Ю

  1. Офіційна дата народження Ольги Кобилянської – 27 листопада 1863 року. А насправді це сталося 26-го листопада. За сімейними переказами, Ольга народилася пізно вночі з 26-го на 27 листопад у містечку Ґурагумора (нині – Румунія). Їй дали подвійне ім’я Ольга-Марія.
  2. Тато українець, мати напівполька, напівнімкеня. Класично на той час тато працював і забезпечував всю сім’ю. Зрештою, підрахував, що працював 47 років, 1 місяць і 2 дні. Мати домогосподиня, мала тільки домашню освіту. Кобилянські народили й виховали 7 дітей. Ольга четверта дитина.
  3. Тато був суворим, стриманим, відповідальним і дещо деспотичним. Натомість мама для Ольги Кобилянської символ доброти, ніжності й любові. Леся Українка назвала мати Ольги Кобилянської Святою Анною. Як пише Ольга в автобіографії: “Те не доконав у нашому вихованні тато суворістю і консеквентністю, те доконала мама любов’ю і ніжність. Чого не доконав батько у вихованні на дітях своєю повагою, строгістю і фанатичною консеквенцією, те довершила вона своїм супокійним розумом, лагідним наказом, погладженням, повним любові”
  4. Найбільше Ольга спілкувалася з найстаршим братом Максимом. Юліан часом дратував Кобилянську, бо йому було дуже легко в житті. Сестра Євгенія була знатною красунею, але це не бентежило Кобилянську. До того ж Ольга опікувалася трьома молодшими братами. Загалом усі брати й сестри підтримували й хвилювалися одне про одного.

ПРО НАВЧАННЯ, ТВОРЧІСТЬ Й ПЕРЕХІД НА УКРАЇНСЬКУ

  1. Кобилянська мала лише початкову освіту, закінчила так звану нормальну школу в Кимпулунзі. Є припущення, що у 1–2 класі вона навчалася не в школі, а вдома під наставництвом старших братів.
  2. У 3–4-му класах Ольга ходила до школи. Набір предметів був дуже схожий до сучасної початкової школи. Навчання відбувалося німецькою мовою, також Ольга вивчала румунську, знала польську й українську. Лише з одного предмету й лише у 3-му класі в неї були проблеми з арифметикою.
  3. З чого почалася творчість Кобилянської? У своїй автобіографії вона пише: “Одного разу я взялась за перо”. Однак це сталося не просто у неї був хороший бекграунд. Ольга малювала, любила музику, захоплювалася театром…
  4. Перший прозовий твір повість “Гортенза, або нарис із життя однієї дівчини” датується 1880 роком. Тобто Кобилянській було 17 років. До цього вона писала поезії, усні казки й легенди. Також зізнавалася: “Мої особисті переживання відігравали немалу роль у моїх писаннях”.
  5. Спочатку Кобилянська писала потайки й не знала, з ким поділитися цим. Паралельно вела щоденник. На початку 80-х у її оточенні з’явилася Софія Окуневська. Їй Ольга розповіла, що пише. А Софія була кузиною письменниці Наталії Кобринської. Так, Софія написала першу рецензію на “Гортензу”. Її зауваги були дуже слушні: що треба писати із життя й українською мовою (оскільки твір був написаний німецькою). Кобилянська дослухалася до порад.
  6. Чи не в кожній героїні творів є риси Кобилянської. З часом коло тем, які її цікавлять, розширюється. Наприклад, з’явилася тема емансипація (урівняння жінки в правах із чоловіком, можливість для жінки здобути освіту, працювати).

Джерела зацікавленості емансипацією можна знайти в багатьох чинниках. По-перше, у родині було 5 хлопців і 2 дівчат. Ольга здобула лише початкову освіту. Батько бачив її життя інакше: вміти читати, писати, вести господарство, вийти заміж, а далі діти й чоловік. Тобто про реалізацію чи талант взагалі не йшлося. А от 5 братів мали гімназійну й вищу освіту.

