Як рухливі завдання та застосунки ШІ допомагають у навчанні молодших школярів на дистанційці – досвід учительки з Харківщини

За чотири роки навчання Ольга Істоцька бачила своїх учнів наживо, може, рік. Спершу очним урокам завадила пандемія COVID-19, а потім – повномасштабне вторгнення.

Освітянка працює вчителькою початкових класів Липецького ліцею імені П.В. Щепкіна, що на Харківщині. російські військові були в Липцях уже о 5 ранку 24 лютого 2022 року. Село пережило окупацію і звільнення. З травня 2024 року в Липцях знову тривають активні бойові дії.

Водночас учні пані Ольги мали змогу навчатися. Вони опанували все, що мали за програмою, а також вчилися спілкуватися і дружити на відстані.

Редакція “НУШ” розпитала Ольгу Істоцьку про те:

• як навчала дітей писати та читати через екрани гаджетів;
• як вдалося здружити учнів, які не бачаться наживо;
• які онлайн-платформи допомагали освітянці в роботі;
• що б радила батькам першокласників для адаптації до онлайн-навчання (якщо це єдино можливий варіант “відвідування” школи).

Досвід Ольги Істоцької може стати в пригоді тим вчителькам і вчителям, які з 1 вересня 2024-го почнуть або далі навчатимуть учнів початкової школи на дистанційці.

Далі – поради освітянки з перших уст.

“ДО КІНЦЯ 4 КЛАСУ ДІЙШЛО 8 УЧНІВ ІЗ 23”

До першого класу у 2020 році прийшли 23 учні – малі й беззубі. Ми змогли нормально провчитися буквально пів року. Бо почався COVID-19, який здавався найбільшою проблемою в житті. Ми пішли на карантин, перейшли в онлайн, чим дуже обурювалися. Але зустрічалися з дітьми на вулиці, бо кому ж хотілося сидіти вдома?

Під час навчання навесні 2021 року. Фото Ольги Істоцької

Під час навчання навесні 2021 року. Фото Ольги Істоцької

Коли перейшли до другого класу, провчилися наживо теж пів року, бо в лютому 2022-го почалося повномасштабне вторгнення. Пам’ятаю, 16 лютого одна дівчинка не прийшла до школи. Боялася, що почнеться війна. А я запевняла дітей, що такого не може бути у XXI столітті.

Через тиждень ми опинилися в окупації. Російські війська були в Липцях о 5-й ранку (до кордону з росією від села 10 кілометрів).

Щоби підтримувати дітей і не запускати навчання, я ходила додому до тих учнів, які були порівняно недалеко від мого будинку й до яких було безпечно дійти. Також до мене приходили учні, які жили поруч, але вчилися в інших школах (у Липцях було три школи). Ми вчили українську мову та математику, інші предмети не опрацьовували.

Згодом чимало родин почало виїжджати. Більшість поїхала за кордон, дехто переїхав на порівняно безпечну територію України. Як не огидно про це говорити, частина дітей із батьками виїхали в росію і досі живуть там.

Я зі своїми дітьми виїхала до Латвії через чотири місяці після окупації. Повернулася в Україну наприкінці 2022 року й зараз живу з родиною в Харкові.

Тож до кінця 4 класу дійшло восьмеро учнів із 23. Весь час ми були на зв’язку і вчилися дистанційно. Фактично я не бачила їх наживо в повному складі з початку повномасштабного вторгнення. Ми ж думали, що от-от нас звільнять. Мабуть, тільки зараз розуміємо, що це взагалі було диво.

[Раніше ми розповідали, як Ольга Істоцька навчала без зв’язку вдома та захищала звання методиста в окупації].

ЯКІ ЗАВДАННЯ СПРИЯЛИ УВАЖНОСТІ ТА АКТИВНОСТІ УЧНІВ

Коли тривала ковідна дистанційка, мені здавалося, що трохи повчимося в онлайні, а потім надолужимо все під час очного навчання. Та після повномасштабного вторгнення прийшло розуміння, що дистанційці кінця-краю не видно, і працювати в таких умовах доведеться невідомо скільки. Тоді підхід до навчання змінився.

По-перше, за ці чотири роки ми з дітьми навчилися робити в онлайні те, що, мабуть, не всі вміють робити в класі, тобто стали дуже технічно розвинені.

Якщо в першому класі їм потрібна була допомога батьків, щоб включити Zoom чи щось перемкнути, то в 3–4 класі вони вміли самостійно робити презентації, працювали у Word, Canva, тобто були обізнані з основними навчальними платформами.

Діти звикли, що на робочому столі гаджета чи в телефоні обов’язково мали бути тлумачний та орфографічний словники. Я привчала їх, що коли є можливість перевірити в словниках написання слова, то чому б не скористатися цим.

