Як вимірюватимуть мʼякі навички українських учнів та учениць восени цього року: велике інтервʼю з організаторами дослідження

Восени цього року Україна візьме участь у першому у світі масштабному опитуванні, частині дослідження соціально-емоційних навичок. Рівень сформованості цих навичок заміряють у 10-річних та 15-річних дітей у 15 країнах світу. Опитування проводить Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яка організовує, зокрема, й PISA – дослідження, що вимірює читацьку, математичну та природничо-наукову грамотність 15-річних учнів та учениць.

Та майбутнє дослідження соціально-емоційних навичок (ДоСЕН) дуже відрізняється від PISA – і предметом вимірювання, й інструментами, які для цього використовуватимуть. ДоСЕН дослідить 17 м’яких навичок, які згрупує у виміри, наприклад, широта кругозору учнівства, сумлінність, емоційна стабільність, здатність до співробітництва чи мотивація досягати цілей. Також дослідження аналізуватиме середовище та контекст, у якому перебуває учнівство. Для цього в опитуванні візьмуть участь як учні та учениці, так і батьківство, вчительство, та адміністрації закладів освіти.

У світі ДоСЕН триває вже кілька років, є навіть результати першого циклу дослідження (2019 – 2021 рр.), наразі проводять другий. Та якщо в інших країнах дослідження проводиться на рівні міст чи регіонів, то в Україні буде відбуватися на національному рівні, з вибіркою закладів освіти з усіх регіонів, окрім тих, які тимчасово окуповані або знаходяться в зоні бойових дій.

“Нова українська школа” поспілкувалася з Андреасом Шляйхером, директором Директорату освіти та навичок і радником генсекретаря ОЕСР, засновником PISA і ДоСЕН; Русланом Гураком, головою Державної служби якості освіти, співорганізатором дослідження й Олександром Елькіним, головою ради ГО “ЕдКемп Україна”, яку визначено організатором і національним дослідницьким центром ДоСЕН в Україні. Вони розповіли нам про таке:

• чому соціально-емоційні навички настільки важливі;
• чому у світі та Україні різне ставлення та рівень вдосконалення соціально-емоційних навичок;
• яким буде внесок України в ДоСЕН;
• як вимірювати соціально-емоційні навички;
• чим ДоСЕН буде корисним українській освіті.

Далі – пряма мова.

“ВАЖЛИВІСТЬ МʼЯКИХ НАВИЧОК ОЧЕВИДНА, АЛЕ НЕ В ОСВІТЯНСЬКИХ, А В ІНШИХ КОЛАХ. НАПРИКЛАД, РОБОТОДАВЦІ…”

• Чому соціально-емоційні навички необхідні українській освіті?

Олександр Елькін:

У 2016 році, коли народжувалася реформа НУШ, уперше за всю історію української освіти на рівні політичних документів прозвучала зрозуміла та не так легко упроваджувана ідея дитиноцентризму, тобто фокус освіти на дитині. Також тоді вперше зробили пропозицію цілісного розвитку дитини й фокус на її добробут, що передбачає і добру академічну успішність, і подальшу реалізацію в професії, і здоров’я. Поруч із цим, у моделі наскрізних компетентностей НУШ, з’явився і соціально-емоційний компонент.

Коли Україна у 2014 році зіткнулася з війною, стан стресу, невизначеності, виклики, що були в рази підсилені після повномасштабного вторгнення, відобразилися на освіті. На мою думку, розвинені соціально-емоційні навички – це передумова подолання викликів травми, стресу, відчуття невпевненості в майбутньому, які ми бачимо й у дорослих, і в дітей. Дуже важко говорити про будь-що, доки ми не врівноважимо себе.

• У чому важливість мʼяких навичок для системи освіти та її якості?

Руслан Гурак:

Є безліч чинників, що впливають на якість освіти та навчання: від вчительства, освітнього середовища, соціально-економічної ситуації й до війни, пандемії, мотивації батьківства та навіть їхньої освіти. Тому вважати, що школа і вчителі – єдині ключові чинники, що впливають на учнівську успішність, – це хибно.

Дослідження з формування умінь і навичок дітей ще не відбувалися в Україні. Раніше команда Державної служби якості освіти проводила опитування, які стосувалися відчуттів учительства, батьків, адміністрацій закладів освіти про те, як ці навички працюють, впливають на результати навчання, як діти поводяться в різних ситуаціях. Та зараз це стало надважливим, адже діти навчаються під час повітряних тривог, інших стресових ситуацій, тож їхній психологічний стан може бути нестабільним.

Зараз нам як ніколи важливо розуміти, як і в який спосіб формуються соціально-емоційні навички. Очевидно, що це відбувається не лише в школі.

Було б дуже добре підібрати методи та інструменти, як їх виміряти, і пов’язати сформованість цих навичок із результатами навчання.

•  Як ви прийшли до розуміння, що соціально-емоційні навички дітей – це важливо та що їх можна вимірювати?

Андреас Шляйхер:

Важливість цих навичок була очевидною, щоправда, не в освітянських, а в інших колах. Роботодавці, до прикладу, дуже чітко розуміють їх важливість – люди мають жити в складному світі, багато спілкуватися, давати раду з невизначеністю, складнощами. Тому ми думали над тим, як довести реальність розвитку цих навичок, виміряти їх. А технічні можливості дослідження поступово зʼявилися.

У 2015 році ми вперше виміряли навички групового розвʼязання проблем. У школах роблять так – ви маєте сидіти за партою, індивідуально розв’язувати певну проблему, а в кінці навчального року пройти тест на навичку, якою особисто ви володієте. Але в реальному житті при розвʼязанні проблем ви маєте взаємодіяти з іншими людьми й ділитися своїми знаннями. Вам необхідно розуміти мислення фахівців та фахівчинь із різних галузей, знати, як живуть люди в різних країнах, яка в них культура тощо.

Під час перших досліджень ми з подивом усвідомили, що в більшості випадків скептицизм щодо цих навичок і їхнього вимірювання йде від освітянства. Вони казали: “Як ми можемо виміряти навичку розвʼязання проблем, якщо її не викладають у школі?” Після цього ми вирішили створити більш точне, докладне та пропрацьоване опитування – ось таким був початок ДоСЕН.

“УСЕ БУДЕ ЗАЛЕЖАТИ ВІД ТОГО, НАСКІЛЬКИ ЯКІСНО БУДЕ ПРОДУМАНА МОДЕЛЬ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ”

•  Чому в освітніх системах різних країн різне ставлення до соціально-емоційних навичок та різний рівень їх упровадження в навчання?

Андреас Шляйхер:

У західному світі, Європі та північній Америці освіта зосереджена на інструментальному підході передачі знань, а учнівство часто споживає знаннєвий “напівфабрикат”. У Японії навпаки – освіта завжди була і є основою суспільства. Там після уроків учні та учениці прибирають класи разом із вчителями, бо це їхній дім, де вони проводять багато часу. Не дивно, що Японія стала однією з лідерок нашого дослідження про групове розвʼязання проблем – там дуже розвинуті традиції колективізму. Для інших країн соціально-емоційні навички природні й добре розвинуті, наприклад, у мешканців та мешканок Скандинавії.

Для мене найцікавіше є те, що багато людей називають ці навички “позапрограмними”, кажучи, що вони дуже важливі, але не є частиною навчальних програм. І для мене ця характеристика соціально-емоційних навичок є показовою.

Але для мене соціально-емоційні навички – це навпаки ядро, суть навчальної програми, а уроки, предмети – це способи, якими їх можна розвивати.

• На початку впровадження НУШ був певний спротив до компетентнісного компонента реформи. Чи бачите ви динаміку в ставленні до нього українського освітянства?

Олександр Елькін:

Одна справа – мати ідею і гарний намір, інша справа – впровадити її й масштабувати, особливо до рівня великих систем, національної освіти. Результат залежить від комунікації, від того, наскільки добре передали базову інформацію.

Якщо вчительство не підтримувати впродовж усього шляху впровадження, то інформацію й ідеї, які закладаються, можуть викривити. Якщо говорити про НУШ, то в початковій школі була більш-менш якісно проведена робота з вчительством, яке є транслятором ідей і підходів. Але, на жаль, не до кожної школи дійшла справжня НУШ, бо в процесі реалізації втратилося ядро підходу, практик, визначень. Певною мірою опір був пов’язаний із тим, що не все українське освітянство знає, що таке НУШ, не всі мають відповідну підготовку й інструменти, як педагогічні, так і ті, що пов’язані з освітнім простором. А це все є важливою передумовою, щоб відчути, як працює реформа і якісно її упроваджувати.

