Відповідаємо на питання про мобінг / булінг освітян у школах та садочках

На тему булінгу в закладах освіти та створення доброзичливого середовища в дитячому колективі говорили багато. Проте випадки цькування часом трапляються і серед вчителів.

До редакції “Нової української школи” надійшло кілька звернень від освітян, де вони скаржаться на мобінг від адміністрації, який має різні прояви – недоплата премій, зниження категорії, погрози звільнення, якщо не виконуєш те, що просять. Одне з повідомлень стосувалося і глузливого ставлення до вчителя з боку учениці.

Що робити в цих випадках? Як захистити свої права та до кого звертатися?

На ці питання відповідаємо в юридичному розʼясненні.

1. З боку директора та заступника директора школи на мене чиниться мобінг. Що можете порадити?

Нещодавно в українському законодавстві з’явилися статті, покликані захистити працівників від мобінгу та притягнути до відповідальності винних.

Спочатку розберемося з тим, що ж таке мобінг.

Мобінг – це “систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов’язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема, із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність” (стаття 2² Кодексу законів про працю України).

Крім цього, Кодекс України про адміністративні правопорушення наприкінці 2022 року доповнили новою Статтею 173⁵ (Мобінг (цькування) працівника), якою визначено розмір стягнень (штраф або громадські роботи), які накладаються на правопорушника.Наразі ще відсутні спеціальні процедури й роз’яснення, як на практиці застосовувати ці норми закону.

Проте, уже зараз ми маємо розуміти, що мобінг – це адміністративне правопорушення. Їх розслідування належить до компетентності підрозділів Національної поліції.

Тож орієнтовний алгоритм дій постраждалого у випадку мобінгу на роботі з боку керівника такий:

• варто зібрати докази – це можуть бути повідомлення в соцмережах, листи, відеозаписи чи аудіозаписи випадків мобінгу;
• зібрані матеріали разом із заявою про злочин подати до місцевого управління поліції;
• поліція проведе розслідування та передасть справу до суду;
• рішення про те, чи був описаний випадок мобінгом – ухвалює суд;
• за рішенням суду винуватець може бути притягнутий до відповідальності.

2. Упродовж 27 років працюю вчителем музичного мистецтва. З боку директора щодо мене застосовується мобінг. Каже, що заберуть робочі години. Колективи моїх дітей отримують призові місця на міжнародних конкурсах, а я не отримую ні премії, ні вищу категорію і все через цей конфлікт із керівником. Що порадите робити?

Дії керівника закладу в цьому випадку дійсно можуть бути кваліфіковані як мобінг. Зокрема, мобінгом вважається:

• “створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги)”;
• “нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації;
• безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень);
• необґрунтований та нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу”.

Про це йдеться в абзацах 3, 6, 7, 8 статті 2² Кодексу законів про працю України.

Процедуру присвоєння/позбавлення кваліфікаційної категорії педагогічного працівника описано в Типовому положенні про атестацію педагогічних працівників.

Згідно з пунктом 1.5. цього положення, атестація педагогічних працівників навчальних та інших закладів є обов’язковою. Зокрема, пункт 1.7. Типового положення передбачає чергову атестацію кожних 5 років, а позачергову – за заявою працівника, або за поданням керівника, педагогічної ради навчального закладу чи відповідного органу управління освітою (але не раніше як через два роки після присвоєння попередньої кваліфікаційної категорії – пункт 1.9 Типового положення).

Вимоги до кожної кваліфікаційної категорії визначені в пунктах 4.3–4.6 Типового положення.

Згідно з цими вимогами кваліфікаційна категорія “спеціаліст вищої категорії” “присвоюється працівникам, які

• відповідають вимогам, встановленим до працівників із кваліфікаційною категорією “спеціаліст першої категорії”;
• які володіють інноваційними освітніми методиками й технологіями, активно їх використовують та поширюють у професійному середовищі;
• володіють широким спектром стратегій навчання;
• вміють продукувати оригінальні, інноваційні ідеї;
• застосовують нестандартні форми проведення уроку (навчальних занять);
• активно впроваджують форми та методи організації навчально-виховного процесу, що забезпечують максимальну самостійність навчання учнів;
• вносять пропозиції щодо вдосконалення навчально-виховного процесу в навчальному закладі”.

Зауважимо, що засідання атестаційної комісії проводиться в присутності працівника, який атестується. Під час цього засідання “педагогічний працівник має право давати усні та письмові пояснення, подавати додаткові матеріали щодо своєї професійної діяльності” (пункт 3.10 Типового положення).

Якщо педагог не погоджується з рішенням атестаційної комісії, він може подати апеляцію до комісії вищого рівня впродовж 10 днів із дня вручення атестаційного листа (пункт 6.4 Типового положення), а також бути присутнім при розгляді апеляції (пункт 6.9. Типового положення).

Апеляція має бути розглянута у двотижневий строк (пункт 6.8. Типового положення). Рішення атестаційної комісії також може бути оскаржене до суду (пункт 6.6. Типового положення).

3. Я шкільний психолог, що працює на 0,5 ставки. Мене змушують чергувати на перервах, а як відмовляюся – погрожують звільнити. Що мені робити?

“Практичний психолог” належить до педагогічних працівників. Це визначено переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 року № 963.