По-друге, я розуміла, що діти не слухатимуть мене, якщо весь урок я щось розповідатиму. Мені хотілося, щоб на дистанційці вони взагалі не відчували, що вчаться.

Під час уроку я намагалася зробити так, щоб діти працювали й водночас рухалися, не сиділи весь час на місці перед екраном. Йдеться не про класичні руханки, бо вони не дають бажаного ефекту (раніше ми розповідали, чому традиційні фізкультхвилинки втрачають ефективність та чим їх можна замінити).

• Наприклад, я просила за 20 секунд дати відповідь на нескладне питання. Відповідь мала бути не усною, а у вигляді надісланого фото. Скажімо, я питала дітей, скільки років герою оповідання, яке ми читаємо, а вони викладали з одягу чи канцелярії необхідне число. Швиденько фотографували й надсилали у вайбер чи в чат Zoom.

Тут і далі скриншоти з фейсбук-сторінки Ольги Істоцької

• Або діти перевтілювалися в героїв, про яких читали твір. За 10–15 секунд їм треба було вбратися в одяг того кольору, який був у головного героя. Тобто створити відповідний образ із підручних матеріалів і надіслати фото.

Часто ми працювали в групах. Я помітила, що сесійні зали в Zoom не дуже ефективні з маленькими дітьми. Тому що хтось один робить, а інші чекають на готовий результат. Тому я підбирала такі завдання для групи, щоб діти хоч-не-хоч спілкувалися між собою і виконували їх разом.

• Скажімо, один з учасників групи – це персонаж літературного твору. Його треба було одягти приблизно так, як описано у творі, і зробити фото. Дитина-персонаж показувала іншим учням і ученицям із групи, які предмети є навколо неї в кімнаті. Діти підказували, що треба одягти й де саме в кімнаті взяти необхідну річ. У такий спосіб вони спілкувалися і спільно виконували завдання.
• Або під час роботи в групах діти розповідали щось про себе. Усі мали уважно слухати одне одного. Після повернення із сесійних залів до спільного Zoom я давала завдання, хто про якого учня чи ученицю має написати (на основі почутого).

Був кумедний випадок, коли під час такого завдання в групах діти говорили про що завгодно, тільки не про те, що я просила. Я не втручалася у їхні бесіди, бо було цікаво, як же вони виконають здавання. На диво, усі здали написані роботи. Виявилося, діти швиденько створили окрему групу у вайбері “Підказки”, у якій розпитали одне одного все, що треба для письмового завдання.

І для мене це суперовий результат. Вони проявили винахідливість і гнучкість, змогли об’єднатися, що на відстані дуже складно.

Те, що вони когось не послухали й не записали, це дрібнички. Це не настільки важливо в їхньому житті, порівнюючи з тим, що вони разом знайшли вихід із ситуації.

ЯК ВДАВАЛОСЯ ЄДНАТИ ДІТЕЙ НА ВІДСТАНІ

Частину уроків ми проводили онлайн, а деякі діти опрацьовували самостійно.

• Наприклад, з малювання, дизайну й технологій діти робили завдання самі, якщо не було якогось задуму зробити щось разом під час уроку.
• Інформатику, англійську мову й музичне мистецтво викладали інші вчителі.
• Фізкультуру я проводила по-різному. Доки дозволяла погода, ми виходили на вулицю: я в себе, а діти у своїх місцях проживання. Часто діти проводили розминки, які самі вигадували. Бувало, на урок фізкультури діти приходили в піжамах.

Щоби бачити, як діти роблять домашні завдання, спочатку просила їх надсилати фото у вайбер. Але це ще той квест, адже все губиться, складно проконтролювати, які повідомлення прочитані, а які ні.

Згодом ліцей перейшов на платформу дистанційної освіти, де діти могли прикріплювати фото зроблених завдань. Так у нас нічого не губиться і все зібране в одному місці. На платформу можна завантажити записи уроків. Окремо я готувала короткі відео з поясненнями важливих тем. Вони допомагали дітям, якщо пропустили щось на уроці або не змогли приєднатися. А також батькам, якщо ті хотіли допомогти дитині, але не знали, як правильно пояснити ту чи ту тему. Усі відео зберігаються на платформі, а учні мають до них доступ у будь-який час.

Також я готувала набір завдань, які потрібно здати до кінця навчального року. Часто діти здавали їх раніше, бо за зроблену роботу одержували “першики”. Це віртуальні гроші, які наприкінці року конвертувалися в реальні (за підтримки батьків). Їх діти витрачали на благодійному шкільному ярмарку. Цього року ми провели його на спеціальній онлайн-платформі. Діти могли купити щось для себе або віддати гроші на підтримку ЗСУ.

Я намагалася урізноманітнити онлайн-навчання і вигадувала для учнівства різні активності.

