Зміст освіти: що змінилося в програмах з української літератури для 5-9 класів (частина третя)

У попередній публікації ми розглянули зміст модельних програм з української мови для 5-9 класів за новим Державним стандартом і з’ясували, що радикальних змін порівняно із програмою 2011 (перезатверджена й оновлена 2017) року не відбулося.

Ситуація з програмами з української літератури дещо складніша. Вибір програм тут значно ширший, ніж з української мови. Не беручи до уваги інтегрованих курсів, у вчителів є три варіанти модельних програм – і для багатьох учнів (7-9 класи) досі актуальною лишається програма, укладена за старим Державним стандартом.

У цій статті ми

• розглянемо відмінності між модельними програмами за новим Держстандартом і старою програмою;
• з’ясуємо, яка з програм пропонує найбільшу кількість творів для прочитання і літературознавчих понять для вивчення;
• а також розглянемо деякі “чутливі теми”, які не дуже вдало висвітлюють дібрані авторськими колективами твори.

ЯКІ ТВОРИ І В ЯКІЙ КІЛЬКОСТІ ПРОПОНУЮТЬ ПРОГРАМИ З ЛІТЕРАТУРИ

Вивчення української літератури в середній школі можна розглядати як частину мовної освіти. Cаме в процесі вивчення літератури формується словниковий запас, розвиваються читацькі компетентності, а під час усного чи письмового аналізу й обговорення текстів – комунікативні навички.

Для зручності надалі ми називатимемо модельні програми з української літератури для 5-6-х класів скорочено за чільними прізвищами авторок: програма Яценко, програма Архипової і програма Чумарної. Для 7-9-х класів існує також програма, розроблена під керівництвом Олександра Заболотного (відповідно її називатимемо “програма Заболотного”).

Мета вивчення української літератури в школі в програмах для 5-6-х класів сформульована подібно – бачення авторів й авторок збігається із вимогами нового Державного стандарту базової середньої освіти (на сторінці 8, пункт 14, визначено мету мовно-літературної освітньої галузі; завантажити документ можна за посиланням).

Згідно з цим, у програмах прописані й очікувані результати навчання – найчіткіше, на наш погляд, у програмі Яценко, де всі результати позначено індексами відповідно до додатку 2 Держстандарту.

У таблиці нижче кольорами позначені ті позиції, які є унікальними у трьох модельних програмах для 5-6-х класів.

На наш погляд, формування завдань вивчення української літератури в школі у програмі Архипової має найбільш фахово-літературознавче звучання, хоч загалом усі програми охоплюють однакове коло завдань:

• розвиток мовлення й комунікативних навичок;
• розвиток аналітично-інтерпретаційних навичок, критичного мислення;
• розвиток читацької культури особистості;
• розвиток естетичних смаків;
• розвиток і зміцнення в особистості загальнолюдських і національних цінностей;
• набуття певного обсягу знань щодо української літератури як частини української культури, а отже – елемента формування національної ідентичності.

У програмі Чумарної як одне із завдань навчання також чітко сформульований розвиток креативності.

Усі ці цілі мало відрізняються від тих, які ставила програма з літератури за старим Держстандартом, оновлена 2017 року: “Мета вивчення української літератури в школі – формування компетентного читача; підвищення загальної освіченості молодого громадянина України, досягнення належного рівня сформованості вміння прилучатися через художню літературу до фундаментальних цінностей, культури, розширення культурно-пізнавальних інтересів школярів; сприяння всебічному розвитку, духовному збагаченню, активному становленню й самореалізації особистості в сучасному світі; виховання національно свідомого громадянина України; формування і ствердження гуманістичного світогляду особистості, національних і загальнолюдських цінностей”.

Зважаючи на ці завдання вивчення літератури постає колізія. Що нам важливіше: виховати компетентного читача/читачку й особистість із певними цінностями – чи дати учнівству якомога більшу базу фактичних знань про українську літературу, її розвиток, особливості, відомостей з теорії літератури тощо?

Практика показує, що за умови перенасиченості програми обов’язковими для прочитання творами й обмеженої кількості годин на їх вивчення (нагадаємо, що в 5-9-х класах це 2 години на тиждень), більшість з них однаково лишаються не читаними школярами й школярками. Згадаймо хоч би гумористичне ТікТок-опитування “Чому у Марка Вовчка не було дружини”, у якому більшість респондентів і респонденток не змогли зрозуміти, про яку людину їх узагалі питають.

