Напишіть нам

Всі теми

Як захистити дитину від насильства й що робити, якщо це сталося

Кожна п’ята дитина в Європі стає жертвою сексуального насильства. У 70–85% випадків насильник – людина з близького оточення. Про це йдеться в проєкті Ради Європи “Один із п’яти”.

Дитячий лікар-психіатр і лікар-психотерапевт Євгеній Тичковський пояснює, що 10% із цих 70% – це родичі. Решта 60% – близьке оточення, але не рідня. І ще 30 % припадає на чужих дитині людей. Також каже, що 25% дівчат до 16-ти років переживають сексуальне насильство.

“Нова українська школа” вже писала про те, як говорити з дитиною про власні кордони, що таке “правило нижньої білизни” та що читати на цю тему.

До Всеукраїнської акції “16 днів проти насильства”, яка стартує 25 листопада, ми поговорили з психотерапевтом Євгенієм Тичковським та інструктором із безпеки, президентом Федерації крав мага й засновником проєкту “Krav Kids” Антоном Фарбом.

Читайте про:

  • яких правил навчати дитину;
  • що дитина повинна носити із собою, аби захиститися;
  • як зрозуміти, що з дитиною щось сталося;
  • як боротися з наслідками сексуального насильства.

ДІЛИТИ ДОРОСЛИХ НА КАТЕГОРІЇ

Антон Фарб пояснює, що до віку, коли дитина потрапляє в так зване самостійне життя, тобто в дитсадок або школу, вона оточена любов’ю й опікою. Тому довіряє всім дорослим. Проте коли в її житті з’являються чужі дорослі, дитину треба навчити їх розділяти:

  • Батьки, від яких не можна нічого приховувати;
  • Знайомі дорослі, яких дітям представили батьки. Наприклад, сусіди й педагоги. Це ті дорослі, до яких можна звернутися по допомогу. Утім, якщо знайомий дорослий каже: “Це наша з тобою таємниця від мами з татом”, про це обов’язково треба розповісти батькам;
  • Незнайомі дорослі, з якими не можна комунікувати. Треба навчити дитину розвертатися і йти, якщо надворі до неї звертається незнайома людина. Адже в дорослої людини не може бути адекватного приводу й мотивації звертатися по допомогу до дитини.

Також треба навчити дитину кликати на допомогу поліціянтів чи, до прикладу, офіціантів (на випадок, якщо вона залишилися надворі одна й до неї звертається незнайомий дорослий).

Дитина має знати свою домашню адресу й номер телефону батьків на пам’ять на випадок, якщо загубила свій телефон або в неї його немає. Аби дитина запам’ятала номер, Антон радить застосувати його як пароль для гаджету.

“Але найкращий захист від педофілів – це рання сексуальна освіта дитини. Коли вона знає, що як називається і як відбувається, то зрозуміє, що з нею намагаються зробити. До того ж, для педофілів вибір такої дитини – це небезпека, бо вона не стидатиметься розповісти про це батькам“, – говорить інструктор із безпеки.

НАВЧИТИ ГОВОРИТИ “НІ” І ЗВІТУВАТИ ПРО МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ

Антон Фарб радить пояснити дитині, чому треба говорити “ні”. Мовляв, не всі дорослі однаково безпечні, деякі можуть їй загрожувати. Потім варто перевірити, наскільки дитина засвоїла цю інформацію. Наприклад, попросити когось зі знайомих, кого дитина не знає, звернутися до неї по допомогу.

“Усе, що дорослі розповідають чи показують дітям, останні забувають за тиждень. Тому навчати безпеки треба регулярно”, – говорить інструктор.

Так, Антон радить навчити дитину звертати увагу на підозрілих людей під час прогулянки. Адже в уяві дитини підозріла людина виглядає як злодій із мультиків. Натомість, треба помічати людей, які поводяться неадекватно (до прикладу, люди з наркотичною залежністю чи п’яні) і вчити триматися від них далі. Її має насторожувати, якщо хтось розглядає або погладжує її тіло, особливо місця, прикриті одягом. Про це треба говорити змалку.

Також Антон рекомендує батькам привчити дитину писати або телефонувати, аби звітувати, що з нею й де вона. Наприклад, прийшла до школи – написала, повернулася додому – написала.

“Інакше – ви вранці бачилися, приходите додому, а дитини немає. І де її шукати? У який момент вона зникла? Чим частіше дитина дає знати, де й коли вона перебуває, тим простіше буде зрозуміти, у який момент зник зв’язок, якщо щось трапиться”, – запевняє Антон.

