Як організувати та підтримувати спілкування і взаємодію дітей в інклюзивному класі. Частина 2

Публікуємо другу частину статті про те, як організувати спілкування дітей в інклюзивному класі.

Про це розповіла магістриня корекційної педагогіки, поведінкова аналітикиня, вчителька-логопединя школи №58 м. Києва, виконавча директорка Української асоціації поведінкових аналітиків Ольга Малікова під час трансляції для “Нової української школи”

Першу частину статті дивіться за цим посиланням.

ПЕРЕРВА – ЧАС ДЛЯ АКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Ігри – це основа для підтримки комунікації та взаємодії дітей. Як вибрати ігри для всіх:

• ігри мають бути короткотривалими (5–7 хвилин або коротшими), щоби вкластися в час перерви;
• ігри мають бути максимально простими за правилами (не більше 1 хвилини на пояснення та можливість зрозуміти правила під час гри);
• краще надавати перевагу іграм на невербальну взаємодію (або з мінімальним словесним супроводом). Наприклад, ігри з м’ячем, кульками, у яких треба передавати предмети різними способами, “їстівне / неїстівне”.
• краще обирати ігри, у яких немає переможців чи переможених, або ігри з поділом на команди;
• відмова грати чи вихід одного з гравців не мають впливати на перебіг гри;
• якщо йдеться про настільні ігри, то бажано вибирати прості і в яких перемога залежить здебільшого від фарту, а не спритності чи умінь (ігри з кубиком, рулеткою, випадковими картами). Так ми уникаємо ситуації, у якій менш спритні або діти з ООП програватимуть.

Учнів з ООП треба підтримувати в ігровій діяльності. І перед плануванням треба дізнатися, які ігри подобаються дитині або в яких вона успішна. Якщо ви запитаєте, чому ми не враховуємо бажання інших дітей, я відповім: бо вони легко нам висловлять їх. До того ж діти з типовим розвитком можуть організувати ігри самостійно, а діти з ООП часто не можуть долучитися до такої гри. Якщо є потреба, можна навчити дитину грати в гру однокласників, а потім долучати її.

Приклади ігор, які можна використовувати на перерві.

Зображення з презентації Ольги Малікової

 ПРО УРОКИ ТОЛЕРАНТНОСТІ

Найбільша помилка, яку можуть зробити педагоги, – планувати так звані “уроки толерантності”, повідомляти про це всіх і проводити їх за розкладом кілька разів на рік або пояснювати, що цей урок відбувається тому, що в класі є дитина з ООП.

Коли ми це робимо так підкреслено й гіпертрофовано, то привертаємо до цього не ту увагу, яку маємо привернути. Формувати в дітей взаємоповагу, розуміння своїх особливостей та інших, прийнятні форми реагування на труднощі треба кожного дня. Для дітей початкової школи ефективними будуть ігри та діяльність, які відбувається “незаплановано” та інтегрується в різні уроки, а не важкі розмови про особливості людей, діагнози та захворювання. Бажано створювати таку діяльність раз на 1–2 тижні.

Приклади щоденної діяльності:

• “Що в нас схожого” або “Хто, як я?”

Матеріал: картинки, на яких зображені різні речі або різновиди діяльності (5–8 штук), які діти можуть вподобати, та ті, які, найімовірніше, не сподобаються нікому.

Картинки треба розмістити в класі в різних місцях (на дошці, підвіконні, шафі тощо). Коли вчитель називає якесь зображення, діти, яким це подобається, мають підійти до нього. Ті, яким не подобається, мають присідати, залишаючись на місці (варіанти, що діти мають зробити, можуть бути різними). Після того, як учитель назвав усі картинки, педагог обговорює з дітьми:

1. Що сподобалося всім нам? Наприклад, море, квіти, морозиво.
2. Що всім нам не подобається? Наприклад, бійка, черга, хвороба.

Опісля вчитель запитує окремих учнів, хто з їхніх однокласників має такі самі уподобання або на які теми можна з ним поспілкуватися.

