Як українські учні за кордоном закінчили перший семестр в українських школах: враження батьків та вчителів

Українські учні, які зараз перебувають за кордоном, мають відвідувати місцеві заклади освіти. Водночас батьки не хочуть, аби їхні діти припиняли навчання в українських школах. Серед мотивів – збереження зв’язку з українською системою освіти, страх втратити місце або ж рік навчання в українській школі при поверненні з-за кордону…

Тому найчастіше батьки обирають індивідуальні форми навчання в закладах освіти України – екстернатну та сімейну.

Однак, провчившись перший семестр, думки учнів та батьків щодо індивідуальної форми навчання розділились. Одні скаржаться на повну відсутність контакту з вчителями та погрози щодо відрахування зі школи. Інші – навпаки, задоволені навчанням та радіють можливості поєднувати навчання в іноземній та українській школах одночасно.

“Нова українська школа” дізналася, як у деяких українських закладах освіти організовують навчання за індивідуальними формами. Читайте в нашій статті про таке:

• які головні складнощі виникали в українських дітей за кордоном із сімейною формою навчання;
• якою була комунікація між вчителями та учнями;
• як ставили оцінки в українських школах та чи перезараховували їх з іноземних закладів освіти;
• що думають вчителі про організацію індивідуального навчання для дітей та з якими труднощами вони зіштовхнулися.

ВЧИТЕЛІ НЕ ВИХОДЯТЬ НА ЗВ’ЯЗОК, А ПЛАНУ НЕ БАЧИЛИ ДО КІНЦЯ СЕМЕСТРУ: НЕГАТИВНИЙ ДОСВІД СІМЕЙНОГО НАВЧАННЯ

Опитані редакцією батьки, діти яких навчаються у двох школах одночасно, найчастіше скаржаться на:

• брак комунікації з боку українських шкіл;
• відсутність завчасно складеного плану навчання;
• залякування відрахуванням та втратою року навчання;
• великий перелік завдань наприкінці року, які потрібно виконати в короткі терміни;
• оцінки в табелях є, але знання під великим питанням.

Вікторія Сизонова, мати п’ятикласниці, яка навчається в німецькій школі та в одній із київських шкіл, не задоволена навчанням на сімейній формі.

“Наше навчання полягало в тому, що до листопада ми лише чекали програму на навчальний рік. Хоча офіційну заяву про переведення на сімейну форму написали ще у вересні. Водночас я весь час нагадувала класному керівнику за свою ученицю, запитувала, що дитина має робити. У відповідь – невизначеність.

Але навіть у листопаді я отримала лише посилання на електронні підручники із вказівкою “вчитися по сторінках”, – поділилася Вікторія.

У середині грудня дочка Вікторії отримала перелік із 13 предметів, у якому було вказано, що потрібно здати за два тижні: тести, малюнки, реферати (Ред., хоча сімейна форма навчання передбачає написання лише семестрових контрольних робіт). Вивчити за один місяць те, що учні вчили чотири – нереально, переконана Вікторія. “Тому дочка зробила завдання лише з 3–4 предметів, а решту робили ми із чоловіком. У результаті отримали табель, але то були наші оцінки, а не дитини”, – розповіла жінка. Вона переконана, що якби програму та завдання надіслали у вересні, навчання можна було б зробити якіснішим шляхом завчасного планування.

“Ми не хочемо навантажувати дитину навчанням у двох школах. Однак боїмося, щоби вона не втратила рік в українській школі після повернення”, – поділилася мати п’ятикласниці.

Старшому сину Оксани Горянської, який вчиться в німецькій школі та в 11 класі одного з ліцеїв Полтавщини за сімейною формою, взагалі загрожує відрахування.

“За перший семестр син не був атестований із трьох предметів: технологій, захисту України та фізичної культури. Виявляється, учитель, який викладає всі ці предмети, просто забув надіслати контрольні завдання та тести для виконання! Водночас інший хлопець, який теж не отримав завдання на сімейній формі, був атестований. Директорка ж у всьому звинувачує батьків і неповнолітнього учня, бо ми мали нагадати вчителю про завдання”, – обурюється жінка.

