Напишіть нам

Всі теми

Як адаптувати дитину на новому місці, якщо ви вимушено переїхали. Поради психологів

За даними Управління Верховного комісара ООН, з початку воєнних дій за кордон виїхали понад 3 млн українців. Точних даних щодо переміщення родин всередині країни немає, але, за словами київського мера Віталія Кличка, тільки столицю покинув кожен другий мешканець.  Переселенці здебільшого – це жінки й діти, котрі змушені адаптуватися та принаймні тимчасово будувати нове життя в безпечніших умовах.

Про те, як допомогти дітям адаптуватися на новому місці, “Нова українська школа” поговорила з психологинями Анастасією Абмановою та Вікторією Горбуновою. Експертки радили:

  • як організувати побут на новому місці, щоби дитина якнайшвидше перестала відчувати стрес, про що і як говорити?
  • як комунікувати з дитиною, коли вона опинилася в новому місці без батьків чи близьких людей?
  • що робити, коли дитина закривається й відмовляється спілкуватись?
  • коли варто відновлювати навчальні заняття та як допомогти адаптуватися до нового мовного середовища?

ЯК ОРГАНІЗУВАТИ ПОБУТ, ЩОБИ МІНІМІЗУВАТИ СТРЕС

Побут та щоденний розклад дитини має бути організований так, аби бути максимально схожим на той, який вона мала вдома, кажуть експертки. Тобто мають бути й заняття, і гра, і прогулянки (причому вони надзвичайно важливі саме в цей період).

Зрозуміло, що й батькам на новому місці завжди непросто, вони мають купу справ та проблем. Проте їм варто пам’ятати про базові потреби своїх дітей.

“Насамперед це повноцінні сон та харчування, фізичні вправи, свіже повітря й навчання. Я би рекомендувала скласти такий розпорядок дня, який би передбачав усі ці моменти. Записати його на аркуші, аби не тримати в голові, та розмітити десь на видному місці. Тоді й дитина матиме розуміння, за яким принципом відбуватиметься її нове життя, і це суттєво знизить вплив на неї стресового чинника”, – зазначає Вікторія Горбунова.

“Рутинні ритуали мають містити в собі тілесні практики, – додає Анастасія Абманова. – Обтиратися рушником більш активно, ніж зазвичай, піклуватися про домашніх улюбленців, гладити їх, складати речі та іграшки, бігати босоніж чи купатися у водоймах, якщо погода в місці вашого перебування дозволяє, обійматися з рідними тощо.

Варто приділити особливу увагу харчуванню, бо саме воно може сприяти швидшій інтеграції дитини в нову обстановку. Варто, з одного боку, намагатися лишатися в межах звичної харчової традиції, тобто намагатися готувати для дитини страви, до яких вона звикла вдома. Але з іншого – поступово вводити в її раціон нові продукти.

Це введення має бути свідомим для дитини. Наприклад, якщо вона ніколи не пробувала манго, то нехай потримає його в руках, понюхає, обережно постискає, спробує. Цей процес вмикатиме поступово її інтеграційні та когнітивні здібності, що значно пришвидшить адаптаційний період”.

Також варто дотримуватися домашніх побутових ритуалів або, якщо вони недоступні, починати створювати нові – посидіти ввечері з горнятком чаю, обіймаючись, вкласти спати улюблену іграшку, приготувати одяг на ранок тощо.

Якщо дитина – підліткового віку й вихована в дусі патріотизму, варто дати їй можливість долучитися до волонтерства. Наприклад, підтримка кібератак чи активного спілкування з однолітками з інших країн, аби донести інформацію про те, що зараз відбувається в Україні. Проте батьки мають контролювати кількість часу, що дитина проводить за такою діяльністю, адже життя підлітка не може складатися виключно з воєнних подій. Однієї-двох годин волонтерської діяльності для дитини цілком достатньо.

Важливо відслідковувати, скільки часу дитина проводить у соцмережах та за переглядом новин, адже перевантаження дитячої психіки інформацією та емоційне навантаження в умовах призвичаювання до нового місця, безумовно, має важкі негативні наслідки.

ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ, АБИ ЗНИЗИТИ ЇЇ ТРИВОЖНІСТЬ

Діти через свій вік дуже адаптивні, їм доволі легко пристосуватися до нових умов, каже Вікторія Горбунова. Але, з іншого боку, вони дуже добре “зчитують” емоційний стан своїх близьких, тому найперше завдання дорослих – заспокоїтися самим чи принаймні транслювати дітям упевненість.

Обов’язково треба проговорити з дітьми, що відбувається, де вони перебувають та дати їм “горизонт майбутнього”.

“Діти сприймають зовнішній світ через історії, і коли близький дорослий не розповість дитині цю історію, вона зробить це сама для себе. Така дитяча уявна історія може виявитися набагато страшнішою за реальну. Саме тому пояснювати все, що відбувається, надзвичайно важливо, якщо ми хочемо знизити рівень стресу в дитини”, – наголошує психологиня.

Так само є думка, що людині, яка пережила травматичний досвід, не можна говорити про те, що все буде добре, адже насправді ніхто не зможе їй цього гарантувати. Проте це не стосується дитини, адже її вік потребує впевненості в завтрашньому дні. Тому батькам варто заспокоїти дитину й помріяти разом із нею про те, яким буде їхнє життя після нинішніх подій.

“Варто наголосити, що дитина не винна в тому, що обставини змінилися, – підкреслює Анастасія Абманова. – Проговорити, що бувають позитивні (з’явилися неочікувані вихідні й родина поїхала на море), нейтральні (магазин був закритим і ми поїхали в інший) та негативні обставини, які впливають на зміну планів та життя. Обов’язково також треба дати опору у вигляді дорослого – не ти опинився в нових обставинах, а ми з тобою разом. Зміна обстановки для дитини найчастіше – це пригода, у якій можна віднайти позитивні моменти та переживати їх разом”.

І, нарешті, варто обговорити з дитиною правила поведінки на новому місці.

“Нині часто трапляється, що доводиться ділити житло з іншими людьми, чий спосіб життя може відрізнятися від вашого. Тому варто проговорити це з дитиною заздалегідь – можливо, тут не можна надто голосно говорити, тупотіти, треба додатково прибирати за собою чи організація певних гігієнічних процедур відбуватиметься по-іншому, аніж удома.

Рекомендую також не лише проговорити, але й потренувати такі собі “правила кризової поведінки”: поки ми живемо тут, ти спочатку швидко робиш те, що я тобі кажу (не йди, зупинись, замовкни, підійди тощо), а вже потім я тобі пояснюю, чому саме так треба було зробити”, – пояснює Вікторія Горбунова.

Якщо дитина закривається й відмовляється спілкуватися, у жодному разі не треба її силувати до цього, кажуть експертки. Мовчання дитини може бути результатом шокового стану: є чимало історій, коли саме пригнічення мовленнєвої діяльності в дітей ставало першою реакцією на травматичні події.

Тому варто створити навколо дитини доброзичливу атмосферу, за можливості відновити приємні домашні ритуали – спільні прийоми їжі, чаювання, масажі або переднічні читання книжок, перегляд фільмів. Не треба примушувати дитину до розмови, але обов’язково демонструвати свою відкритість і готовність до діалогу тоді, коли вона сама цього схоче.

Травма війни – серйозний глибокий процес, який матиме вплив не лише на нас і наших дітей, а ще на кілька поколінь за на ми. І тому в жодному разі не можна намагатися лікувати наслідки самостійно, потрібна допомога фахівців. Нині працюють чимало волонтерів та фахівців цього профілю, тому варто просити про допомогу. З іншого боку, найперше, що потрібно дитині, яка закрилася в собі, – відчуття безпеки. Її треба більше обіймати, приділяти увагу й дати трошки часу на те, щоби вона прийшла до тями.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА ОПИНИЛАСЯ ОКРЕМО ВІД РІДНИХ

Насамперед важливо дати розуміння, хто з дорослих на цей період буде виконувати роль опікуна, до кого можна звертатися з проханнями, по допомогу, кому звітувати чи в кого просити дозволу. Це важливо для дитини будь-якого віку, яка опинилася без рідних людей поруч.

Коли йдеться про підлітковий вік, перебування без батьків може трансформуватися в абсолютно різні емоції – від сорому до остраху та агресії.

