За хибну відповідь мама вдарила дитину під час онлайн-уроку: алгоритм дій вчителя, поради психологів та фахівців соціальної служби

Через повномасштабну війну й зумовлені нею стреси дорослі та діти можуть втрачати контроль над власними емоціями, ставати агресивними й роздратованими. Психологи кажуть, що це може бути захисною реакцією на пережиті події.

На жаль, дорослі бояться говорити про це з фахівцями та просити про допомогу. Тому кількість випадків домашнього насильства зростає, а безкарність породжує нові випадки агресії.

Водночас кожен із нас був чи може стати свідком домашнього насильства, наприклад, коли батьки б’ють дитину на вулиці. Або ж роблять це під час дистанційного уроку, попри присутність інших дітей та вчителя на занятті.

Як реагувати на подібні випадки вчителям та учням? Чи треба відразу звертатися в поліцію і соціальні служби, чи варто розпочати з розмов із батьками-кривдниками?

“Нова українська школа” зібрала поради від Лариси Дідковської, психологині, психотерапевтки, доцентки кафедри психології ЛНУ ім. Івана Франка, Оксани Писарєвої, психотерапевтки в гештальт підході, спеціалістки в психосоматиці та системному підході в роботі із сім’єю з фонду “Голоси дітей”, та від громадської організації “Смарт освіта”, яка спільно з дитячою та сімейною психологинею Світланою Ройз створила відповідні рекомендації для вчителів.

У новому матеріалі читайте:

• що може провокувати агресію чи насильство батьків щодо дітей;
• якою має бути перша реакція вчителів, якщо це відбулося на онлайн-уроці;
• як говорити про насильство з батьками-кривдниками;
• коли варто звернутися до поліції та соцслужб;
• які превентивні бесіди провести з учнями;
• де діти можуть отримати безплатні психологічні консультації.

ЯК МОЖУТЬ ЗАХИСТИТИ СЕБЕ ДІТИ

Оксана Писарєва каже, що часто родини сприймають насильство як форму виховання, не розуміючи причини та наслідки своїх вчинків. Досвід роботи з дітьми показує, що причиною дитячого мовчання (заляканості) чи страху часто буває саме фізичне або моральне насильство з боку батьків, наприклад, за помилки під час навчання.

“Батьки, на жаль, сприймають дитину як свою власність. Якщо ж вона неправильно відповідає на питання вчителя, мама чи тато, що присутні на онлайн-уроці, відчувають у таких випадках сором та безсилля. А повертають свою силу, проявляючи насильство, – пояснює Оксана Писарєва.

У такі моменти дитина відчуває страх і сором, що супроводжується насильством. Звісно, її впевненість у собі, у своїх навчальних здібностях, її навчальна свобода різко знижуються. У дитини може початися протест, через який вона взагалі нічого не буде робити, обстоюючи свою свободу, або вона мовчатиме та ще більше буде ізолюватися”.

Жодні форми насильства неприпустимі в стосунках із дітьми та дорослими. Лариса Дідковська пояснює, що увага до безпеки й меж іншої людини – це основа здорової взаємодії зі світом. На жаль, є чимало ситуацій, коли батьки порушують ці межі щодо своїх дітей, особливо в домашніх умовах, коли сторонні не бачать, що відбувається за зачиненими дверима.

Якщо ж інші люди стають свідками домашнього насильства, зокрема, під час онлайн-занять, то швидше за все така поведінка є звичною для родини.

“Може йти мова про зловживання батьків владою над дітьми, – пояснює Лариса. – У західному світі вразливі верстви населення, зокрема діти та люди похилого віку, ретельно захищені державою. І найперше, що вчать діти в садочках та школах, це номер телефону, за яким дитина може повідомити, що мама чи тато її кривдять, ображають, б’ють і проявляють насильство щодо неї”.

За законом України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”:

• домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства;
• вчиняється в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних стосунках чи в шлюбі між собою;
• постраждалими від насильства вважаються особи до 18 років, які зазнали домашнього насильства в будь-якій формі або стали його свідками.

В Україні діти, які стали жертвами домашнього насильства, незалежно від віку можуть звернутися:

• за номером Національної поліції “102”;
• на урядову гарячу лінію (анонімну та безплатну) “15–47”.

А також можуть попросити допомоги в дорослих, яким довіряють, у вчителів або ж старших братів чи сестер, інших родичів, сусідів.

Вчителі можуть підказати дітям, де вони можуть отримати безплатні психологічні консультації.

Індивідуальну чи групову консультацію дітям та їхнім батькам можна безплатно отримати в ГО “Центр психологічної допомоги “Конфіденс”, оформивши заявку на сайті.

У громадській організації “Ла Страда-Україна” працює національна гаряча лінія для дітей та молоді, де можна анонімно й конфіденційно отримати допомогу в будь-яких складних життєвих ситуаціях:

• 116 111 або 0 800 500 225;
• https://www.instagram.com/childhotline_ua/;
• https://t.me/CHL116111.

За цими ж контактами вчителі можуть отримати консультацію психологів, юристів чи соціальних працівників щодо ситуацій, які стосуються дітей та порушення їхніх прав.

Благодійний фонд “Голоси дітей” може проконсультувати дітей:

• за телефоном гарячої лінії 0 800 210 106 або +38 099 19 857 95 (телеграм, вайбер, вотсап) з 9:00 до 20:00;
• у чат-боті в телеграмі та вайбері.

ПЕРША ДОПОМОГА, ЯКУ МАЄ НАДАТИ ВЧИТЕЛЬ, ЩО СТАВ СВІДКОМ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

Вчителі можуть розгубитися, коли стають свідками домашнього насильства під час онлайн-уроку. Адже окрім найгіршого – травмуючих для дитини дій, відбулася і дискредитація авторитету вчителя та втручання в навчальний процес, де й інші учні на уроці стали свідками, додає Оксана Писарєва.

Тож “перша допомога” для вчителя в таких випадках:

• зробити три глибокі вдихи;
• відчути себе у власному тілі;
• нагадати собі, що це її чи його урок і повернутися до спілкування з дітьми, попросивши батьків не втручатися в навчальний процес;
• у дитини варто запитати, чи готова вона далі розмовляти, взаємодіяти (у такий спосіб вчитель проявить турботу про дитину саме в цей критичний момент);
• запропонувати дітям ще раз розібратися в питанні, через яке виникла агресія з боку батьків (навіть якщо вчитель знає, що більшість дітей тему засвоїли, повторний розгляд теми підтримає постраждалу дитину).

Лариса Дідковська радить вчителям захистити дитину в той спосіб, який можливий у конкретній ситуації. Наприклад, якщо насильство батьків стосувалося певної неспроможності дитини, варто сказати їй:

• наступного разу зможеш відповісти правильно;
• спробуй зробити це ще раз і тобі вдасться.

“Тобто вчитель може захистити дитину, підтримуючи її в тому, що вона може виправити свою помилку. Бо коли дитина налякана, настрашена, вона гірше працює інтелектуально, ніж тоді, коли спокійна”, – додає Лариса Дідковська.

Важливо підтримати дитину, що стала жертвою, не лише під час уроку, а й після нього. Також важливо спостерігати за її станом і в інші дні. Вчитель може пояснити їй, що всі помиляються і це нормально – це частина процесу навчання. Також педагог може запропонувати дитині звертатися до вчителя, якщо щось не зрозуміло. Оксана Писарєва зазначає, що вчитель може уточнити: якщо дитина вагається з правильною відповіддю під час уроку, нехай теж про це каже – цього не варто соромитися.

Крім цього, можна уточнити в дитини, як вона зрозуміла питання і чи зрозуміла взагалі, бо діти можуть відповісти неправильно, тому що просто відволіклися. До того ж урок відбувається онлайн, коли джерел, які відволікають, більше ніж у класі.