Робочий час та оплата праці педагогічних працівників передбачені статтею 24 Закону України “Про повну загальну середню освіту“:

“Робочий час педагогічного працівника включає час, необхідний для виконання ним навчальної, виховної, методичної, організаційної роботи та іншої педагогічної діяльності, передбаченої трудовим договором та/або посадовою інструкцією.

Конкретний перелік посадових обов’язків визначається посадовою інструкцією, яка затверджується керівником закладу освіти відповідно до вимог законодавства” (частина 1 статті 24 Закону України “Про повну загальну середню освіту“).

Окрім того, у Законі чітко зазначено, що “засновник або уповноважений ним орган, керівники закладів освіти та їхніх структурних підрозділів не мають права вимагати від педагогічних працівників виконання роботи, не передбаченої укладеним письмовим трудовим договором та/або посадовою інструкцією“ (частина 2 статті 24 того ж Закону).

У період дії воєнного стану роботодавець може змінювати істотні умови праці своїх працівників, проте має їх про це повідомити “не пізніше як до запровадження таких умов” (частина 2 статті 3 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“). У такому випадку, зміни до посадової інструкції працівника мають бути внесені Наказом керівника та доведені працівнику до підпису (стаття 29 Кодексу законів про працю України).

Також, статтею 31 цього Кодексу передбачено: “Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором”.

Оскаржити дії керівника в період воєнного стану працівник може до територіального підрозділу Державної служби України з питань праці. Саме вони можуть “здійснювати за заявою працівника або профспілки позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, у частині додержання вимог цього Закону…” (частина 1 статті 16 Закону України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану“).

4. Чи може керівник закладу змушувати готувати дітей до участі в МАН (чи інших конкурсах/олімпіадах), а в разі відмови – знизити категорію?

Насамперед вчителю варто переглянути свої посадові інструкції. Саме вони визначають перелік обов’язків, виконання яких від нього може вимагати керівник.

Це підтверджує стаття 24 Закону України “Про повну загальну середню освіту“, у якій вказано, що “робочий час педагогічного працівника включає час, необхідний для виконання ним навчальної, виховної, методичної, організаційної роботи та іншої педагогічної діяльності, передбаченої трудовим договором та/або посадовою інструкцією. Конкретний перелік посадових обов’язків визначається посадовою інструкцією, яка затверджується керівником закладу освіти відповідно до вимог законодавства.”

Окрім того, Закон цілком однозначно забороняє вимагати від вчителя робити те, чого не передбачає його посадова інструкція (частина 2 статті 24 Закону України “Про повну загальну середню освіту”).

Щодо можливості знизити кваліфікаційну категорію вчителя, то така можливість у керівника закладу дійсно є. Але лише за певних умов, а саме, якщо вчитель демонструє зниження професійної діяльності.

Про це йдеться в пункті 1.9. Типового положення про атестацію педагогічних працівників: “Позачергова атестація проводиться за заявою працівника з метою підвищення кваліфікаційної категорії (тарифного розряду) або за поданням керівника, педагогічної ради навчального закладу чи відповідного органу управління освітою з метою присвоєння працівнику кваліфікаційної категорії, педагогічного звання та в разі зниження ним рівня професійної діяльності”.

За результатами атестації комісія може прийняти рішення, що “педагогічний працівник відповідає (або не відповідає) раніше присвоєному педагогічному званню” (підпункт 6 пункту 3.13 Типового положення).

5. У моєму класі є учениця (підліток), яка знімає мене на уроках на відео й показує однокласникам, батькам. Вона відмовляється вчити вірші напам’ять (хоча це передбачено програмою), каже, що це завдання непосильне. Усі мої пояснення про важливість літератури не слухає. Батьки підтримують її. Що можна зробити з булінгом дитини проти вчителя?

Почнемо з того, що таке булінг.

Відповідно до законодавства, булінг – це “діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, унаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого” (підпункт 3¹ частини 1 статті 1 Закону України “Про освіту“.

Типовими ознаками булінгу є “дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого” (абзац 5 підпункту 3¹ частини 1 статті 1 Закону України “Про освіту“).

Отже, небажання учениці вчити вірші чи її нерозуміння важливості літератури не можна назвати діями, які завдають психічної чи фізичної шкоди учителю, відповідно – не можуть вважатися булінгом.

Щодо відеозйомки ученицею вчительки під час уроку.

Відповідно до частини 2 статті 34 Конституції України, “кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір“.

Фіксування голосу, зображення, поведінки фізичної особи за допомогою технічних засобів є збором інформації, передбаченим ст. 34 Конституції України.

Проте це право обмежене частиною 1 статті 32 Конституції, згідно з якою “ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України“. Винятки знаходимо в частині 2 статті 32 Конституції: “Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини”.

Частиною 2 статті 11 Закону України “Про інформацію” також передбачено: “Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини“.

Підсумовуючи, можемо зазначити, що зйомка відбувається в публічному місці (заклад освіти), навчальний матеріал – це не конфіденційна інформація, зйомка під час уроку також не є втручанням в особисте чи сімейне життя педагога. Проте учениці варто було б запитати дозволу на таку зйомку. Рекомендуємо вчителю спробувати розв’язати цю проблему шляхом діалогу з дитиною, батьками, адміністрацією.

Роман Бондаренко, юрист ГО “БАТЬКИ SOS”, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: Зміст