Напишіть нам

Всі теми

Як наші діти вчать українські мову, історію й літературу за кордоном

Малюють ментальні карти своїх міст, спілкуються про пережитий досвід і війну українською, вивчають етнографію й перебувають у колі однолітків, які також були змушені виїхати з України через війну, – так у минулому навчальному році упроваджували український компонент за кордоном.

Однак влітку було незрозуміло, чи підтримуватимуть український компонент за кордоном і надалі, чи діти муситимуть повністю інтегруватися в іноземні класи.

16 липня ми надсилали запит у МОН, аби зрозуміти, як впроваджуватиметься український компонент. Зокрема, запитували, чи домовлялося МОН із міністерствами або школами інших країн, куди вимушено переїхали українські учні, про введення українського компоненту в школах. А також – якщо такі домовленості є, – просили перелічити країни й описати формати такого навчання в кожній конкретній країні.

Лише 29 серпня отримали відповідь і, на жаль, у ній немає жодної конкретики. Документ публікуємо нижче.

Відповідь на запит

Завантажити документ

Тож “Нова українська школа” поспілкувалася з учительками, які працюють у Німеччині та Нідерландах, а також знайшла інформацію про впровадження українського компоненту в Естонії, Великій Британії, Італії, Болгарії та Швейцарії.

І нагадуємо, що ГО “Смарт освіта” проводить онлайн-навчання українських мови, літератури й історії. Тож якщо ваша дитина вчиться за кордоном і не вивчає ці предмети там, ви можете зареєструвати її на ці додаткові уроки. Заняття можна відвідувати у вихідні або в будні у вечірній час.

Олена Афанасенко, Німеччина, Баварія, місто Гоф, гімназія Schiller-gymnasium Hof, за фахом учителька української мови та літератури, зарубіжної літератури

Я потрапила на роботу в німецьку школу завдяки німкені Жозефі, яка викладає курси німецької мови для біженців. Вона переклала моє резюме німецькою і знайшла роботу для мене та інших людей із курсів. Ми хотіли працювати.

У школі, у якій я працюю, система складається з трьох компонентів:

  • Українські діти ходять у німецькі класи на уроки, які можуть розуміти без знання німецької, як-от англійську та математику.
  • Також щодня є 2–3 уроки німецької мови, де збираються всі українські діти школи. Ці уроки ведуть німецькі вчителі.

  • До того ж є українські уроки, які проводять українські вчителі. Для цього є окреме приміщення, де українські діти різного віку з цієї школи проводять час, коли вони не на уроках із німецькими класами. Української програми немає. На частині таких уроків я працюю з дітьми – і це довільна тематика.

Школа не мала часу скласти план чи програму для таких класів. Усе відбувалося хаотично. Я можу на свій розсуд визначати теми уроків, аби дітям було цікаво й це стимулювало їх вчитися. Також під час цих уроків діти можуть виконувати домашні завдання з німецької мови.

На співбесіді директорка сказала, що для школи така кількість дітей-іноземців – це виклик і потрібен час, аби створити для них стратегію. Тому нині завдання – налагодити атмосферу в класі та мотивацію до навчання, дати дітям можливість бути залученими в навчальний процес і одночасно вивчати німецьку мову.

У моєму класі – діти з різних куточків України: Харків, Маріуполь, Одеса. Є діти, які двічі втратили домівки через війну, – з Донецька й Луганська. Є діти, чиї тати є захисниками України, чиї рідні загинули під бомбардуваннями, будинків яких більше немає, а їхні міста – в окупації.

Формат навчання не сприяє якійсь системності чи програмі. У класі на одному уроці можуть перебувати одночасно всі учні, а на наступному – лише частина, бо інші ідуть на уроки з німецькими класами. Я обрала систему таких собі лекцій на різні теми, щоби дітям було цікаво й вони отримали знання чи принаймні тему для роздумів.

До того ж під час канікул пройшла курс “Критичне мислення для освітян” на платформі “Прометеус”, аби взаємодіяти з учнями краще. Адже це новий досвід для мене: різний вік учнів, психологічне відчуття закінченого шкільного року, бо в Україні він тоді вже закінчився, а в Німеччині тривав до 29 липня.

Так, ми мали кілька лекцій з етнографії, української мови, ходили в музей міста, малювали ментальні карти своїх міст. Загалом багато говорили про пережитий досвід і про війну. Останнє – найбільше.

Наприклад, я випробовувала метод ментальних карт. Ми малювали українські, на сьогодні втрачені, міста. Я вивчала цю тему раніше, хотіла зробити ці карти в етнографічних експедиціях проєкту “Метелики в голові” в Україні, у якому я є також авторкою. Ми мали втілити їх із людьми, які були переселені з затоплених сіл у 60-х, під час будівництва Кременчуцького водосховища. Сподіваюся, після повернення зробити це, а зараз ми малювали з учнями.

Також діти розповідали про пережите. Це – події, які не мали відбуватися з дітьми. А ще ми обговорювали новини й наше ставлення до питань, які хвилюють усіх. Наприклад, російська культура й російські автори, яких більше не вивчатимуть в українських школах, важливість знати рідну мову, про те, що вони мають завжди пам’ятати своє коріння, якого вони роду.