Імовірно, на думку авторів програм, компромісним виходом є пропозиція читати твори скорочено – чи лише уривки з них. Однак дидактичний сенс такого підходу видається сумнівним. Можливо, це продуктивно, якщо ціллю є дати дітям лише уявлення про твір, тему, проблематику, певні художні засоби. Але навряд чи в такий спосіб можна досягнути мети сформувати “уміння сприймати літературний твір як мистецьке явище”: цілісне явище за таких умов взагалі не розглядають. Якщо ж метою подання уривків є зацікавити твором і спонукати учнівство до самостійного пошуку й позакласного читання, то сумнівно, що в часи перенасичення медіапростору інформацією й розвагами ця мета буде реально досягнута в якій-небудь значущій кількості випадків.

Складним завданням є також дотримання балансу між класичними творами, які складають культурну спадщину українців, і творами сучасними, де реалії й образи героїв ближчі й зрозуміліші юним читачам і читачкам.

У таблицях нижче порівнюємо програми для 5-6-х класів у двох розрізах:

• твори, які пропонують читати (жанри, кількість);
• теорія літератури (кількість термінів).

ТВОРИ (5-6 КЛАСИ)

Для зручності вгорі таблиці ми вказали пораховану загальну кількість обов’язкових творів на рік (за жанрами, адже від жанру прямо залежить обсяг тексту, тож просто виводити загальну кількість не було б жодного сенсу).

Кольором у таблицях позначені ті твори, які в різних програмах збігаються.

Загалом у модельних програмах простежується тенденція до актуалізації навчального матеріалу: у фокусі багатьох творів – життя підлітків, їхні проблеми й пригоди. З іншого боку, лишаються і традиційні блоки, що втілюють хронологічний принцип вивчення літератури: воно починається із опанування усної народної творчості, зокрема міфів, легенд, переказів казок, приказок, прислів’їв (5-й клас) і календарно-обрядової поезії (6-й клас). У 7-9-х класах ця лінія продовжиться вивченням соціально-побутових пісень, народного ліро-епосу (історичні пісні, думи, балади), билин тощо. Водночас у програмах для 5-9-х класів поступово розгортається історія “писаної”, “авторської” літератури – від творів часів Русі до ХІХ (за більшістю програм) чи навіть ХХІ (за програмою Яценко) століття.

Програми не відрізняються одна від одної цілковито – насправді вони схоже вибудувані тематично й збігаються за багатьма текстовими позиціями.

Найбільше збігів ми виявили у змісті старої програми для 5-6-х класів і програми Архипової для цих років навчання.

Така кількість збігів дає підстави припустити, що популярність програми Архипової серед учителів пояснюється не лише тим, що підручники за нею написали відомі автори.

Фактично, аби опанувати цю нову програму, майже не потрібно читати й аналізувати нічого нового: можна й далі працювати за матеріалом, вивченим протягом попередніх років з учнями, що вчилися за старим Державним стандартом.

Робота із цією програмою майже не потребує від учителів додаткових зусиль, а якщо є час і натхнення внести зміни – пропонує широкий вибір варіативних текстів майже до кожної теми. Цілком закономірно й зрозуміло, що люди обирають перевірене і знайоме.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ (5-6 КЛАСИ)

У таблицях “Теорія літератури” ми врахували ті терміни, які винесені у відповідних рубриках програм або “прописані” безпосередньо в тематичних блоках. Це той обсяг специфічних для предмету теоретичних знань, які, на думку розробників і розробниць, має засвоїти учнівство. Позначкою “+” ми вказали, чи вивчають такий термін за програмою, у дужках – у яких саме класах.

Якщо навчальний рік триває 175 робочих днів, а отже близько 35 навчальних тижнів (70 на два роки), узагальнені вище обсяги термінів мають вигляд таких, які діти можуть опанувати, хоч і в порівняно інтенсивному темпі (не менше ніж одне поняття на тиждень). Загалом перераховані поняття необхідно засвоїти для адекватного сприйняття художньої літератури, однак постає питання: чи варто їх усі в такому обсязі виносити на підсумкові оцінювання? Адже мотивація у вигляді іспиту/ЗНО/НМТ може спонукати вчителів до задиктовування визначень, намагання домогтися від дітей вивчити їх напам’ять тощо. На нашу думку, усвідомлювати сутність явища у випадку розвитку читацької компетентності значно важливіше, ніж знати його точну назву й визначення.

