“Одна дівчинка навіть подарувала їй картоплину”, або Щоденник наставниці в MentorMe

“Мене звати Марія. Я вчителька початкових класів у одній із приватних шкіл Києва. Як тільки я дізналася про проєкт “MentorMe“, одразу погодилася взяти участь, адже мала до цього невеликий досвід наставництва, – розповідає “Новій українській школі” Марія Дурицька, наставниця в проєкті для молодих педагогів. – Одна з моїх учениць, Таня, після закінчення школи обрала спеціальність “Психологія”. Однак її навчання припало на локдауни й тривалий онлайн. Тому я запропонувала студентці посаду тьюторині в себе в школі. На власному досвіді знаючи, що час, проведений у закладі освіти, та розбір реальних ситуацій навчать її значно швидше та якісніше, ніж будь-які лекції. І це був дуже успішний досвід. Зараз Таня вже третій рік працює в школі та, зокрема, очолює проєктну діяльність”.

В авторській колонці для “НУШ” пані Марія розповідає:

• чому захотіла стати наставницею для молодих педагогів;
• перед якими труднощами постали й вона, і менті в перші дні;
• як крок за кроком студентка ставала впевненішою на уроках;
• чим завершився проєкт для вчительки.

Нагадаємо, що докладніше про мотивацію та проблеми молодих педагогів ви можете послухати (або прочитати текстову версію) у подкасті “Дофамін для освіти” з Владиславом Штегельським, вчителем історії, автором та керівником проєкту “MentorMe”.

Далі – пряма мова Марії Дурицької.

ЧОМУ Я НАСТАВНИЦЯ?

Як ви розумієте, після першого вдалого досвіду я була дуже натхненна і з нетерпінням чекала зустрічі зі своєю майбутньою менті [підопічною – ред.] у новому проєкті “MentorMe”, який допомагає молодим педагогам легше та якісніше увійти в професію.

Чому для мене важливо бути наставницею? Хочу ділитися власним досвідом, який дуже потрібний майбутнім учителям для успішної кар’єри в освіті.

А ще, вважаю, що студентам варто продемонструвати рольову модель педагога поза всіма стереотипами. Наприклад, що у вчительки може бути 10 татуювань та багато захоплень поза школою. До речі, зошити теж не обовʼязково нести додому!

Упорядкувати свої знання мені допомогли регулярні навчання для менторів та менторок, а також розроблений Handbook.

Скриншот із хендбуку

ЗНАЙОМСТВО Й ПЕРШИЙ ДЕНЬ

Мою менті звати Аліна. Вона студентка педагогічного університету. У перший день менторства я відчула себе в популярному мемі очікування – реальність. Я думала, що студенти третього курсу вже мають розуміння організації школи, нюансів методик і таке інше, але, як показала перша зустріч, менті мала багато питань. Однак важливо, що згодом, зрозумівши, що я хочу підтримати та допомогти, вона була готова навчатися та все досліджувати.

Менті Аліна

Аліна – молода дівчина, яка вчиться на третьому курсі на педагога початкових класів. Великим здивуванням для мене було, що ми з Аліною закінчили один педагогічний коледж!

• Спершу я показала Аліні робоче середовище класу – вона побачила різні кабінети, де і як розташовані необхідні матеріали та ресурси для навчання.
• Далі студентка познайомилася з моїми учнями (зараз у мене першокласники), а я пояснювала та ділилася з нею їхніми особливостями й потребами. Аліна дуже сподобалася дітям, а одна дівчинка навіть подарувала їй картоплину! Повірте, це дуже серйозний привілей та вияв уваги.

На початках Аліна була тихою та розгубленою. Вона не ставила запитань, не проявляла ініціативи й мені здалося, що навіть трохи побоювалася дітей. Але студентка, наприклад, не проходила повз, коли бачила книги на підлозі чи інші розкидані речі, пропонувала допомогу, коли я щось вирізала чи вклеювала в зошити завдання.

Аліна з учнівством

• Закінчили перший день ми розмовою про плани й цілі участі менті в цьому проєкті.

Я акцентувала, що менторство – це процес взаємного навчання, і що я теж вчуся в Аліни, спостерігаючи за її свіжим поглядом на освіту та вчителювання. Цікаво, що менті було складно сформувати цілі й оцінити можливості нашої співпраці. Спочатку це мене здивувало. Але потім я ще раз проаналізувала, як саме відбувалося попереднє навчання Аліни: останні роки вона вчилася онлайн, на практиці проводила уроки в Zoom, звідси і її страх перед живим спілкуванням із дітьми, а особливо з першокласниками, з якими в Аліни практично не було можливості проводити уроки раніше.

ЗАНУРЕННЯ, ПЕРШІ САМОСТІЙНІ УРОКИ ТА РЕФЛЕКСІЯ

У березні ми пірнули у вчителювання глибше.

• Почали з аналізу педагогічних стратегій та методик, які я використовую в класі. Аліна двічі на тиждень приходила до школи, спостерігала за моїми уроками в першому класі. Я використовувала приклади з моєї власної практики, розповідаючи про те, як реалізую різні методи навчання, адаптуючи їх до потреб учнів та учениць.
• Зважаючи на мої попередні спостереження, вирішила будувати взаємодію і залучення Аліни через простір та дії. Так, дуже скоро менті вже бралася самостійно готувати картки чи іншу наочність для уроку, могла зібрати учнів та провести їх до їдальні, а пізніше навіть допомогти одягнутися та вийти на прогулянку. Аліна відповідально ставилася до задач. Хоча ще мала складнощі з проявом ініціативи.

Після декількох тижнів спостережень ми перейшли до практики.

Я запросила Аліну разом підготувати та провести урок із навчання грамоти для першокласників і невеликий захід на тему “Що таке успіх?”.

Аліна під час уроку

• Її взаємодія з дітьми значно покращилася, хоча невпевненість у діях та голосі ще була присутня. Аліні добре вдається підбирати завдання, відповідно до етапів уроку, вона шукає фішки, якими може здивувати учнів, але на практиці зазнає труднощів у дотриманні плану та подачі коротких і зрозумілих інструкцій до завдань дітям.

Аліна з учнівстом

Аліна з учнівством

• Після уроку й заходу ми порефлексували – обговорили сильні сторони й шляхи покращення. Аліна була відкрита до зворотного зв’язку і швидко обрала нові ідеї. Я відчуваю, що наша співпраця стає глибшою та продуктивнішою.

Наприкінці місяця ми з менті здійснили групову рефлексію, на якій визначили подальшу траєкторію розвитку Аліни.

ЗОНИ ЗРОСТАННЯ

Менті почала проводити більше уроків і брати безпосередню участь у проєктній діяльності. У квітні цього року наша школа працювала над темою “Екологія”. Тому Аліна знайомила першокласників із принципами та важливістю сортування сміття. Мене вразив рівень підготовки та відповідальності, який продемонструвала Аліна під час проєктної роботи. Вона зібрала різні види сміття, перевірила наявність маркування на ньому та принесла на урок дітям. Вчила їх шукати та розшифровувати ці позначки. Діти були в захваті від взаємодії з реальними предметами.

А наприкінці проєкту менті організувала для першокласників екологічну вікторину, де перевірила, як вони запамʼятали матеріал, опрацьований протягом місяця.

Завершили місяць ми обговоренням подальших кроків у нашому менторському процесі та ідей, які можна втілити далі.

Менторка та менті разом

Марія Дурицька, спеціально для “Нової української школи”

Усі фото: особистий архів Марії Дурицької