Однокласники-бешкетники: як батькам (не)втручатися в конфлікти в школі та захистити своїх дітей

“Нова дитина тероризує весь клас – б’ється, плюється, кусається, лається матюками. Що робити іншим батькам? Батьки цієї дитини на контакт йти не хочуть”, – такий лист нещодавно отримала на пошту наша редакція. Ідеться про конфліктну ситуацію в класі, у який прийшов учень з особливими освітніми потребами.

Кожна ситуація індивідуальна та потребує різних сценаріїв вирішення. Але загальні поради від юристів, психологів та освітніх управлінців базуються на вмінні домовлятися, а також на тому, що треба шукати причину, чому дитина зриває урок чи б’є однокласників.

Це командна робота, яку не виконати за один день. І найголовніше в ній – визнати батькам дитини, до якої є зауваження від інших батьків чи вчителів, що проблема є і її треба розв’язувати. Часто саме від готовності батьків працювати з психологами або адміністрацією школи залежить, чи стане комфортно всім учням та чи припиняться зауваження, що “дитина тероризує весь клас”.

Як саме батьки можуть допомогти своїй дитині, “Нова українська школа” розпитала Романа Бондаренка, юриста ГО “БАТЬКИ SOS”, та Інну Князєву, психологиню БФ “Голоси дітей”. З порадами для вчителів, як діяти, якщо в класі є бешкетники, можна ознайомитися тут.

У новому матеріалі читайте:

• що є нормою в дитячій поведінці, а що – ні;
• за яких умов варто звертатися до ювенальної превенції та соцслужб;
• чи можуть вигнати “бешкетника” зі школи або класу;
• як не перетнути межу між скаргами та булінгом;
• як батьки можуть приборкати “бешкетника” вдома.

ХУЛІГАНСТВО ЧИ ВІКОВА КРИЗА?

Чому ж діти бешкетують, капризують і, як здається декому з батьків, заважають їхнім синам та донькам вчитися в школі?

Будь-яка емоційна чи “ненормальна” поведінка дитини має свої причини.

• Передусім, за словами Інни Князєвої, це може бути вікова криза, коли дитині хочеться відчути свої кордони, проявити більшу самостійність, ніж була в молодшому віці.
• Ще один чинник, на який звертають увагу психологи та юристи, це особливі освітні потреби дитини. У школі можуть вчитися діти із діагнозом аутизму чи синдрому Дауна. Для цього в закладі освіти створюють інклюзивні класи, у яких працює асистент вчителя чи дитини. На жаль, поки що не всі діти та дорослі звикли співіснувати в одному просторі з дітьми з ООП, через що можуть виникати конфлікти.
• Зараз на дитячу психіку впливає повномасштабна війна. Звикнути до повітряних тривог, обстрілів та перебувань в укритті – майже неможливо. Через це діти стають більш тривожні, їм складніше давати раду своїм емоціям.

Роман Бондаренко пояснює, що іноді неналежна поведінка учнів може мати ознаки правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення або Кримінальним кодексом України.

Зокрема, може йтися про такі правопорушення:

• булінг – діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються щодо малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою щодо інших учасників освітнього процесу, унаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого (стаття 173⁴ Кодексу України про адміністративні правопорушення);
• дрібне хуліганство – а саме нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян (стаття 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення);
• хуліганство як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (стаття 296 Кримінального кодексу України).

Проте адміністративна та кримінальна відповідальність за правопорушення настає з 16 років, крім тяжких злочинів (за це відповідають з 14 років).

Якщо малолітньою чи неповнолітньою особою вчиняється булінг, то відповідальність за правопорушення покладається на батьків (це штраф або громадські роботи).

“У будь-якому разі, чи є у вчинках учня склад правопорушення, з’ясовуватиме в ході слідства уповноважена особа Національної поліції України, куди варто спрямувати свою заяву про правопорушення, – додає Роман Бондаренко. – І лише суд визначить покарання та особу, яка нестиме відповідальність (учень, його батьки або ж інші законні представники дитини)”.

Якщо дитина постійно скаржиться, що її булять (ображають словами, штурхають, принижують у присутності інших дітей тощо), для початку варто поспілкуватися з учителем та з’ясувати, що відбувається.

Адміністрація школи зі свого боку має розібратися в ситуації, залучивши до цього комісію з протидії булінгу (докладніше про дії закладів освіти для запобігання цькуванню можна прочитати тут).

