Теми статті: безпека, вчителям, якість освіти
21 Травня 2024
10 746
0
Агресія – це наша природна емоція. Та іноді її прояв може свідчити не лише про поганий настрій, а і про певні труднощі. Наприклад, дитина переймається, що її батьки сваряться або розлучаються, чи відчуває невпевненість у власних знаннях. І через це проявляє агресію до однокласників або навіть вчителів.
Якщо освітяни стають свідками агресивної поведінки учнівства, звісно, їм хочеться допомогти та підтримати дітей. Та оскільки вчителі – не психологи, часом вони можуть не знати, як правильно надати таку допомогу.
Темі дитячої агресивної поведінки була присвячена одна з психологічних супервізій для освітян, які ініціювала ГО “Смарт освіта” (проєкт здійснюється за підтримки Global Giving). Під час безплатних онлайн-зустрічей психологині Тетяна Ширяєва та Світлана Ройз допомагають пропрацювати складні ситуації поведінкового чи психологічного характеру, з якими вчителі й вчительки стикалися під час роботи з дітьми та їхніми батьками.
Тетяна Ширяєва докладно розповіла освітянам про те:
Ділимося коротким конспектом зустрічі, аби охопити необхідною допомогою якомога більше освітян та учнів.
Агресія притаманна кожній людині, пояснює Тетяна Ширяєва, бо це та емоція, з якою ми народжуємося. Зараз її справді побільшало, адже агресія часто проявляється в складних ситуаціях. А їх нині дуже багато через війну і спричинені нею тривожність та втому.
“Буває, що вчителі помічають, як хтось з учнів проявляє агресію, розповідають про це батькам, щоб звернули на це увагу, а у відповідь бачать агресивну реакцію – і це теж нормально, – пояснює психологиня. – Батьки проявляють агресію, бо в такий спосіб захищаються, відчувають, що їх у чомусь звинувачують”.
Вчителів не має дивувати й те, що діти можуть сприймати школу як місце, де вони задовольняють певні потреби, наприклад, у любові чи взаєморозумінні. Таких відчуттів можуть шукати ті діти, яким не вдається отримати їх удома.
“Кожна дитина, незалежно від свого віку, має якісь потреби, – веде далі Тетяна. – І залежно від досвіду задоволення цих потреб, дитина певним чином маніфестує, робить щось, щоби показати світу, як вона почувається. Якщо потреби дитини не задовольняються в сім’ї, вона не відчуває, що дорослі на її боці, то найімовірніше вона буде намагатися налагоджувати ці стосунки в соціумі поза сім’єю. А школа є одним із таких місць. Тобто дитина буде перевіряти, чи може вона формувати стабільні стосунки з іншими дорослими – вчителями”.
За словами психологині, інколи агресивна поведінка якраз і є способом перевірки, чи можна в нестабільному й небезпечному світі будувати стабільні й безпечні стосунки, наприклад, з учителем.
Тому деякі діти приходять до школи за тим, аби відчути, що їх хоч хтось розуміє, чує та підтримує.
Якщо вчитель/-ка помічає щось у поведінці дитини, що може бути проявом агресії, Тетяна радить скористатися таким алгоритмом дій (якому докладно навчають на курсі “Психосоціальна підтримка для освітян” від ГО “Смарт освіта”):
Дотримання цього алгоритму допоможе дитині почуватися в безпеці.
Водночас учителі мають пам’ятати, що, розв’язуючи проблему, мають бути разом із батьками на боці дитини. А ще, що вони мають дбати про свій психоемоційний стан, але не виконувати роль психологів (більше про можливості психологічної підтримки освітян читайте на ресурсі Resilience.help).
Під час супервізії Тетяна Ширяєва описала причини, через які в дітей може виникати агресивна поведінка. Знаючи це, вчителькам і вчителям буде легше підібрати слова, емоції та дії для підтримки дитини.
1. Стан здоров’я. Інколи агресивна поведінка може бути ознакою психічного порушення, каже психологиня.
Або ж агресія може бути спричинена певними фізіологічними пошкодженнями. Наприклад, дитина відчуває великий біль чи дискомфорт через травму або захворюваність, і проявляє своє самопочуття через агресію, бо іншого способу сказати іншим про свій біль у неї наразі немає. Тобто агресивна поведінка стає способом спілкування.
2. Поведінкові труднощі, наприклад, розлади дефіциту уваги та гіперактивності, аутизм. “А також труднощі з навчанням, які роблять дитину нездатною ефективно впоратися з якимись завданнями, – додає Тетяна. – Дитина не може визнати, що має певні проблеми, не може із чимось впоратися, а це впливає на її поведінку. У таких випадках агресія або агресивна поведінка стає єдиним можливим способом показати, що щось відбувається”.
3. Зміни. Коли вчителі/-ки помічають в учня/-иці агресивну поведінку, спочатку мають відповісти на питання, чи не переживала дитина останнім часом якісь зміни. Наприклад, переїзд, розлучення батьків чи втрату рідних.
“З огляду на воєнне сьогодення, зміни є невіддільною частиною нашого життя, тому, зрозуміло, вони впливатимуть на дитину та можуть спричиняти її агресивну поведінку”, – пояснює психологиня.
4. Навчена поведінка або навчена агресивність. Ідеться про те, що дитина застосовує агресію в стосунках із батьками чи іншими дорослими як єдиний спосіб мати те, що вона хоче. І так будує свої стосунки з навколишнім світом.
“Агресивність як навчена поведінка інколи буває в демонстративних дітей: вони когось перебивають, привертають до себе увагу або порушують дисципліну в класі. Зазвичай вони дістають багато, коли їм не треба, і не отримують чогось, коли їм треба.
