“Чому фінам вдалося?” 10 освітніх інсайтів Катерини Молодик

“Упродовж подорожі на Всесвітній тиждень освіти Helsinki Education Week у складі української делегації я постійно згадувала книгу “Чому Азії вдалося?” Джо Стадвелла, але з іншим питанням: “Чому фінам вдалося?””, – рефлексує після поїздки Катерина Молодик, заступниця керівниці онлайн-юніту ліцею Educator, педагогиня-консультантка й методистка ГО “Смарт освіта“.

Раніше в репортажі на “НУШ” Катерина вже докладно розповідала про поїздку української делегації на тиждень освіти в Гельсінкі. А в її новій колонці читайте про таке:

• чому фінська освітня система вважається однією з найкращих у світі;
• як вони розвʼязали питання звітності, постійної паперової роботи, необхідності погодження програми та планів і всіх пунктів, які щоденно є нашими тригерами;
• як зробити освіту рівною, відкритою та максимально пов’язаною із життям.

Далі – пряма мова.

Аргументовані відповіді на всі питання вище можна знайти в багатьох дослідженнях та статтях. Як от:

• “Інтригуюча модель шкільної реформи з Фінляндії” (“The New Yourk Times”);
• “Що насправді робить Фінляндія для покращення своїх відомих шкіл” (“The Washington Post”);
• “Великий урок від найкращої шкільної системи у світі – довіряйте своїм вчителям” (“The Guardian”).

Або ж на сайті Міністерства освіти та культури Фінляндії – фіни щедро діляться знаннями та досвідом. Власне, мій перший інсайт пов’язаний саме із цим.

1. Фіни змогли створити чудовий point, який не просто успішно шириться в медіапросторі, але й підтверджений різними моніторингами якості. Це наратив, який звучить дуже просто: “Фінська освіта одна з найкращих у світі”.

Насправді це величезна робота з популяризації та поширення ідеї, у яку фіни не лише щиро вірять, але й задля якої якісно та віддано працюють. Для них це не маркетинговий чи PR-хід – це реалії їхнього щодення.

Однак, порівнявши освітні системи різних країн світу, без перебільшень я вважаю, що українська освіта гідна бути в переліку найкращих. А чому б і ні? Звісно, одразу можна перелічити з десяток заперечень, та погляньте на цей список – чого стосуються ці пункти? Чого не вистачає, аби їх змінити чи зрушити? Чи ці дії можливі? Чи хтось з інших країн розвʼязував ці проблеми? Упевнена, на кожне з питань буде відповідь “так”. То що заважає створити нашу українську “освітню мрію”?

В умовах війни та для майбутнього розвитку для нас надзвичайно важливо не лише популяризувати наш досвід подолання криз та потрясінь, досвід збереження освітнього процесу, відбудови безпечного простору для дітей та вчителів, але й ділитися зі світом ідеями створення різних методик та проєктів.

І питання не в поодиноких ініціативах чи в діяльності декількох лідерів думок – це має бути цілеспрямована політика держави, громадських організацій, приватного та державного секторів шкіл, а також бізнесу. Україна має стати освітньою Меккою та законодавицею освітніх трендів. “Education in emergencies” [ред. – “освіта в надзвичайних ситуаціях”] – наші реалії. Тож наступний інсайт саме про це.

2. Фіни логічно та раціонально розвʼязують серйозні соціальні проблеми.

На зустрічі з керівником закладу професійно-технічної освіти для людей з особливими освітніми потребами “Live-säätiö” я знайшла для себе відповідь на питання “Чому фінам вдалося?” Абсолютно нічого “космічного”: критичне мислення в дії. У 1940 році через початок Другої світової війни в країні почало з’являтися багато людей з інвалідністю, зокрема, це були й діти. Уряд почав роботу над стратегією створення інклюзивного суспільства. Й ось так, поступово, спокійно, з огляду на інтереси кожного й кожної, упродовж 80 років було втілено рішення, поступ та реалізація цього питання. Що може бути простіше? Логічний ланцюжок: проблема – пошук рішення – втілення в життя – результат.

Фото із заходу в закладі професійно-технічної освіти для людей з особливими освітніми потребами “Live-säätiö”

Тут хочу додати важливий акцент: подібні можливості обміну досвідом – це, по-перше, можливість згенерувати ідеї, по-друге, узяти готові рішення та адаптувати їх до наших локальних умов і запитів.