Фото: автор – SIphotography, Depositphotos

Про всякий випадок можна налаштувати GPS-трекери, через які батьки знатимуть, де перебуває дитина. Їх можна купувати у вигляді браслетів або налаштувати на телефоні. А ще варто дати дитині запасний кнопковий телефон. Якщо смартфон розіб’ється або загубиться, то кнопковим дитина зможе зателефонувати й покликати на допомогу. Також маленьким дітям можна дати свисток, а підлітку – газовий балончик, пояснюючи, що користуватися ним можна тільки в крайньому випадку (напад, домагання, переслідування).

“Але якщо ви збираєтеся дати дитині балончик із собою, то бажано купити зразу два, виїхати десь у ліс і показати, як це працює. Аби дитина розуміла, як натискати, куди направляти, під яким кутом, як далеко і як довго він працюватиме”.

ЯКІ ТРИВОЖНІ ДЗВІНОЧКИ, ЯКЩО НАСИЛЬСТВО СТАЛОСЯ

Лікар-психотерапевт Євгеній Тичковський пояснює, що сексуальне насильство – це не лише згвалтування як таке. Це можуть бути і розповіді про секс, якщо дитина не хоче про це чути, і перегляд фотографій чи фільмів із сексуальним змістом, і примушування до проституції, і знімання в порнографічних фільмах.

“Діти інколи навіть не усвідомлюють, що це – насильство. Але, як правило, опісля відчувають забрудненість, використаність, відданість на поталу. Дитина знає, що щось було не так, але не розуміє, що саме й чому”, – говорить лікар.

Визначити, що дитина стала жертвою сексуального насильства можна за кількома ознаками:

  • Зовнішні: синці та подряпини. Дитяча шкіра делікатна, тому такі прояви будуть. Водночас, дитина може сказати, що просто впала чи вдарилась;
  • Відігравання подібних ситуацій. Особливо це стосується малих дітей, які ще граються іграшками. Коли вони бавитимуться, то в іграх будуть сексуальні сюжети.

“У мене був пацієнт-третьокласник, який, граючись, пропонував ровесникам займатися сексом. Таке буває після того, як дитина зазнала цього сама”, – наводить приклад Євгеній.

  • Зміна поведінки. До прикладу, дитина була тихою й раптом стала бунтівною й некерованою. Або навпаки.

“У моїй практиці був випадок, коли дитина все підпалювала: скатертини, штори. Пів року було незрозуміло, що з нею. Якось у мене під рукою була глина і я запропонував зліпити свої страхи й розмалювати їх.

Дитина виліпила статеві чоловічі органи. Коли я запитав, що це, вона відповіла: “Такі черв’ячки залазять у мене в туалеті”. І тоді почала розповідати: коли мама й тато йдуть на роботу, старші хлопці з двору пропонують так “гратися”.

  • Якщо діти перенесли сексуальне насильство, то в підлітковому віці вони часто наносять собі ушкодження: пірсинги, ріжуть тіло, набивають тату.
  • Спроби недемонстративного самогубства. Є істеричні або демонстративні суїциди, які мають привід “аби мене любили і звернули увагу”. А от до недемонстративних самогубств дітей зазвичай підштовхує ПТСР (посттравматичний стресовий розлад, – ред.) або депресія.
  • Інтроект насильника. Це коли дитина думає: “Якщо мене згвалтували, то і я буду шкідником”. Такі діти можуть псувати комусь одяг та особисті речі, стають забійкуватими. Себто діють, як насильник. Це працює як помста.

ЩО ПЕРЕЖИВАЄ ЛЮДИНА, ЯКЩО ЦЕ СТАЛОСЯ

Якщо насильство сталося один раз і раптово, може виникнути гостра реакція на стрес. Вона триває впродовж місяця.

Рекції:

  • Кошмарні сновидіння
  • Амнезія (людина забуває певні фрагменти з моменту травми), дереалізація (відчуття, що світ перевернувся і став не таким, як був), деперсоналізація (відчуття, що я – це не я).

“Амнезія – це прояв, який дає можливість вижити. От дитині було 12 років, коли я з нею працював. Насильство сталося 2 роки тому. Вона розповідає мені: “Я знаю, що насильник уже йде, і рахую східці, якими він піднімається. А потім відключаюся. Приходжу до тями вранці або за кілька годин, коли все вже відбулося”. Найімовірніше, у такому стані відключаються навіть больові рецептори і втрачається реальність”, – розповідає лікар-психотерапевт.

А ще пояснює: коли психотерапевт збирає анамнез, тобто відтворює історію хвороби, то звертає особливу увагу на ті періоди життя, які людина не пам’ятає. Тоді варто залучити родичів і вивчати, що було.