Буває, що таких дітей дуже люблять та оберігають у сім’ї, що вони не встигають усвідомити свою потребу. Але потім, коли стикаються з якоюсь потребою поза родиною, діти не вміють про щось попросити. Єдиний спосіб, яким вони можуть щось отримати, це агресивна поведінка”, – додає Тетяна Ширяєва.
5. Ситуація вдома. Передусім це домашня атмосфера, у якій дитина може бути свідком суперечок, жертвою чи очевидицею домашнього насильства. Або ж коли вона бачить, що ворожість і критика є нормою в спілкуванні батьків /опікунів. Тоді дитина може проявляти складну агресивну поведінку, бо для неї це єдиний вихід із ситуації.
6. Нудьга може виникати в дітей, які гарно та швидко справляються із завданнями на уроці, мають багато вільного часу і єдине, чим вони можуть себе розважати, це агресивна поведінка.
7. Відсутність правил / рутини. Під рутиною мається на увазі зрозумілий, звичний та безпечний для дитини простір, де необхідні правила й розпорядок. Як пояснює психологиня, чіткі правила в житті дітей відіграють важливу роль, бо дають відчуття безпеки. Бажано, щоб удома в дитини був розпорядок дня та перелік її обов’язків. Також вона має розуміти причинно-наслідковий зв’язок від своїх дій – що буде, якщо вона не виконуватиме правила.
Так само було б добре мати правила в класі. Вчителі можуть обговорити їх з учнями на початку навчального року, а також намалювати / написати на плакаті чи ватмані. Важливо це зробити разом, спільно обговоривши ідеї, які мають учні та вчителі. Це можуть бути правила дисципліни під час уроків та на перервах, повага й дотримання кордонів інших дітей та способи взаємодії у випадку порушень правил.
Найкраща допомога для дитини, яка поводиться агресивно, це наше співчуття та небайдужість. Це не завжди просто – відреагувати на агресію емпатією. Однак саме це, радить Тетяна Ширяєва, є найефективнішою протидією агресії.
Одним із проявів емпатії може бути діалог із дітьми, у яких вчителі помітили агресивну поведінку. Однак це не має бути агресивна розмова з образами та звинуваченнями чи вказівками, що робити. Діалог має базуватися на зацікавленості, небайдужості, визнанні й зворотному зв’язку.
“Здебільшого діалоги з дітьми доволі короткі, але якщо вони починають довіряти дорослим, тоді розмови стають тривалішими, – пояснює психологиня. – Будуючи такий діалог, варто пам’ятати, що ви – людина, яка не має відповідей на всі запитання, але ви проявляєте зацікавленість до дитини, яка щось переживає”.
Перш ніж починати розмову, важливо визначити:
Якщо, оцінюючи ситуацію з таких сторін, вчитель/-ка розуміє, що не готовий/-а починати розмову, тоді краще не починати діалог, щоб дитина не відчула, що в її оточенні є інші люди, яким до неї насправді байдуже.
Коли ж на таку розмову наважилися, починати варто із запитань, які продемонструють, що вчителю/-ці цікаво, що насправді відбувається з дитиною, і він / вона відкриті до співпраці.
“Водночас треба пам’ятати, що діти дуже гарно вміють відрізняти щирість від нещирості. І коли ми вибудовуємо такий діалог, то маємо проявляти приязність. Тобто це не має бути маніпулятивна розмова, щоб стишити дитину або знайти спосіб, як не порушувати дисципліну в класі”, – додає Тетяна.
Так само й у розмові з дітьми треба дати місце справжній цікавості та небайдужості, розуміючи, що кожна дитина – це цілий всесвіт. Тоді вона покаже, чи готова до розмови з вчителькою/-елем.
Учитель/-ка може сказати, що стривожений/-а через почуття чи емоції дитини.
Визнання передбачає розуміння, а не лише втішання. Якщо дитина, наприклад, розповідає вчительці/-еві, що її мама потрапила в лікарню, через це дитина виглядає засмученою – дуже важливо поділитися своїми відчуттями.
Буває, що діти не мали досвіду чути про почуття та емоції дорослих, вони про них здогадуються, спостерігаючи за поведінкою та мімікою. Вчитель/-ка теж жива людина, а учням важливо розуміти, що навколо є дорослі, які можуть не лише якось реагувати, але і вчити їх говорити про свій стан. Учитель/-ка демонструє ту рольову модель поведінки, яку прагне сформувати у своїх учнів.
Загалом, за словами Тетяни Ширяєвої, немає правильних чи неправильних формулювань. Є лише рекомендації, які допоможуть вибудувати щирий діалог із дитиною та допомогти їй.
“Насправді діти відчувають сум після того, як поводяться агресивно. А ще їм страшно – вони бояться, що в цьому небезпечному світі їх будуть карати за агресивну поведінку.
Коли ми відчуваємо агресивність до агресивних дітей, то насправді підтверджуємо думку дітей, що світ небезпечний, їх ніхто не розуміє і немає нікого на їхньому боці, – пояснює психологиня.
Якщо хтось поводиться агресивно, то важливо це зупинити. Але не варто говорити про агресивну поведінку, що вона погана, що так не можна поводитися. Найпевніше, дитина й так розуміє, що її поведінку вважають проблемною, інакше б ця розмова не відбувалася”.
Завдання вчительки/-ля в такій ситуації – налагодити співпрацю з дитиною, вибудувати довіру та показати їй, що насправді у світі бувають різні дорослі. А вчитель/-ка – один / одна з тих, хто може бути для дитини надійним дорослим/-ою.
Інна Лиховид, “Нова українська школа”
Титульне зображення: ca.finance.yahoo.com
Проєкт здійснюється за підтримки Global Giving
Обговорення