“Не лише збереглися, але й підсилилися”: воєнний день народження EdCamp Ukraine

Завершується 2022 рік. Рік, що, мабуть, для всіх став найскладнішим за весь період незалежної України.

29 грудня громадська організація EdCamp Ukraine відзначає свій день народження. Цьогоріч їм 7 років. До повномасштабного вторгнення росії EdCamp Ukraine базувався в Харкові. Зараз же команда організації розкидана різними містами України та світу. Попри це, вони продовжують реалізовувати проєкти для українського освітянства.

З нагоди дня народження організації, Олександр Елькін, голова ради EdCamp Ukraine, у своїй колонці розповів про те, що довелося пережити, і завдяки чому організація не лише збереглася, але й підсилилася.

Зокрема, у роздумах Олександра про таке:

• як стійкість стала ключовим вектором проєктів воєнного часу;
• як розвивалася організація;
• що планує EdCamp Ukraine на майбутнє.

ПРОСТІР СТІЙКОСТІ: СТВОРЕННЯ ХАБІВ

Воєнні обставини змусили нас обрати вектор стійкості, як наскрізний, у проєктах 2022 року. Єдиного визначення поняття стійкості немає. Мені дуже подобається метафора Елейн Міллер-Керес, директорки Інституту травмостійкості у США, яка визначає стійкість, як плекання саду життя. У такому садочку є й корисні рослини, і бур’яни. Тож стійкість - це вміння розрізняти, що у житті є бур’яном, а що - продуктивною культурою; момент вибору - що ти обираєш культивувати у житті; усвідомлення, що неможливо викорчувати усі бур’яни, і розуміння, куди спрямовувати усі зусилля; і, власне, вибір.

Останнім часом думаю, що війна, як подія, для нас усіх однакова. Але кожен робить свій вибір, як проживати цю подію. Хтось виїжджає за кордон, хтось залишається в Бахмуті, хтось іде в ЗСУ, хтось - у волонтерство. Стійкість не про те, щоб прийняти війну як норму, а спроби у цих ненормальних обставинах знайти для себе максимально комфортний спосіб проживання. У кожного він свій.

Ініціативи, сфокусовані на стійкості, - наш спосіб нагадати освітянству, що вони мають вибір і можуть зробити його на користь себе.

Ретроспективно роздумую - як ми могли вже 25 лютого запустити “Щоденний простір стійкості”? Ця ініціатива й визначила подальший вектор нашої роботи на рік. Ця тема стала рятівною. Я, як зараз, пам’ятаю, що на першій зустрічі було багато людей. Це був момент справжнього єднання.

Стійкість українських учителів і вчительок виявляється в тому, що вони залишаються в освіті і професійно виконують свої обов’язки у різних обставинах і місцях. Разом з тим я вражений прагненням нашого освітянства розвиватися і вчитись. Це підтверджує відвідуваність наших програм та подій. Бажання отримувати новий досвід, щоб актуалізувати викладання під потреби війни - це надзвичайна стійкість.

Багато хто в освітянській спільноті EdCamp Ukraine є не лише педагогами, а лідерами та лідерками своїх громад, які багато роблять для перемоги - як волонтери; ті, хто підтримує ВПО; працює для ТРО, ЗСУ або й самі там служать.

На 2023 рік ми запланували створення хабів стійкості. Це будуть фізичні простори по усій Україні на території закладів освіти: відремонтовані, сучасні, технологічно укомплектовані. Їхнім завданням буде розвиток м’яких навичок серед учнівства і батьківства. Адже всі сім років EdCamp Ukraine працює у сфері м’яких навичок. І часто це стосується світоглядних, чутливих, непопулярних тем, як-от доброчесність чи дискримінація.

Фокусом діяльності хабів будуть м’які навички різних напрямків - соціально-емоційне та етичне навчання, підприємництво, фінансова грамотність, інклюзія, недискримінація, благополуччя. За цими напрямками будуть можливості підвищення кваліфікації, активності для учнівства та батьківства.

Наша амбітна місія полягає не лише у створенні хабів стійкості. Команди хабів зосередять зусилля на тому, щоби м’які навички були інтегровані у стандарт освіти. Напрацюванням хабів стануть колекції інтегрованих уроків, де всім цим м’яким навичкам можна знайти місце у шкільному середовищі. Ми хочемо не лише підсилити громади хабами, але й зробити так, щоб цими колекціями могла скористатися вся українська освіта. Також ми хочемо не лише створити 25 хабів, а й запакувати це рішення, щоб будь-який заклад міг у себе відкрити такий простір.