  • Також можуть виникати флешбеки й інтрузії. Флешбеки – це коли в уяві неочікувано з’являються картинки насильства; інтрузії – це спогади про насильство. Також дитина може не розуміти, у якій реальності вона перебуває. Як наслідок, може виникнути множинна особистість.
  • Люди можуть переживати панічні атаки, мати нав’язливі думки або соціофобію. Наприклад, якщо насильником хлопця був чоловік, то людина може боятися чоловічих колективів.
  • Може бути порушення харчової поведінки: анорексія (брак апетиту), булімія (підвищене відчуття голоду), орторексія (прагнення правильно харчуватися). До того ж може виникнути залежність від алкоголю, наркотиків або ігор.

“Ці реакції виникають одразу або з часом. Можна навіть не розуміти, звідки ноги ростуть. Але людина, яка пережила сексуальну травму, житиме, як на пороховій бочці. Наприклад, у мене була пацієнтка, яка в 18 років пережила групове згвалтування й забула про це. Уявіть, через 40 років вона їхала в громадському транспорті й почула одеколон її гвалтівника. Одеколон став тригером і оживив усі спогади. Тоді в неї почався ПТСР”, – каже Євгеній.

Фото: автор –  AndrewLozovyi, Depositphotos

Євгеній пояснює, що вищеперераховані симптоми та прояви – це захисні механізми. Психіка працює так, щоби вижити. Адже сексуальне насильство – це важка травма.

Коли дитина росте в здоровому соціумі, у неї формується модель “я захищений”, коли йдеться про близьких людей і сім’ї. Тому дядько, татів товариш чи дід – це доброзичливі об’єкти. Дитина розуміє, що може їм довіряти. Якщо стається сексуальне насилля з боку цих людей, то для дитини – це як грім із ясного неба. Отже, у неї змінюються цінності. Дитина сприйматиме безпеку й небезпеку спотворено.

За словами Євгенія, тільки у 25% людей, зокрема в дітей, які пережили сексуальне насильство, може бути спонтанна ремісія, коли організм сам справляється із ситуацією й людина може обійтися без втручань психіатра або психотерапевта. А от 75% матимуть ПТСР у різних проявах.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ПОМІТИЛИ, ЩО З ДИТИНОЮ ЩОСЬ НЕ ТАК

Як правило, каже психотерапевт, дитина не зізнається, що стала жертвою сексуального насильства, вона буде замкнутою, бо або залякана, або засоромлена. Часто насильники шантажують: “Якщо мама дізнається, вона тебе покине або не буде любити; якщо ти комусь розкажеш, то на тебе всі пальцями тикатимуть”, “Я зняв відео і виставлю його в соцмережах, якщо ти розповіси”.

“Діагностувати пережите сексуальне насильство складно. Але будь-яка зміна поведінки – це тривожний сигнал. А будь-яка різка зміна поведінки – це тривожний сигнал, помножений на два”, – каже Євгеній.

Як діяти:

1. Якщо ви помітили “тривожні дзвіночки” в дитини – треба не кіпішувати, а усвідомлювати, що батьки, найімовірніше, матимуть травму другої хвилі. Травма – це наслідки від пережитої ситуації, яку людина сприймає як загрозу життю чи здоров’ю собі або рідник. Для батьків звістка про те, що дитину згвалтували й поглумилися над нею, буде травматичною. Відтак у батьків можуть виникати ті самі симптоми, що й у дитини. Попри це, треба опанувати себе.

До слова, якщо педагог помічає, що з дитиною щось не те, він має сказати батькам. І далі алгоритм дій буде таким самим. За словами психотерапевта, учитель може навіть швидше помітити так звані тривожні дзвіночки, ніж батьки. Бо саме вчителі бачать поведінку дитини в колективі.

2. Подумати і зважити ситуацію. Попри те, як батьки дізналися про те, що сталося, до дитини треба знайти підхід. Потрібно дати їй зрозуміти, що батьки її не засуджують. Інакше – сформується провина.

3. Звернутися до правоохоронних органів.

4. Шукати спеціаліста-психотерапевта, який спеціалізується на роботі із сексуальною травмою. Чим швидше це зробити, тим легше буде працювати з травмою. Водночас, Євгеній каже, що їх не можна плутати зі спеціалістами, які спеціалізуються просто на роботі з травмою. Адже фахівців, які працюють із сексуальною травмою, насправді небагато.

“Треба також розуміти, що на цьому етапі психолог може бути тільки підтримкою. Але він не може зразу достукатися до дитини, бо вона, найімовірніше, увімкне захисний механізм і закриється від усіх. Тоді до неї не достукається ніхто. Дитина зазвичай відкривається через пів року або рік, і тиснути на неї не можна”.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Valerii_Honcharuk, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення