Як на уроках працювати з художніми та публіцистичними текстами: добірка цікавих методів

Робота з текстом у школі не повинна обмежуватися читанням та переказом. Учнівство має розуміти, використовувати, оцінювати й осмислювати різні письмові тексти для досягнення певних цілей, а також розширювати знання і читацький потенціал.

Саме в цьому й полягає читацька грамотність за визначенням міжнародного дослідження якості освіти PISA. Щоби покращити її рівень, вчителям важливо не обмежувати учнів лише роботою з художніми текстами, а знайомити їх і з іншими видами.

Зокрема, над розробленням методичних інструментів для роботи з художніми та публіцистичними текстами працювали експерти “Національного проєкту: пишемо есе”, від ГО “Смарт освіта”. Усі рекомендації можна знайти в методичному посібнику “Як навчати писати різні види есеїв у школі”.

Частиною методик та порад із “Новою українською школою” поділилися і тренери/ки проєкту – Ігор Хворостяний, Ольга Брюховецька та Марія Титаренко.

У новому матеріалі редакція “НУШ” спробувала розібратися:

• для чого учням потрібні вміння роботи з різними типами, стилями і жанрами текстів;
• які особливості роботи з публіцистичними текстами;
• на що звертати увагу під час читання художніх творів;
• які завдання пропонувати до / під час / після прочитання текстів.

ЯК РОБОТА З РІЗНИМИ ТЕКСТАМИ ВПЛИВАЄ НА ЧИТАЦЬКУ ГРАМОТНІСТЬ УЧНІВ

Пересічна людина сприймає читацьку грамотність як перетворення букв у склади, а потім – у слова. Однак це поняття значно ширше. Наприклад, міжнародне дослідження якості освіти PISA визначає читацьку грамотність як здатність розуміти, оцінювати, осмислювати письмовий текст для досягнення певних цілей, каже Ігор Хворостяний, генеральний директор директорату шкільної освіти Міністерства освіти й науки України, тренер “Національного проєкту: пишемо есе”.

“Досі чимало людей вважають, що якщо ти розпізнаєш букви й слова, то це означає, що ти вмієш читати. Однак таке переконання залишає учнів, а згодом майбутніх студентів, працівників без необхідних інструментів аналізу та осмислення в сучасному інформаційному суспільстві”, – додає Ольга Брюховецька, викладачка академічного письма в НаУКМА (спеціалізація – наукове письмо), тренерка “Національного проєкту: пишемо есе”.

• Адже, за її словами, ціль роботи з будь-яким текстом – розпізнати в ньому те, що потрібно, та знати, як саме цю інформацію можна інтерпретувати й застосувати в реальному житті. Ці вміння необхідні не лише для навчання в школах та вишах, а й загалом для подальшого життя, щоби уникнути проблем із розумінням текстів, знаходженням та інтегруванням інформації.

“З одного боку, читання – це складний процес декодування символів для отримання значення та розуміння написаного. З іншого – це значно ширше, ніж просто декодування, адже це конкретні зусилля, напруга уваги та думки. Наприклад, коли говоримо про художні тексти, то це певна зустріч із минулим, умінням вести діалог із ним та оживити це в сучасності”, – додає Ігор Хворостяний.

Водночас дослідження PISA не акцентує на різниці в типах текстів, натомість важливо, аби учні вміли осмислювати будь-який письмовий текст. Саме тому в завданнях PISA є і художні твори, і статті, й електронне листування, і графіки, і карти та інше різноманіття.

“Інакше кажучи, суперечка про художні/інформаційні, класичні/сучасні, українські/зарубіжні тексти не передбачає вибір “або-або”. Тут більше пасує логіка “і-і”. Адже й дорослих, і дітей у реальному житті оточують різні тексти”, – пише в посібнику “Подолання освітніх втрат. Методичні рекомендації та приклади уроків” Ігор Хворостяний.

Також під час читання текстів учні напрацьовують світоглядну базу, увиразнюють і масштабують свою картину світу, тренують мислення і творчу інтуїцію, врешті, ростуть, першочергово углиб себе,

додає Марія Титаренко, есеїстка, журналістка, медіадослідниця, кандидатка наук із соціальних комунікацій, тренерка “Національного проєкту: пишемо есе”. Тож чим різноманітніша ця читанка, тим різноплановіший саморозвиток.

Так, за її словами, художні жанри переносять у неповторні вигадані світи авторів, які, проте, часто базуються на пережитих досвідах. Такі тексти – про правду життя за посередництвом вигадки. Якщо ці тести написано вправно, ми віримо в них так, наче це і є справжня правда. А тому плачемо, коли фінал нещасливий, і радіємо, коли все закінчується хепі-ендом.

