Конференція IDEC: кілька принципів демократичної освіти, які спростять життя дітям, батькам і вчителям

Конференція Демократичної Освіти відгриміла в Україні в серпні. Учасники вже ввібрали отриману інформацію і емоції, організатори видихнули і відіспатися. Час підбити підсумки.

Є відчуття, що ця подія не минула безслідно. Нехай на малий градус, але незворотно змінився ландшафт нашої освітньої спільноти.

Ми часто недооцінюємо подібні події, вважаючи, що слабка вимірюваність результатів не дає нам права говорити про них. Зібралися, обмінялися досвідом та думками, надихнулися, розбіглися – нічого не змінилося. Але чи справедливо це?

Люди кажуть про різні підходи до освіти, збираючись разом, пишуть статті, перекладають дослідження і книги. Це утворює інформаційне поле, в якому дитина, батько й мати, сім’я, учитель спершу усвідомлюють можливість вибору. Повірте, це не так мало, переважній більшості учасників освітнього процесу не очевидно, що шляхи навчання різноманітні.

І найважливіше: подібні заходи з часом роблять радикальне новаторство варіантом норми. Елементи колись найбільш нечуваних течій з’являються в нових законах і навчальних програмах. Чи могли з’явитися в концепції НУШ інтегровані курси, ранкові зустрічі і вечірні рефлексії, фінансова грамотність, підприємництво та екологічна безпека, якби не ось ці поступові зміни, що перевели ці цілком природні речі з формату “дикості” і маргінальної крайності у формат очевидної необхідності?

Так чому ж багато хто з нас вважають, що IDEC, Освітній Експеримент, EdCamp – суто розвага безпосередньо для учасників і все? Хіба не з такого типу складових формуються великі позитивні зміни? Чи не цими зусиллями ореться поле змін у свідомості, викорчовуються пострадянські стереотипи і вирощується аудиторія, готова прийняти актуальні течії?

Коли вчителі, які практикують НУШ, оголошують батькам, що в перші два роки їхнім дітям не будуть ставити оцінки і проводити контрольні, вони стикаються з обуренням і навіть агресією. Але вже є ряд батьків, які вітають подібні зміни і бачать багато сенсу у відсутності зайвого стресу.

Ось так потроху змінюється світ – не одним махом, а крок за кроком, конференція за конференцією, кемп за кемпом усе більше батьків переходять з клану “прихильників твердої руки” в парадигму свободи і справжньої поваги до дитини – повноцінної особистості з власними бажаннями і думками. Ми вдячні всім, хто привносить в Україну подібні ініціативи, адже велика частина з них рухається на енергії і часі волонтерів.

Підсумки подібних подій поширюються пишним сарафаном, тому що таким щастям хочеться ділитися, стільки важливого і цінного неможливо тримати в собі. Зверніть увагу на кількість і щирість публікацій та відгуків учасників. Хіба це не результат?!

У разі міжнародної конференції IDEC публікації, теле- і радіоефіри, пост-релізи торкнулися десятків тисяч людей, яким саме словосполучення “демократична освіта” було не знайоме. Велика частина учасників отримали безцінні контакти, і вже верстається канва майбутніх спільних проектів. Течуть по різних каналах зв’язку потоки взаємодопомоги, інформаційного обміну та просто взаємного захоплення, що підтверджує немарність зусиль.

І однаково ми занудствуємо: будь-які зміни нам завжди хочеться вимірювати кількісно. Пізніше буде більш точна статистика, але вже знаємо, що близько 1000 учасників відвідали одну або обидві частини конференції.

Представники 24-х країн привезли на цю подію свій досвід. Близько 350 лекцій, майстер-класів, дискусій і слотів було організовано, як у заздалегідь анонсованій програмі, так і в режимі Open Space. Більше 50 статей опубліковано в друкованих та інтернет-ЗМІ, не кажучи вже про власні ресурси конференції та особисті сторінки організаторів. Більше 120 вчителів, завдяки зусиллям організаторів і щедрості спонсорів та меценатів, отримали можливість стати учасниками і долучитися до світового досвіду демократичної освіти.

Засновники, хранителі традицій мандрівної конференції IDEC відгукуються про захід в Україні як про одну з найкращих конференцій за всі 27 років.

Ми можемо пишатися нашою країною і командою волонтерів з Києва та Вінниці, яка змогла забезпечити гідний рівень організації і проведення події міжнародного масштабу.

Але одне з головних досягнень конференції IDEC у тому, що багато учасників і просто свідків цієї події серйозно прислухаються до свого “хочу”. Напрацюванням відповіді на питання “чого ж я хочу?” і займається демократична освіта. Змінюючи життя дітей і дорослих.

Описати в одній статті всі півторагодинні сесії конференції неможливо, але кілька яскравих моментів, можливо, надихнуть тих, хто не потрапив на подію, заглибитися в тему.

Принципи демократичної освіти прості:

1. Дозвольте людині рухатися на паливі внутрішньої мотивації, відмовившись від зовнішніх батога (примусового відвідування занять, оцінок, нотацій) і пряника (оцінок, тільки вже позитивних, заохочення і зусиль, щоб дитину зацікавити і залучити).

Рано чи пізно кожен з нас опиняється в ситуації відсутності зовнішнього двигуна, і багато хто стикається з величезними проблемами, тому що внутрішню мотивацію давно перестали слухати. Отримувати мотивацію ззовні так само просто, як їсти швидкі вуглеводи, а прислухатися до своєї – так само необхідно, як приділяти собі час і готувати здорову їжу.