Можливо, Ольга не хотіла повторити долю матері, яка вийшла заміж в 19 і майже 20 років була “в декреті” з дітьми, займалася вихованням і господарством. До того ж Ольга уявляла себе іншою, а це вимагало реалізації. І для того, щоби жінка мала право на самореалізацію, треба було змінити суспільні звички й обставини, у яких перебуває жінка.

  1. Кобилянська була учасницею жіночого “Товариства руських жінок на Буковині”. Кажуть, що вона була однією з його ініціаторок. У юності ставила собі за мету стати кимось величним для жінок і “освобождающим їх із кайданів”. Вона вплинула на свідомість людей, які читали її твори, наголошуючи, що жінка це людина, яка має однакові із чоловіком права. Зокрема, це питання порушується в першому друкованому творі Кобилянської “Людина”. Так поволі відбувається тиха революція.
  2. Перехід на українську мову стався, зокрема, через любов. Вона закохалася в щирого українця Євгена Озаркевича. А Євген рідний брат Наталії Кобринської. Кобилянська від Софії дізналася, що його ідеал це освічена українка.

Також на неї вплинуло оточення, яке знайомило її з українською літературою. А ще українська була розмовною в її родині. Попри те що тато був австрійським чиновником, він спілкувався тільки українською зі своїми дітьми.

  1. У Кобилянської є твори, які мають варіанти на різних мовах. Наприклад, німецькою й українською написана “Природа”.

ПРО ЛЮБОВ

  1. У листі до Кобилянської хтось писав: “За що вас люблю – це за стан вашої постійної закоханості”. Йдеться і про закоханість і в життя, і в природу, і в чоловіків. Багато віртуальних романів живили її фантазію, а це було потрібно для творчості.
  2. Юнацьке кохання Ольги Кобилянської з Євгеном Озаркевичем не склалося. Євген цікавився питанням емансипації, Ольга розуміла, що бачить у ньому однодумця. Обоє цікавилися літературою, він був студентом Віденського університету й був цікавим співрозмовником.
  3. Далі був Осип Маковей. Він настільки припав їй до серця, що саме цьому чоловікові Ольга зробила пропозицію спільно жити й почати життя спочатку. Пропозиція була виваженою, оскільки Кобилянська була знайома з Маковеєм 6 років. Це був сміливий крок. Втім, вона не отримала тієї відповіді, на яку чекала. Ще довго Ольга Кобилянська шукала в собі причини відмови.
  4. Її гнітила різниця у віці з Маковеєм. Він був 1867-го року народження, а вона 1863-го. Частково вона бачила причину відмови в цьому. Раніше вона збрехала йому про свій рік народження. Сталося це так: Осип писав критичну статтю про Ольгу Кобилянську, і йому були необхідні її біографічні дані. Він запитав її, якого вона року, а вона відповіла, що 1865. Пан Маковей кілька років вважав, що вона 65-го року народження, а загал українців так вважав ще кілька десятиліть.

Коли Кобилянська зробила пропозицію, то вирішила відкрити Маковею цю таємницю. Але Маковей на це не зважав. Проблема була глибинна: чоловік не мав того ґатунку почуттів, який мала Ольга. Та вона однаково сподівалася, що вони зможуть бути разом, але так не сталося.

  1. Маковей одружився із жінкою, на ім’я Ольга. Злі люди кепкували, що одружився з Ольгою, та не з Кобилянською. Ольга Кобилянська в листі до Лесі Українки називала дружину Маковея “Грубий елемент”. А Маковей у своїй автобіографії писав таке: “Найрозумнішим кроком у моєму житті було моє одруження. Ніхто стільки добра мені не зробив, як моя дружина”.
  2. Ольга часто уникала інтимних тем. У її листах трапляється: “Я б могла вам більше сказати, але про це усно”. Останню крапку вона поставила, коли їй було за 50. В автобіографії вона пише про повість “За ситуаціями”, яка була опублікована після Першої світової війни: “У ту новелу вложила я послідні лілії своєї душі й молодих іще почувань”.
  3. Почуття Остапа Луцького до Кобилянської називають романсом. Він був молодший від неї на 20 років, але в його почуттях простежувалося якесь лицарство.