Юлія (прізвище попросила приховати) розповіла, що син змушений був покинути сімейну форму навчання в одній зі шкіл міста Києва. Тож наразі він вчиться лише в польській школі.

“Ми щиро не хотіли втрачати зв’язку з українською школою. Але наш заклад перестав бути школою по суті, а замість комунікації – швидше вимоги якогось карального органу. Лише умови: вчіться, як хочете й де хочете, а ми (вчителі) проконтролюємо, як вас батьки навчили.

Напередодні навчального року ми письмово зверталися до адміністрації, щоб за нами залишили місце. Також ми розповіли, де навчаємось за кордоном і що передамо всі оцінки та табелі. Натомість отримали відповідь, що такого не передбачено законом, а тому маємо або навчатися в українській школі, або забирати документи. Тож замість того, щоб зрозуміти ситуацію батьків і дитини, український заклад освіти вирішив підійти формально – або в них, або не в них”, – розповіла Юлія.

Навчатися в українській школі онлайн разом з усім класом її син не міг, адже уроки у двох школах збігалися.

“Після цього нам “порекомендували” написати заяву на сімейну форму навчання, щоб не мати проблем. Також усно запевнили, що оцінки перенесуть, а з інших предметів, яких немає в польській школі, потрібно буде здавати двічі на рік контрольні роботи. Та згодом вчителі повідомили, що оцінки не перезараховуватимуть, оскільки теми не збігаються“, – розповіла мати семикласника.

Як додала Юлія, після написання заяви сину надіслали в Viber 49 фото сторінок А4, на яких були теми з усіх предметів і перелік контрольних, творів, самостійних і тестів за перший семестр. Через стислі терміни учень не встиг би виконати ці завдання, каже Юлія. Тому на наступний день вона написала заяву на відрахування.

Син Ірини Миколишин наразі навчається в італійській школі у 2 класі та в 1 класі однієї зі шкіл Львова. До початку нового навчального року вона написала заяву на зарахування у львівську школу, оскільки сімʼя мала повертатися в Україну. Однак з особистих обставин вони змушені були залишитися в Італії. Тоді Ірина звернулася до адміністрації школи та класного керівника із питанням, як далі організувати навчання для сина. Сама школа працювала в змішаному форматі, частина занять онлайн, частина офлайн. Тож дитині дозволили відвідувати за можливості онлайн-уроки, а пропущені заняття опрацьовувати самостійно.

“Класна керівниця завжди була на зв’язку, раз на 1–2 тижні вона надсилала нам завдання, які ми разом із сином виконували. Уже в жовтні нам сказали написати заяву на сімейну форму навчання. Та потім за два дні вчителька зателефонувала знову і сказала, що такої потреби немає. Тож ми продовжили далі навчатись онлайн за можливості, усе навчання виконували за планом”, – розповіла Ірина.

29 грудня адміністрація школи зробила “сюрприз” матері й повідомила, що її сина відраховуватимуть зі школи через пропуски уроків. Ірина пояснювала, що хоч дитина і пропускала якісь з уроків, але завдання всі виконувала. “Тоді я вже почала просити про перехід на сімейну форму навчання. На це в школі відповіли, що за рішенням педради 1 і 2 класи не можуть навчатися за цією формою. Наразі ситуація в підвішеному стані і я не знаю, чи відрахують мою дитину, чи ні”, – хвилюється Ірина.

За словами юриста ГО “БАТЬКИ SOS” Романа Бондаренка, у цій ситуації школа передбачила роботу за двома формами – дистанційно та очно. Дитина відвідує лише частину занять, що призводить до численних пропусків. Однак дистанційна форма навчання передбачає не лише уроки онлайн, на яких мають бути присутні учні, а й асинхронний режим (використання освітніх платформ, електронної пошти, соцмереж тощо).