“Справді, тривалий страх знижує інтелектуальну спроможність. Тому важливо, щоб дитина не боялася дати неправильну відповідь. Можна запропонувати їй спробувати відповісти, а якщо помилиться – домовитися спільно шукати правильну відповідь. Це дасть дитині відчуття, що її не кидають, що в неї вірять. Також це дає їй відчуття опори на той випадок, якщо вона помилиться”, – пояснює Оксана Писарєва.

Діти потребують ресурсу та підтримки. Завдання дорослих – дати їм відчуття сили. ГО “Смарт освіта” спільно зі Світланою Ройз рекомендують:

• якщо вчитель помітив, що дитина (або й інші діти класу) стривожена, налякана, можна зробити прості вправи для стабілізації.

• Якщо дитина налякана надто вимогливими батьками, вчитель може показати на початку уроку ілюстрацію з практикуму “Твоя сила”.

Якщо в дитини стався напад паніки або вчитель помітив, що якась інформація стала тригером надмірно емоційної реакції, треба зробити для всіх паузу, запропонувати дітям практики стабілізації:

• зайняти зручну позу, відчути стійкість ніг, опору спини;
• знайти поглядом 5 речей зеленого кольору, торкнутися 4 поверхонь, прислухатися до 3 звуків;
• зробити дихальну вправу, наче дихаємо на пір’їнку чи використати вправи з дихальних карток;
• постукати одночасно ногами, плеснути в долоні й повернутися до уроку.

Залежно від рівня загостреності ситуації із домашнім насильством, яка сталася під час онлайн-уроку, фахівці “Ла Страда-Україна” рекомендують вчителям:

• зберігати спокій і поспілкуватися з дитиною;
• оцінити її стан, за потреби – викликати швидку допомогу;
• не залишати дитину наодинці (бути з нею на зв’язку телефоном чи через соцмережі), доки не переконаєтеся, що вона в безпеці;
• заспокоїти дитину, запропонувати випити склянку води та запитати, чим можете допомогти наразі;
• якщо ситуація контрольована й більш-менш спокійна, поспілкуватися з дорослими, які стали кривдниками.

ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З БАТЬКАМИ-КРИВДНИКАМИ ТА ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ-СВІДКАМ

Згодом вчитель чи вчителька може поспілкуватися з батьками-кривдниками та пояснити, що насильство неприпустиме в стосунках та спілкуванні.

Оксана Писарєва підказує, що можна сказати в таких випадках батькам:

• навчальний процес – це зона відповідальності вчителя;
• батьки втручаються в цей процес, а свідками втручання стають вчитель, учні та ваша дитина, тобто батьки порушують кордони всіх учасників навчання, дискредитуючи авторитет вчителя;
• якщо батьки хвилюються через навчання дитини, про це можна поговорити з вчителем та розв’язати всі питання індивідуально.

Якщо вчитель потребує консультацій, як саме йому діяти, то може звернутися по допомогу до шкільного психолога. Або ж попросити провести роз’яснювальну бесіду з батьками шкільну адміністрацію, шкільного психолога чи ініціаторів онлайн-занять – тобто тих людей, які мають достатньо навичок та досвіду саме для таких розмов.

“Весь цивілізований світ захищає дитину. Якщо дорослі стали свідками насильства над дитиною, то мають теж виконати свою частину для її захисту, – вважає Лариса Дідковська. – Це можна зробити через звернення до соціальних служб чи поліції. Як мінімум, можна просто викликати цих батьків на розмову та пояснити, що чинити насильство над дитиною – неприйнятно. А якщо це відбувається в присутності сторонніх осіб, такі ситуації є резонансними, бо зачіпають не тільки безпеку постраждалої дитини, а й роблять інших свідками”.

У громадській організації “Смарт освіта”, яка має кілька проєктів з онлайн-навчання дітей, підготували інструкції для батьків та вчителів, якщо ті стали свідками насильницьких дій щодо дітей. А також поради, як загалом не допускати таких ситуацій (рекомендації готували спільно зі Світланою Ройз).