Для мене це непростий досвід, але важливий. Вдячна дітям за взаємодію й щаслива, що вони ростуть небайдужими та вдумливими.

Однак із нового навчального року діти навчатимуться лише в німецьких класах і про вивчення української мови чи історії поки не йдеться.

Валерія Сорочан, Нідерланди, за спеціальністю педагогиня та психологиня, але працювала редакторкою на телеканалі

У Нідерландах кожна громада, зважаючи на свій бюджет, вирішує, що можна зробити для українських дітей. Тоді зрозуміло, кого вони можуть найняти, на який термін і на яких умовах. Наприклад, директорка школи, де навчається моя дитина, розказувала, що є школи, де навіть голландські діти навчаються онлайн або ж приходять у школу лише двічі на тиждень, бо громада має обмежений бюджет.

Ми приїхали в Нідерланди наприкінці березня, і треба було добути три місяці до початку канікул. У Нідерландах вони починаються в липні. Для таких дітей у Нідерландах зробили адаптаційні класи. Я волонтерила в одному з таких у Вурдені, де й навчалася моя дитина. На той час уже знайшли вчительку, але український клас був великий, тому потрібна була допомога.

Туди набирали вчителів із педагогічним дипломом. Наприклад, я учителька української мови, літератури та історії, а друга освіта – психологія. Це голландцям дуже сподобалося, адже треба вміти працювати з дітьми з травмою війни. Хоча в Україні я працювала в школі недовго – лише після закінчення університету, а потім – редакторкою на телебаченні. Втім, постійно цікавилася дитячою психологією, відвідувала різноманітні семінари.

Загалом у Нідерландах для українських класів набирали вчителів навіть без досвіду роботи в школі. Наприклад, у школі в Гаазі, де я працюю за контрактом, є викладачка з Маріуполя, яка працювала зі студентами, але її однаково взяли для роботи в молодшій школі. Ще одна колега працювала на мовних курсах зі старшими людьми. Тут адміністрація шкіл зважає саме на диплом. Адже саме він дає змогу працювати з дітьми.

Так, спочатку дітей не надто навантажували вивченням голландської чи англійської мов. Діти різного віку були разом. Наприклад, у нашому класі були діти від 4 до 12 років. У таких змішаних класах важко викладати за однією програмою, але важливо, що діти залишаються в соціумі, підтримують свою мову й культуру, заспокоюються, адаптовуються. Ми малювали, співали, пригадували, читали.

Загалом ніхто не сприймав цей адаптаційний період як серйозну школу. Натомість діти звикали до розпорядку, бо тут він інший. Навчання починається о 8:30, зранку проводять два важливі предмети: зазвичай математика та мова. Далі – перерва. Усі обов’язково мають погуляти, попри погоду, навіть якщо йде дощ. Тоді ж можна зробити перекус.

Потім проводять два “легших” предмети, як-от мистецтво та читання. Предмет “читання” – це коли всі діти сідають, беруть у руки книжку й “хочеш-не хочеш”, але мусиш читати, це не обговорюється. Потім вони можуть обмінюватися думками та робити презентації книжок. Так тут через школу популяризують читання.

З кінця серпня почалося серйозніше навчання. За законом, поки діти не знають голландську, то не можуть піти у звичайний клас. Тож вони йдуть у мовний клас, якщо школа такий має. Там у дітей є всі предмети й посилена голландська. За рік їх протестують і вони зможуть піти у звичайний клас, залежно від рівня. Якщо в школі немає мовного класу, дитина має йти в ту школу, де він є.

Навчання тут із 4 років. І найменших українських дітей відправляють не в мовний, а у звичайний клас. Адже вони й так вивчатимуть мову під час спілкування. Минулого навчального року діти могли долучатися до онлайн-уроків в українські школі. З нового навчального року ця практика припиняється. Тобто, якщо ти прийшов у голландську школу, то навчатися можна лише в ній. Тоді треба думати про те, як не втратити знання з української мови та інших предметів.

Для старших дітей є міжнародні школи. Після навчання в міжнародній школі можна здати тестування й піти у звичайну школу громади. Це хороший варіант для тих, хто збирається повертатися в Україну, але не знає коли. Нині я працюю саме в такій школі. Основний кампус – для сирійців, поляків, пакистанців, камбоджійців, сомалійців.

На території був старий садочок, його переобладнали та організували українську школу для 80 українських дітей. Це – виклик, бо тут є діти різного віку. З вересня дітей ділять на молодшу та старшу групи. У мене залишаються діти 8–9 років.

Штат нашої школи – здебільшого українські вчителі: з Києва, Маріуполя. А в класі – діти з різних областей України. У нас – два вчителі на клас. Я викладаю українську мову та літературу, співи та організувала драмгурток. Моя колега викладає англійську та математику. До слова, математика тут інакша. Вчитель пояснює теорію, потім дітям дають планшети або ноутбуки – і там діти відшліфовують навички.