Натомість есеїстика, публіцистика, репортаж мають велику відмінність – вони не вигадані. Це тексти про правду за посередництвом фактів, аргументів, цитат, документування свідчень. До таких текстів ми звертаємося, коли хочемо дізнатись авторську позицію, думку про якесь питання чи проблему, правдиве відтворення реальної події тощо.

Публіцистичний текст – це здебільшого оперативна реакція-рефлексія на подію/проблему, тоді як художній текст – це переосмислення автором події/проблеми у вигаданій сюжетній канві. Це дві абсолютно різні творчі стратегії роботи, наголосила експертка.

ЯК ПРАЦЮВАТИ З ПУБЛІЦИСТИЧНИМИ ТЕКСТАМИ

Хоча частина підходів до роботи з текстами є універсальними, та не варто забувати й про специфіку кожного з типів, зауважив Ігор Хворостяний.

“Література як явище художнього порядку – це мистецтво слова, а мистецтво відображає дійсність та моделює її в художньому образі дещо інакше, ніж це робить, наприклад, наука. Тож коли ми працюємо з публіцистикою, то для нас найважливішою є не художність, а декодування для отримання значення”, – каже експерт.

Ефективне читання публіцистичних текстів, як розповіла Ольга Брюховецька, посилаючись на матеріали лекцій Джозефа Гарріса, складається з трьох етапів:

1. передчитання – швидке знайомство із текстом. Учням варто пояснити, що перш ніж читати текст від першого речення до останнього, його потрібно швидко проглянути – так би мовити, просканувати.

У дорослому житті, коли обсягу інформації буде ще більше, ця навичка допоможе заощадити багато часу, адже вона вчить зосереджуватися на найголовнішому. Таке перше знайомство дасть змогу зрозуміти загальну картину (що це за текст, яке його призначення, які символи там можна розпізнати тощо).

Однак такий інструмент більш притаманний саме для роботи з публіцистичними текстами, де потрібно ідентифікувати головну ідею та логіку розвитку подій. До художньої літератури його не радять застосовувати, адже там потрібно пережити емоції;

2. наступний етап – вдумливе читання тексту (важливо не проговорювати про себе слова, бо це уповільнює читання та сприйняття). Тут ми підкреслюємо важливі думки, з якими погоджуємося або ні, ставимо питання до тексту, записуємо свої коментарі, фіксуючи сторінки в тексті, щоби потім можна було до них повернутися. Також можна робити певні помітки в тексті (але не підкреслювати весь текст).

Основне завдання – узяти з тексту те, що нам потрібно. Учням можна заздалегідь проговорити, який саме фокус потрібно взяти й що саме треба шукати. Потім можна знову прочитати той самий текст, але шукати вже щось інше. У такий спосіб ми показуємо, що залежно від того, з якої позиції я читаю цей текст, він буде висвітлювати різні аспекти, наголосила Ольга Брюховецька;

3. фінальний етап – перечитування. Тут ми осмислюємо зміст прочитаного, зіставляємо з власними знаннями та досвідом. Учням можна поставити такі питання:

• що в цьому тексті їх здивувало, зачепило? Що було складне?
• із чим вони погоджуються, а із чим – ні?
• що в тексті вони почерпнули корисного тощо?

Ілюстративне фото: урок у Київській гімназії східних мов. Авторка – Марія Брикимова

Також, як додала Марія Титаренко, в есеїстичних та публіцистичних текстах можна пропрацьовувати аргументаційну базу і фактаж, засновки [судження, яке є підставою для висновку й необхідною частиною будь-якого висновку – ред.] і висновки, порівнювати “за” і “проти” у вказаній проблемі, підсилювати обрану позицію власними аргументами та прикладами.

У таких текстах цікаво простежити міждисциплінарність (або міжпредметну інтеграцію).

• Як думку автора підсилено аргументами й прикладами із різних сфер?
• Чи використано найсильніші аргументи?
• Що можна додати іще?
• А із чим би ви посперечалися?

Ілюстративне фото: обговорення тексту в Київській гімназії східних мов. Авторка – Марія Брикимова

Крім цього, важливо вчити учнів працювати й зі змішаними типами публіцистичних текстів, каже Ігор Хворостяний. Досить часто як у дослідженнях PISA, так і в ЗНО/НМТ у завданнях поєднують невербальний текст (графіки, діаграми, карти, рейтинги, списки) із вербальним. Тож навчити зіставляти ці два типи дуже важливо.

Якщо, наприклад, автор статті робить висновок, що найкращим закладом є заклад Х, а діаграма говорить про інше, то ми на підставі аналізу інформації можемо зробити висновок, що цей текст маніпулятивний. І тоді вміння працювати з текстами вже стає частиною медіаграмотності та інформаційної гігієни, що дуже важливо, особливо в умовах воєнного стану та інформаційної війни ворога, зауважує Ігор.