Кілька порад для батьків:

• пам’ятати про важливість емоційної та фізичної безпеки дитини. Якщо батьки або їхні діти потребують допомоги, аби стабілізувати свій психічний стан, варто повідомити про це вчителя. А той допоможе дітям із засвоєнням інформації або ж підкаже, до кого звернутися по допомогу;
• всі мають право на помилку, навіть під час навчання, коли опановують щось нове. Раптом діти помиляються, відповідаючи на питання вчителя, підтримайте їх. Покарання за помилки дитини на уроці та поза навчанням є неприпустимими. Покарання за помилку знижує відчуття безпеки, збільшує стрес та впливає на мотивацію і самооцінку дитини;
• присутність батьків під час онлайн-занять можлива, якщо дітям потрібна технічна підтримка та вони не заперечують, що будуть під час навчання не самі. Якщо ж діти прагнуть на онлайн-занятті залишитися наодинці, варто поважати таке рішення.

Якщо дитина стала свідком домашнього насильства й батьки бачать, що це її стривожило та налякало, з нею також треба про це поговорити, зазначає Лариса Дідковська.

• Треба почати із запитання, чи хоче дитина обговорити побачену ситуацію.
• Якщо так, тоді уточнити, чому, на думку дитини, так сталося.
• Далі обговорити, що можна робити, щоби цього уникнути.

ЯК ГОВОРИТИ ПРО ВИПАДОК ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА З ІНШИМИ УЧНЯМИ КЛАСУ

Якщо вчитель впорався зі своїми емоціями, зміг завершити урок – це дуже добре, каже Оксана Писарєва. Але говорити з класом про інцидент одразу не варто, адже дитині буде неприємно і зрозуміло, що обговорюватимуть саме її історію.

“Для початку треба налагодити стосунки вчителя і дитини, бо випадок насильства відбувся на очах класу і вчитель так чи так залучений до цього. Тому важливо відновити комунікацію з дитиною, щоб вона змогла в навчанні спілкуватися з вчителем із позиції співпраці та розуміння, що вчитель точно на боці навчального успіху дитини.

Важливо пояснити дитині, якщо я, вчитель, ставлю запитання, а ти не знаєш відповіді, сумніваєшся, – то не треба боятися говорити про це. Якщо є прогалини в знаннях, вчитель може пропонувати надолужити їх. Взагалі хороший метод під час уроків, коли вчитель просить дітей “маякнути”, чи зрозуміли вони, про що йдеться, про що було питання, чи треба пояснити ще раз”, – зазначає Оксана Писарєва.

Наступний крок – обговорення інциденту з учнями через певний час. Але без фокуса на конкретній дитині, що стала жертвою домашнього насильства.

• Вчитель може нагадати, що кожен робить свою справу та відповідає за неї.
• Також, на думку Оксани Писарєвої, варто нагадати про гідність та особисті кордони кожної людини.
• І наголосити, що агресивне порушення кордонів та будь-які прояви насильства не є нормою.

Провести таку бесіду з учнями може вчитель, класний керівник чи шкільний психолог, який розкаже про стратегії вирішення конфліктів.

Якщо вчителі мають навички ведення ненасильницької комунікації (метод розв’язання конфліктів шляхом переговорів), можуть з іншими учнями проаналізувати їхні переживання та почуття жертви.

Зокрема, запитати:

• чи були ви свідками насильства (можливо, у відео в інтернеті, у відеоіграх, по телевізору або наживо);
• як вам було на це дивитися та що ви відчуваєте в таких ситуаціях;
• що би ви відчували, якби такі дії були спрямовані щодо вас.

Без необхідних навичок ненасильницького спілкування краще доручити такі розмови фахівцям.

У ЯКИХ ВИПАДКАХ ВАРТО ЗВЕРТАТИСЯ ДО СЛУЖБИ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ

За законом “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, управління освіти, заклади освіти, установи та організації системи освіти належать до органів, які мають функції запобігання домашньому насильству. Тобто вони можуть долучатися до розв’язання конфліктних ситуацій, вести просвітницьку діяльність, аби уникати випадків домашнього насильства тощо.