ПРО ЗАРОБІТОК І ОРЕНДОВАНІ БУДИНКИ

  1. Вона заробляла творами, але не стільки, щоби вистачало на життя. Хоча й Кобилянська, і Лесі Українка обстоювали тезу, що письменник це людина, якій треба одягатися, відпочивати, мати свої гроші.
  2. Найбільше коштів було з утримання батька, оскільки Ольга не вийшла заміж. Після смерті батька Кобилянська успадкувала і гроші, і майно від своїх батьків. Вона була основною спадкоємицею, оскільки жила з батьками й допомагала їм.
  3. У Димці Чернівецької області був будинок, трохи землі й лісу, який завжди був в оренді – із цього також годувалися Кобилянські. Вони не мали власного дому, а постійно винаймали помешкання. Довго в Ольги не було поняття “рідні стіни”. І лише будинок у Чернівцях, де нині працює музей письменниці, Ольга купила за гонорар за 9 томів творів, які видали в Харкові у 1927–1929 роках.
  4. Коли Кобилянські винаймали будинки, мали кілька кімнат у своєму розпорядженні, а в суборенді в них були чи гімназисти, чи студентки.

ПРО ДІТЕЙ

  1. Ольга хотіла мати дітей. У своєму щоденнику вона розмірковує про те, як вийти заміж, мати дітей, віддати себе дитині, виховувати її. Але в житті все склалося інакше: вона не вийшла заміж, а мати дитину поза шлюбом для неї було неприйнятно.
  2. В Ольги була названа донька й водночас племінниця. У її брата Олександра з’явилася позашлюбна дитина, яку не могли офіційно визнати батьки. Мати передоручила дитину татові. Так дівчинка опинилася на руках у сестер Кобилянських, а згодом її офіційно удочерила Ольга. Дівчинку звали Олена. У сім’ї її ніжно називали Галюсею, оскільки ім’я виникло від “Гелена”.
  3. Олена знала свою історію й іменувала Ольгу “тетою”. У них були справжні взаємини доньки й матері. Ольга була наставницею для Олени, турбувалася про дитину. Коли Кобилянська мусила часто їздити на лікування після інсульту 1903-го року, вона писала додому й запитувала: “Як мала? Чи нічого не турбує?”. А ще привозила їй подарунки.
  4. Олена вийшла заміж і мала дітей. Вони жили з Ольгою в останні роки, доглядали її у важкий час, вона обожнювала своїх онуків.

ПРО ЗОВНІШНІСТЬ, ХАРАКТЕР, УЛЮБЛЕНІ ОДЯГ І ЇЖУ

  1. Ольга, аналізуючи сама себе, писала: “Я замкнена з природи”. Вона була врівноважена й писала, що коли матері відпускали дівчат на вечірки й знали, що там буде Ольга, то все буде гаразд. Це був знак якості на цю людину можна покластися.
  2. Точність, педантичність, скрупульозність це про неї. Ольга вміла розпланувати свій час, правильно його використовувати, усе встигати. Не могла повністю присвячувати свій час літературі. Вона жила з батьками, а тому мала вести хатнє господарство, доглядати батьків, допомагати.

На Кобилянській було багато обов’язків і вона на це скаржилася. Наприклад, в 1898–1900 вона інтенсивно писала: “У першій половині дня, коли б я найрадше писала, мушу варити, підмітати, газдувати. А по обіді я лиш можу читати й писати – і те, якщо гості не заберуть мого часу”. Вона була “жайворонком”, але життя складалося так, що вона мала працювати з літературою в другій половині дня.