МІЖНАРОДНА СПІВТВОРЧІСТЬ

Частиною теорії змін організації є експорт формату EdCamp. Усі сім років ми робили “посівні кампанії” - популяризували ідею, запрошували освітянство з-за кордону на наші події, адже, щоб організувати EdCamp, треба його пережити. Ми займалися цим насамперед у країнах східного партнерства - Білорусі, Вірменії, Молдові, працювали з Румунією.

Цієї осені EdCamp відбувся в Грузії. Ми консультували грузин щодо формату роботи з донорами. Наше освітянство теж долучилося, а деякі увійшли в комітет для оперативної роботи. До прикладу, едкемпівка Леся Харітоненко, директорка однієї з київських приватних шкіл, теж була на грузинському EdCamp.

Я завжди сміливо заявляю, що настануть часи, коли Україна зможе експортувати свої освітні продукти за кордон і надихати інші країни.

Я думаю, що Україна і Харків зокрема, який стане фортецею на східному кордоні демократії, будуть місцями творчості, інновацій, цікавих експериментів.

Цьогоріч ми підписали угоду з OECD, за якою EdCamp Ukraine стане національним центром і представлятиме Україну у міжнародному дослідженні соціально-емоційних навичок. Я розраховую на неочікувані, оптимістичні результати цього дослідження в Україні.

З одного боку в нас війна і є певна капсульованість. Ми живемо в напрузі, мало пересуваємося. Але водночас я відчуваю, що немає кордонів у спілкуванні, ми маємо багато нових знайомств та можливості для співтворчості. Зараз ми намагаємося об’єднати видатні розуми світу та України навколо нашої національної події у 2023 році. Ми назвали майбутню (не)конференцію “Передпереможний EdCamp про післяпереможні плани” і хочемо разом із експертами напрацювати рішення, як нам вийти зі стану війни і повернутися до норми.

(НЕ)КОНФЕРЕНЦІЇ З ДОВГИМ ХВОСТОМ

У проведенні (не)конференцій ми використовуємо найкраще з оригінального формату EdCamp і щороку розширюємо події ідеями та інноваціями. Ми навчилися додавати щось нове і до наших онлайн-подій. У нас є міжгалузевий обмін: ми думаємо про формат EdCamp для підприємництва та для сфери громадського здоров’я.

Партисипативні формати, залучення освітянства, принцип “нічого про нас без нас” - основа всіх едкемпівських активностей. У нас добре працює педагогічна модель соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН), коли здобуті знання проходять через критичне осмислення до втіленого розуміння через рефлексію і власний досвід. І мені надзвичайно приємно, що цьогоріч ми отримали відзнаку Оксфордського симпозіуму зі шкільного сімейного консультування за програму СЕЕН, яку ми впроваджуємо в Україні, а також за антикризові ініціативи для підтримки дітей, вчительства й батьківства.

За сім років у нас з’явилося багато форматів, зокрема, марафони, толоки, та всі вони побудовані на рефлексії, партисипативній участі і в усього є “довгий хвіст”. Багато що змінилося за сім років, а цей ефект залишається, бо він змінює сприйняття світу, дає освітянству новий виклик кар’єри і більший простір вибору.

В Україні EdCamp відіграє роль організації, що змінює світогляд в освіті. Сюди входить багато, здавалося б, невеликих змін. Я згадую, як на офлайнових подіях ми розсаджували чиновників не на перший ряд і не давали їм перше слово. Здавалося б, дрібниця, але тоді ці патерни були геть іншими в освітянському середовищі. Далі - більше: ми розробили критерії відбору на події, видачу сертифікатів відповідно до нашої політики якості і багато іншого.

Великі зміни не приходять швидко, щоб їх запроваджувати, треба багато працювати, інвестувати часу і зусиль. Тому я вважаю, що робота в громадському секторі - не волонтерство на вихідних, не грантожерство, а професійна фахова діяльність, що потребує багато зусиль. Я радий, що нині суспільство це розуміє краще.

ДУМАТИ НАПЕРЕД

З початком повномасштабного російського вторгнення коло міжнародних і українських організацій, що звертають увагу на проєкти в освіті, розширилося. Зараз донорські організації (навіть ті, хто ніколи з нашою країною не працювали) хочуть зрозуміти потреби української освіти та підтримати українські освітні проєкти.

Тут ми виступаємо експертною організацією: за цей рік ми провели десятки інтерв’ю, щоб допомогти донорам сформувати фокус їхньої уваги в Україні.