У ЯКИХ ВИПАДКАХ ТРЕБА ЗВЕРТАТИСЯ ДО СОЦІАЛЬНОЇ СЛУЖБИ ЧИ ЮВЕНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ

Часто батьки розраховують на втручання поліції чи соціальних служб, якщо ситуація в класі не вирішується тривалий час, а хтось з учнів і далі заважає вчителеві проводити уроки чи завдає фізичної шкоди іншим дітям. Роман Бондаренко зазначає, що в законодавстві є чимало ознак, які можуть свідчити, що дитина опинилася в складних життєвих обставинах і справді потребує втручання соціальних служб.

За Законом України “Про соціальні послуги” соціальні служби втручаються, якщо отримують інформацію про ті чинники, які можуть зумовити складні життєві обставини:

• часткова або повна втрата дитиною рухової активності, пам’яті;
• наявність у неї невиліковної хвороби або хвороби, що потребує тривалого лікування;
• бездомність;
• наявність у дитини поведінкових розладів через розлучення батьків;
• ухилення батьками або особами, які їх замінюють, від виконання своїх обов’язків із виховання дитини;
• втрата дитиною соціальних зв’язків;
• шкода, заподіяна дитині та її сім’ї пожежею, стихійним лихом, катастрофою, бойовими діями, терористичним актом, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією.

Соціальна служба втручається тоді, коли має інформацію про жорстоке поводження з дитиною, яке пов’язане з:

• сексуальним насильством;
• роботою, яка може заподіяти шкоду фізичному або психічному здоров’ю;
• використанням дитини в жебрацтві, втягненням її в жебрацтво;
• втягненням дитини в злочинну діяльність, залученням її до вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин;
• домашнім насильством, унаслідок якого дитина постраждала або свідком (очевидцем) якого вона була;
• домашнім насильством, у якому дитина є жертвою;
• булінгом щодо дитини;
• вчиненням булінгу дитиною.

Також соціальна служба реагує, якщо є інформація про загрози життю або здоров’ю дитини, пов’язаної з:

• неналежним харчуванням;
• залишенням дитини віком до семи років або дитини в безпорадному стані в приміщенні, громадському або іншому місці без нагляду осіб, які досягли 14 років;
• залишенням дитини віком до десяти років більше ніж на пів години на вулиці без відповідного одягу;
• залишенням дитини під наглядом осіб із наявними ознаками алкогольного чи наркотичного сп’яніння;
• невідкладним станом батьків дитини, що є прямою загрозою їх життю та здоров’ю або їх оточенню (наприклад, коли батьки потрапили в ДТП);
• обставинами стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф, воєнних дій, збройних конфліктів тощо;
• наявною в правоохоронних органів інформацією про можливий та/або підтверджений факт вчинення злочину проти життя, здоров’я, волі, честі, гідності, статевої свободи, статевої недоторканності дитини.

Як йдеться в постанові уряду “Про забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах”, громадяни (юридичні чи фізичні особи), яким стало відомо про дитину, що перебуває в складних життєвих обставинах унаслідок жорстокого поводження з нею або наявності загрози її життю чи здоров’ю:

• зобов’язані надати домедичну допомогу чи викликати бригаду екстреної медичної допомоги для дитини;
• впродовж доби повідомити (усно чи письмово) органи Національної поліції та служби в справах дітей за місцем виявлення та (або) проживання (перебування) такої дитини.

“Тобто за наявності однієї з перерахованих обставин вчитель (чи батьки) має підстави звернутися до територіального підрозділу служби в справах дітей. Звернення може бути як усним, так і письмовим із використанням електронних засобів, – додає Роман Бондаренко.

Звернення має бути оформлене належним чином: має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання. За законом “Про звернення громадян” письмове звернення має бути підписано заявником із зазначенням дати”.

Якщо ж є підстави вважати, що проти дитини скоєно злочин або дитина стала його учасником, про це треба повідомити територіальний підрозділ ювенальної превенції.

Завданнями ювенальної превенції серед іншого є:

• профілактична діяльність, спрямована на запобігання вчиненню дітьми кримінальних і адміністративних правопорушень, виявлення причин і умов, які цьому сприяють, вжиття в межах своєї компетенції заходів для їх усунення;
• провадження діяльності, пов’язаної із захистом права дитини на здобуття загальної середньої освіти;
• здійснення в межах компетенції досудового розслідування кримінальних проступків у формі дізнання.

“Якщо певні вчинки учнів видаються протиправними або ж можуть призвести до протиправних дій, варто заявою повідомити про це місцевий відділ ювенальної превенції Національної поліції. Він зможе вжити профілактичні заходи, скласти протокол про адміністративне правопорушення чи внести дані до єдиного реєстру досудових розслідувань”, – підсумовує юрист.