  1. Ольга Кобилянська дуже раціонально й ощадливо вела господарство. Як зазначили її знайомі, в Ольги немає нічого зайвого й нічого не пропадає.
  2. Кобилянська оцінювала себе об’єктивно, іноді комплексувала, іноді ні. У щоденнику, коли їй було за 20, пише: “Я не гарна, але чоловікам подобатись вмію”. В інший час пише й запитує себе, чому вона така нещаслива, і робить висновок, що все тому, що вона негарна.
  3. Вона була небагатослівна, стримана, врівноважена, вміла влучно поставити запитання і слухати людей. Влучно і вчасно радила, вміла приваблювати своїм інтелектом.
  4. Чорноволоса, чорноока, мала матовий відтінок шкіри, тонкі риси. Носила стриманий одяг, любила темні тони, хоча не відмовляла собі в ясно-зелених сукнях. Одна з її близьких приятельок, коли вперше побачила Кобилянську, була вражена дисонансом між письменницею (серйозною людиною) і яскраво-зеленою сукнею, яку вона одягла.
  5. Під час знайомства завжди помічали її очі й погляд. У декого виникало враження, що Ольга знає про тебе більше, ніж ти про себе говориш.
  6. У їжі була невибагливою. У 27 років вона мала 44,5 кг ваги. Була невисокою.
  7. Її зять зазначив, що Ольга віддає перевагу рослинній їжі, злакам, каші. З м’яса найбільше любила птицю. У Чернівцях говорили, що Кобилянська “знову на вечерю мамаличку має”. Це каша з кукурудзяної крупи на воді, її можна подавати з молочними продуктами, тертим сиром чи шкварками. Якщо додати мармелад, буде солодка мамаличка. Любила фрукти й овочі.

Ольга пережила Першу світову війну в Чернівцях, а це голод і холод. Пізніше в неї виникла думка, якою вона ділилася з усіма: “Якщо ти маєш борошно, картоплю і жири, а на додачу – дрова, то можна пережити будь-яке лихоліття”.

  1. Любила солодощі: цукерки, тістечка. У неї все було раціонально: можна все, тільки потрохи.

ПРО ХОБІ

  1. Читання. Це те, на чому вона виростала. Це для неї було й хобі, і потреба. У юності, завдяки тому, що читала, вона пізнавала світ.
  2. Малювання. Вона малювала з прицілом аби заробити гроші. Пригадує, як вони малювали з братом Степаном, у якого був дар художника. У музеї в Чернівцях зберігається багато його робіт. А малювали й потайки продавали малюнки, щоби купити кукурудзу й нагодувати голубів.
  3. Музика. Від музики Ольга внутрішньо шаленіла. Практично кожен твір Кобилянської мав свій саундтрек у кожному з них звучала якась мелодія. Наприклад, новела “Меланхолійний вальс”, який вивчають у школі, має навіть структуру вальсу. “Фантазія експромт” це назва і її твору, і твору Шопена, який її вразив. Вона володіла цитрою, трохи грала на фортепіано, співала. Любила відвідувати концерти.
  4. Верхова їзда. Вона не розцінювала це як спорт. Це було те, чого вона хоче навчитися, те, чим володіють чоловіки. То чому вона не може спробувати?
  5. Альпінізм. Вона виросла в горах, писала, що іноді бували такі місяці, що день не минав, аби вона не залізла на якийсь верх, між скелі чи не скупала ноги в гірському потоці. Часом на такі прогулянки вона кликала й товариство.
  6. Театр. Вона хотіла стати акторкою аби мати гроші й побачити світ. У Кимпулунзі вона гуртувала молодь навколо театру, вони ставили вистави, Ольга грала головні й другорядні ролі.

Якось у неї виникла думка запропонувати свою кандидатуру театру товариства “Руська бесіда” зі Львова. На листа-пропозицію, який писала під її керівництвом її сестра, вона отримала відповідь, що її запрошують у Дрогобич. Вони хотіли її побачити, готові були взяти театр за умови, якщо вона отримає дозвіл батьків. Кобилянська наткнулася на цю умову, як на стіну. Вона навіть не уявляла, як розкаже про це батькам і як вони відреагують. Тому розпрощалася зі мрією стати акторкою. Натомість твори Кобилянської напрочуд сценічні, а це лише підтверджує, що їх писала нереалізована актриса.

