“Не рибка, а вудка”: як допомагати ефективно

Навряд чи в Україні зараз знайдуться свідомі дорослі, що не допомагали під час війни друзям / знайомим / незнайомцям (зокрема, дітям), що переживали страшні втрати: необхідність залишити свій дім і близьких, втрату звичного способу життя, побуту, соціальних активностей, вибудованого комьюніті тощо. Проте, допомагати можна токсично, перетинаючи межу між “допомогою” та “обслуговуванням”, вважає освітня активістка, співзасновниця “Боже, вільна школа” Катерина Ботвинник.

Читайте в колонці Катерини про таке:

• чому ваша допомога може не бути безкорисливою, навіть якщо ви в цьому впевнені;
• як працює принцип “не рибка, а вудка”;
• чому проєкт “ВінОК” – це вдалий приклад допомоги.

“Я ДОПОМАГАЮ БЕЗКОРИСЛИВО, АЛЕ…”

Перша й абсолютно зрозуміла ініціатива: збільшити піклування й турботу про людей навколо, закрити їхні потреби власним ресурсом. Ось у цій точці виникає декілька дуже важливих “але”.

1. Очікування вдячності. Його важко вимкнути лише усвідомленням проблеми (“я сам обираю надавати допомогу, тож нічого не очікую”), бо це ж емоційна сфера. Навіть розуміючи, що люди виснажені й не мають ресурсу на адекватний зворотний зв’язок, ми не готові отримати фідбек у негативному тоні. А іноді доводиться зустрітися з відвертим хамством, агресією…
2. Перетин межі між “допомогою” і “обслуговуванням”. Таким чином ми самі штовхаємо тих, кого хочемо підтримати, у статус “споживач”. Тому, відповідна поведінка є логічним наслідком нашого гіперпіклування. Намацати та втримати цю межу непросто!
3. Забираємо в об’єкта нашої допомоги необхідність і можливість діяти. Цим ми провокуємо в активних людей депресивні стани. “Узяти на ручки” – не завжди добре. Звісно, час від часу це буває необхідно, але довгостроково може зашкодити. Потреба хоч якось діяти, хоч щось творити (хоча б приготувати вечерю), хоч щось контролювати, якраз загострюється в часи хаосу.
4. “Обслуговування” гарантовано веде до вигорання. Це lose-lose стратегія, де, зрештою, нікому не комфортно.

НЕ ПРИНОСЬТЕ ГОТОВІ РІШЕННЯ

Тож я пропоную використовувати принцип: “Не рибка, а вудка!” на кожному кроці.

• Якщо ви хочете нагодувати людей, надайте їм продукти й можливість готувати.
• Якщо прихищаєте – діліть обов’язки з піклування про спільний простір.
• Якщо вас питають, де знайти житло – надайте локальні ефективні чати чи / та контакти рієлторів.

Можете підтримати матеріально, але не приносьте готове рішення, бо воно не буде таким, як могло б бути знайдене самотужки.

• Якщо хочете зробити добре дітям – не купуйте іграшки, зводіть їх на безплатний майстер-клас, де дитина створить собі щось гарне, привабливе і відчує здатність діяти, спроможність бути корисною собі й оточенню.

ГАРНИЙ ПРИКЛАД – ПРОЄКТ “ВінОК”

ГО “Смарт освіта” та БФ “Lifestyle Camper” дали нам можливість зробити цілу подію, свято принципу “Не рибка, а вудка”. Адже, ще з липня ми творимо проєкт ВінОК: безплатні майстерні для дітей у Вінниці.

Нещодавно ми провели ярмарок незвичного формату: майстри підготували, а діти отримали безплатно (формально – за іграшкову внутрішню валюту) матеріали для творчості. Не абиякі канцтовари, а саме ретельно підібрані, зручні і якісні матеріали, що дали змогу продовжити вдома займатися тим, що спробували на занятті: бісероплетінням, ткацтвом, в’язанням гачком, миловарінням тощо.

Ми так і назвали наш ярмарок: “Не рибка, а вудка”. Ніяких готових виробів. Тільки “сировина” для творчості.

Атмосфера відповідала формату співтворчості й залученості родин у проєкт, адже бути співтворцем значно приємніше й цікавіше, ніж просто споживачем.

Це “щира пропаганда” принципу допомоги, замість обслуговування, принципу “Не рибка, а вудка”.

Озирніться, перевірте ваші активності й, за потреби, перегляньте стосунки з тими, кому допомагаєте! І нехай їм теж “клює”.

Катерина Ботвинник, освітня активістка

Усі фото: ВінОК