Я ніколи не сприймала тезу, що в когось краще, а в нас гірше. Ні. Ми всі шукаємо підказки, як діяти правильно. І в умовах війни, коли тисячі наших військових уже зараз повертаються з фронту і вже зараз потребують комфортної та якісної інтеграції в громадському просторі, коли наші діти, які постраждали фізично, потребують особливих освітніх умов – ми маємо діяти терміново, але виважено та логічно міркуючи, адаптуючи досвід інших країн до наших реалій. На мою думку, саме в справжній реалізації інклюзивного суспільства і є рівність та повага до кожного.

3. Найважливіший принцип освіти та суспільства – бачити та чути кожного.

У попередньому інсайті я ділилася міркуванням про рівність у суспільстві. Видимість кожного та кожної – це насамперед про можливість мати право обирати те, що хочеш, а не те, що є в залишку. А, по-друге, мати змогу бути почутим чи почутою.

• Наприклад, коли ми використовуємо фемінітиви та форми жіночого роду – ми робимо словесно видимими жінок.
• Коли в міському просторі маємо спеціальні звукові ефекти на пішохідному переході або коли на вокзалах чи в школах закладаємо спеціальні випуклі доріжки – підкреслюємо, що слабозорі люди теж можуть вільно рухатися.
• Будуючи пандуси-трампліни в магазинах та ліфти в метро – даємо можливість людям на кріслах колісних мати доступ до спільних благ та ресурсів.

Усе це про видимість кожного. Тому, якщо у вас поки немає змоги створити фізичний простір навколо з урахуванням потреб усіх членів вашої громади, школи чи класу, почніть із невеликих кроків – спробуйте використовувати коректну лексику до всіх категорій осіб нашого суспільства й цього дітей. Змінювати щось на краще не так складно, якщо робити це поступово.

4. Lifelong learning: навчатися ніколи не пізно.

Мені дуже імпонує цей підхід. У Фінляндії ви можете змінити професію, вивчити нову спеціальність у будь-який момент вашого життя. Захотіли дослідити, як жити в наметі посеред лісу чи як навчитися шити – не питання. Й абсолютно не важливо скільки вам років.

На фото Катерина презентує проєкти ГО “Смарт освіта”, ініційовані після повномасштабного російського вторгнення

Важливе саме усвідомлення: навчання не зупиняється після школи чи університету – це безкінечний процес. Хоча для фінів це радше стиль життя, спосіб формування спільноти та підтримка одне одного.

Держава та приватні організації пропонують різні варіанти курсів для дорослих, підтримуючи цю концепцію. Докладніше про це в нашому великому репортажі про Освітній тиждень у Гельсінкі.

5. Мета освіти – щастя кожної людини.

Чим далі ми рухаємося в змінах у нашій країні та у світі, тим більше переконуюся, що немає нічого важливішого за щастя кожної людини. У концепції “Нової української школи”, яка, до речі, ґрунтується і на принципах фінської системи освіти, йдеться, що метою повної загальної середньої освіти є різнобічний розвиток, виховання і соціалізація особистості-випускника та випускниці, які є окрім цього інноваторами та патріотами.

Так-от, усвідомлення себе особистістю, розуміння своїх запитів та потреб, вміння формувати власні цілі та відчувати свої бажання, навичка рефлексії та пізнання себе – це все, що допомагає стати щасливим. Суголосся із собою та реалізація власного шляху – це теж про освіту, про щоденний розвиток, дисципліну, зусилля та подолання власних страхів, підсилення зон росту.

“Життя і є школа”, – один із засадничих принципів фінської культури. То чому ж школа не може бути наповнена життєвими питаннями: “Як бути щасливим?”, “Яке моє призначення?”, “Що для мене важливо?”

6. Об’єднуватися вигідніше, аніж бути самому.

У первісному світі все було просто: хочеш вийти з печери й не бути вбитим мамонтом чи іншими тваринами – об’єднуйся із собі подібними. Насправді такий принцип часто працює і зараз – істина про співпрацю залишилася незмінною. Фіни чудово використовують цю опцію. Саме вона й дає можливість безплатної освіти на всіх рівнях.

Державний, приватний та громадський сектори працюють у всіх напрямах разом. Дотації, субвенції, фандрейзинг – усі фінансові форми взаємодії можливі для досягнення спільної мети. Кожній групі вигідний результат.

• Для держави – якісна система освіти,
• для приватного сектору – прибуток, людський потенціал,
• для громади – рівність та повага кожному.

Я дуже вірю в цю історію в Україні й сподіваюся, що ми теж зможемо перейти до партнерської взаємодії. На цьому і ґрунтується громадянське суспільство.

7. Домовленості “на березі” або абсолютна довіра до вчителів.