Також вона хотіла інсценізувати твір “В неділю рано зілля копала…” і зверталася із цим до Лесі Українки. Писала: “Я можу із цією пропозицією звернутися або до вас, або до Івана Франка. І добре, щоби головну роль відіграла така актриса, як Марія Заньковецька”.

  1. Коли з’явилося кіно, Кобилянська стала кіноманкою. Зазвичай ходила на фільм тричі: уперше для загального ознайомлення, вдруге придивитися до гри акторів, а втретє стежити за конкретним актором. Особливо їй подобалося німе кіно.
  2. Спіритизм. Вона брала участь у спіритичних сеансах. Вона в це вірила й казала, що добрим медіумом була її сестра Євгенія. Часто вона передавала Євгенії список запитань. Наприклад, чи перекладе домогосподарка пічку в кімнаті брата й чи вийде вона заміж за пана М.
  3. Любила трактувати сни, вірила в знаки. Наприклад, “Земля” наскрізь містичний твір, побудований на передчутті, злому знакові.
  4. Любила товариство. Її зять згадував, що в 30-х роках вона кликала приятельок у кабінет-вітальню, зазвичай щосуботи, і влаштовувала посиденьки за чаєм і тортиком. Обговорювали, як зять іронізує, найважливіше: хто одружився, а хто розлучився, хто й де вінчався, що люблять їхні чоловіки, що у світі робиться. Жінки, як правило, були учасниками різних товариств, тому також говорили про те, як допомогти тим, у кого чогось немає.
  5. Їй щастило на друзів ще з юності. Серед подруг була й Леся Українка. Їхня дружба цікава з погляду статистики: 14 років спілкування, 3 зустрічі, і єдина нагода зробити фотографію, де вони двоє – в 1901 році в Чернівцях. Одну фотографію Леся Українка тримала в себе на робочому столі, а іншу Ольга тримала в себе в альбомі. Вони розуміли одна одну. Леся Українка стала свідком признання-пропозиції Кобилянської. Вона підтримала Ольгу й розраджувала її. Коли Ольга у відчаї запитувала, навіщо вона це зробила, Леся Українка казала, що вона зробила так, як зробила б кожна людина, щоби бути щасливою.

Леся Українка говорила про Ольгу Кобилянську, що та належить до людей, що не лізуть силоміць у душу й не відпихають холодністю.

ПРО ХВОРОБИ Й СМЕРТЬ

  1. Інсульти це прокляття Кобилянської. Перший інсульт трапився в 1903-му році, коли їй не було ще і 40 років. Це сталося за обідом, як пригадував її брат, Ользі раптом стало погано, і вона сповзла зі стільця, не могла вимовити й слова. Інсульт поділив її життя на “до” й “після”. До того вона намагалася все встигнути й осягнути. А після зрозуміла, що безпорадна, що за нею не буде кому доглядати в разі чого, вона неодружена й не має дітей, батьки старенькі й хворі.

На допомогу прийшов брат, приїхала сестра, яка мешкала недалеко від Чернівців. Вона іронізувала й писала Маковеєві (вони продовжили спілкуватися), що “приходять “наші”, стоять біля мене, начебто я вмираю, кивають головою”. Це співчуття боляче торкало. Далі вона пише, що, як вийде із цього, змінить своє життя і буде більше уваги приділяти собі. Зрештою, вона це зробила. Після 1903-го року вона поволі одужувала, їздила на лікування, менше хапалася за все, ставилася до всього поміркованіше.

  1. Наступний інсульт стався в 30-х роках. Тоді їй було кому допомогти. Біля неї були названа донька, чоловік доньки, який став другом і секретарем. Завдяки йому, зокрема, цікаві подробиці дійшли до нас.
  2. Третій інсульт стався в 1942 за 10 днів до смерті. Ольга Кобилянська померла 21-го березня в суботу о 13:30. У кабінеті письменниці є годинник, який тоді ж зупинили.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Зображення: “Нова українська школа”

Матеріали за темою

Обговорення