“Матеріал пропущених занять дитина опрацьовувала самостійно, виконуючи завдання, надіслані вчителем. У такий спосіб взаємодіяла із вчителем у синхронному та асинхронному режимі, що передбачено законодавством.

Оскільки дитина відвідує заняття, у закладу освіти є контакт із батьками, пропущені заняття не можуть стати підставою для відрахування”, – пояснив юрист.

Також у цьому випадку батьки мають право обрати для свого першокласника сімейну форму освіти. І законодавство запевняє нас, що заклад освіти не має права відмовити в цьому, якщо дитина зареєстрована на території обслуговування закладу.

ВЧИТЕЛІ НА ЗВ’ЯЗКУ, ВСІ ЗАВДАННЯ ВИКОНАНІ, ОЦІНКИ В ТАБЕЛЯХ: ПРО ПОЗИТИВНИЙ ДОСВІД НАВЧАННЯ ЗА СІМЕЙНОЮ ФОРМОЮ

Син Вікторії Каміної навчається в 4 класі шведської та київської школи (сімейна форма). За її словами, їхня українська школа підійшла відповідально до організації навчання для дітей, які перебувають за кордоном:

• на початку семестру надали план та програму, які дитина має опанувати за 2022- 2023 навчальний рік;
• надіслали посилання на електронні підручники;
• поділилися контактами всіх вчителів, до яких можна було телефонувати в разі виникнення запитань щодо програми;
• у кінці кожної чверті надсилали якісні, гарно продумані тестові роботи (їх дитина здавала або в Classroom, або в Viber). Вчителі одразу повідомляли результати оцінювання.

“Класовод завжди на зв’язку, батьки в загальному чаті можуть бачити, що діти вивчили на офлайн-уроках кожного дня. Я приємно вражена й розумію наскільки нам пощастило зі школою та вчителями”, – поділилася Вікторія.

Ольга Савченко каже, що її син одночасно ходить у німецьку початкову школу в 4 клас, а в Україні навчається за сімейною формою навчання в 5 класі. Жінка каже, що

комунікація зі школою відбувається через класного керівника та групу в месенджері. “Я і дитина задоволені комунікацією, вчителі завжди на зв’язку, деякі навіть дали свій особистий номер. Саме навчання проходить на платформі Google Classroom. Нам вчасно надсилали всі завдання. Син здавав лише контрольні роботи та тести для перевірки. Оцінки на основі надісланих робіт за перший семестр виставили до 31 грудня”, – поділилася мати.

Дочка Ані Лихацької навчається паралельно в 9 класі німецької школи та на сімейній формі української школи Київської області. У вересні їм надіслали календарно-тематичне планування, у листопаді – графік консультацій із вчителями.

“Атестацію здали практично безболісно. Деякі предмети дитина закрила ще в листопаді. Хтось із вчителів давав завдання на час, хтось просто контрольні, хтось і контрольні, і спілкувався з дитиною онлайн. Тому маємо оцінки на рівні 10/11/12 балів за перший семестр, – поділилася мати дев’ятикласниці й додала: Вчителі також із розумінням поставилися до того, що дитина вчиться у двох школах. Тому всі контрольні вона здавала в другій половині дня, хоча робочий день у педагогів тоді закінчився. Також попри те, що дочка не в Україні, її запрошували до участі в позакласних заходах, флешмобах тощо”.

ПОДВІЙНЕ НАВАНТАЖЕННЯ ТА ВІДСУТНІСТЬ ПІДТРИМКИ МОН: ЩО КАЖУТЬ ОСВІТЯНИ

Олена Яковчук, директорка Чернігівської школи № 3

У цьому закладі освіти понад 500 учнів перебуває за кордоном. Для них запропонували дві форми навчання: дистанційну та сімейну.

