Запозичити з творів інших авторів і не стати плагіатором: правила користування інтелектуальною власністю

Чи знаєте ви, що доведеться питати дозвіл, якщо плануєте проілюструвати свій матеріал, статтю чи виступ фотографією славнозвісної “Джоконди”?

Знати правила використання інтелектуальної власності важливо не лише видавцям чи підручникотворцям, а й педагогам, які розробляють власні освітні програми, публікуються в онлайн-медіа чи беруть участь у розробленні навчальних матеріалів.

Про захист авторського права розповіла начальниця відділу навчальної літератури УІРО й експертка Фінського проєкту “Навчаємось разом” + проєкту ЄС Тетяна Харламова в межах Осінньої школи творців сучасних освітніх матеріалів для НУШ:

• що таке авторське право та які є його різновиди;
• чим повинен керуватися автор навчальних матеріалів, видавець та експерт;
• які найбільш поширені порушення зустрічаються в українській практиці;
• як уникнути помилок при запозиченні інформації з інших джерел.

Авторське право, зазначає експертка, – це сукупність прав, які належать автору у зв’язку зі створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва тощо. Право інтелектуальної власності виникає в момент створення матеріалу й належить його автору. Ним вважається особа, ім’я якої зазначено як автор на оригіналі у випадку, якщо не доведено іншого (це презумпція авторства).

Одразу реєструвати авторські права чи якось їх офіційно оформлювати, виконувати будь-які формальності потреби немає, це можна зробити в будь-який момент упродовж строку їхньої охорони (упродовж життя автора та протягом 70 років після його / її смерті). Але варто зважати, що охорона авторських прав поширюється тільки на форму вираження твору, але не на ідеї, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття тощо, навіть якщо про них ідеться в авторському творі.

Авторське право поділяється на два типи – індивідуальне й майнове. Індивідуальне право виникає в той момент, коли автор завершує роботу над твором. Це право не відчужується й завжди належатиме автору. Як і право розпоряджатися твором – видавати чи не видавати, видавати під власним іменем чи псевдонімом тощо.

Майнове авторське право можна продавати або передавати в безплатне використання (як у випадку з навчальними матеріалами, що автори створюють держкоштом). І вже далі право розпоряджатися таким твором має той, кому передали майнові права.

НАЙПОШИРЕНІШІ ПОРУШЕННЯ

Найбільш поширеним порушенням авторського права в Україні експертка називає плагіат. У законі “Про авторське право та суміжні права” це явище визначається “оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору”.

Плагіат може бути у вигляді:

• публікації чужого твору від свого імені;
• дослівного копіювання твору повністю або частково без оформлення скопійованих моментів цитатами з посиланням на автора оригіналу;
• копіювання матеріалу та внесення в нього несуттєвих змін (переформулювання речень, заміна окремих слів чи їхнього порядку тощо) без зазначення авторства;
• парафраз. “Парафраз може бути плагіатом, а може й не бути, – наголошує Тетяна Харламова. – Він є плагіатом, коли ви берете з чужої роботи оригінальну ідею, переказуєте її своїми словами, але при цьому не пишете, що ця ідея належить такому-то автору. Коли ж ви зазначите автора та його роботу, де викладена ця оригінальна ідея, парафраз перестає бути плагіатом” (також у парафразі бажано саме переказувати ідею, а не поверхнево поредагувати слова іншого автора, замінивши деякі словами синонімами, – ред.);
• компіляція. “Ми знаємо чимало скандалів в українському науковому просторі, коли кілька фрагментів, скопійованих із різних робіт та джерел, пов’язувалися лише загальними реченнями, аби замаскувати сліди копіювання. Автор та робота оригіналу при цьому не зазначалися. Це – беззаперечний плагіат. Проте якщо автор не видає це за власний текст і вказує джерела, він працює в законодавчому полі” (водночас, авторська робота не може складати суто з компіляції чужих робіт, навіть за умови посилання на них, – ред.).

Принципів академічної доброчесності повинні дотримуватися всі розробники навчальних матеріалів, наголошує експертка.

Дотримання норм академічної доброчесності, окрім іншого, передбачає й обов’язкове посилання на першоджерела інформації, дотримання авторського та суміжних прав і надання достовірної інформації в науковій, дослідницькій та педагогічній діяльності.

ЯК УНИКНУТИ ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА, ЗАПОЗИЧУЮЧИ ІНФОРМАЦІЮ

Авторське право належить авторові впродовж життя та спадкоємцям ще 70 років по його смерті. Далі твір стає суспільним (чи публічним) надбанням. Отже, використання твору повністю (а іноді й частково) можливо за згоди на це автора або його спадкоємців.

Проте є винятки:

• цитування;
• використання фрагментів тексту як ілюстрування думки, ідеї, інформації у творі іншого автора, якщо цей твір має навчальний характер.

Це означає, що автори будь-якого навчального контенту (курсів, тренінгів, підручників, посібників, онлайн-платформ) мають право використовувати будь-які авторські матеріали без погодження з правовласником. Єдина жорстка умова – обов’язкове зазначення імені автора та назви оригінального твору, а також джерела запозичення (назви видання чи сайту, з яких скопійовано фрагмент) за наявності.

Ще більше нюансів використання чужих творів та захисту інтелектуальної власності виникає в створенні навчальних онлайн-платформ та ресурсів, якщо перевірці інформації не приділяється належної уваги.

Українське законодавство, зазначає Тетяна, визначає суспільне надбання як “твори й об’єкти суміжних прав, передбачений строк дії авторського права або суміжних прав на які сплив”, і жодна юридична чи фізична особа не може мати на них виключних майнових прав.

Але є нюанс. Якщо, наприклад, у підручнику подається фотографія знаного витвору мистецтва, який уже став публічним надбанням (наприклад, “Джоконда” Леонардо да Вінчі), варто пам’ятати, що авторське право може бути у фотографа, який зробив саме цю світлину. І тоді посилання на джерело запозичення відіграватиме суттєву роль.

Є чимало відкритих, платних і умовно платних сайтів із фото та відео. Як правило, на них вказано умови використання (наприклад, деякі фото можна використовувати з навчальною метою, але заборонено застосовувати в рекламі, інші дозволяється публікувати без обмежень, але зі згадкою автора та джерела тощо).

“Це значна пошукова робота, – каже Тетяна Харламова, – яка забирає чимало часу, що у видавців навчальної літератури й так занадто обмежений”.

Тим не менше ілюстративний матеріал треба перевіряти як мінімум за допомогою Google, що дає змогу шукати першоджерело завантаженого зображення в кілька кліків.

Список літератури обов’язково оформлюється як в електронному, так і в паперовому виданні, причому додавати туди обов’язково треба й цифрові ресурси.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Wavebreakmedia, Depositphotos

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені тут погляди жодним чином не можуть сприйматися як офіційна думка Європейського Союзу чи Міністерства закордонних справ Фінляндії.