Як говорити з дітьми про інвалідність: рекомендації фахівців

Унаслідок війни зростає кількість травмованих та людей з інвалідністю – як військових, так і цивільних. У МОЗ підготували матеріал про те, як правильно говорити з дитиною про інвалідність.

Поради МОЗ підготувало на основі “Довідника безбар’єрності” й розмістило на своїй сторінці. Публікуємо матеріал у майже незмінному вигляді.

Діти зазвичай не приховують емоцій, тож відверто запитують дорослих про все, що їх цікавить, спричиняє страх, здивування або несприйняття.

Як реагувати на питання про інвалідність?  

• Якщо необхідно поговорити з дитиною на тему інвалідності, важливо передусім бути щирими, зважати на вік, стан та запит дитини, бути готовими до можливих запитань.
• Нормально, якщо батьки чи вчителі не знатимуть відповіді на певні питання – краще бути чесними з дитиною, пообіцяти знайти відповідь згодом.
• Важливо розуміти, що дитину можуть цікавити деталі, у неї може бути багато додаткових запитань, однак не варто боятися слова “інвалідність”. Головне правило – насамперед говорити про людину, а не її діагноз чи стан здоров’я: наприклад, “людина з інвалідністю”, а не “інвалід”, “дитина з аутизмом”, а не аутист.

• Дитині не потрібні від дорослих енциклопедичні знання. Для такої бесіди достатньо навчитися базових принципів толерантності, найголовніше з яких – це розуміння, що люди різні і це нормально. Усі особливі по-своєму, тому дізнаватися про особливості кожної людини і враховувати їх, дізнаватися, як живуть інші, – це важливо й цікаво.

Важливо донести, що рівне та однакове ставлення до людей базується насамперед на повазі, а не на страху чи жалю. Підтримка – це вже розмова на рівних.

Приклад спілкування з дитиною про інвалідність: “Дівчинка Таня має порушення слуху, це її відмінність, як от в тебе ластовиння на носі. Таня спілкується жестовою мовою – і ти також можеш вивчити якісь фрази, щоби вона тебе зрозуміла, та ви могли з нею спілкуватися”.

Не можна заважати умовно здоровій дитині приятелювати із дітьми з інвалідністю, забороняти таке спілкування. Найважливіше – сформувати в дитини розуміння, що відмінності – це не перепона для спілкування, а навпаки – можливість дізнатися щось нове й корисне.

Найважливіше: якщо дитина бешкетує й може травмуватися, у жодному разі не можна зупиняти її, використовуючи фрази на кшталт “З такою поведінкою станеш інвалідом і опинишся у візку”. Це може залякати дитину й сформувати в неї негативне ставлення до дітей/людей з інвалідністю. Краще пояснити, що через певні дії можна травмуватися – і тоді буде боляче.

У дітей набагато менше стереотипів, ніж у дорослих. Аби дитину нічого не бентежило чи не лякало, треба допомогти їй дізнатися більше про людей з інвалідністю та про речі, які полегшують їм життя: про колісні крісла, шрифт Брайля, слухові апарати, собак-поводирів, жестову мову тощо.

Головне правило – бути максимально щирими: це допоможе знайти потрібні слова і порозумітися.

Читайте також: “Ввічливо запропонувати допомогу людині з інвалідністю: роз’яснення від МОЗ.

Слава Україні!

Героям слава!

Переможемо!

Фото: автор – davit85, Depositphotos