Отже, такі звернення можуть готувати як батьки, так і вчителі. Та для початку батьки, чиї діти потерпають від кривдника, мають звернутися до адміністрації закладу освіти.

ЩО ПРОПОНУЄ ОСВІТНЄ ЗАКОНОДАВСТВО ДЛЯ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ

За словами Романа Бондаренка, конфлікти в школах рідко мають ознаки правопорушень, покарання за які передбачено законами. Тож і шляхи розв’язання цих конфліктів найчастіше лежать у професійній педагогічній площині, тобто ініціатором розв’язання конфліктів та куратором цього процесу має бути школа, наголошує юрист.

Нагадаємо, що педагоги мають:

• захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психологічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров’ю здобувача освіти;
• запобігати вживанню ними та іншими особами на території закладів освіти алкогольних напоїв, наркотичних засобів, іншим шкідливим звичкам (абзац 12 частини 2 статті 54 Закону України “Про освіту”).

Крім цього, викладач, учитель, класовод, куратор групи, класний керівник, вихователь є відповідальними за збереження життя і здоров’я здобувачів освіти під час освітнього процесу (підпункт 1 пункт 6 розділу IV “Положення про організацію роботи з охорони праці та безпеки життєдіяльності учасників освітнього процесу в установах і закладах освіти”).

Керівник закладу загальної середньої освіти зобов’язаний створювати безпечне освітнє середовище, забезпечувати дотримання вимог щодо охорони дитинства, охорони праці, вимог техніки безпеки (абзац 12 частини 4 статті 38 Закону України “Про повну загальну середню освіту”).

Як підсумовує Роман Бондаренко, педагоги мають можливість оцінити ситуацію неупереджено, залучити всіх учасників конфлікту для його розв’язання і скористатися власним знанням колективу, дитячої психології та послугами шкільного психолога.

“Батьки не мають самостійно “з’ясовувати стосунки” з іншими дітьми чи їхніми батьками, оскільки не мають для цього ані достатніх знань, ані методів впливу, ані повноважень, – зазначає юрист. – Якщо батьки вважають, що один з учнів заважає їхній дитині навчатися чи несе загрозу фізичному здоров’ю, передусім вони мають повідомити про це адміністрацію закладу освіти й вимагати виконання законодавства, а саме: створити безпечні умови”.

ЧИ МОЖУТЬ ПЕРЕВЕСТИ ДИТИНУ В ІНШИЙ КЛАС, БО ТАК ХОЧУТЬ БАТЬКИ ІНШИХ УЧНІВ?

Як показує практика, батьки справді звертаються до адміністрації школи й просять врегулювати ситуацію. Часто пропонують перевести “незручних” учня чи ученицю до іншого класу. Як уже наголошував Роман Бондаренко, батьки чи законні представники учнів мають право звертатися до закладу освіти щодо змін, які мають покращити умови навчання їхньої дитини.

За статтею 55 Закону України “Про освіту” батьки мають право:

• захищати відповідно до законодавства права та законні інтереси здобувачів освіти;
• звертатися до закладів освіти, органів управління освітою з питань освіти;
• обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти.

Та коли батьки просять перевести певних учнів до іншого класу, мають розуміти, що формування класів і груп – це прерогатива керівника закладу освіти (це визначено пунктом 8 статті 12 Закону України “Про повну загальну середню освіту”).

Під час формування класів та груп керівник закладу освіти має зважати на кількість учнів у навчальних приміщеннях, яка має відповідати вимогам санітарного законодавства та не може порушувати права учнів і педагогічних працівників на належні, безпечні та здорові умови навчання та праці (пункт 3 статті 12 Закону України “Про повну загальну середню освіту”).

Тобто керівник закладу освіти може перевести дитину в інший клас на прохання батьків:

• якщо це дозволяють умови (наповнюваність класу, санітарні вимоги);
• якщо це піде на користь учню та освітньому процесу загалом.

Або ж може обґрунтовано відмовити батькам у задоволенні цього прохання. Водночас обов’язково треба врахувати думку батьків дитини та самої дитини, яку вимагають перевести в інший клас.

ЯК НЕ ПЕРЕТНУТИ МЕЖУ ВІД СКАРГ ДО БУЛІНГУ

Часом батьки в класі об’єднуються проти однієї дитини, пишуть скарги на ім’я директора або ж звертаються до ювенальної превенції та соціальних служб, щоб ті звернули увагу на умови виховання та проживання певної дитини й “перевірили” родину. Через це виникає ризик перейти межу від скарг до булінгу.