“ЧУТЛИВИЙ” ЗМІСТ ТВОРІВ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЛЯ 5-6 КЛАСІВ

Щодо змісту цих та інших програм хотілося б зауважити, що наявність деяких творів у них потребує перегляду з тих чи тих причин. Нещодавно психологиня Світлана Ройз публікувала свої спостереження щодо тригерних тем у художніх текстах, вміщених у підручниках для 1-4-х класів. На нашу думку, програми й підручники з української літератури принаймні для 5-6-х класів, а в ідеалі і для 7-9-х, потребують аналогічного перегляду.

Ось декілька прикладів, на які, на наш погляд, варто звернути увагу.

• У програмі Архипової для 5-х класів досі є оповідання “Лось” Євгена Гуцала, яке вирізняється натуралістичним описом страждання тварини, яка бореться за життя, і жорстоким та несправедливим, хоч, на жаль, реалістичним фіналом.
• У цій само програмі лишається оповідання “Федько-халамидник” Володимира Винниченка, яке завершується трагічною смертю дитини (і яке часто наводять як приклад твору, що закріплює уявлення про українську літературу як про “похмуру”, “сумну”).
• Так само питання викликає оповідання Нечуя-Левицького “Запорожці”: його герой терпить невдачу в усьому, чого прагнув, а Україна показана такою, яка програла боротьбу за волю і чекає “кращих часів”. Якщо метою введення тексту було показати героїчне минуле українського народу, то такий вибір має дещо сумнівний вигляд.
• У програмі Яценко для 5-х класів уміщене оповідання “Мій тато став зіркою”, яке може ретравматизувати дітей, чиї батьки/матері загинули під час воєнних дій, поглибити відчуття тривожності й страху в тих, чиї родичі воюють або перебувають близько до лінії фронту, тощо.
• Вірш Павла Тичини “Арфами, арфами…” (у програмі Яценко для 5-го класу), вимагає від дітей таких інтерпретаційних навичок, якими п’ятикласники ще в силу віку й досвіду навряд чи володіють. Це яскравий зразок “кларнетизму” поета: текст рясніє інверсіями, звуковими ефектами, синестетичними прийомами, авторськими неологізмами. Зміст його, справді, нескладний. Однак, щоб дійти до суті, п’ятикласникам доведеться проробити чималу літературознавчу роботу, яка, звісно, може розвинути естетичне чуття й аналітичні навички, однак разом із тим може знеохотити до поезії як такої через невідповідність тексту вікові читачів.
• У 6-му класі певні питання є до вибору творів “Ангел Золоте Волосся” Зірки Мензатюк (програма Архипової) і “Вісім днів із життя Бурундука” Івана Андрусяка (варіативна частина програми Архипової, обов’язкова – програми Яценко). Ці твори мають проблеми в антидискримінаційому аспекті. Наприклад, в “Ангелі Золоте Волосся” головна героїня постійно наголошує, що її брат “може стати калічкою” – таке жалісливе (не співчутливе!) визначення стигматизує людей з інвалідністю. А в повісті “Вісім днів із життя Бурундука” головний герой, хай і в жартівливій формі, але транслює шкідливі стереотипи щодо жінок: “У сестри є одна серйозна вада: вона дівчинка”; “…у дівчат усе не як у людей”. Такі жарти як мінімум потребують коментаря вчителя/вчительки в класі: зневагу до іншої людини на підставі її гендеру не можна нормалізувати.

Наведений вище перелік не вичерпний – він лише має привернути увагу до необхідності повторної експертизи програм і підручників у ціннісному, психологічному плані, у ракурсі вікової відповідності текстів.

МОДЕЛЬНА ПРОГРАМА ДЛЯ 7-9 КЛАСІВ: ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ТУРБОРЕЖИМІ

Для 7-9-х класів з української літератури зараз існують три модельні програми: Яценко, Чумарної і Заболотного. У програмі Яценко для 7-9-х класів додали орієнтовну кількість годин на вивчення тем – можливо, відгукуючись на прагнення вчителів мати чіткішу основу для розроблення календарного плану.

