Хто такі “живі письменники” та як говорити з дітьми про війну та мир через книги

“У довгому списку, який увійшов до посібника “Живі письменники. Як говорити з дітьми про війну та мир”, – майже 100 видань, що торкаються теми війни і досвіду воєнного дитинства. Переважно всі вони видані після 2014 року. Втім, є й винятки. Як от книга Івана Малковича “Золотий павучок”, яка вийшла ще в 2009”, – розповідає Тетяна Стус, керівниця лабораторії дитячого читання “Барабука” НЦ “МАНУ”.

У своїй колонці для “Нової української школи” Тетяна розповіла про

• те, з чого починався проєкт “Живі письменники” і як руйнує стереотипи про сучасних українських авторів;
• те, чому українські видавці ризикують, видаючи книжки про війну для дітей;
• те, чи є в переліку книжки, які би експертка не рекомендувала.

Далі – пряма мова.

“У НАС Є НЕ ЛИШЕ НЕСТАЙКО”: ЯК ПРОЄКТ “ЖИВІ ПИСЬМЕННИКИ” РУЙНУВАВ СТЕРЕОТИПИ

Ці 100 видань для дітей написані на дуже складну, глибоку і болючу тему. У той час, коли подекуди навіть дорослим страшно й важко про це говорити, 100 видань для дітей про війну, які створили українські автори і видавництва, – це вражаюча цифра.

Пропоную зануритися в історію проєкту “Живі письменники”, аби глибше осмислити цю вражаючу цифру, яка насправді руйнує багато стереотипів. Початок цієї боротьби з упередженнями щодо сучасної української дитячої та підліткової літератури стався ще раніше.

1. Так, у “доковідну епоху”, Лабораторія дитячого читання “Барабука” разом із Українським інститутом книги започаткували Всеукраїнську акцію “Живі письменники”. Зараз для мене слово “акція” вже занадто дрібне. Бо нині це великий рух. Так от тоді, після успіху Хрестоматії дитячої української літератури для 1-2 класів, яку я уклала на замовлення МОН, ми з Українським інститутом книги почали створювати методичні матеріали про “живих письменників” – сучасних українських авторів, які пишуть для дітей та підлітків. Ми розробили методичні рекомендації для педагогів, зняли безліч відеоматеріалів, які буквально можна було вмикати прямо на уроках (їх зараз можна переглянути на YouTube або на сайті “Живі письменники”). Нашим натхненням і втіхою стали десятки тисяч переглядів цих відео, героями яких були українські автори.

Зображення: скриншот із сайту “Живі письменники”

2. Наступний крок – створення вікового посібника з книгами для дітей шкільного віку та порадами для батьків і педагогів спільно з ГО “Смарт освіта”. А після цього – ще одного посібника. З часом приєдналися команди, які займалися дошкіллям на чолі із педагогинею, авторкою підручників Ганною Остапенко. Так народився ще один посібник із творами для дошкільнят.

3. А далі ми взялися за те, що дуже-дуже давно було потрібно, – довідник сучасних українських авторів. Для чого він? Бо і в посібники, і у відеоматеріали, з яких ми починали, і в хрестоматію, однаково потрапляла вузька частина наших авторів-сучасників.

Так, ми почали збирати інформацію про письменників, які написали дві і більше книг (або одну, але яка була резонансною). І зʼясувалося, що це близько 100 авторів.

Ми подолали стереотип, що у нас немає сучасних українських авторів, які пишуть для дітей і підлітків. Ми пододали стереотип, що у нас є лише Настайко, Сашко Дерванський, Леся Воронина чи Зірка Манзатюк.

Ми почули, які багаті голоси наших авторів-сучасників. Так, вони різні, їхній професійний рівень і досвід відмінні. Але у всіх них є свої читачі.

“ЧИ Є ЯКАСЬ КНИЖКА ЗІ СПИСКУ, ЯКУ БИ ВИ НЕ РЕКОМЕНДУВАЛИ?”: ЩО ВАРТО ЗНАТИ ПРО НОВУ ДОБІРКУ

Нашій робочій групі було дуже складно обирати книги, які увійшли до нового проєкту “Живі письменники. Як говорити з дітьми про війну та мир”. Ми не розуміли, як оминути увагою решту авторських голосів. У новому посібнику ми описали 40 книг, але насправді їх значно більше.

Коли ми почали шукати всі дитячі книги про війну, то розглядали навіть ті, які ще не вийшли, але точно зʼявляться до кінця 2023 року. Усі книжки підтримані грантом Українського інституту книги. Тобто це та література, видання якої підтримала держава; література, яка буде на полицях бібліотек.

Я розумію, що видавці насправді дуже ризикують. Бо дитячі книжки про війну - це зовсім не комерційна тема. Це про високий рівень соціальної відповідальності бізнесу. Тому ті, хто за власні кошти видає ці книги, ризикують своїми фінансами, але водночас виконують важливий громадянський обов’язок.

Є книжки, які вийшли багатотисячними накладами. Їх прочитають тисячі читачів і читачок. Є книжки, які знайдуть вузьке коло читачів. Якісь із них будуть більш болючими для сприйняття, якісь менш вразливими. Тому ми у всіх статтях посібника підводимо жирними рисками:

“Ніхто не знає, як відгукнеться дитині-читачу та чи та тема, чи стане щось тригером”. Ми наголошуємо, що дорослі, які супроводжують дітей, зобов’язані бути уважними і прочитати цю книжку самі, перш ніж вона потрапить до рук дитини.

Упродовж листопада ми з колегами створили низку вебінарів, де розповідали, зокрема, і про повний список книг про війну для дітей, і про ті 40 книг, які описали в посібнику. І ось на одному з цих вебінарів пролунало дуже цікаве питання, на яке насправді не хочеться відповідати. Одна зі слухачок запитала: “Чи є якась книжка з цього списку, яку б ми не рекомендували до читання взагалі?” Спонтанно хотілося сказати, що – так, є настільки болючі книги, які ми не радимо читати. Але я уникнула цієї відповіді.

Кожна написана книжка на цю тему має свій голос. Так, безперечно, у довгому списку є книжки, які хтось може назвами графоманськими, наївними. Ще хтось назве їх такими, що мають низьку художню якість, де навіть є якісь помилки. Але ж цей пласт виходить за межі корпусу взірцевої літератури, літератури, до якої немає претензій. Тому що всі ці книги фіксують наш досвід тут і зараз. І кожен голос кожного письменника й письменниці дуже важливий хоча б як закріплення того, що відбувається – для осмислення та переосмислення нашого складного досвіду.

І я певна, що кожна книжка – навіть та, що вийшла в 200 примірників за власний кошт – кожна знайде свого читача. А універсальних читачів немає. Як і немає універсальної літератури.

Тетяна Стус, керівниця лабораторії дитячого читання “Барабука” НЦ “МАНУ”, спеціально для “Нової української школи”

Титульне зображення: фото – Анна Люднова, колаж “НУШ”