За словами Інни Князєвої, так часто трапляється, адже в конфліктних ситуаціях легше знайти одного винуватця й образно “закидати його камінням”, ніж знайти компромісне рішення, яке влаштує всіх.

• Замість пошуку винних, Інна радить батькам навчати дітей, як відстоювати себе та свої межі, конструктивно будувати діалог та вчитися домовлятися.
• Якщо треба захиститися від дитини-бешкетника, варто дати своїм дітям інструкцію, як це зробити – насамперед сказати “не чіпай мене”, або визначити, до кого звернутися по допомогу.
• Не варто вчити дітей оцінювати інших за принципом “хороший – поганий”, краще сприймати ситуацію, що так іноді буває в житті. Треба шукати варіанти, як правильно реагувати на прикрі інциденти.

Якщо конфлікти не вирішуються на рівні дітей, варто спілкуватися з вчителем, щоб він допоміг розібратися. Інколи вчитель може не знати, що така ситуація сталася, зауважує психологиня. Вона радить батькам за потреби долучати шкільного психолога.

“Не варто йти відразу до батьків кривдника і влаштовувати конфлікт. Швидше за все це можна владнати саме з допомогою вчителя, який спрацює як медіатор, – веде далі Інна Князєва. – Дуже важлива співпраця батьків та вчителя. Не варто боятися такої взаємодії. Краще спілкуватися з класним керівником як із партнером у питанні виховання дитини”.

ЯК БАТЬКИ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ВДОМА

Передусім важливо будувати довірливі стосунки зі своїми дітьми.

• Коли діти повертаються зі школи, варто розпитати, як минув їхній день, що відбувалося. Це має бути не контрольне запитання, а цікавість до життя дитини поза домом. Тоді навзаєм дитина буде цікавитися справами та настроєм батьків.

“Якщо дитина каже, що не може впоратися з якоюсь ситуацією, то можна дати рекомендації, що для цього треба зробити. Наприклад, запитати, що, на думку дитини, могло б статися, якщо когось ображати, штурхати чи кидати ножиці? Якщо такі дії – це відповідь на образу, то варто обговорити з дитиною, як краще реагувати на цю образу, не чіпаючи й не ображаючи інших дітей у класі”, – зазначає Інна Князєва.

• Також вона радить створити вдома певні правила, яких дотримуються батьки та діти. Наприклад, доручити дітям певні обов’язки, які формуватимуть їхню самостійність (прибирати після себе посуд, сидіти в гаджетах пів години, – якщо це порушується, тоді дитина матиме певні обмеження).

“Так формується причинно-наслідковий зв’язок, а дитина бачить, що це не батьки показують свою зверхність, а це її відповідальність за своє ж порушення”, – пояснює психологиня.

• Дитина може хвилюватися через адаптацію до школи, а вчителі та однокласники можуть помічати певні зміни у її поведінці. Щоб допомогти дитині зі звиканням, батьки мають сприяти формуванню відчуття прив’язаності до вчителя. Він може стати опорою або тією людиною, до якої дитина не боятиметься звернутися по допомогу.

“Із дитинства діти прив’язуються до батьків, потім – до вихователя в дитсадку, а в школі таке почуття має виникнути до вчителя, – пояснює Інна Князєва. – Це дає дітям відчуття безпеки. Для цього можна розповісти, що школа – це місце, де діти проводять багато часу. Пояснити, що тут можуть робити зауваження, але треба зрозуміти, чому так сталося. Нехай дитина сама знайде відповідь на це питання”.

• Також батьки мають підтримувати авторитет вчителя, наголошуючи, що вчитися потрібно, – саме для цього даються певні завдання.
• Якщо в школі щось сталося, варто обговорити це вдома, з’ясувати, що саме відбулося і допомогти дитині знайти правильний вихід із ситуації.
• Батьки мають допомагати дитині переживати її емоції. Наприклад, сказати, що помітили зміни у її стані й запропонувати поділитися переживаннями.

На перший погляд, це прості поради, які легко втілити в життя. Звісно, кожен випадок у школі та кожна дитяча історія потребує індивідуального підходу. Та, як мінімум, батьки мають знаходити час та сили, аби вислухати дитину й не ігнорувати її переживання.

Роман Бондаренко, юрист ГО “БАТЬКИ SOS”, спеціально для “Нової української школи”

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Довідково:

Цей матеріал був представлений ГО “Смарт освіта” в рамках Програми сприяння громадській активності “Долучайся!”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.

Титульне фото: автор – Africa Studio, stock.adobe.com