Навчання українських дітей за кордоном: як залученість до українського освітнього процесу пов’язане з рішенням повернутися в Україну

Відповідно до рівня залученості в українську освіту школярів і школярок, які вимушено знаходяться за кордоном, можна висунути певні припущення стосовно можливих сценаріїв повернення їх і їхніх родин в Україну.

Про це йдеться в аналітичному звіті “Навчання українських дітей за кордоном під час війни в Україні” Державної служби якості освіти.

Ознайомитися з даними звіту можна нижче або за посиланням.

З початку повномасштабної війни з України емігрувала значна кількість громадян, серед яких 378 617 школярів. Згідно з даними ДСЯО, українських учнів і учениць, які разом із батьками чи опікунами вимушено залишили територію України, можна умовно поділити на 4 категорії:

• діти, які навчаються винятково в закладах освіти за кордоном і не навчаються в закладах освіти в Україні;
• діти, які поєднують навчання в закладах освіти за кордоном і в Україні на індивідуальній формі навчання (екстернат, сімейна (домашня) форма навчання);
• діти, які поєднують навчання в закладах освіти за кордоном і в Україні на дистанційній формі навчання;
• діти, які навчаються лише в українських школах дистанційно і не відвідують заклади освіти в країні перебування.

Зокрема, у дітей, які навчаються лише в школі за кордоном потреби в соціалізації та міжкультурній взаємодії задоволені значно більше, ніж у дітей, які не відвідують місцеві заклади освіти взагалі. Однак, разом із цим постають й інші питання:

• чи опанували діти мову на достатньому для навчання рівні,
• чи засвоюють діти навчальний матеріал,
• якою є успішність таких дітей,
• чи мають вони психологічну підтримку,
• яка їхня соціальна вразливість у дитячих колективах.

Водночас, саме щодо родин цих дітей виникають припущення з приводу намірів залишатися за кордоном. За умови повернення в Україну, вони можуть більшою мірою стикнутися з проблемою адаптації та реінтеграції в український освітній процес.

Діти, які поєднують навчання в українському та закордонному закладах освіти, з одного боку, мають перевагу в навчанні, адже крім вивчення шкільних предметів з українським контекстом, вони мають можливість отримати досвід навчання в іншій державі.

Однак щодо їхнього навчання теж виникає низка питань:

• чи залишається у таких дітей можливість соціалізуватися та інтегруватися на місцевому рівні,
• чи не відчувають вони надмірне навантаження, навчаючись у декількох ЗО одночасно,
• як велике навантаження загалом впливає на якість їхнього навчання.

Варто зазначити, що відповідь на ці питання залежить, зокрема, від країни перебування дитини та рівня школи, в якій він чи вона навчається. Наприклад, навчання в початковій школі за кордоном може певною мірою комбінуватися з навчанням в українському ЗО онлайн. На інших рівнях здобуття освіти ситуація стає складнішою.

Крім того, окремим питанням є готовність дітей опановувати освітню програму самостійно, адже багато з них навчаються на екстернаті або сімейній формі.

Це ж стосується й дітей, які поєднують навчання в 30 за кордоном і в Україні на дистанційній формі навчання. До того ж, щодо їхніх родин можна зробити припущення, що вони не хочуть з певних причин переривати зв’язки з українською школою, імовірно, із більшою долею вірогідності сім’ї розглядають сценарій або можливості повернення на Батьківщину після перемоги України.

Діти, які навчаються лише в українських школах дистанційно і не відвідують заклади освіти в країні перебування, за даними дослідження, менш інтегровані в місцевий контекст і мають менше можливостей для соціалізації та міжкультурної взаємодії. Однак, із великою вірогідністю, їхні родини планують повернутися в Україну.

Крім того, на думку ДСЯО, окремою важливою групою є педагоги українських шкіл. Адже вони не мали додаткових роз’яснень щодо роботи з дітьми, які перебувають за кордоном. Зокрема, для учнів, які навчаються на індивідуальній (сімейній) або дистанційній формі, не розробляли особливих підходів. При цьому, за даними дослідження, педагоги застосовували особливі підходи для оцінювання таких дітей, наприклад:

• спрощені критерії,
• зараховували бали на підставі оцінок дитини у школі за кордоном тощо.

Водночас заняття у позаробочий час із дітьми, які навчаються із-за кордону, також може бути додатковим неоплачуваним навантаженням на педагога і негативно впливати на мотивацію вчителя і його емоційно-психологічний стан.

Читайте також: “Українські школярі за кордоном: 5 викликів української освіти в умовах війни”.

Титульне фото: “НУШ”