Як створити в класі захищений простір та дати учням відчуття безпеки – поради Світлани Ройз

Часто прояви дітей, які можуть здатися поганою поведінкою, невихованістю, агресією, надмірною балакучістю чи неуважністю, можуть бути сигналами про допомогу. А ще такі прояви можуть бути наслідками стресу, адже тривалі стресові навантаження змінюють наші почуття та реакції.

На думку дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз, щоб розв’язати проблеми з дитячою поведінкою, важливо реагувати не на симптоми, а на причини, через які діти так поводяться. А також знати, як проводити профілактику для нетипових поведінкових проявів.

Світлана поділилася з освітянами своїми порадами під час однієї з психологічних супервізій, які ініціювала ГО “Смарт освіта” (проєкт здійснюється за підтримки Global Giving). На попередніх безплатних онлайн-зустрічах психологиня Тетяна Ширяєва розповідала, як допомогти дітям, які проявляють агресію, а також тим, які мають інші тривожні прояви атипової поведінки.

Під час зустрічі з учителями Світлана Ройз пояснювала, як через війну та тривалі стреси змінилися дитячі реакції і які прості дії чи правила можуть дати відчуття захисту.

Занотували для вас найголовніше з розмови психологині та освітян. З цієї статті ви дізнаєтеся:

• як активізувати роботу різних частин мозку, що допомагають у навчанні;
• які руханки під час уроку сподобаються дітям;
• як відновити в дітей та дорослих відчуття реальності;
• яка роль правил у житті класу;
• якими практиками можна починати та завершувати урок;
• як спілкуватися з тривожними батьками.

ЧОМУ ВАЖЛИВІ ВІДЧУТТЯ СПІЛЬНОТИ ТА РОДИНИ

Після 24 лютого 2022 року Світлана Ройз звертається до всіх, з ким спілкується, працює та навчає, як до родини. За її словами, ми відчуваємо своїми тих, з ким маємо спільну реальність. Через війну ми живемо ще й у спільній травматичній реальності, оскільки переповнені відчуттями травматичного досвіду.

Попри це, відчуття спільноти, нехай і наповненої травматичним досвідом, дає змогу створювати рамку безпеки.

На жаль, гарантувати дітям фізичну безпеку зараз неможливо. Але ми можемо створити відчуття захищеного середовища. Психологиня акцентує, що, за порадами травмотерапевтів, словосполучення “безпечне середовище” краще замінити на “захищене середовище”. Бо зараз, в умовах війни, фрази “безпечний простір”, “безпечне середовище” сприймаються нами як сигнал небезпеки. Якщо ж дитина перебуває в суб’єктивно захищеному середовищі, її мозок починає опрацьовувати інформацію. А це важливо під час навчання.

💧 Налаштуватися на роботу в класі можна… зробивши ковток води

Часто ми чуємо пораду, що, коли хвилюєшся, треба попити води, та не розуміємо, як це справді працює. Світлана Ройз пояснює, що, переживаючи стресове навантаження, вода потрібна людині для роботи внутрішніх органів та нервової системи.

“Якщо ми переживаємо стресове навантаження чи будь-який стресовий досвід, і нам не вистачає в цей момент рідини, цей досвід буде переживатися як більш небезпечний. Якщо ж вистачає – отримаємо досвід стресу, з яким можемо впоратися, – додає психологиня. – Тому я раджу привчати себе та дітей до корисної звички – пити час від часу воду”.

Це важливо в школі, коли вчителі переходять до нової теми або як тільки повернулися з укриття до класу та продовжують урок. Світлана Ройз радить освітянам просити дітей пийнути ковток води та зробити “вдих-видих”. У такий спосіб залучається навкологлотковий нерв, який передає сигнали парасимпатичній нервовій системі, а вона відповідає за заспокоєння та розслаблення.

👤 Як повернути собі та учням відчуття реальності

Вчителі можуть помічати, що діти після нічної тривоги або ті, хто хвилюється за своїх батьків на фронті, можуть бути ніби відсутніми на уроці. Вони наче не мають відчуття реальності.

• Це може бути дисоціацією – станом розділення зі своїм тілом, емоціями, думками, коли неможливо сприймати нову інформацію.
• Якщо в такому стані перебувають дорослі, вони не зможуть відчувати динаміку дітей та відреагувати вчасно на їхні потреби.

Щоб включити більш раціональне сприйняття, можна буквально себе запитати: “На скільки відсотків я зараз у контакті з реальністю (що я можу зробити, щоби повернутися в цей контакт більше)?”