Водночас, за його словами, треба давати учням змогу самим стати творцями публіцистичних текстів – нехай вони створять рекламні оголошення, напишуть статтю, колонку, проведуть дебати, дискусії тощо. Це дасть їм змогу побачити особливості таких текстів та потренувати на практиці навички письма.

Загалом публіцистичні тексти добре тренують критичне сприйняття учнями матеріалу, вміння долучатися до діалогу/дискурсу, шукати свій голос, аналізувати власну позицію в якихось складних питаннях (як-от, наприклад, щодо вегетаріанства, використання одноразових речей, права на інформацію тощо), каже Марія Титаренко.

• Зокрема, у методичних розробках “Національного проєкту: пишемо есе” ви можете знайти докладно прописані стратегії й рекомендації з опрацювання зібраних художніх (написані сучасними українськими письменниками) та публіцистичних (зразки якісної аналітики для учнів) текстів на різних рівнях: від художніх прийомів до питань для обговорення в групі та пропозицій для інтерактивів у класі. Завантажити рекомендації можна за посиланням.

ЯК ПРАЦЮВАТИ З ХУДОЖНІМИ ТЕКСТАМИ

Художній текст, апелюючи до емоцій, є дуже важливим у становленні людини як особистості, каже Ігор Хворостяний. Тож за прагненням навчити дітей працювати з публіцистичними текстами, не варто нівелювати вагу художніх.

“У 2013 році вчені Ліверпульського університету провели нейродослідження, де за допомогою спеціальних приладів сканували активність мозку людини під час читання різних текстів. Дослідження показало, що складніша проза й поезія збільшують активність мозку, ніж той самий переказаний сенс в інформаційному тексті. Тобто художні тексти нас більше чіпляють і спонукають замислитися, переосмислити власний життєвий шлях”, – розповів експерт.

Під час роботи з такими текстами він радить звертати увагу на специфіку мистецьких явищ. Адже на відміну від фактів, які містить публіцистичний текст, художній усе ж складніший для ґрунтовного аналізу.

Загалом під час роботи з художніми текстами також важливо використовувати різні методики до, під час та після прочитання, каже Ігор Хворостяний:

• перед знайомством із твором важливо встановити перший зв’язок майбутнього тексту з емоційним досвідом та попередніми знаннями учнів. Наприклад, проаналізувати заголовок – нехай учні висловлять свої міркування, про що міг би бути цей текст, спрогнозувати, які герої в ньому можуть бути;

Ілюстративне фото: обговорення тексту в Київській гімназії східних мов. Авторка – Марія Брикимова

• під час читання важливо робити зупинки, звіряти рефлексію та розуміння прочитаного. Чи сподобався попередній абзац, якщо так чи ні, то чому? Що може трапитися далі? Якщо автор довго зосереджується на описі якоїсь деталі, чому він це робить, що дає це нам як читачам, чи подобається це учням тощо;
• також, як додала Марія Титаренко, у художніх текстах можна шукати й обговорювати використані художні прийоми, тропи, сюжетну структуру й колізію, коментувати вчинки героїв та їхні портрети;
• цікаво накладати моделі поведінки героїв чи розв’язки проблем на реальні життєві досвіди учнів. Фантазувати чи стратегувати: а як би можна було зробити інакше? Що було добре, а що – ні? Пропрацьовувати дотичні етичні проблеми, дебатувати навколо складних і неоднозначних питань, інсценувати уривки, “перевтілюватись” у персонажів і пояснювати проблему з їхнього погляду, додумувати альтернативні кінцівки;
• після читання можна встановити зв’язки з іншими текстами, продовжує Ігор Хворостяний. Якщо, наприклад, учні читають великий роман, то нехай пригадають, які ще є романи зі схожою проблематикою, чим вони відрізняються, чи актуальна проблематика твору сьогодні, як це пов’язано із життям учнів, які соціальні проблеми релевантні для українського суспільства, а які – ні тощо;
• також Ольга Брюховецька пропонує дати учням можливість максимальної свободи вибору – нехай вони самі ставлять запитання до тексту. Якщо відповіді приходять не одразу, то можна запитати, що їх найбільше зачепило в тексті. Тут учні з’являються як особистості, а не просто відтворювачі фактичної інформації, яку хоче почути вчитель чи вчителька.

“Ще часто в школах практикують після прочитання тексту написання творів, однак чимало тем є досить банальними та нецікавими учням. Тому тут теж варто дати право вибору – пропонувати учням теми, цікаві й важливі для самих дітей і підлітків. Наприклад, спочатку хай учні поставлять 10 запитань до тексту й на їхній основі виберуть найцікавіші для написання твору. Також можна влаштувати брейнстормінг”, – радить Ольга Брюховецька.