“Зараз наш заклад працює в змішаному форматі: частина дітей, які перебувають в Україні, вчаться онлайн, а частина офлайн. Крім цього, вчителі мають дбати й про учнів, які виїхали за кордон, та забезпечувати їм якісне навчання. Ми намагаємося приділяти увагу кожному учневі, хоча не все так просто”, – поділилася директорка.

Учням, які обрали сімейну форму навчання, упродовж 2–3 днів від написання батьками заяви, вчителі надсилають:

• індивідуальний план навчання, який передбачає складання лише двох контрольних робіт на семестр;
• рекомендації, які теми потрібно вивчити (для цього об’єднують основні теми з окремих предметів, щоб не перевантажувати учнів);
• графік консультацій та оцінювання, який узгоджують заздалегідь із батьками. Є індивідуальні та групові консультації. Але, за словами директорки, частіше учнів об’єднують у групи, адже їх багато і вчитель фізично не може з кожним провести консультацію індивідуально. Однак такі випадки теж є, наприклад, коли дитина захворіла і пропустила заняття або щось не зрозуміла. Також вчитель із кожного предмету може провести не більше 3 годин консультацій.

“Ми намагаємося гнучко підлаштуватися під умови, хоча, звісно, не все ідеально. Часом трапляється, що вчитель через щільний графік поставив консультацію для учня за сімейною формою навчання на 9 годину ранку, поки немає уроків. Водночас не врахував інтереси учня, а він на той час може мати уроки в іноземній школі. Тоді ще раз нагадуємо вчителям зважати на графіки учнів та виправляємо такі моменти”, – зізналась Олена Яковчук.

За дистанційною формою всі учні навчаються в синхронному форматі, а уроки вчителі проводять згідно з розкладом у Google Workspace. Деякі педагоги надсилають власноруч записані відеоуроки, щоб учні могли їх згодом переглянути в зручний час.

“Також є учні, які перебувають у різних часових поясах. Наприклад, у моєму класі хлопчик навчається в США, тож не може приєднуватися до уроків синхронно. На сімейну форму навчання перейти не захотів. Тому я проводжу ще додаткові консультації в середу та неділю о 19:00 для тих учнів, які не змогли під’єднатися вчасно онлайн”, – поділилася досвідом директорка.

Однак, якою б продуманою не була організація навчання, діти все одно мають велике навантаження. Сімейне навчання з одного боку зберігає звʼязок з українською школою. А з іншого – батьки мають розуміти, на який крок ідуть, адже цей формат означає практично самостійне вивчення предмета. Бо трьох годин консультацій на рік від учителя недостатньо, переконана Олена Яковчук.

“Ми звісно стараємося дослухатися до прохань дітей і батьків, але є випадки, які суперечать нашому законодавству та зв’язують руки вчителям. Ми не можемо повністю заплющити очі на те, що дитина вчиться в Україні в 6 класі, а за кордоном у 5. Які оцінки тоді їй ставити, якщо вона освоює зовсім інші програми?

Або коли дитина за кордоном вчить норвезьку як другу іноземну мову, а в нашій школі друга іноземна – німецька. Немає нормативної бази, тому вкрай необхідно розробити систему узгодження програм. Тоді з перезарахуванням не буде проблем”, – розповіла директорка.

Вчителі чекають підтримки від МОН України в розробці механізму узгодження українських навчальних програм з іноземними. За словами Олени Яковчук, так є більше шансів повернути українських учнів в Україну та водночас не перевантажувати їх навчанням у двох школах. Але допоки механізму немає, вчителям складно перезараховувати оцінки з іноземної школи.

Алевтина Багінська, директорка київської гімназії № 33 “Либідь”

У цьому закладі понад 300 учнів перебуває за кордоном, це п’ята частина від загальної кількості. Весь перший семестр школа працювала лише онлайн, тож для учнів за кордоном було запропоновано три варіанти навчання:

• онлайн;
• сімейна форма;
• екстернат.

За дистанційною формою учні навчаються в другу зміну, з 16–17 години, тричі на тиждень (пн, вт, ср). Для дітей, які не змогли приєднатися, вчителі проводять консультації з основних уроків щосуботи.