Продовжив роботу над програмою з української літератури й колектив Наталії Пастушенко та Марії Чумарної – їхню програму затверджено найпізніше, наказом МОН від 27 грудня 2023 року № 1575. До речі, у вступній частині до програми розробниці наголошують: “Автори модельної програми вважають, що потрібно відмовитися від традиції читання лише уривків художніх текстів, і пропонують майже усі твори, що включені у програму, вивчати цілком. Це необхідно для повного розуміння задуму автора твору. Лише читання цілого літературного твору дозволить повно і всебічно зрозуміти його ідейний зміст, прослідкувати зв’язок подій, оцінити майстерність автора”.

Однак ось це слово “майже” означає, що уже в програмі для 7-го класу авторки пропонують читати “Слово про похід Ігорів” і роман Валентина Чемериса “Анна Київська – королева Франції” в уривках, у програмі 8-го є лише два розділи з роману “Чорна рада” Пантелеймона Куліша й уривки з роману у віршах “Маруся Чурай” Ліни Костенко (його названо поемою).

У програмі Заболотного не вказано, яку з наявних програм для 5-6-х класів вона продовжує – імовірно, автори задумували її як “універсальну” щодо всіх, які школярі й школярки могли опанувати в попередньому циклі освіти (нагадаємо, що програми з української літератури для 5-6-х класів від колективу Заболотного наразі не існує). Однак програма Заболотного пропонує для вивчення в 7-8-х класах деякі тексти, які за програмами від інших колективів уже вивчили у 5-6-х, тож питання про те, як адекватно поєднати її з уже наявними, залишається відкритим.

ТВОРИ (7-9 КЛАСИ)

Як і в попередніх, кольором у цих таблицях позначені ті твори, які в різних програмах збігаються:

Найбільше збігів між старою програмою і модельною програмою Яценко спостерігаємо у 7-му класі. Зокрема, є збіги в обраних для вивчення соціально-побутових піснях (і загалом народні пісні цього жанру представлені в обох програмах); винесені для вивчення повісті Івана Франка “Захар Беркут”, Андрія Чайковського “За сестрою”, Григора Тютюнника “Климко”; вірші Ліни Костенко “Кольорові миші” та Василя Симоненка “Лебеді материнства”.

Дещо сумнівний вигляд має рішення колективу розробників модельної програми розмістити “Тореадорів з Васюківки” Всеволода Нестайка у 7-му класі. По-перше, цей твір за програмою Яценко вже вивчали у 5-му класі, по-друге, герої твору значно молодші від семикласників, а дітям зазвичай цікавіше читати про старших, а не молодших від себе. І навпаки, пропозиція читати твір Валентина Чемериса “Вітька + Галя, або Повість про перше кохання” у 7-му класі видається доречнішою, ніж у 8-му, як це було в старій програмі: один з героїв якраз є ровесником семикласників (12 років), а решта – старші.

Серед плюсів програми Яценко можна відзначити добір сучаснішого матеріалу:

• актуальних пісень про російсько-українську війну, знайомих школярам,
• “свіжіших” історичних пісень, які охоплюють події ХХ століття (діяльність січових стрільців, визвольні змагання 1917–1922 років, зокрема битву під Крутами),
• звернення до сайту “Поезія Вільних” (розміщений там контент надзвичайно неоднорідний за якістю, але дає широке уявлення про органічну потребу мистецької рефлексії у кризовий час).
• На однозначне схвалення в контексті зміцнення міжкультурних зв’язків і реінтеграції Криму заслуговує і введення до програми української літератури творів кримськотатарської літератури.
• Гарним зразком інклюзивної літератури, включеним до програми 7-х класів, є повість Оксани Радушинської “Метелики в крижаних панцирах”: це щемлива й щира історія підлітки із набутою інвалідністю, яку створила письменниця, що, на жаль, знає про цю проблему з власного досвіду.
• Залучення в програму науково-фантастичних, детективних і фентезійних творів дає учням змогу знайти “свій” жанр такої літератури.

Щодо 8-9-х класів ситуація дещо складніша. Справа в тому, що за старим Державним стандартом з 9-го до 11-го класу учні й учениці вивчали українську літературу винятково за хронологічним принципом – від найдавніших часів до сьогодні. У 9-му класі стара програма, відображена в крайній лівій колонці таблиці, уже майже позбавлена елементів тематичного підходу: “дорослі” діти вчать літературу академічно, із явною метою усвідомити й запам’ятати логіку й послідовність розвитку певних явищ літературного процесу. Через це порівняно із попередніми роками стара програма має менш строкатий, значно одноманітніший вигляд: фактично більша частина року присвячена творчості Тараса Шевченка. Це, безумовно, надважливо, але в такому обсязі може мати протилежний ефект – знеохотити учнівство до самостійного читання творів Кобзаря.