Зараз усі усвідомлюють - щоб налагодити мирне життя, необхідна якісна освіта. Ми теж зробили певні кроки для підтримки освітян у їхніх професійних потребах у межах проєкту “Моя війна. Уроки”. А один із наших працівників наразі служить у ЗСУ. Звісно, організація зберегла його посаду та зарплату.

У освіти є швидкі, а є стратегічні потреби. Тому у донорському середовищі важливо адвокувати не лише гуманітарну допомогу освіті, але і думати на кілька кроків уперед. Я часто згадую слова Андреаса Шляйхера, засновника проєкту PISA і друга нашої спільноти, що ми маємо унікальний шанс відновити українську освіту, але не відновити минулу, а спроєктувати майбутню. Я дуже хотів би, щоб ми усі спільними зусиллями, у кроссекторальному партнерстві громадянського суспільства, донорських організацій, держави, не відновлювали минуле, а думали про майбутнє.

СИСТЕМНІ ЗМІНИ

У відносинах із державою треба виявляти терплячу нетерплячість. Перший крок - законодавчі зміни, другий - їхня імплементація, і третій - коригування політик, яке відбувається постійно. EdCamp Ukraine залучений до змін у питаннях децентралізації, демонополізації, демократизації сфери підвищення кваліфікації освітянства. Недостатньо донести ідею до керівництва міністерства, треба працювати і на низовому рівні. У цьому нам пощастило, бо наша система освіти не є жорстко вертикальною, а багато у чому є децентралізованою. Як кажуть, у вчителя чи вчительки багато влади, коли він чи вона закриває двері класу. Всюди є простір вибору.

Нині у якихось питаннях важче впроваджувати зміни. Ми відчуваємо суттєві бюджетні скорочення. Тут важливо зберегти рух, що був закладений раніше і терпляче чекати миру.

Тим часом ми плануємо мережувати EdCamp Ukraine через запровадження асоційованого членства в організації. Зараз наше відчуття спільноти є на неформальному рівні - це горизонтальні зв’язки, співпраця, дружба, підтримка. Але ми хочемо ці зв’язки формалізувати, щоб EdCamp Ukraine дійсно належав спільноті і був нею керований. Це ми можемо зробити через інструмент асоційованого членства для освітян, що належать до спільноти EdCamp. Такий статус, отриманий за певні досягнення, відкриє для освітян нові можливості (наприклад, відкривати філії EdCamp, брати участь у прийнятті рішень) та, разом з тим, стане й більшою відповідальністю. EdCamp Ukraine створює простір вибору, щоб освітяни вчилися і розвивалися один від одного.

У МАЙБУТНЄ - РАЗОМ

Я надзвичайно пишаюся нашою командою. Серед досягнень цього року я ставлю на перше місце те, що ми не тільки збереглися, а й розширилися на 30%. Ми змогли долучити таких фахівців і фахівчинь, про яких, можливо, не могли раніше і мріяти.

Більшість з нас є переміщеними особами, а це додаткове навантаження, бо ми майже всі - не вдома. Попри всі виклики, ми змогли балансувати, зберегти себе, ба більше - активно навчатися протягом року. Мене вражає те, що попри відсутність світла та бомбардування, всі розуміють робочу відповідальність і продовжують працювати. Думаю, що цей досвід близькості, який ми отримуємо зараз, підсилить нас ще більше.

Ми віримо у перемогу. Звісно, хочеться, щоб це був один із днів 2023 року. Тому в нашому традиційному календарі, який має тему стійкості, ми зробили велику наліпку “Нарешті перемога”.

ГОЛОВНИЙ УРОК

Ми не можемо передбачити майбутнє. Важливо бути тут і зараз, проживати момент. Бачити все, що відбувається; вірити, що більше прогресу можливо, у будь-якій сфері - це те, що піднімає мене з ліжка щодня.

Головне моє усвідомлення у тому, що EdCamp Ukraine - дитина війни. Наш рух постав після Революції гідності. Ми почали готуватися до першої національної події у 2014 році, провели її у червні 2015, а юридично зареєстрували організацію 29 грудня. Я чудово пам’ятаю той день, коли юристка організації передала нам статут. Такий подарунок ми отримали “під ялинку”. Зараз мені здається, що все, що ми робили до повномасштабної війни, було для того, щоб ми змогли пережити цей досвід.

Олександр Елькін, голова ради EdCamp Ukraine

Усі фото: EdCamp Ukraine