Тому, якщо ми говоримо про такий новий пріоритет освіти, як розвиток соціально-емоційних навичок в українського учнівства, питання тут у впровадженні, у тому, як ці ідеї будуть масштабуватися. Втрати неминучі – як би ми не налаштовували цей ланцюжок, частина інформації по дорозі “розплескається”. Але базова ідея має бути впізнаваною всім. Думаю, тут насамперед все буде залежати від того, наскільки якісно буде продумана каскадна модель підвищення кваліфікації й передачі цього досвіду.

Звісно, усе нове викликає острах. Раніше в нашій освітній системі ми не робили на цьому фокус. Водночас про цінність соціально-емоційних навичок говорить закордонна практика, і це вже усвідомлює українське вчительство.

“НАША МЕТА – ЩОБ УСІ ТВЕРДЖЕННЯ ТА ПИТАННЯ БУЛИ ТРАВМОЧУТЛИВИМИ, А ПРОЦЕС СПРИЙМАВСЯ НЕ ЯК ЧЕРГОВИЙ ШКІЛЬНИЙ ТЕСТ”

•  Чому Україну погодилися доєднати до ДоСЕН? Що наша країна може дати дослідженню?

Андреас Шляйхер:

Я працюю з багатьма країнами та регіонами. Та Україна може додати унікальну перспективу ДоСЕН.

Адже в моменти змін, невизначеності, травми, соціально-емоційні навички особливо важливі, можливо, ще важливіші за традиційні навички. Знайти орієнтири, бути ефективними, мати силу волі й мобілізувати свої когнітивні, соціально-емоційні ресурси – такі речі в момент кризи дуже важливі.

І для юних українок та українців, як і для їхніх однолітків у інших країнах, школа – одне з найбільш певних, надійних місць. Вони сприймають це як стабільність: кожен день їх чекає школа і вчительство. У часи пандемії ця певність була зруйнована, особливо в молодшій школі. А для України ця нова реальність триває довше й посилена надзвичайними обставинами повномасштабної війни.

•  Як дослідження адаптують до воєнних реалій в Україні?

Олександр Елькін:

ДоСЕН має визначений інструментарій, який умовно можна розділити на дві категорії.

• Перший інструмент – твердження, які будуються навколо соціально-емоційних навичок із моделі “Великої п’ятірки”. Наприклад, є твердження “Я почуваюся спокійно й розслаблено”, – учні та учениці мають відповісти, наскільки вони це відчувають.
• Другий інструмент – контекстуальні питальники, за допомогою яких досліджується середовище, у якому перебувають діти. Мова йде про школу, вчительство, адміністрації, громаду, і звичайно про родину і країну загалом.

Звісно, нині наш контекст дуже важкий. Тому всі питальники проходять психологічну експертизу, а психологиня Світлана Ройз працює з усіма людьми, які долучені до проведення дослідження. Наша мета – щоб усі твердження та питання були травмочутливими, а процес сприймався не як черговий шкільний тест.

У базовій репрезентативній вибірці є 232 заклади освіти-учасники дослідження. Додатково маємо дві черги шкіл, які замінять заклади в основному списку у випадках форс-мажорів.

Є ще і третя група шкіл, що сформована невипадково, – це заклади освіти, які впроваджують програму соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН), чи не єдину програму, затверджену МОН, яка зараз на останній фазі експериментальної апробації. І нам цікаво подивитися, що демонструють діти в школах, які навчаються за цією програмою.

Участь батьківства та тих, хто їх замінює в інших країнах є опційною, але для нас дуже важливо залучити і їхній голос. Напевно, це буде непросто, але батьківство та опікунство мають бути партнерами шкіл у популяризації й впроваджені цих навичок.

“ВИЯВЛЯЄТЬСЯ, ЩО ВИМІРЯТИ ЕМПАТІЮ В ДІТЕЙ ДОВОЛІ ПРОСТО, НЕ ВАЖЧЕ, НІЖ ЗНАННЯ З МАТЕМАТИКИ”

•  Ви писали, що соціально-емоційні навички важко виміряти. А те, що важко вимірюється, так само важко сприймається освітніми системами. Наскільки точно можна виміряти соціально-емоційні навички?