Навіть коли ми просто ставимо собі це питання, уже запускаються необхідні процеси. А дії, які можуть допомогти, доволі прості – випити води, потягтися, постукати долонями по столу тощо.

ЯК РЕАЛЬНІ ПРАВИЛА ТА УЯВНІ СТІНИ ДАЮТЬ ВІДЧУТТЯ БЕЗПЕКИ

☝ Про правила на уроці

Передусім правила потрібні, щоб дати дітям відчуття безпеки. Саме з обговорення правил варто починати кожен урок, радить Світлана Ройз. Для економії часу на онлайн-уроці це може бути один слайд презентації. У класі, що працює очно, правила можуть бути виписані на дошці чи плакаті.

Якщо вчителі працюють з учнями онлайн:

• нехай діти за можливості вмикають камери та мікрофони, бо, як пояснює Світлана Ройз, тиша для нервової системи може бути більш травматичною ніж звуки чи шарудіння, що природно виникають під час уроку;
• якщо поруч із дітьми є батьки, вчителі можуть сказати, що одягаємо на дорослих уявні невидимі капелюшки, тобто не відволікаємося на них;
• якщо лунає сигнал тривоги – домовитися, що всі переходять у безпечне місце;
• на запитання вчителя/-ки, чи зробили діти домашнє завдання (чи інше питання), діти можуть відповідати певним рухом (кивати головою, махати руками, показувати долонями серденько тощо). Це теж буде створювати відчуття спільноти та захищеного середовища (це правило може працювати й під час очного навчання);
• якщо хтось із дітей проявляє вразливість, наприклад, помиляється на уроці, треба їх підтримати. Для цього можна вигадати спільний з учнями жест підтримки. Заодно це буде профілактикою булінгу. Якщо підтримати дитину, яка цього потребує, певним спільним жестом, це покаже, що всі в одній спільноті (це теж працює при різних форматах навчання).

“Якщо між дітьми чи дорослими виникла конфліктна ситуація, треба повернутися до правил. У світі бізнесу це називається контракт, який завіряють підписами, і в такий спосіб беруть на себе відповідальність за виконання правил. З дітьми це може бути певний жест чи потискання рук”, – каже психологиня.

Якщо в спільноті чи класі немає правил, то в дітей немає відчуття безпеки. Адже правила дають змогу відчувати умовні стіни чи паркани.

Світлана Ройз розповіла про давній експеримент, який це підтверджує: маленьких дітей випустили на галявину та спостерігали, що вони будуть робити. Перше, що спадає на думку – діти мали б бігати. Однак вони почали групуватися всередині галявини та трималися одне одного. Тільки після того, як були визначені кордони цієї великої галявини, діти почали освоювати простір і бігати.

Саме так і будуються стосунки в спільноті – на основі правил, які дають відчуття стін та безпеки.

🔔 Якими рутинними діями можна починати та завершувати урок

Щоби людина чи дитина почувалася захищеною, крім правил, потрібне емоційне співналаштування.

Для цього можна:

• робити синхронні рухи чи дії разом, коли, скажімо, на початку уроку діти кажуть якусь кричалку;
• вигадати для класу назву – “розумники”, “котики”, “стійкі” абощо, що створить відчуття спільноти;
• виконати ритмічні дії, наприклад, руханку.

“Під час переживання стресу в нас втрачається відчуття ритму, – пояснює Світлана Ройз. – Щоб налаштувати його в дітей, уроки мають починатися і закінчуватися рутинами. Можна створити власні руханки, жести та привітання.

Коли ми здійснюємо рухову активність, відбувається викид дофаміну. Він відповідає, зокрема, і за концентрацію уваги, відчуття скерованості, перемоги, спроможності й задоволеності. А коли ми одночасно робимо якісь рухи, то синхронізуємося і відчуваємо, що ми в спільноті”.

Руханки можна використовувати для відновлення концентрації уваги дітей. Оскільки зараз ми перебуваємо в стані когнітивного виснаження, дитячої зосередженості вистачає на 3, максимум 6–7 хвилин уроку.

Учителі це помічають, коли діти починають розгойдуватися на стільцях чи стукати ручками по партах. Однак це не прояв неповаги до вчительки/-ля, а намагання повернути концентрацію уваги.

Орієнтовно на десятій хвилині уроку Світлана Ройз радить запропонувати класу рухову активність. Можна просто постукати по парті чи потягнутися.

Якщо обрали руханку, варто правильно її завершити:

• зробити вдих-видих (останнім має бути видих);
• або порахувати від 1 до 5 та у зворотному порядку.