• Модельна програма Яценко для 7-9-х класів, на нашу думку, демонструє бажання “запакувати” школярів і школярок оглядовими знаннями щодо всієї історії української літератури – до випуску із базової середньої школи.
• Протягом 8-9-го класу учнівство має “галопом” пройти шлях від перекладної й оригінальної літератури Русі до понять “постмодернізм” і “модернізм” і тревелогів Макса Кідрука. В умовах таких часових обмежень знання, які отримають школярі, будуть фрагментарними й вибірковими. Нескладно передбачити й труднощі із вивченням барокової поезії, зокрема Івана Величковського, у 8-му класі: це непросте явище і для опанування в межах бакалаврських програм з української мови та літератури.

Приклад поезії Івана Величковського. Джерело: litopys.org.ua

При цьому модельні програми з історії України (1, 2) у 9-му класі закінчуються початком ХХ століття. Тобто оволодіти історичним контекстом ХХ–ХХІ століття, необхідним для адекватного сприйняття літератури модернізму й постмодернізму, у межах базової середньої освіти в учнівства просто немає шансів. На наш погляд, реалізований у програмі Яценко підхід потребує ретельного перегляду, зокрема, в аспекті погодження з майбутньою програмою старшої профільної школи.

Порівняльна таблиця демонструє, що програма Заболотного багато в чому збігається зі старою програмою для 7-9 класів. Із її “осучасненням” є певні проблеми в контексті доступності творів: наприклад, пошук показав, що наклад книжки Олександри Дорожовець “Старий будинок” уже, найімовірніше, закінчився, тож, якщо її немає в бібліотеці, навіть учителю буде складно підготуватися до опанування цього тексту. Щодо багатьох інших текстів (наприклад, “Аргонавти” Степана Процюка, “Крамниця щастя” Анастасії Шевердіної, “Таємниця козацького скарбу” Андрія Кокотюхи тощо) учні й учителі потрапляють у ситуацію, коли потрібно або купувати книжку за власний кошт, аби прочитати повний текст, або вишукувати примірник, закуплений для бібліотеки, якщо такий є, або практикувати “піратство”, намагаюсь завантажити книжку на спеціалізованих сайтах. Проблема доступності повних текстів, як бачиться, потребує системного розв’язання: тексти, які рекомендують програми, мають бути доступні – не “формально”, а для всіх.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ (7-9 КЛАСИ)

Щодо теорії літератури, за допомогою зіставлення вдалося виявити, що обсяг термінів, які учнівство має засвоїти відповідно до модельної програми Яценко за 7-9 класи, понад удвічі більший, ніж пропонований до вивчення за старою програмою і за програмою Заболотного. Це, з одного боку, пов’язано з тим, що в програмі Яценко термінологія повніше й чіткіше винесена в рубрику “Теорія літератури”, а з іншого – із серйозним ущільненням хронології у 8-9 класах, про яке говорили вище. Найменшим є перелік термінів за програмою Пастушенко й Чумарної.

На наш погляд, програму Яценко можна було б рекомендувати школам/класам, де діти прагнуть вивчати українську літературу поглиблено, натомість програми Заболотного і Чумарної розглядати як базові, доступніші для більшості учнівства.

Наразі, як і у випадку з українською мовою, радикального розвантаження програми з української літератури спостерегти не вдалося.

Знання літературознавчих термінів корисне в загальнокультурному плані. Але саме собою воно не “прокачує” читацьку грамотність, якщо вивчення термінів не поєднане зі з’ясуванням того, який вплив справляють ті чи ті художні засоби на читача, як за допомогою певних засобів/прийомів автор/авторка досягають певного ефекту.