Андреас Шляйхер:

Модель великої п’ятірки давно відома в науці, та лиш нещодавно ми змогли адаптувати її до вимірювання соціально-емоційних навичок у школах. Скажу так: якщо для вас є стандартом шкільний тест, то ним важко виміряти співпереживання чи креативність. Але якщо відійти від поняття тесту й подивитися на вимірювання ширше – як на спостереження, розуміння, то раптом ці навички стає дуже легко виміряти.

Наприклад, є оцінювання емпатії у 5-річних дітей. Як це виміряти? Розкажіть дітям історію з різними персонажами й персонажками, і ви чітко побачите, як вони реагують на героїв та героїнь, з ким себе асоціюють. Ви можете записати це й потім проаналізувати – виявиться, що виміряти емпатію доволі просто, не важче, ніж знання з математики. Різниця лише в підході вимірювання.

Одним із найбільш дивовижних результатів першої фази опитування є те, що 15-річні діти мають нижчий рівень креативності, ніж 10-річні. Якби такі результати були про математику, одразу постало б питання про те, що щось не так із навчанням. Але ніхто не ставить цього питання про креативність.

Ці навички важко відстежувати, тому люди в освіті не думають про них. Креативність не є шкільним предметом, але це одна з найголовніших навичок людей у сучасному світі.

•  Що можуть дати результати дослідження українській освіті?

Руслан Гурак:

В інфопросторі зараз багато говорять про освітні втрати. В Україні вони є, і їх треба вимірювати. Втім, такої практики немає і не було. Державна служба якості освіти йшла іншим шляхом, маючи інструменти інституційного аудиту для оцінювання шкіл. До вимірювань втрат підштовхнула пандемія, бо ми розуміли, що дистанційне навчання точно впливає на результати.

Минулого року ми провели перший етап дослідження, спробувавши оцінити освітні втрати через обговорення з учительством, батьківством, учнями та ученицями, адміністраціями шкіл. Зараз, під час повномасштабної війни, провели другий етап. Цьогоріч завершуємо фокусоване групове опитування про освітні втрати. Третій етап реалізуємо на платформі “Всеукраїнська школа онлайн” у травні, де будуть відкриті питання для учнів та учениць 6 і 8 класів і тестування з української мови й математики. Тести покажуть, як діти засвоюють програму. Четвертий етап, який сподіваємося провести разом з ОЕСР та ГО “ЕдКемп Україна” – це ДоСЕН, що дасть змогу виміряти м’які навички учнівства. Тільки тоді хочемо оприлюднити результати комплексного дослідження за результатами чотирьох етапів.

Будь-які тестування в школах стосуються засвоєння матеріалу з того чи того навчального предмета. Але вони не відкривають задекларовані державним стандартом компетентнісні підходи в навчанні повністю, бо не вимірюють їх. Тому ДоСЕН покаже повноту картини про те, що відбувається в системі освіти України.

Ми плануємо порівняти підсумки дослідження соціально-емоційних навичок із результатами тестів, і лише тоді зробити висновки й надати комплексні рекомендації – для учнівства, батьківства, шкіл та громад, – щоб на доказовому підґрунті ухвалювати виважені рішення про те, як надолужувати освітні втрати, реалізувати державний стандарт та адаптувати освітній процес.

Ініціатива приєднання України до дослідження належить громадській організації “ЕдКемп Україна”, і за рішенням Організації економічного співробітництва та розвитку вона визначена організатором і Національним центром ДоСЕН в Україні. Більше про дослідження можна дізнатися на сторінці dosen.edcamp.ua (нині в розробці, буде доступною із червня 2023 р.)

Співорганізатором є Державна служба якості освіти України. Серед партнерів – Комітет Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій, Консультативна рада з питань сприяння розвитку системи загальної середньої освіти при Президентові України, Міністерство освіти і науки України, Інститут проблем виховання Національної академії педагогічних наук України, команда PISA Українського центру оцінювання якості освіти, Інститут освітньої аналітики. Дослідження соціально-емоційних навичок в Україні здійснюється за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.

Галина Ковальчук, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: providence.momcollective.com