У такий спосіб вмикається парасимпатична нервова система, яка відповідає за заспокоєння (докладніше про руханки в умовах війни та як ефективно проводити їх у класі – читайте тут).

Завершити урок теж бажано якоюсь рутинною справою чи ритуалом, які можна вигадати разом з учнями.

Після уроку вчителька/-ль може запитати, що діти будуть робити далі. Це дасть змогу змістити увагу з уроку, що завершився, на той, який розпочнеться.

Ці дії займають 1–3 хвилини уроку, здаються розвагою, а насправді можуть заощадити час та сили вчителям, які, можливо, доведеться витрачати на скеровування непродуктивної поведінки дітей.

ЯК ДОПОМОГТИ ДІТЯМ ВЧИТИСЯ ТА ВІДНОВЛЮВАТИСЯ

🏃‍♂️🏃‍♀️ Чому дітям треба бігати на перерві

Світлана Ройз нагадала, що дитина може реагувати на пережитий стрес реакцією “бий – біжи – замри”. Але відновлюватися після стресу та повертатися до відчуття безпеки буде у зворотному порядку (“замри – біжи – бий”).

“Якщо діти налякані, були в укритті або щось сталося в їхньому житті, вони можуть перебувати в реакції заціпеніння, а після неї слідуватиме гіперактивність (тобто “замри – біжи”), – пояснює Світлана Ройз. – Тому важливо дозволяти дітям на перервах бігати – нехай ідуть на вулицю, якщо це безпечно у вашому регіоні. Чим більше дитина буде рухливою на перерві, тим активнішим буде її мозок на уроці, і тим легше вона відновлюватиметься після травматичного досвіду”.

Реакцію “біжи” дитина може проявляти ще і своєю балакучістю, а проявом реакції “бий” може бути агресія. І в такому випадку важливо знайти коректні способи, як цю агресію проявити.

З цим якраз допоможуть руханки або будь-які вправи чи ігри з псевдоагресивними рухами, наприклад:

• “собаки” – означає “перетворитися” на добрих собачок, які махають хвостиками, а потім на злих, які гарчать одне на одного, і знову на добрих, які принюхуються та знайомляться;
• “клац-клац” – клацати зубами;
• “лети” – дмухати одне на одного, як на перо;
• “подушковий бій” (якщо це доречно в умовах, у яких живуть діти), “борці сумо” – засунути подушку під футболку та штовхатися;
• “шкрябалки та дряпалки” – нігтями “прошкрябати” малюнок у тісті, фользі, крупі, плівці;
• боулінг – збивати будь-які предмети (передбачає, що дітям дозволили порушити порядок);
• “випустити пазурі” – показати, як шипить тигреня та випускає пазурі, коли хоче захиститися;
• малювати “каляки-маляки”, стиснувши в кулаку фломастер або олівець;
• “у ціль” – зім’яти в руках папір, яким, як м’ячиком, влучити в ціль;
• кричати в “мішок для крику” (склянку або подушку);
• “бодалки так-ні” – бодатися руками чи головою, кажучи почергово “так” чи “ні”;
• покласти руку на живіт, зробити вдих і різкий видих.

🙌  Яка практика стресостійкості допоможе перед випробуваннями

Іноді вчителі можуть чути від учнів та учениць, що вони нічого не знають та нічого не розуміють. Таке відчуття справді може виникати в дітей та дорослих, оскільки в роботу не може включитися та частина мозку, яка відповідає за дотримання правил, контроль усіх процесів та імпульсів. А це якраз потрібно для виконання домашніх чи інших завдань.

Щоб допомогти дитині, Світлана Ройз пропонує вправу:

• під час вдиху сказати “Я знаю, що вдихаю”;
• на видиху – “Я знаю, що видихаю”.

“У той момент, коли я нічого не знаю та не контролюю, може, це єдине, що можна проконтролювати (знаю, що вдихаю, і знаю, що видихаю). Це дихальна вправа, яка одразу впливає на наше відчуття стійкості. А слово “знаю” вмикає в роботу префронтальну кору головного мозку”, – уточнює психологиня.

Таку практику стресостійкості можна проводити з дітьми перед самостійними чи контрольними роботами, перед іспитами, концертами та будь-якими випробуваннями.

Також Світлана Ройз пропонує користуватися вправою “масаж мозку”, яка допоможе налаштуватися на роботу (навчання):

• долонею помасажувати потилицю та сказати “бачу”;
• потім скроню, промовляючи “чую”;
• тім’яну частину – “відчуваю”;
• лоб – “розумію” (черговість можна змінювати).