• Ми часто готували. Наприклад, цілий тиждень смажили млинці за різними рецептами. Щодня нова дитина була майстер-шефом, за чиїм рецептом готували інші діти.
• Запрошували на уроки письменників, військових, волонтерів, психологів, кондитерів та інших гостей.
• Проводили спільні уроки зі школами з інших міст, з якими давно товаришуємо, а також закордонними закладами освіти.
• Долучалися до волонтерської роботи.

Такі активності допомагали дітям не лише в спілкуванні одне з одним, а й посилювали їхнє відчуття єдності.

Бо згуртувати клас, коли в кожного різне життя в різних просторах та реальностях, справді складно.

Діти навіть писали листи в ліцей, які я змогла віднести до класу. Тобто їм хотілося тримати зв’язок зі своїм закладом освіти.

[На жаль, зараз Липецький ліцей імені П.В. Щепкіна повністю зруйнований. У червні та липні 2024 року російські військові декілька разів влучили в заклад авіабомбами].

ЯКІ ОНЛАЙН-ІНСТРУМЕНТИ ДОПОМАГАЛИ В НАВЧАННІ

Мені довелося опанувати багато нових застосунків, платформ, інструментів, щоб вчити дітей на дистанційці цікаво й ефективно. Водночас способи навчання письма, читання чи математики залишилися ті самі, що й в офлайні. Просто додалися нові онлайн-можливості.

• Наприклад, щоби показати дітям, як писати, я використовувала анімовані букви. Їх створювала в онлайн-редакторі GIF та уповільнювала анімацію (один із таких редакторів – Clipchamp).

Анімоване відео Ольги Істоцької

• Zoom теж дає змогу демонструвати письмо на екрані. З електронним стилусом діти можуть писати прямо по екрану плавно й каліграфічно. Якщо в дитини є проблеми, тоді поруч із нею має бути дорослий/-а, який/-а допоможе потренуватися в письмі, бо взяти руку дитини вчитель/-ка не може фізично.
• З Wordwall я створювала завдання, тести, вікторини тощо.
• Genially та Classroomscreen допомагали в створенні пазлів.
• ClassTools став хорошим варіантом для заміни звичайної дошки (на платформі є різні шаблони онлайн-дошок).
• Scrabble Diffusion сподобався дітям, бо на платформі можна перетворювати свої малюнки в справжні шедеври.

• Replicate та інші застосунки зі штучним інтелектом допомагали створювати ілюстрації до прочитаних творів.

Бувало, що писати промпти в чаті GPT починав хтось один з учнів, а інший дописував речення. Разом діти намагалися змалювати образ героя, про якого прочитали. Потім порівнювали, як його відобразив штучний інтелект, наскільки точно відповідає зображення їхньому запиту. Такі завдання тренують дітей формулювати свою думку так, щоб її зрозуміли й однокласники, і ШІ.

ЯК ПІДГОТУВАТИСЯ ДО ДИСТАНЦІЙКИ З ПЕРШОКЛАСНИКАМИ

Я б не радила батькам, чиї діти йтимуть до 1 класу дистанційно, заздалегідь вчити їх писати. Їм потім буде нецікаво (ця порада стосується й очного навчання, раніше ми розповідали, як перевірити готовність дитини до школи й що бажано вміти майбутнім першокласникам).

Якщо діти вчитимуться онлайн, краще познайомити їх хоча б із Zoom. З 1 вересня 2024 року я теж матиму перший клас. Навесні проводила з майбутніми учнями й ученицями підготовчі заняття – ми зустрічалися в онлайні один раз на тиждень на пів години. Та не задля того, щоб навчити їх чогось зі шкільної програми, а щоб діти зрозуміли, як працювати в Zoom, як у ньому малювати, писати чи грати в ігри. А також щоб дати розуміння, що таке школа загалом, що тут роблять діти й вчителі.

Колегам, які так само набиратимуть першачків і вчитимуться з ними онлайн, я б радила підготуватися до того, що дистанційний урок – це більше ніж звичайний, коли провели заняття, перевірили домашку і все.

Підготовка до онлайн-уроку займає багато часу, але це того вартує. Якщо дітям цікаво, вони будуть слухати й виконувати завдання. Учням може здаватися, що вони розважаються, а ви, як вчитель/-ка, добре знатимете, чого саме таким розважливим завданням досягаєте.

Раніше я була противною вчителькою, чіплялася до дітей із навчанням і завданнями. Під час повномасштабної війни я зрозуміла, що насправді це не так важливо. Є речі більш вагомі ніж те, скільки виразів чи задач розв’яжуть учні. Психологічний комфорт дітей значно важливіший. Тому зробіть так, щоб учням із вами було комфортно.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульна ілюстрація: скриншот творчого завдання учнів, фейсбук-сторінка Ольги Істоцької