Під час поїздки я мала змогу потрапити на воркшоп із дизайн-мислення від Кайсу Хельмінен співзасновниці LUMO Education (організації, яка допомагає відкривати школи в усьому світі за фінською моделлю).

І найцікавіше з того, що я відчула протягом цієї зустрічі, – я та тисячі моїх українських колег могли би без проблем викладати у фінських школах. Методика, підходи та структура нам добре знайомі й зрозумілі – ми говоримо однією професійною мовою.

Але різниця в тому, що фінські вчителі мають абсолютну довіру від системи. Саме вчитель визначає формат уроку, доцільність використання тих чи тих методів, має змогу використовувати будь-який простір, домовлятися з підприємствами та бізнесами про співпрацю, повторювати одну й ту ж тему стільки разів, скільки необхідно для групи чи конкретної дитини.

У багатьох школах України теж існує така практика – справжньої вчительської автономії. Однак наша система, яка нерозривно пов’язана результатами ЗНО з навчанням у школі, не завжди дає вчителю цю свободу дій, бо так чи так ти маєш думати про результат тесту учня, рейтинг класу, середній бал на зрізах. І всі ці показники є зоною відповідальності вчителя, на основі якої формується оцінка професійної діяльності. Навряд чи можемо говорити про довіру та свободу, правда?

Додам акцент: свобода – це не про те, що вчитель нічого не робить або лише грається з дітьми, чи роздивляється з учнями дерева в парку. Для фінів це насамперед відповідальність та репутація. А ще – величезні обсяги роботи, адже розробка індивідуального плану кожного учня чи учениці та диференціація завдань – не просто пункт для перевірки.

8. Індивідуальний підхід.

На зустрічі з викладачами та викладачками закладу професійно-технічної освіти для людей з особливими освітніми потребами “Live-säätiö” я ставила, певно, мільйон запитань. Як учителька-практик, хотіла зрозуміти, чи дійсно працює індивідуальна освітня траєкторія і скільки часу це забирає у вчителів. Тому, завдяки колегам та коліжанкам, мала можливість побачити платформу, на якій збережені всі файли студентів.

Фото з воркшопу про індивідуальний підхід до кожного учня

Індивідуальні плани, траєкторія розвитку, трекер розвитку навичок та знань, фідбеки від вчителів, бали, динаміка… Я запитала: “Чи не відчуваєте ви перевантаження, заповнюючі ці файли?” На що колега відповіла: “Якби я робила це лише сама – точно відчувала б”. Подібні файли вчителі заповнюють разом у парі чи групі педагогів, які працюють із дітьми. Також у вчителів та вчительок є асистенти, які допомагають взаємодіяти з дітьми. І, що не менш важливо, жодних паперових звітів чи журналів. Індивідуальний підхід – це про повагу до особливостей кожного. І фіни навчають цього зі школи.

9. Зв’язок із навколишнім середовищем: простір допомагає.

Вважаю, що фіни знайшли секрет комфортного та щасливого життя міського жителя в гармонії з природою. Це дуже цікаво, хоча, на перший погляд, може здатись абсолютно незначним. Фіни інтегрували природне середовище, як елемент комфортного містобудування. Наприклад, на фото ви бачите каміння, яке є частиною ландшафтного дизайну.

І так усюди. Навпроти школи в центрі міста – майданчик із пагорбами, де ростуть квіти та травичка, а поруч – містки, дерева, кущі. Діти граються та паралельно досліджують природу. Мешканці міста можуть відволіктися від урбаністичних картин та наповнитися енергією від природи.

Внутрішній простір шкіл спроєктований і створений за цим же принципом – ніщо не повинно відволікати учнів та учениць від навчання, а лише сприяти.

До речі, у Гельсінкі я не побачила жодної яскравої зовнішньої реклами – усе уніфіковано, гармонійно та спокійно. Так, ніби простір покликаний допомагати, не відволікати вашу увагу, а зосереджувати на важливому – комфорті та щасті людей.

10. І фінальне: “То чому ж фінам вдалося?” Моя відповідь: “Усе геніальне – просте”.

Вважаю, що й нам не варто боятися цієї простоти. Ми насправді часто й багато ускладнюємо, тривожно недовіряємо одне одному, боїмося повертатися до свого давно відкритого та зрозумілого. Погляньте, аби бути одними з найкращих у світі, потрібно небагато.

Поважати людей і робити все для цього щодня і на всіх рівнях.

Щиро вірю, що за цієї умови колись це вдасться і нам.

До речі, над центральним залізничним вокзалом у Гельсінкі на знак підтримки майорить український прапор.

Катерина Молодик, методистка “Нової української школи”

Усі фото: з особистого архіву Катерини Молодик