Як показали результати PISA-2022, у завданні з читання CR562Q06 (с. 272–277 Національного звіту), де потрібно було з’ясувати причину певних дій персонажа (на них непрямо вказують, зокрема, художні засоби), у приблизно 25% учнів відповідь зарахована частково, а в приблизно 47% – не зарахована. У звіті підсумовують: “Відповіді свідчать, що в значної кількості учнів майже не сформовані або погано сформовані навички знаходити, аналізувати, систематизувати різноманітні факти, а також співвідносити їх із власним життєвим досвідом, формуючи логічні висновки за межами безпосередньо наведеної в тексті інформації. Замість того, щоб поміркувати про причини, українські підлітки переказували зміст частини тексту, дехто навіть спрощував і перекручував текст, знаходячи буквальне трактування там, де його і не могло бути”.

Порівняно зі старою програмою, оновленою 2017 року, у модельних програмах – і для 5-6-х, і для 7-9-х класів – з’явилося значно більше творів, які відображають життя і проблеми підлітків, сучасність. Однак у найпопулярнішій програмі Архипової, наприклад, більшість із цих текстів винесені у варіативний складник, що значно утруднює їхній шлях до юних читачів і читачок. Іншою проблемою є доступність текстів – щоб прочитати їх повністю, потрібно їх або купити, або “спіратити”, або вишукати в бібліотеці, де їх може не виявитися (або вже є черга на книжку).

Крім того, більшість програм складають враження калейдоскопічного набору “тизерів” і “пробників”, де мало який великий за обсягом текст поданий без скорочень, як цілісна й завершена художня система.

Можливо, такий підхід почасти й виконує важливу функцію, – допомогти дітям відшукати “свій” жанр, спробувавши різні, – однак навряд чи сприяє виробленню вміння читати вдумливо і з розумінням осягати художній задум автора/авторки, формувати повноцінне уявлення про специфіку певних жанрів тощо.

КОРОТКО ПРО МОЖЛИВІ ПРИЧИНИ ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ ПРОГРАМИ

• Однією з причин перевантаженості програми з літератури видається колоніальна травма, якої зазнала українська нація під владою загарбників, зокрема росіян. В умовах бездержавності ХІХ століття національне відродження відбулося не в останню чергу завдяки діяльності письменників. Їхнім свідомим вибором було творити українську літературу живою народною мовою попри вигоди, які відкривав протилежний вибір – писати “престижнішими” мовами російської та Австро-Угорської імперій. Можливо, відмова від глибокого й деталізованого вивчення української літератури досі асоціюється із загрозою втрати національної ідентичності.

По коментар з цього приводу редакція “НУШ” звернулася до Ольги Шаф, докторки філологічних наук, професорки кафедри української літератури Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. За її словами, українська література кристалізує ментальний, культурний код нації. Її вивчення в школі є обов’язковою складовою освітньо-виховного процесу, способом формування в учнів патріотичної, громадянської компетентностей. Водночас необхідними передумовами успішності цього процесу є щире зацікавлення школярів творами, які пропонують вивчати, а ще – відповідність вікових пізнавально-рецептивних можливостей дітей обсягу й контенту шкільних програм з української літератури.

Мета програми – формування в юних читачів/читачок уміння цілісно осягати формо-змістову структуру творів, глибоко вникати в ідейно-проблематичні нюанси. Крім того, вони мають здобути навички концентрування уваги на сюжетно-композиційному плані великих прозових текстів, навчитися відчувати насолоду від читання. І в цих аспектах програма шкільного курсу української літератури і підходи до її опанування необхідно переглянути в аспекті зменшення кількості творів для прочитання, але поглиблення їхнього осягнення.

“Зрозуміло, що перенасичення шкільного курсу з української літератури значною кількістю творів викликане бажанням ознайомити дітей з її найкращими досягненнями, пробудити в них інтерес до письменства, прищепити інтерес до національної культури. Та водночас очевидним є і те, що таке перенасичення є результатом перманентної ситуації загрози нашому національному простору. Література стає легітимним ідеологічним інструментом національного виховання. Важливість такого виховання безсумнівна, але іноді для успіху достатньо одного твору, який пройшов крізь душу і серце дитини. Усупереч песимістичним прогнозам і тенденціям, українці мають залишитися нацією, яка читає, тому ціллю шкільного вивчення літератури є не поверхове ознайомлення учнів з калейдоскопом авторів і текстів, а реальний результат – прищеплення любові до книги, інтересу й поваги до рідної культури”, – зазначила науковиця.