Ілюстративне фото: обговорення тексту в Київській гімназії східних мов. Авторка – Марія Брикимова

Цікавою є діаграма Джозефа Гарріса, де він виокремлює такі види роботи над текстами:

Більше про кожен із методів можна дізнатися в посібнику “Як навчати писати різні види есеїв у школі”.

Серед інших видів роботи над текстом Марія Титаренко пропонує “текст як кейс” – коротко розповісти про автора/ку (адже кожен текст має “обличчя” і добре буде знати авторів “у лице”). Відтак спочатку обраний текст представити в контексті творчості (і біографії) автора/ки.

“Наприклад, у “Національному проєкті: пишемо есе” Іван Андрусяк недаремно розкрив проблему дому через життя і поведінку пташок, адже він любить орнітологію і знає багато цікавого про птахів. А ось інша авторка так докладно прописала проблеми, із якими стикається героїня із порушенням слуху, адже й сама носить слуховий апарат”, – ділиться Марія Титаренко.

Далі розглядати вже сам текст: яка його структура, який початок і кінцівка, які найсильніші прийоми, а які, на думку дітей, недостатньо сильні і як їх підсилити.

• Чи перегукується вам цей текст із якимось іншим? Можливо, не з текстом, а з кіно, картиною, піснею тощо?
• Які три запитання ви б поставили авторові/ці про цей текст, якби вам раптом випала нагода його/її розпитати?
• Якби ви писали уявну відповідь на цей текст (або просто хотіли далі продовжити тему), якою би вона була?

Водночас Марія наголошує, що не варто акцентувати лише на біографіях митців чи переказі змістів текстів, натомість більше сконцентруватися на специфіці художності, показових характеристиках стилю, репрезентативності доби / літературного напряму тощо.

За її словами, переказ зазвичай спрямований лише на відтворення чийогось тексту, і це відтворення може бути машинальним (бездумним), а відтак цілком нерезультативним. Якщо йдеться про тренування критичного і творчого мислення, уяви, глибшу роботу з текстом, то вочевидь є ціла низка інших прицільніших і дієвіших вправ, технік та методик.

“Якщо йдеться про максимальне розпрацювання “кейсу”, я також прошу студентів пошукати й опрацювати якісь цікаві рецензії на текст або інтерв’ю авторів. У методичних рекомендаціях до Національного проєкту команда педагогів пропонує найрізноманітніші рівні роботи над текстом: лексичний, тематичний, проблемний, концептуальний, міждисциплінарний, інтерактивний, креативний…”, – додає Марія.

Ілюстративне фото: учні Київської гімназії східних мов працюють над текстом у групі. Авторка – Марія Брикимова

Водночас самі художні тексти мають бути теж різними, каже Ігор Хворостяний. Учні не повинні вивчати лише класику, варто знайомитися їх і із сучасною літературою, можливо, навіть різної художньої вартості/ґатунку.

“Бо в нашій освіті склалася традиція додавати в навчальну програму найдовершеніші класичні тексти. Це теж не зовсім правильний підхід, бо масова література як явище теж існує. А щоб у дітей формувалися естетичний смак, рефлексія щодо прочитаного, то потрібно виходити за межі лише найдовершеніших творів”, – зауважив експерт.

Крім цього, за його словами, у роботі з художніми текстами є й інша проблема – перевантажена програма. Якщо у вчителів є завдання пропрацювати 30–40 текстів за один навчальний рік, то в цих межах неможливо проаналізувати специфіку художності, адже тоді педагоги не виконають програму.

Кількість текстів для аналізу має зменшитися і МОН зараз працює в цьому напрямі, розповідає Ігор Хворостяний.

Для нас важливо вибудовувати компетентнісний підхід до навчання, це закладено в реформі НУШ. У читанні – це не зазубрювання фактів, а можливість розвивати наскрізні вміння, читацьку грамотність. І в цій системі не має бути місця для шаленої кількості текстів і створення кількісного підходу до вивчення літератури.

“Якщо ми хочемо формувати любов до літератури як мистецького явища, то маємо чесно сказати, що це складно зробити, якщо директивно від мене вимагають на завтра прочитати роман із 300 сторінок і ще й насолодитися ним”, – каже Хворостяний.

Але насправді процес роботи з текстом не обмежується самим текстом. Він виводить нас у множину сенсів, порозуміння із самими собою та світом довкола. Важливо це порозуміння пропрацювати, а не ігнорувати, констатуючи просто як факт, підсумував Ігор Хворостяний.

Нагадаємо, більше про роботу учнів із текстами та створення ними власних есе, можна дізнатися на сторінці “Національного проєкту: пишемо есе”.

“Національний проєкт: пишемо есе” реалізує ГО “Смарт освіта” за підтримки Grammarly, National Writing Project, Theirworld та Global Business Coalition for Education.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Фото: ГО “Смарт освіта”, авторка – Марія Брикимова