Якщо заклади освіти та установи виявили факти домашнього насильства, то мають упродовж доби повідомити про це місцеву службу в справах дітей та Національну поліцію.

У Службі в справах дітей та сім’ї Київської міської ради нам пояснили, що не варто боятися, що як тільки вчитель звернеться до соцслужби й розповість про факти домашнього насильства, дитину відразу заберуть у батьків. Для цього мають бути суттєві причини, а спочатку – ретельний аналіз ситуації.

• Освітяни можуть звернутися до районної служби в справах дітей та повідомити про випадок домашнього насильства. Особливо, якщо є підозри, що це може повторюватися.
• Або ж звернутися до місцевої соцслужби може не вчитель, а адміністрація закладу освіти. Та проконсультуватися, чи потрібне втручання соцслужби, чи ситуацію можна вирішити на рівні шкільного колективу (наприклад, шкільний психолог поспілкується з батьками).
• Якщо втручання соцслужби потрібне, то її представники відвідають родину та поспілкуються з нею. За потреби направлять додаткові запити до поліції та центру соціальних служб. Це дасть змогу зібрати дані про соціальну ситуацію в родині та з’ясувати, чи має вона певні пільги й статуси.
• Служба може залучити центр соціальних служб, де є психолог, який поспілкується з батьками. Можливо, випадки насильства зумовлені їхнім низьким рівнем знань про виховання дитини.

Залежно від отриманої інформації, соцслужба напрацює свій алгоритм реагування на конкретну історію. Якщо це “гостра” ситуація (побиття із підтвердженими фактами або дитина перебуває в дуже стресовому стані), тоді можливе вилучення дитини з родини.

У будь-якому разі не варто мовчати про факти домашнього насильства та одразу інформувати про це відповідні служби.

ЯКІ ПРЕВЕНТИВНІ ЗАХОДИ МОЖНА ВЖИТИ

Перш ніж починати онлайн-навчання, у “Смарт освіті” радять вчителям обговорити на першому уроці правила взаємодії з учнями. Варто наголосити, що для навчання важливий безпечний простір, тож треба з повагою ставитися одне до одного.

• У разі повітряної тривоги, діти мають перейти в укриття.
• Саме з короткого нагадування правил має починатися кожне заняття з дітьми, що створює “рамки безпеки”.

І батьки, і вчителі мають говорити дітям, що помилки – це нормально, ніхто без них не вчиться.

• Не варто боятися їх робити. А надто зараз – коли наші когнітивні функції погіршилися через війну – помилки стаються ще частіше.
• Можна почати говорити про помилки з демонстрації (“Ті, хто хоч раз допустив помилку, підніміть руку”) або запропонувати поділитися історією про найсмішніші свої помилки, а ще можна часто вживати приказку “Хто помиляється, той навчається”.
• Вчитель може наголосити, що карати людину за помилки чи неправильну відповідь не можна. Усі помиляються, і вчителі теж (можна згадати історії вчителів із помилками під час трансляції уроків по телевізору).

Важливо давати змогу включатися в роботу всім дітям. Буває, що учні неактивні, не хочуть вмикати камери тощо. А є діти, які перетягують усю увагу на себе.

• Вчителю важливо відстежувати включеність усіх дітей, налаштувати їх на роботу та дати проявитися кожному.
• Для цього можна на початку заняття разом відбивати долонею ритм (наприклад, знайомої пісні) чи зробити будь-яку руханку. Це синхронізує дітей, сприятиме викиду дофаміну й підживить уважність.

Якщо вчитель бачить, що деякі діти мають дуже глибокі знаннєві втрати й потребують додаткової підтримки, або ж припускає, що в дитини є ООП, краще повідомити про це шкільну адміністрацію чи координаторів онлайн-проєкту, які спробують допомогти та вирішити кожну таку ситуацію індивідуально.

Батьки та вчителі мають зробити так, аби діти не страждали від поведінки дорослих, які їх кривдять, та мали змогу продовжувати навчання. Адже будь-які прояви насильства над дитиною не прийнятні й не толеруються.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: peoplecreations, freepik.com