• “Усі ми різні”

Матеріали: малюнки із зображенням силуету людини або силуету обличчя.

Учитель просить дітей за допомогою олівців або аплікації з пластиліну зобразити себе й сусіда по парті або іншого рандомного учня. Перед дітьми з ООП можна покласти своє та фото однокласника, аби їм було легше малювати чи ліпити. Коли діти закінчать роботу, вчитель має обговорити з дітьми, чи роботи вийшли однаковими, чи різними.

Далі – має пояснити дітям, що люди можуть бачити нас не так само, як ми себе бачимо, на сприйняття нас можуть впливати наші слова, настрій, вчинки тощо. Але від цього ми не стаємо кращими чи гіршими.

• “Яйця”

Матеріали: різні за кольором, формою й розміром курячі яйця, можна додати кілька розфарбованих яєць.

Учитель показує дітям яйця та просить описати, який вони мають зовнішній вигляд. Після цього просить дітей заплющити очі й розбиває кожне яйце в окрему тарілку. Або дає дітям розбити яйця.

Опісля вчитель просить дітей здогадатися, у якій тарілці яке яйце. Після цього відбувається обговорення, що ми можемо бути різними зовні, але однаковими всередині. Також ідеться про те, що яйця пофарбували примусово, і так само люди можуть бути такими, як є, не зі свого бажання.

ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ РОБОТА ЗІ СТАРШИМИ ДІТЬМИ

Для дітей, починаючи з 4 класу, доречно:

• інформувати про людей з інвалідністю, різні порушення та розлади, чим вони відрізняються, якої підтримки може потребувати людина, як може проявлятися порушення, які можуть бути причини, коли це відбувається і від чого залежить. З 4 класу діти починають вивчати тіло людини, тому психологічно більше готові сприйняти інформацію;
• вчити вживати коректні назви та терміни. Наприклад, ми не говоримо “інвалід”, а говоримо “людина з інвалідністю”;
• запроваджувати практику кооперативного навчання. Його сенс у тому, що діти об’єднуються в невеликі групи, отримують завдання, яке мають зробити на уроці чи вдома, ролі в групі. Наприклад: керівник групи, той, хто слідкує за таймінгом, секретар, генератор ідей, добувач інформації, редактор. Це важливо, бо діти з ООП стають частиною групи, отримують роль, яка відповідає їхнім здібностям;
• проводити роботу за темами, на кшталт “Способи спілкування”, “Управління емоціями”, “Контроль гніву”, “Дружба з дітьми та взаємоповага до них”, “Права та обов’язки”, “Булінг”, “Толерантність”. До такої діяльності варто залучати шкільного психолога;
• для підтримання спілкування дітей із дитиною з ООП треба використовувати соціальні мережі та месенджери. Учнів з ООП треба навчати користуватися гаджетами, правил спілкування в чатах, підтримання спілкування.

ЯК ПОПЕРЕДИТИ БУЛІНГ

Треба:

• проводити заходи з навчання дітей, як розпізнавати булінг;
• створити можливість для учнів розповісти про булінг (конфіденційно);
• визначити правила поведінки в класі, зокрема наслідки за участь у булінгу;
• на рівні школи піклуватися про те, щоби навчити вчителів розпізнавати булінг і правильно реагувати на нього;
• моніторити потенційно небезпечні місця в школі, де рідко бувають дорослі;
• навчати учнів, як діяти в ситуації булінгу через моделювання та рольові ігри, спеціальні програми (наприклад, програми тренінгових занять методичного посібника “Не смійся з мене“).

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

– Що робити, якщо дитина з ООП зверхньо й зухвало ставиться до однокласників і ображає їх (словами й не тільки)?

Складно відповісти, не розуміючи всієї ситуації. Треба проаналізувати, чи немає образ, прихованого (такого, що може не помічати вчитель) булінгу від однокласників. Можливо, учень з ООП не має навичок соціально-прийнятних форм поведінки, спілкування та привертання уваги ровесників.

Треба долучити до роботи з усім класом шкільного психолога.

