Потрібні системні рішення з подолання освітніх втрат – Іванна Коберник

Щоб не допустити загального зниження уявлень про “норму” в системі освіти, потрібно вже зараз визнати й промоніторити освітні втрати й виробити стратегію їхнього подолання. Необхідні системні рішення, адже героїзм й ентузіазм окремих учителів не можуть забезпечити стійкий результат для всіх учнів України.  

Такі думки висловила в інтерв’ю для видання LB Іванна Коберник – співзасновниця ГО “Смарт освіта”.

На її думку, першочергово потрібно провести моніторинг освітніх втрат і налагодити зворотний зв’язок з учителями щодо класів, у яких вони викладають. Цим могли б зайнятися інститути післядипломної освіти.

Такий моніторинг нещодавно відбувся в Києві, однак він мав свою нюанси: “Але ж питання ще й у культурі системи. Наша культура передбачає прикрашання. Те, що я чула про тестування в Києві. Учителі казали дітям: “Ви ж не осоромтеся”. І навіть просили учнів робити скриншоти з екрана, щоб усе ж знати, як діти відповідали”, – зазначила Коберник.  

Моніторинг дасть змогу скоригувати навчальні програми – зокрема, звільнити їх від усього зайвого та другорядного. Це потрібно зробити з огляду на стресовий стан учнів і вчителів, вимкнення електроенергії, відсутність зв’язку й загрозу безпеці, життю й здоров’ю у воєнний час. Надмірне навантаження призведе лише до вигорання і дітей, і вчителів.

Останні, фактично, зараз перебувають під тягарем подвійного навантаження – “працюють очно, а потім ще й дистанційно, перевіряють роботи екстернів чи тих, хто перевівся на домашнє навчання”. У ситуації зі скороченням освітньої субвенції варто було б залучити донорську підтримку, щоб мати кошти на виплати вчителям, показати їм, що їхню працю цінують.

Можливо, прийнятним виходом стане і скорочення літніх канікул, але планувати роботу на цей час потрібно вже зараз. Також, на думку Іванни Коберник, варто працювати над зміною ставлення суспільства до “повторного року” навчання – це має бути не страхом, а підтримкою для учня: “У нашому випадку було б правильно взяти те краще, що батьки і діти побачили в Європі, і сказати дитині: “Ти впораєшся. У тебе тут провал, ти пропустив, але ми тобі допоможемо”. І, можливо, комусь справді потрібно буде повторити рік, але це треба прокомунікувати так, щоб його сприймали як щось нормальне, а не як покарання”. 

Фіксація освітніх втрат необхідна, адже їхнє усвідомлення поставить перед системою завдання давати їм раду. Зараз дуже багато в тому, як дитина здобуває освіту, вирішує випадок: чи трапляться добросовісний, завзятий учитель або вчителька, які проводитимуть всі уроки по максимуму, чи усвідомлюють батьки значення освіти і чи готові додатково наймати репетиторів.

“Якщо батьки самі не розуміють цінності освіти або не мають ресурсів, то ці діти з кожним місяцем війни втрачатимуть усе більше й більше. І це ми ще з вами не говоримо про прифронтові території, де взагалі немає навчання, бо там інша ситуація зі світлом, з якістю інтернету, немає зв’язку і діти фактично не можуть ходити до школи, бо це 40-кілометрова зона, куди долітає артилерія. Це тисячі учнів, які, за паперами, навчаються онлайн, а насправді ні. І їм не пропонують системних рішень”, – уточнила Іванна Коберник. Крім того, на окрему розмову заслуговує освіта дітей, які перебували в окупації вісім років, де росія вчила їх ненавидіти Україну.

Читайте також: “Як надолужити освітні втрати: поради ексміністерки”.

Слава Україні!

Героям слава!

Переможемо!

Фото: автор – monkeybusiness, Depositphotos