2. Цінуйте думку і голос дитини нарівні з дорослим учасником спільноти. Право ініціювати обговорення будь-якого питання, висловити свою думку і проголосувати є в кожного. Ви будете вражені, дивлячись, як вільне співтовариство справляється з будь-якими складними ситуаціями. Вирішуйте обговорювати все і виявите, що діти здатні сприйняти і осмислити найскладніші питання і часом їх варіанти рішень лежать за межами наших звичних “коробкових методів”.

3. Не оцінюйте захоплення іншої людини під кутом своїх цінностей і розуміння корисності. Примірявши цю ситуацію на себе, ви зрозумієте, що для кожного з нас може з легкістю знайтися сторонній спостерігач, який, ґрунтуючись на своєму досвіді, скаже, що те, чим ми займаємося і що робимо з усією пристрастю, – усього лише дитячі іграшки, а не серйозна справа.

4. Дозвольте дитині стикатися з реальними наслідками своїх дій. Не теоретизуючи, просто не втручайтеся. Зустрівшись з негативною реакцією у відповідь на свою грубість чи підлість, дитина зрозуміє, що їй загрожує самотність. Сто раз почувши від дорослого нотацію, до чого призведе грубість, вона ще сто раз спробує перевірити це твердження. Діти – експериментатори. Якщо експеримент не призводить до очевидного ризику для життя і здоров’я – дозвольте йому відбутися.

5. Перестаньте ділити людей на дорослих і дітей, наполягати на своїй перевазі. Наш дорослий досвід – це одночасно наші сила і слабкість. Він набутий зовсім в інших умовах, ми несемо на собі вантаж стереотипів не тільки свого життєвого шляху (далеко не ідеального і вже явно не актуального), але й досвіду наших батьків. На підставі своїх помилок і успіхів ми вважаємо, що можемо вберегти дитину від нього. Але правда в тому, що людина однаково припускається своїх помилок, і в цьому рівнянні стільки невідомих, що підстелити соломку через нотації і знецінення не вийде.

Є багато страхів і контраргументів, приводів для дискусій і побоювань. Але, з іншого боку, вже є майже столітній досвід людей по всьому світу, які дозволили відбутися чуду вільної освіти. Як у будь-якого іншого шляху, є і позитивний і негативний досвід, є різні кейси і методи подолання труднощів.

Шлях демократичної освіти щільно встелено батьківськими страхами. Але батьки бояться завжди. Питання тільки в тому, що ви боїтеся втратити, а що прагнете зберегти.

Прихильники демократичної освіти хочуть зберегти природне прагнення до пізнання світу і пристрасть захопленої діяльності, віру в свої сили і можливість впливати на ситуацію, високий рівень незалежності від чужої думки.

Сім’ї, які практикують навчання свободою, свідомо відмовляються від спокусливої, і для багатьох єдино правильної, ідеї виростити “універсального солдата”. Солдата, який знає і вміє все, до чого є можливість дотягнутися і на максимально високому рівні, людини високоефективної, яка не втрачає ані хвилини і потенційно дуже успішна.

Узагальнюючи, можна сказати, що “демократи” не ставлять на кін теперішнє в надії виграти щасливе майбутнє. Навпаки, вони намагаються максимально ощасливити сьогодення, давши можливість людині бути здоровою, щасливою і продуктивною в її особистому розумінні цього слова. Діти в демократичних школах не готуються до життя, вони вже живуть.

Тут зазвичай у тих, кому відгукнулася ідея, закономірно виникає питання – “як?”. Як підступитися до непростої задачі довіри до себе й інших? Як адаптувати досвід демократичної освіти до реалій нашої країни, наших багаторічних звичок і системи освіти?

Найпростіше, з чого можуть почати і сім’я і школа, – вирощувати взаємну довіру невеликими кроками. Спробуйте кожне питання, щодо якого дорослі звично вирішують “зверху”, пропустити через призму “що насправді станеться страшного, якщо це буде зроблено не так, як ми хочемо?”. І ви зрозумієте, що жодної реальної небезпеки за цим нема крім того, що це незвично.

Дайте дітям можливість вирішувати. Для початку – розпоряджатися своїм простором, а потім і часом. Спробуйте відпустити те, що зможете відпустити безболісно. Насправді не так уже й важливо, як буде оформлена кімната або клас; як будуть одягнені учні у школі; чи будуть вони на уроці сидіти за партами або на підвіконнях, у колі. Навіть лежати на підлозі – не злочин, якщо це нікому не заважає. Проте це допомагає дітям відчувати себе людьми, а не гвинтиками в системі.

Окресліть чесно, чого ви боїтеся, даючи дітям свободу. Осуду інших, провокаційних і неповажних дій з їхнього боку тощо. Дайте дітям зрозуміти, що ви їм довіряєте – і це ризики для вас.

Подібних знахідок, дуже простих і дієвих, напрацьовано безліч. І конференції – один з дуже простих способів отримати концентровану і емоційно забарвлену інформацію про демократію, соціократію, аджайл і багато інших методів взаємно шанобливого підходу до навчання, які також практикуються в школах.

Катерина Ботвинник, учасниця команди “ГО Горизонталі” і волонтерка команди організаторів IDEC-EUDEC 2019

Матеріали за темою

Обговорення