– Що робити, якщо батьки не хочуть говорити про особливості своєї дитини, а інші батьки потім ображаються, що їм не сказали, що в класі буде така дитина, що він може бути агресивним, битися, обзиватися?

Формулювання “може бути агресивним, битися, обзиватися” – це інтерпретаційне припущення. Тобто учень може й не робити нічого з переліченого або ці ситуації будуть у межах “типових” конфліктів дитячого колективу.

Також потрібно враховувати, що батьки учнів з ООП не зобов’язані розкривати інформацію про стан чи поведінку своєї дитини. У таких випадках я раджу педагогам спробувати пояснити батькам, чому важливо інформувати інших: попередження пліткування, зняття тривожності та страхів від невідомості тощо.

– Як “коригувати” висловлювання дітей, які говорять про дитину з ООП: “Він не говорить, бо він маленький, він не розуміє” або “Він дивний”. Як правильно реагувати?

Треба говорити правду. Найімовірніше, він не маленький, а одного віку з однокласниками.

Щодо “дивакуватості” – варто попросити дітей пояснити, що вони мають на увазі, знайти в інших людей ознаки дивакуватості або незвичної поведінки й вивести, що це не щось погане.

– Учень з ООП уже 2 роки відмовляється від активностей (ранкових зустрічей, колективних ігор), хоча на перерві з дітьми бігає, не усамітнюється.

Потрібно проаналізувати, чому саме відмовляється та що йому не подобається в цих активностях. Можливо, додати заохочення за участь у колективній діяльності.

– Маю інклюзивну групу (діти з РАС), кожен має свій темп роботи, тому частина роботи виконана гуртківцями, а інші катастрофічно не встигають. Як планувати?

Потрібно обирати завдання з кількох частин або елементів: учні, які мають високий темп роботи, зможуть виконати повний обсяг; учні з повільним темпом – кілька частин, але однаково матимуть закінчений продукт.

Або ж на початку роботи пропонувати учням, які працюють повільно, матеріал, який містить уже частково виконану роботу. Вам, як педагогу, варто ознайомитися з поняттями адаптацій та модифікацій і накласти цей досвід на роботу свого гуртка.

– Коли в грі бере участь асистент, то все нормально. Якщо діти грають самостійно, то виникають проблеми: дитина з ООП забирає іграшки. Коли виникає супротив – починає трощити іграшки.

Найімовірніше, втручання асистента та його допомога – занадто активні, і дитина має навичку гратися спокійно не в колективі дітей, а в присутності асистента. Варто повернути асистента назад до ігрової діяльності й відділяти поступово. Також додати учню заохочення в ті моменти, коли він грає за правилами й має відповідну поведінку.

– Як адаптувати дитину з гіперактивністю до класу, якщо вона агресивна?

Потрібно працювати дитині та сім’ї із психологом або поведінковим спеціалістом і скоригувати агресивну поведінку. Інакше ровесники не визнають цього учня й будуть уникати з ним спілкування, що цілком справедливо.

– Як учнів класу спрямувати на прийняття особливостей поведінки учня з ООП? Дитина з ООП активно взаємодіє з ровесниками, але виявляє доступний їй спосіб спілкування: вживає грубі слова, але водночас скаржиться на образи до себе, провокує однолітків і не розуміє роз’яснень щодо наслідків своєї поведінки, скаржиться батькам на образи в класі. Звісно, діти реагують звичайним для них способом, бо не знають, що однокласник має ООП.

Необхідно долучити психолога або іншого фахівця з команди супроводу, який внесе в Індивідуальну програму розвитку (ІПР) цілі з налагодження комунікації та пояснить педагогам, як їх досягати. Учня з ООП обов’язково потрібно навчати прийнятних у соціумі форм поведінки.

Зазвичай тільки словесні пояснення, ще й після виникнення проблемної ситуації, мають нульовий ефект. Потрібно діяти на випередження, пояснюючи, як спілкуватися з ровесниками, розігрувати з учнем ситуації спілкування в рольовій грі з дорослими та заохочувати правильні форми спілкування.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – AllaSerebrina, Depositphotos