“Для того, щоби менше перевантажувати дітей, ми об’єднували теми, більше уваги приділяли основним предметам. Розвиваючі дисципліни, як-от мистецтво, фізкультура, трудове навчання, ми вивчали в окремі тижні: 3 тижні по закінченню першої чверті й два тижні до закінчення семестру. На цих уроках ми перейшли на проєктну діяльність. Це мінімізує виконання довгого списку домашніх завдань та не переобтяжує дітей”, – поділилася директорка.

Також були учні, які обрали сімейну (36 учнів) та екстернатну (6 учнів з 10–11 класів) форми навчання. Вчителі на початку семестру надіслали цим учням:

• індивідуальні навчальні плани;
• графіки консультацій та здачі робіт.

Для кожного учня вчителі також проводять індивідуальні консультації, адже кількість школярів дає змогу це робити.

“Учні, які навчають на екстернатній формі, мають здавати лише річне оцінювання. Але також вони мають можливість здати річне оцінювання з окремих предметів помісячно. Наприклад, у нас один учень за перший семестр уже здав 80 % матеріалу за 11 клас. Він повідомив вчителів, що готовий пройти оцінювання з окремих предметів. Ми зібрали комісію і на зустрічі, під відеозапис, учень виконував завдання за програмовим матеріалом цілого курсу 11 класу. Потім виконану роботу він надіслав на пошту й ми її оцінили”.

З другого семестру гімназія № 33 “Либідь” має запрацювати ще й в очному форматі. Тож вчителі вже продумують можливості поєднання всіх форм навчання зі збереженням другої зміни уроків для учнів за кордоном.

“Звісно, це важко. Але ми не скаржимось. Та і прихід до школи учнів уперше після тривалої перерви додасть вчителям нової енергії та мотивації”, – підсумувала Алевтина Багінська.

Лідія Жлобина, вчителька математики Аркадіївської гімназії, Броварського району, Київської області

У цьому закладі освіти всього п’ятеро учнів перебуває за кордоном:

• троє навчається за сімейною формою навчання (за ними закріплені учителі-предметники, які готують окремі навчальні плани на кожного учня. Розписують, що учень повинен знати й вміти з кожної теми. Адміністрація складає графіки проведення консультацій, контрольних робіт, що узгоджують як із батьками, так і з учителями. Консультації проводять у другій половині дня, по 15- 30 хвилин на одну дитину. Також кожен учень має контакти вчителів і в будь-який момент може сконтактувати з ними);
• двоє учнів вчиться дистанційно (учителі, згідно з календарним планом, надсилають їм відеоуроки, дають завдання, проводять консультації. Після вивчення кожної теми, дають завдання на перевірку знань).

“Зі свого предмета можу сказати, що рівень знань учнів не знизився, але ми дуже багато працюємо разом. Мені навіть жаль цих дітей, вони “тягнуть” на собі дві школи: українську й закордонну. Це не просто, особливо для дитини, яка ставиться до навчання серйозно. То чи ми можемо в такий час чинити по-іншому?”, – поділилася вчителька.

Також Лідія додала, що дітей, які перебувають за кордоном, вчителі намагалися долучати навіть до загальношкільних флешмобів, позакласних занять тощо.

З якими проблемами зіштовхнулися освітяни при організації навчання для учнів за кордоном:

• збільшення навантаження на педагогів;
• відключення світла та повітряні тривоги;
• відсутність чіткого механізму перезарахування оцінок із закордонних шкіл.

Наразі ми всі перебуваємо в непростих обставинах. Багато викликів як перед освітянами, так і перед учнями та їхніми батьками постають уперше. Тому дуже важливо виходити на діалог, аналізувати обставини, у які потрапив кожен з учасників освітнього процесу та спільно приймати компромісні рішення, аби мінімізувати освітні втрати учнів.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – sinenkiy, Depositphotos