Умовно: вчителька пояснює, як додавати, а діти опісля на планшетах під час гри відточують навички. Їм дають завдання, як-от “Допоможи монстрику скласти десять пачок макаронів і 20 пачок морозива”. Скільки це буде?”. Тобто навантаження на вчителя трішки менше.

Так само, коли я викладаю, то застосовую роботу в групах, вікторини, ігри – так легше працювати з дітьми різного віку. Тут немає централізованої програми для українських шкіл. Наприкінці року з моїм супроводом діти випробовували різні літературні жанри, пробували писати вірші, пісні, оповідання тощо.

Наприклад, вони писали оповідання про своє рідне місто – і це було трішки від терапії, бо вони дуже сумують. Щодо віршів – я давала їм слова, з яких треба було скласти рими, а потім – вірш. Було весело. Вчили “Гей, соколи!”, “Червону калину”, яку вони співали на відкритті школи, “Стефанію”.

Мій головний біль зараз – знайти українські книжки, щоби діти читали. З цим тут дуже складно. Я вже й писала і в громади, і в бібліотеки. Нам трішки передали волонтери. Звісно, є електронні книжки, але це не те. Також у нас є діджитал-дошка, зошити ми видруковуємо. Але діти скучили за паперовими книжками – вони самі про це кажуть.

Загалом я хочу організувати в школі україномовну бібліотеку, щоби діти читали, що вони хочуть. Зв’язок із книжкою встановлюється не через діджитал-дошку й роздруківки. Нові нейронні зв’язки формуються не лише через взаємодію з літерами, а й через картинки, дотики, запах фарби. Тому це дуже важливо!

ТРІШКИ ПРО ІНШІ КРАЇНИ

Болгарія

Як наприкінці липня повідомив Голова освітнього комітету ВРУ Сергій Бабак, у Болгарії – 101 388 тимчасово переміщених громадян України, з яких 39 143 – діти. Українські діти, які тимчасово перебувають у Болгарії, мають право на безплатне навчання в дитсадках і школах після отримання міжнародного чи тимчасового захисту.

На той час болгарські школи відвідували 439 українських учнів, дитячі садочки – 84. Для адаптування до болгарської системи освіти українські діти мають можливість відвідувати також додаткові уроки болгарської мови як іноземної, так і з інших предметів.

Утім, здебільшого українські діти, які перебувають на території Болгарії, надають перевагу онлайн-навчанню в школах України. А на початку нового навчального року очікується збільшення кількості українських дітей, які відвідуватимуть болгарські школи.

До того ж у Софії відкрили першу школу для дітей з України, у якій минулого навчального року безплатно навчалися 150 учнів. У програму навчання включені години з української мови, які викладає вчитель з України.

Велика Британія

Діти з числа тимчасово переміщених осіб з України одразу після прибуття зараховуються до українських суботніх шкіл. Крім того, з британськими місцевими органами влади (саме вони опікуються питаннями освіти) опрацьовували можливості використання додаткових приміщень. А приміщення для занять найбільших класів надаватиме Посольство. Адміністрації місцевих шкіл самі встановлюють правила зарахування та навчального процесу.

Естонія

Станом на кінець травня в Естонії зареєстровано 4 399 тимчасово переселених дітей та молоді з України. Серед них: 1 136 – у початковій школі (1–3 класи); 2 929 – в основній школі (4–7 класи); 182 – у старших класах середньої школи (8–9 класи); 152 – у закладах професійної освіти в усіх регіонах Естонії.

У різних містах Естонії є українські класи, у яких не лише навчаються українські діти, але і працюють українські вчителі. Крім того, на всій території Естонії при регіональних українських громадах діють вісім недільних українських шкіл.

Італія

За інформацією Міносвіти Італії, станом на 16 травня в дитсадках та школах Італії навчалися 26 155 українських дітей, з яких у дитячих садочках – 5 827, у початковій школі – 11 957, у середній – 5 944 та в ліцеях – 2 427.

Крім цього, на базі культурних та громадських асоціацій у містах Рим, Казерта, Нола, Помпеї, Авелліно, Тревізо, Остія при Міжнародній Українській школі працюють акредитовані суботні та недільні навчальні заклади.

Наразі в таких школах навчаються орієнтовно 1 500 учнів, половина з яких – діти тимчасово переміщених осіб.

Крім того, італійське відомство на офіційній вебсторінці розмісило спеціальний розділ для українських школярів, їхніх батьків, а також керівництва італійських шкіл, де щотижня оновлює інформацію про українських школярів, які записалися та відвідають школи в Італії, а також актуальні інструктивні матеріали та іншу корисну інформацію.

Швейцарія

У Швейцарії все залежить від кантону. Наприклад, “Нова українська школа” розповідала про кантон Швіц. У початковій школі там вивчають математику, німецьку мову, довкілля, релігію (огляд світових релігій без наголосу на одній), культуру та етику, трудове навчання, музику, спорт, мову та культуру рідної національності, зокрема України.

Щодо останнього: Швейцарія – багатонаціональна, і це дуже поважають. Для занять кожної національності розробляють методичні рекомендації.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Усі фото надали героїні тексту

Матеріали за темою

Обговорення