Наприклад, потилична частина мозку відповідає за сприйняття візуальної інформації, скроня – за аудіальну, а тім’яна – зчитує сигнали та відповідає за орієнтацію в просторі, зокрема, за 3D-сприйняття реальності. Щоб активізувати тім’яну частину мозку, якраз підходять руханки чи будь-які вправи, які допоможуть повернути та відчути кордони свого тіла. Крім рухів, можна складати Лего, зробити оригамі або займатися ліпленням.

🗣 Про що варто пам’ятати в спілкуванні з батьками

Насамперед треба знати, чого вони найбільше бояться. За словами Світлани Ройз, найбільший страх мам, тат чи опікунів – бути поганими батьками, втратити контроль над ситуацією та вчасно не допомогти дитині. Зменшити це відчуття страху та тривог може інформація. Чим більше батьки отримають її від учителів – тим менше тривожитимуться.

Світлана Ройз пропонує вчителям, якщо є сили та ресурси, зробити розсилку для батьків. У листі наголосити, що батьки та освітяни разом щось роблять для учнів, а вчителі вдячні батькам за піклування про дітей. Доречно нагадати в цій розсилці правила спілкування учителів та батьків. Наприклад, коли можна зв’язатися з учителем/-кою, якщо щось відбувається в класі чи з дитиною.

“Варто пам’ятати, коли батьки приходять у школу, та ще й роздратовані, треба шукати причину, що саме ховається за їхніми проявами. І це, як правило, величезний страх і величезна тривога, – додає психологиня. – Тому правила в спілкуванні з дітьми й дорослими у світі, де нічого не можна спрогнозувати та складно проконтролювати, створюють відчуття стіни та рамку безпеки”.

📜 Пам’ятка для освітян

Звісно, вчителі не можуть і не зобов’язані бути психологами для учнів. Але вони можуть бути тими, хто першими підтримає і першими помітить, що діти потребують допомоги.

У щоденній рутині та постійних викликах варто пам’ятати про свій психологічний стан. Як часто наголошує психологиня – важливо знаходити бодай дві хвилини на день для себе.

“На кожній зустрічі з учителями я дякую їм та вклоняюся за те, що вони роблять для дітей – це безцінно, – підсумовує Світлана Ройз. – Відповідальність вчителів під час війни зросла, а стресове навантаження стало значно більшим. Я щиро бажаю всім освітянам можливості відновлення. І щоб сили, які вони вкладають у роботу, поверталися до них разом із вдячністю та успіхами учнів”.

ДОБІРКА КОРИСНИХ РЕСУРСІВ ДЛЯ БАТЬКІВ, ПЕДАГОГІВ І ДІТЕЙ

1. Пісня “Я і ти” Світлани Тарабарової. Там є все, що може зараз бути корисним: дотики, розтягування, повернення відчуття тіла, спів і близькість.

2. Тілесні ігри, які можна використовувати з дітьми різного віку.

3. Анімаційний проєкт “Стійкість для стійких” – 20 відео з тілесними практиками, які можна дивитися і робити з дітьми.

4. “Обійманці” – гра-практикум близькості (для відновлення контакту, відчуття безпеки, повернення до тілесності). Стикерпаки з обійманцями для месенджерів можна завантажити тут: Viber, Telegram.

5. “Дихальні картки” – дихальні вправи для дітей, щоб вгамувати тривогу.

6. “Картки сили” – гра-практикум для дітей (картки із зображенням тварин, природних явищ, різних об’єктів із пропозицією тілесних вправ, метафор сили, ігор).

7. “Твоя сила” – збірка з 22 практик для дітей від 8 до 16 років.

8. Практикум-гра “Невидимі дари – знаходь свою силу”: тілесні практики й римівки для повернення відчуття впевненості.

9. Практикум-гра “Сила Усмішки”.

10. Практикум-гра “Скажи мені – сила запитань”.

11. Практикуми стійкості та відновлення: 64 відео (по 15 хвилин) з простими тілесними вправами для дітей і дорослих.

12. “Круті в укритті” – ідеї практик для стабілізації від відомих дітям людей.

13. Методичка “Ментальне здоров’я дітей під час війни”.

14. Онлайн-курс для батьків “Як підтримати дитину під час війни”.

15. “Стресостійке дитинознавство” – практикум для дорослих.

16. Ефір із Катериною Булавіною про підтримку дітей.

17. Telegram-канал “Стійкість для стійких”. який створили з турботою, і в якому щодня можна знайти щось, що хоч трохи може зняти напругу.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: авторка – Марія Брикимова, ГО “Смарт освіта”, ЗЗСО № 281 (Київ)

Проєкт здійснюється за підтримки Global Giving