“Треба дати дитині можливість проговорити всі свої почуття та емоції, допомогти назвати їх та пояснити, що кожна з них має право на життя і є абсолютно нормальною для людини в такому становищі”, – зазначає Вікторія Горбунова.

Дуже корисно організувати зв’язок дитини з рідними, коли є така можливість. Аудіо, а ще краще відеодзвінки, причому чим регулярнішими вони будуть, тим легше дитина адаптуватиметься до нового місця перебування. Варто запропонувати їй до таких “зустрічей” із рідними підготувати так звану “скриньку подій” – спогадів про те, що відбувалося з нею від моменту попередньої зустрічі, що він чи вона робили, чого вдалося навчитися чи досягти. Це допоможе не зациклюватися в розмові на сумуванні та негативних емоціях від розлуки, а спрямувати мислення дитини на конструктив.

КОЛИ ПОВЕРТАТИСЯ ДО НАВЧАННЯ ТА ЯК АДАПТУВАТИСЯ ДО НОВОГО МОВНОГО СЕРЕДОВИЩА

Повертатися до занять потрібно тоді, коли дитина готова до цього, переконана Вікторія Горбунова. Діти більш гнучкі, ніж дорослі, у них стабільніша нервова система, вони швидше адаптуються. Але навчання – процес, який не варто переривати навіть за тих обставин, що маємо сьогодні.

Проте в умовах небезпеки чи нестабільності дитина не може засвоювати складну інформацію. Варто пам’ятати, що в стресових умовах дитині може знадобитися більше часу на відпочинок.

“Наразі треба брати до уваги, що першочергове завдання школи – підтримати дитину та відволікти її від того, що відбувається навколо, особливо коли йдеться про тих, хто були змушені переїхати й тимчасово пішли в нові школи. Тому говорити про глибину засвоєння знань у таких умовах не на часі, – каже Анастасія Абманова.

Первинне завдання вчителя – згуртувати дітей та створити безпечне середовище для всіх, хто долучилися. Найкраще цьому сприятимуть заняття з мистецтва та арттерапії. Поступово можна залучати дітей до вивчення окремих дисциплін, насамперед тих, що дитині даються легко чи викликають зацікавлення.

Примушувати дитину до вивчення певних предметів чи вимагати від неї якихось досягнень – це взагалі неприпустимі поняття. Коли дорослий вимагає від дитини засвоєння знань на певному рівні, це означає, що він намагається вдовольнити власні амбіції, а інтереси дитини лишаються поза увагою. Ба більше, коли йдеться про дитину, що перебуває в стресовому стані”.

Психологині радять, якщо родина опиняється за кордоном у новому мовному середовищі, обов’язково долучати дитину до вивчення іноземної мови.

“Це ідеальне середовище для перемикання від стресу, – каже Вікторія Горбунова. – Нейронні мережі, які залучені в опануванні іншої мови, кардинально відрізняються від тих, які працюють у використанні рідної. Коли ми говоримо українською, мислимо, висловлюємо думки, то в нас задіюються емоції та емпатія.

Використання іноземної мови функціонує в когнітивному режимі. Це означає для дитини, що навіть розмови іншою мовою про те, що їй довелося пережити під обстрілами чи на окупованій території, даються психологічно набагато легше, сколихають менш інтенсивні емоції.

Не варто віддавати дітей у школу одразу після приїзду, треба дати їм час на адаптацію, але вже за кілька днів чи тиждень дитина може йти в місцеву школу. І як свідчить практика, уже за місяць-півтора дитина буде активно спілкуватися новою мовою та вирішувати нею, як мінімум, побутові питання”.

Ба більше, що в європейських країнах давно активно формується мультинаціональне середовище, тому в більшості освітніх систем розроблені так звані welcome-програми, які допомагають дітям-іноземцям швидко адаптуватися в мовній та культурній традиції країни перебування. Це означає, що українським дітям підуть на зустріч у місцевій школі та допоможуть швидко влитися в колектив та почати опановувати нову мову. З іншого боку, щодо предметів, де використовують не лише мовні навички, але й загальноприйняті символи (наприклад, математика, фізика), діти будуть почуватися вільніше.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – ArturVerkhovetskiy, Depositphotos

Публікація підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

Матеріали за темою

Обговорення