• Учителька української мови та літератури, переможниця конкурсу “Учитель року-2021” у відповідній номінації Катерина Молодик додає, що проблема української освіти – не лише у викладанні української літератури – зокрема, у тому, що вчителі ускладнюють замість того, щоб спрощувати. За першою освітою Катерина – журналістка. Робота в школі в мовно-літературній галузі – її покликання, однак це не означає, що початок викладацької діяльності не був пов’язаний зі страхом не впоратися.

Учителька ділиться лайфхаком: вона уявила себе маленькою і запитала себе, як пояснити так, щоб було цікаво й зрозуміло, не перетворюючи вивчення мови й літератури на суперскладну діяльність.

Опанування нових творів вимагає від учителя часу й зусиль, однак якщо є страх викладати новий матеріал, бо можеш чогось не знати, допомагає пригадати: діти також читають цей текст уперше. Можливо, варто чесно зізнатися їм, що будеш ознайомлюватися із твором одночасно із ними, пропонувати обговорення вражень, які будуть свіжими і для вчителя, і для учнівства. “У такому випадку учитель виступає як позитивна рольова модель – людина, яка любить читати, цікавиться літературою, проживає текст разом із дітьми. Така взаємодія значно краще “відгукується” учням, ніж традиційна перевірка знання змісту твору тестами. Я чесно зізнаюся дітям, що не пам’ятаю, у якому році народився який письменник, – власне, сенс вивчення літератури не в тому, щоб пам’ятати всі ці дати”, – коментує Катерина Молодик.

Нехіть до читання в учнівства, за її словами, викликає також те, що далеко не всі твори, відібрані до програми, відображають знайому учнівству дійсність – і в цьому аспекті модифікації програм, успішно розпочаті авторськими колективами, слід продовжувати.

ПІДСУМОВУЄМО

Аналіз модельних програм з української мови й літератури продемонстрував невтішну тенденцію: попри очевидну потребу розвантажити учнів, обсяг і зміст навчального матеріалу з української мови порівняно зі старою програмою є фактично незмінними.

У попередньому матеріалі ми з’ясували, що підхід до навчання державної мови багато в чому лишається академічним, ніби основною метою такого процесу є не виховання вправних мовців, здатних до ефективної і грамотної комунікації (усної і письмової), а підготовка майбутніх лінгвістів. Видається, що посилення мовленнєвої лінії в програмах з української мови відбулося суто формально: вони змістовно прописані, однак викликає певні сумніви, що на ці теми завжди вистачає навчальних годин – з огляду на обсяг і складність суто “мовного” матеріалу, який, крім того, буде винесений на підсумкові й вступні іспити, а отже залишається пріоритетним для вчителів і учнівства.

Що ж до програм з української літератури, їхня строкатість утруднює узагальнення. Однак можна із певністю сказати: розвантаження більшість авторських колективів реалізувала не через зменшення кількості творів, а завдяки поданню великої кількості текстів “скорочено” або “у фрагментах”. Уривковість такого матеріалу не даватиме цілісного уявлення про художній твір як систему, однак теоретично може зацікавити юних читачів і читачок певним жанром. Продуктивнішим, на наш погляд, було би зменшення кількості творів – і поглиблення їхнього вивчення за рахунок збільшення кількості годин на кожен конкретний текст.

Виявлення в програмах окремих творів, що містять сцени жорстокості й страждання, тригерні теми, дискримінаційні мовленнєві конструкції, сумнівно відповідних вікові читачів, – свідчать про те, що програми з літератури потребують докладного експертного перегляду.

Найскладнішою для реалізації в школі видається модельна програма Яценко з української літератури для 7-9-х класів, яка в надзвичайно стислому й “обрізаному” вигляді подає всю історію української літератури від середньовіччя до сьогодні, причому не синхронізовано із програмами з історії України. Таке рішення, на нашу думку, потребує перегляду й погодження із новими програмами української літератури для старшої школи – яких, на жаль, наразі не існує.

Реформування програми з мови й літератури необхідне, однак воно пов’язане із низкою складних проблем: опанування нового матеріалу й підходів учителями (яких до цього необхідно мотивувати, у першу чергу фінансово), подоланням колоніальної травми тощо. Наразі констатуємо, що реформування змісту освіти в мовно-літературній галузі у базовій середній школі багато має переважно формальний характер.

Ірина Пасько, Анастасія Загідулліна, “Нова українська школа”

Титульне фото: НУШ

Цей матеріал був представлений ГО “Смарт освіта” в рамках Програми сприяння громадській активності “Долучайся!”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.